Сергій Шелухин

Добра слава стоїть на добрих ділах на благо народу й рідної землі

Полягти в боротьбі за волю Батьківщини чи за визволення й свободу свого народу вважається в усіх народів за найпочеснішу смерть. Вона є свідченням патріотизму і самопожертви за рідний край і народ. Імена полеглих борців і діячів — у великій пошані і прославляються. Так твориться народний культ героїв і діячів-патріотів, а з ним і школа та приклад патріотизму для нащадків. Так виховується історична пам'ять народу і складаються національні традиції й легенди про чини патріотів, яких не забувають. Вони духовно злиті з нацією і живуть у народній пам'яті в ореолі вічної слави, що творить для народності традиції вищого.

Теогнід

Ніхто не умудрився ще з дурня зробить мудреця, з негідника — гідного мужа

Поета Теогніда (VІ ст. до н. е.), як і всіх стародавніх поетів, приписують давній Греції. Проте після уважного прочитання його елегій приходиш до однозначного висновку – жив він на українській землі. Якою мовою писав, на жаль, невідомо, бо, звісно, оригіналів його творів не збереглося. Своїми повчальними елегіями він переважно звертається до скита Кірна. Багато чого є важливим і для сучасного читача (Переклад А. Содомора).

Василь Стус

Міцкевич казав, що Україна — край співців. Чи не діждем ми того, що співці стануть Україною? (Лист Стуса до Малишка)

Я чув таку думку, що десять-двадцять Довженків могли б багато чого зробити. Але звідки ж бути цим Довженкам зараз, в цьому спокійному болоті, яким видає мені часом духовна Україна? Адже він знявся на повені 20-х років, на масовості соціальних і національних змагань широкого загалу, а тепер повені ж нема... Ріка, сказати б, висихає. Індія звільнилася на гандизмові, який став масовим. Це диво — для нас.

Валерій Куфльовський

СИМВОЛИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНДЕНТИЧНОСТІ (До 100-річчя затвердження Тризуба державним гербом УНР)

Невтомні дослідження західних, особливо германських, учених символістів з потоком 19 та 20-го століть змусили найбільш неупереджених вчених і, звичайно, кожного окультиста переконатися, що без допомоги символіки – з її сімома підрозділами, про котрі наші сучасники майже нічого не знають, - ніяке старе Писання не може бути коли-небудь правильно зрозуміле.

Федір Погребенник

"ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА"

У недалекому минулому за виконання цієї пісні, за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися і на батьківщині П. Чубинського, адже згаданий вірш був заборонений, не входив у жодні видання. І от у кінці 1989 р. над відновленою могилою П. Чубинського на Книшевому кладовищі в Борисполі згадана пісня, мов фенікс, воскресла із мертвих, знову зазвучала в рідному краю поета у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Пісню підхопили ті, хто прийшов вшанувати пам'ять вірного сина свого народу.

Гриць Гайовий

«ЗАВДЯКИ» ЧИ «ВСУПЕРЕЧ», або КЛЕРИКАЛЬНІ РУМОВИЩА ПОДВІЙНОГО ДОКТОРА1

«Україна, — пише на початку своєї статті пан Дмитро, — буде в числі націй, які зобов’язані самим своїм існуванням християнству — релігії, заснованій на скрижалях Любови і Свободи Вибору». «Україна, — продовжує автор через кілька абзаців, — хрестила Білорусію і Московську Русь, ряд племен Золотої Орди, які поглинули у своїх загарбницьких планах Стародавню Україну — Київську Русь, але не в силі були знищити в ній християнства». Відчуваєте, яка логіка: ми їх хрестили, а вони нас поглинули... Але йдемо далі — у цьому ж абзаці: «Сучасні реаніматори поганської віри...»

КОЛИ НАРІД ВТРАЧАЄ СВОГО БОГА...

без своєї релігії ми опинилися ніби на розбитій і розмитій напровесні дорозі. То чому ж не використати хоч би й християнство — маю на увазі його кращі, не ворожі нам структури, надати йому національного характеру — і тоді воно слугуватиме нашому народові. А що в нас вийшло? Християнство було прийняте в Києві, а релігійний центр перемістився до Москви, яка протягом сторіч вдавалася до грубої, насильницької заборони всього українського

Віталій Жайворонок

Знаки української етнокультури

Слово ототожнюється з реалією, і віра в реалію породжує віру в магію слова, яким, за народними віруваннями, можна лікувати, причаровувати, відвертати, насилати, накликати, наврочувати, проклинати, здійснювати бажане. Так постають у мові формули замовляння, побажання, ворожіння, зашіптування, насилання, звернення до Бога за допомогою, а також розмаїті ритуальні дискурсивні одиниці. Водночас постає характерне для мови явище табуювання на слова, зокрема на наймення різних злих духів (як відгомін віри в те, що слово може накликати відповідну небажану реалію, а з нею нещастя, лихо, біду).

Василь Бондар

ВІРИВ В ОБУДЖЕННЯ КРОВІ Євген Маланюк в роки Другої світової

І ще одна преамбула до основної розповіді: цитата з мемуарів Уласа Самчука «На білому коні»: «…ми відрізняємося від европейців…, які люблять біографії, які їх мають і з яких часто роблять добрий вжиток для свого інтелектуального розвитку. Ми ж не маємо біографій взагалі. Що ми знаємо про особисте життя Петлюри, Винниченка, Донцова, Маланюка? Нічого. Рішуче нічого». За майже півстоліття, що минули після написання цих рядків, дещо таки змінилось – у незалежній державі за чверть століття написані й видані життєписи згаданих вище провідників нації та багатьох інших. Але чи прочитане все те суспільством?

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...