Олена Курганова

Геральдична поезія як складова книжкової культури України кінця XVI – XVII ст.

Геральдична поезія є одним із найпоширеніших жанрів літератури українського бароко, зародження якого тісно пов’язано з розвитком книгодрукування. Як і більшість поетичних текстів бароко, вірші під зображеннями родових гербів друкувались у вигляді «прикнижкового реквізиту». Розміщені, як правило, на звороті титульних аркушів українських кириличних та латиношрифтних видань кінця XVI – XVII ст. вони виконували роль поетичної присвяти й елементу художнього оформлення книги.

Староруські перекази

Сказання про царя Ругата

Кажуть: що якби Аттила був справді руським князем, то про нього щось обов’язково залишилося б у давніх легендах чи билинах, а так нема нічого. Є. Тільки ми недостатньо знаємо про Аттилу і не можемо розпізнати його в тих легендах. Наприклад, ось цей переказ із «Сказань Захарихи» про царя русів Ругата однозначно розповідає про Аттилу, про що говорить навіть саме ім'я – Ругата… А є там й інші такі перекази.

Олександр Федьков

ВІД «САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ» ДО САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ

Український національно-визвольний рух — неначе вода. Він схожий то на несміливі пошуки струмочком русла в твердокам'яному ґрунті, де здавалося б, загубляться, втратять сили і загинуть животворні краплини. То, іноді, розбившись на відгалуження — ріки, різні за швидкістю, силою і чистотою потоки несуть свої води, ніби змагаючись між собою. А то, акумулюючи силу народу, плине подібно до батька-Славутича, грізно й розмірено, з гідністю і невпинно, захоплюючи нові й нові струмки-люди — до волі й щастя України.

Поль Половецький

Геєнна огненна

Не треба нікому доказувати, що жидівство колишньої Московської Імперії приймало якнайактивнішу участь в будуванні Московської Комуністичної Імперії. Про це задокументовано не тільки в анналах буття українського народу, а й у підручниках історії всіх народів та енциклопедіях, не виключаючи і жидівських. Зате нас цікавить інший бік справи, а саме: чому так сталося?.. Чому жиди зігнорували закон уряду УНР, що давав їм політичну і персональну свободу, і допустилися навіть до глузування з нього, що підтверджується ось таким документом: "Дивна новина прийшла з України, уряд якої, як повідомлено спеціальним кабелем нью-йоркський "Жидівський ранковий журнал", надав "українським жидам повні персональні і національні права, визнавши, до того, гебрейську мову за таку, що має бути вживана на рівних правах" з московською і польською.

Іван Липа

БРАТЕРСТВО ТАРАСІВЦІВ

Ми три (крім грека) належали до Харківської студентської громади, та вона нас не задовольняла ніяк. Тільки свідомість національна та брак українських організацій діяльніших, ідейніших тримала нас у сій організації і не давала морального права кинути українську орієнтацію й перейти до загальноросійської. Ми вижидали, чогось шукали, щось хотіли зробити таке, щоб, з одного боку, зоставатися на ґрунті національному, а з другого – цілою своєю гарячою душею прагнули діла серйозного, політичного, одповідального.

Юрій Логвин

Номенклатурна риба

Старий поволі і важко підвівся. З величезним зусиллям перебрався з лежака на піч. Порпався там за комином. І подав мені вниз товстенну, майже як куб, книгу. Шкіряна обкладинка поверх дошки. І шкіра, і дошки геть поточені жучками. Відкриваю палітурку, потрапляю на титульний аркуш. Титул, оздоблений барочним декором, сповіщає, що книга надрукована у Львові в 60-х роках XVII століття. Гортаю товстенні, шерхуваті, пожолоблені сторінки, засмальцьовані по краях, з восковими краплями. Але друк і літер, і заставок – прекрасний, чіткий. А називалась та книга «Енфологіон».

Сергій Піддубний

“Слово про похід Ігорів” відкриває свої таємниці

...Невпізнані й не протрактовані такі язичницькі божества як Обида та Див, в деяких місцях вилучено Дажбога й Стрибога, штучно прив’язано до тексту християн. Не помічено нашого державного знака Тризуба (в тексті “трикус”). Найвірогідніше, дещо іншою була назва церкви Пирогоща, яку досі не можуть розтлумачити християнські теологи… На ці та інші моменти, гадаю, читачі звернуть увагу самі — приміток-роз’яснень у моєму виданні значно більше, ніж в інших перекладах

Олег Жданович

Література й революція

Коли ми слушно бичуємо нашу «закобзарену психіку» поезіями Є. Маланюка, то кривдимо тих кобзарів, які йшли з наказу Хмельницького піднімати «чернь», народні маси до повстання. Скільки тих кобзарів сконало на палях, щоб Хмельницький міг згодом сказати: «В моєму поході на Польщу, чернь була моєю правою рукою...» І тут кобзарі, наші барди, були основною підоймою національної революції, підоймою творення найблискучішого періоду нашої історії.

Олекса Різників

В чому помилявся Огієнко

При детальному, прискіпливому розгляді думок Івана Огієнка про походження нашої мови зустрічаємо твердження, яке суперечить його ж посилці-засновку. Ось він пише про автохтонність нашого народу: У слов’янській( ??!- О.Р) прабатьківщині українці сиділи приблизно на тих самих землях, на яких пізніш застала їх історія, цебто, українці автохтони на своїх землях, як це удоводнив М. Грушевський; так само й чеський археолог Нідерле твердить, що українці й білоруси найбільш автохтонні на своїх землях. "Середнє Подніпров’я було правдоподібно правітчиною нашого народу", — твердить М. Грушевський (т. І, с. 5, 45). Таким чином, Подніпров’я – це центр нашої найдавнішої території, де поставала наша історія, де витворювалась наша мова. Але народ український займав розлогу землю, куди входили — вживаю пізніших назв — і Галичина, Закарпаття, південна Волинь, а також Подоння.

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...