Нове прочитання книги «ХОЛОДНИЙ ЯР»

Коли «таваріщі» починали обдирати селян, то по всій Україні стали спалахувати стихійні повстання. Автор книги відмічає, що «Повстансько-партизанська боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та усвідомленням широкими масами своєї мети – визволення України… Здавалося вернулися давні козацькі часи, коли кожний хлібороб був озброєний і завжди був готовий до бою з татарами. Села були поділені на сотні, які об’єднувалися в полк».

… Як вірив ти – так і жив…

Байдуже, що заслужив,

Чи то лаври, чи терни

І аби прорости, і навік зацвісти,

В землю мають лягти

Добрі зерна…

Ольга Акулова

Ось нарешті і ямаю цю книгу. На 512 сторінок з ілюстраціями. Це вже 12-те видання і наклад його 4150 примірників.

Цінність книги побільшується публікацією біографічних довідок борців за волю України. Окремим блоком у книзі вміщені «Документи, свідчення, статті, звідомлення», що підкріплюють достовірність описаної письменником дивовижної боротьби національно-свідомих українців проти окупантів.

Дещо про автора. Горліс-Горський – це псевдонім Юрія Городянина-Лісовського. Народився він 1898 р. на Полтавщині. В лютому 1920 р. Юрій був хорунжим 2-го Запорізького кінного полку армії УНР, яка вже розпадалася. Порахуймо, що було йому тоді всього 22 роки. І не бачили б ми цієї книги, якби хорунжого не залишили в Мотриному монастирі лікувати відморожену ступню ноги. Його полк вернувся із зимового походу, а Юрій, одужавши, пристав до повстанців і став осавулом 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.

Там дали йому нове ім’я «Залізняк» і він кілька років воював із москалями, потрапив був у полон і втік з-під розстрілу в Єлисаветграді. Вдруге Залізняка полонили совєти вже на Поділлі і, щоб вирватися, він погодився на співпрацю з ГПУ. Завалив «красну» агентуру і його знову арештували. Лук’янівська тюрма у Києві і 15-річний термін. Вдала симуляція божевілля і втеча з Херсонської психлікарні. А потім «стройкі камунізма» в Росії і нарешті Юрій вирвався на свободу в кінці 1932 р. й опинився в Західній Україні, яка була під Польщею.

У ті роки якраз і була написана ця книга, яка посприяла піднесенню духу українства на наших західних землях. Її автор не належав до жодної партії. Він використовував кожну можливість для завоювання незалежності. З цією метою він співпрацював і з німецькою військовою розвідкою. Оунівці підозрювали його у зв’язках із польською розвідкою і навіть із совєтами. Все життя колишнього повстанця тягнуло в Холодний Яр і в 1942 р. він там побував та передав селянам 44 примірники своєї книги.

Загинув Горліс-Горський в 1946 р. в Німеччині, скоріше всього, від рук своїх. Керівництво Закордонних Частин ОУН викорінювало ворожу агентуру серед інтернованих українців. За допомогою розвідки Великої Британії його було обманом викрадено і вбито. Отаким трагічним був кінець життя борця за волю України…

Передумови окупації України. В кінці 1917 р. за підсумками Брест-Литовського мирного договору Українська Народна Республіка була визнана незалежною державою навіть Росією. Однак наша держава була слабкою передусім через відсутність внутрішньої консолідації. За сотні літ російської окупації еліта нації була як не перекуплена, то винищена. Це призвело до того, що в переломний час влада УНР була нерішуча у своїх діях, вона неправильно визначила своїх ворогів і партнерів, а також не вела пропаганди серед населення, бо й сама ідеологія української державності ще не була вироблена. Народ виживав, як умів, підтакуючи москалям: «да ми же всі православниє».

В таких умовах успішно протистояти мільйонній окупаційній російській армії можна було лише при потужній зовнішній підтримці. А її не було. Держави Антанти відвернулися від стікаючої кров’ю України. І єдиний союзник Польща зрадив Україну у 1920 р., уклавши сепаратний договір з Росією. І українські повстанці опинилися сам-на-сам із зголоднілим, підступним і безпощадним північним ворогом…

Де той Холодний Яр? За даними проф. П. Вакулюка Холодний Яр – це реліктовий, переважно дубово-ясеневий лісовий масив площею 7 тисяч га, який знаходиться на Чигиринщині в Черкаській області. Ця назва об’єднує цілу систему глибоких (до 100 м!) ярів, плоскогірна вершина яких знаходиться на висоті 224 м над рівнем моря. Крім найдовшого і найглибшого Холодного Яру, є ще там Кириківський, Святий, Чорний, Січовий, Гайдамацький, Циганський, Поташний, Гадючий, Червоний, Кривенків, Скарбний, Чернечий та інші яри. Загальна довжина всіх ярів та їхніх відгалужень більше 250 км! 150 джерел дали початок струмкам і річечкам, із холодною і смачною водою. В крутих стінах ярів ще з Хмельниччини та Гайдамаччини були викопані системи печер.

Обкладені деревом стіни тих печер були і коморами для зберігання зброї та різних припасів, і житлом для багатьох повстанців, особливо поблизу Мотриного монастиря. Чи не в кожному яру міг дислокуватися цілий полк (500-1000) повстанців, а у всьому Холодному Яру – ціла озброєна армія (до 10 тисяч) повстанців. Вони покладалися лише на власні сили та підтримку місцевих селян, а зброю здобували у боях з ворогами. На їхньому прапорі було написано: «ВОЛЯ УКРАЇНИ АБО СМЕРТЬ!».

Війна – це чоловіча справа кривава. Ворожа влада зосереджувалася у містах і поширювалася Україною через залізниці та інші шляхи сполучення. Тими шляхами і вивозили окупанти із сіл найголовніше – продовольство. У 1918 р. тисячі продзагонів кинулися по селах і вивезли до Росії лише за місяць окупації 29 мільйонів пудів зерна. А кайзерівці за 8 місяців окупації вивезли з Гетьманату Скоропадського до Німеччини лише 7 мільйонів пудів зерна.

Коли «таваріщі» починали обдирати селян, то по всій Україні стали спалахувати стихійні повстання. Автор книги відмічає, що «Повстансько-партизанська боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та усвідомленням широкими масами своєї мети – визволення України… Здавалося вернулися давні козацькі часи, коли кожний хлібороб був озброєний і завжди був готовий до бою з татарами. Села були поділені на сотні, які об’єднувалися в полк». Із плином подій в Україні Холодний Яр, як бойова організація, перестав мати місцевий характер, бо в лавах повстанців можна було вже зустріти і полтавців, тавричан, херсонців, галичан і навіть українців-козаків із Кубані та Дону.

Холодноярських козаків, як і всіх повстанців на Україні, совєти прозвали «бандітами», а військові формування «бандами». Насправді в сотнях, куренях і полках була військова дисципліна, працювали штаби, які здійснювали підготовку бойових операцій за картами. В походах основну колону охороняли зо всіх сторін окремі підрозділи, які одночасно вели і розвідку. Розвідників засилали далеко за десятки кілометрів від Холодного Яру, підготувавши заздалегідь для них зв’язок, явки і паролі.

6 серпня 1920 р. на Спаса у Мотриному монастирі козаки освятили зброю. Читаємо: «…Народ став великим широким колом навкруг нової церкви. На траві стояли кошики та миски з яблуками, медом, вінками і букетами з колосків збіжжя та квітів. Хресний хід провадив старенький монастирський священник… Коли він розпочав посвячення, на траву, як по команді, лягли сотні рушниць, шаблі, ручні кулемети; між яблуками та грушками зачорніли ручні гранати. Священник… звів до неба очі і широко махнув кропилом: Благослови, Господи, на враги і супостати! Отаман опустився на коліно. За ним хвилею вклякла на коліна ціла лава…».

Повстанці мали найрізноманітнішу зброю, добуту в боях, навіть міномети. Точилася кривава боротьба, коли шаблею стята з плечей голова котилася у зелену траву. Погодимося з автором, що, коли стикаються у двобої дві нації, тут не до білих рукавичок. На ліквідацію угрупування Холодного Яру у 1920 р. совєти кинули дивізію внутрішньої служби, а із Знам’янки повідомили, що туди потягами прибули бригада піхоти, полк кінноти та загін особливого призначення Всеросійської ЧК. До цих частин звернувся з промовою наркомоєнмор Лейба Троцький. Ось що він істерично кричав з даху вагона (с.171): «Красная армія, центральниє гарада, фабрікі галадают, патаму шта украінскій кулак закапиваєт хлєб в зємлю, а сам бєрьот ружйо і ідіот карміть нас пулями! Бєспащадна вистрєлівайтє, вирєзайтє бандітскіє кодла, іначє нас пєрєрєжут! Бєз жаласті жгітє бандітскіє сьола, іначє нас сажгут в агнє кантррєвалюціі!»

На це Холодний Яр оголосив мобілізацію на 29 серпня 1920 р.

Щоб відчути ту напругу війни, читаємо: « Переслідуємо червону бригаду, що, вийшовши із перехресного обстрілу, сяк-так упорядкувалася і відходила… Чоловік із сорок, що кинули зброю, забираємо в полон. Карателі втекли, оминувши Мліїв. Коштувала їм експедиція на село під лісом дорого, бо крім сотні заслони, яка полягла вся, на полях залишилося щось з 30 трупів. Командир, що його Петренко поцілив у саме вухо, мав документи на латиське прізвище. Полонені виявилися китайцями. Більшість убитих і полонених були одягнуті в селянські кожухи. Під час бою загинуло 5 холодноярців і 7 місцевих повстанців, котрі, п’яні від диму палаючих осель, перлися на ворожі кулі, забуваючи про обережність…

Ідемо до школи. На площі розкидано мішки зі збіжжям, борошном, різним селянським майном. Біля плотів гуртами пов’язані корови і вівці. То частина «воєнної здобичі» покинута червоним обозом, щоб легше було втікати. У дверях школи зустрічаємо немолодого селянина, що виносив на руках тіло доньки. Поклавши на землю дівчину, вертається до будинку. Ми за ним. У просторому класі на застеленій соломою і рядном підлозі – шістнадцять роздягнених і напівроздягнених дівчат і підлітків. «Таваріщі» потішалися ними, видно, на зміну, а потім покололи багнетами. Селянин, що виносив сімнадцяте тіло, понуро витирає кулаком сльози.

– Краще вже, що покололи, як мали нам потім китайчат та жиденят наплодити».

Після цього полонених віддали селянам. Серед красних траплявся різний народ, однак основою ворогів були росіяни із центральних російських губерній.

Особливо докучав повстанцям каральний загін Лопати, набраний із чигиринських конокрадів, злодіїв та відступників, які охоче стали служити совєтам. Дві сотні карателів були особливо небезпечні тим, що знали усі холодноярські стежки та розуміли повстанську тактику.

Багато хто чув про підземні схрони УПА і мало хто знає, що холодноярці влаштовували собі в лісі таємні «зимові хати». Тієї зими 1920-21 років зимували в лісі 450 піших і 40 кіннотників із кращими кіньми. Для кожної сотні копалася окрема простора землянка. Ось як це робилося: «Побудовою нашої оселі керував Петренко, який уже дві зими перезимував у лісах. На визначеній ним чотирикутній площі хлопці прорубали навколо кущів пласт мерзлої землі, підкопали його разом із рослинністю і віднесли набік. Коли площу очистили, викопали глибоку яму і прохід у неї зі східцями. На дні ями попід стіною виклали земляну лежанку. Долівку, лежанку і стіни щільно обклали молодими березами. Із принесених з монастиря цеглин вимурували піч із залізною плитою… Із монастирських будівель принесли скло на «вікна» та двері, які столяри переробляли на менші. Коли землянка була готова, наклали стелю з грубих беріз. Потім засипали їх, а зверху поклали пласт землі з кущами. Потім скріпили розморожені теплою водою шви, насипали пожовкле листя. Тепер лише діра проходу видавала «хату» під землею… Пропущений у пеньок комин робився так, щоб його не було видно і щоб дим стелився по корчах, не піднімаючись. Одна шибка замість вікна вставлялася у двері.».

Додамо, що для одної штабної сотні було збудовано чотири землянки-схрони, в кожній з них зимувало по 50 вояків. Окрема довга землянка з трьома виходами вміщала півсотні коней. Задля безпеки всі землянки були сполучені підземними ходами. А через виходи з усіх землянок можна було стріляти у всі боки. Цю «підземну січ» побудували за 8 діб сто повстанців, працюючи від ранку й до ночі.

Іноді те зимування переривалося надзвичайними подіями. В село Красносілки вдерся каральний загін Лопати. В одній із хат той Лопата допитувався в Христі, де її чоловік. Та відговорювалася. Помітивши, що молода жінка вагітна, карателі запідозрили її в брехні, зняли одяг і Лопата розрізав живіт і викинув на долівку дитя у крові, яке кричало. Вмираючи, жінка наказала своїй молодшій сестрі добитися в Холодний Яр до чоловіка Петруся.

І от цей Петрусь за три доби вислідив Лопату, знищив охорону і тягнув на собі того велетня 15 верстов аж до землянки. Вояк, що втратив разом і дружину, і сина, тяжко помстився. Того Лопату, вже без’язикого і знерухомленого, доправили в райцентр на пострах окупантам, де він і помер. Загін Лопати розпався, а совєти принишкли.

Багато хто ще й досі пам’ятають із совєцьких часів документальні фільми про «звірства бандерівців». Показували знівечені тіла молодих учительок, а селяни підтверджували, що наскочила «сотня УПА» і замучила тих дівчат. «Стихійний» мітинг закликав владу покінчити із «бандітами» й винищити їх і їхніх «пособніков» до ноги. Тут же все це фільмувалося і показувалося на всю Україну. Ще й досі багато українців не вірять, що ті звірства чинили енкаведисти, переодягнені під повстанців.

Їхні вчителі чекісти ще й не таке витворяли (с.311 і далі). На Черкащині став діяти «загін батька Вернигори». Чоловік із 70 хлопців-орлів. Шапки зі шликами, червоні широкі штани, сині жупани і прапор жовто-блакитний, на якому написано: «Хай живе Самостійна Україна». Їздили по селах, збирали сходи і від імені Петлюри, «отаман» закликав добровольців вступати до війська. Мали 16 запасних осідланих коней. Хлопці із сіл, нічого не підозрюючи, вступали до такого красивого війська. Їх потім убивали у лісах, а обличчя спотворювали. Повстанці ніяк не могли знищити той загін.

Аж ось нашим вдалося захопити вагони з обмундируванням для красних. Півтисячі повстанців переодяглися під будьонівців і був утворений «полк красних, який ніби йшов на відпочинок після боїв у Криму». Загін чекістів, укомплектований найкращими комуністами з усієї України, попався. Під загрозою знищення вони мусили розсекретитися і скласти зброю. «Батько Вернигора», а насправді чекіст Алов, разом з іншими «пішли під лід Гнилого Тікича рибу годувати», а їхній весь маскарадний одяг спалили.

Якось повстанці захопили автомобіль із головою Подільської ЧК Вільгруде-Соколовим, який віз до Харкова таємні документи. В коротких, лаконічних і жорстоких наказах ВЧК із Москви наказувалося всім губернським ЧК в Україні масово розстрілювати осіб, щодо яких є хоч підозра, а також усіх, хто має вплив на населення, або користуються повагою. Приводилися цифри плану по містах: в Києві і Одесі мали розстріляти по 8 тисяч; в Полтаві, Вінниці, Харкові, Катеринославі – по 6 тисяч, а в Чернігові та Херсоні – по 4 тисячі. Отак проводилося обезголовлення української нації, і з метою залякування воно відбувалося прилюдно та показово з вивішенням списків розстріляних. Мета цієї акції: щоб населення боялося і мріяти про Самостійну Україну.

Горліс-Горський мав добру пам’ять і через 10-12 років після війни в Холодному Яру день -за-днем, епізод за епізодом відтворив у книзі події тих двох бойових років. Він наводить сотні імен і назв сіл, річок та урочищ. Я з подивом дізнаюся, що воювали проти загарбників і національно-свідомі українки. Перечитайте цю книгу і ви дізнаєтеся, які подвиги здійснила, наприклад, молода жінка - розвідниця Ольга Кравченко.

Ми програли?Ні! Ми перемагаємо! Книга ця оптимістична, бо переконливо доводить, що з ворогом можна воювати на рівних, і можна його перемагати меншими силами. Незважаючи на те, що холодноярці під натиском загарбників відступили, розчинилися по селах і затаїлися, вони не програли стратегічно. Це була тимчасова поразка. У столітній війні за незалежність Україна, ніби вдарена об землю людина (Григорій Сковорода), нарешті потроху приходить до пам’яті і відроджує свою національну еліту.

Нова українська еліта врахує помилки попередніх провідників. Вона буде дотримуватися принципу УКРАЇНОЦЕНТРИЗМУ і українці нарешті самоідентифікуються, знаючи, що ОЦЕ ОСЬ – МИ, А ОТО – ВОНИ. І стане ясно, як Божий день, що Радянський Союз – це була ворожа для нас держава, що його спадкоємиця Росія ступила на цей же ворожий шлях. Нова еліта виробить ОНОВЛЕНИЙ СВІТОГЛЯД і НОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. І лише це забезпечить розквіт Нації-Держави Україна.