Про те, хто відправлявся «моноксилами із Росі в Константинополь» та про інформаційні війни проти України

08.05.2019 | 09:26   Сергій Піддубний
переглядів: 154

Однією із тих країн, що успішно засвоїли уроки Біблії, є Росія. Перебріхування історичних фактів, підміна понять, фальсифікація, привласнення собі чужих назв, досягнень та достойників стало запорукою її владарювання на великій частині світу, над десятками племенами Азії та Європи. Як це робилося, покажемо на прикладі трактату візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією». Свій історично-географічний твір з описом народностей і сусідів Візантійської імперії імператор Костянтин написав між 948 і 952 роками в настанову своєму спадкоємцю Роману II. Є в ньому і про давньоукраїнські міста...

«Інформаційна війна» – термін, що означає «маніпулювання інформацією, якій довіряє об'єкт, без відома об'єкта, щоб об'єкт приймав рішення проти своїх інтересів, але в інтересах того, хто веде інформаційну війну». Вперше цей термін з’явився зовсім недавно, в кінці минулого століття. Проте інформаційні війни за допомогою історичних перекручень, наглої брехні і дезінформації ведуться давним-давно. Досліджуючи стародавні джерела, часто натикаєшся на факти таких прихованих війн. Особливо їх багато в Біблії, де в інтересах певного етносу, чи певної групи людей не гребують жодними засобами аби очорнити сусіда, щоб полонити його фізично і духовно.

Біблія – це зброя, як приборкувати вільнолюбиві народи, як нав'язувати їм свою ідеологію й своє розуміння історії. Однією із тих країн, що успішно засвоїла уроки Біблії, є Росія. Перебріхування історичних фактів, підміна понять, фальсифікація, привласнення собі чужих назв, досягнень та достойників стало запорукою її владарювання на великій частині світу, над десятками племенами Азії та Європи.

Як це робилося, покажемо на прикладі трактату візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією». Свій історично-географічний твір з описом народностей і сусідів Візантійської імперії імператор Костянтин написав між 948 і 952 роками в настанову своєму спадкоємцю Роману II. Є в ньому і про давньоукраїнські міста, але стосовно їх означення досі користуємося поясненнями російської історичної науки.

Зокрема, звернемося до ось цього фрагменту: «[Да будет известно], что приходящие из России в Константинополь моноксилы являются одни из Немогарда, в котором сидел Сфендослав, сын Ингора, архонта Росии, а другие из крепости Милински, из Телиуцы, Чернигоги и из Вусеграда».

Російська наука тлумачить його так: «Човни, що приходять із Росії в Константинополь одні із Новгорода, в якому сидів Святослав, син Ігоря, архонта Росії, а інші із фортеці Смоленська, із Любеча, Чернігова і з Вишгорода». До всього російські науковці наголошують, що тут вперше використовується слово «Россия», хоча в оригіналі насправді написано «Ρωσία» – Росія з одним «с». Тобто очевидно, що йдеться зовсім не про ту Росію, яку їм хочеться бачити. Це – Рось (Русь).

Українські вчені, які в усьому йдуть на поводу у російських, повторюють ті самі вигадки про Новгород, Смоленськ і т. п. Натомість уважне прочитання наведеного фрагменту показує, що російські міста, як і сама Росія (в сучасному географічному розумінні), не мають жодного стосунку до викладеного Багрянородним.

Ретельно вчитаємося в текст, звернувши увагу на написання назв. Дивимося, із чого москвини зробили свій Новгород? У першій складовій підмінили «м» на «в», у другій поміняли місцями літери «г» та «а» і Немогард стає Новоградом/Новгородом. Питається, а чому ж тоді в інших словах, зокрема «моноксіли» і «Мілінскі» не міняють літеру «м»? Де вигідно значить міняємо, де ні – залишаємо. А заміну треба робити і тут. Тоді виходить не щось не зрозуміле навіть для греків «моноксіли», а «волоксіли» – дніпровські пороги, біля яких човни пересували по суші волоком за допомогою фізичної сили. Те, що «н» підміняється очевидною «л» зрозуміло – в давніх текстах подібних помилок через орфографічні особливості відповідної епохи, почерку автора або тих, хто переписував твори чимало.

Те саме і з Немогардом. Але спочатку треба зауважити, що в жодному джерелі ви не знайдете підтверджень, що київський князь Святослав сидів у Новгороді. Ну і окрема увага складовій «гард». Нею позначалися Київські міста та фортеці ще задовго до Багрянородного. У скандинавських сагах Київська Русь навіть називалася Гунагардом. Отже це не Немогард, а Кевогард – Київ (Кіоав, як Київ, зустрічається в іншому місці твору «Про управління імперією», а читатися могло як Кев). Прадавність компоненту “гар-gar” зафіксував ще древній географ Клавдій Птоломей (ІІ ст. н. е.) – на Восьмій карті Європи на місці Києва він показував місто Аzagarium.

Проте російські історики всіляко применшували історичну роль Києва, не хотіли помічати його й видавали за щось інше. Хай будуть Чернігів, Вишгород, Любеч, але тільки не Київ...

Стосовно фортеці «Мілінскі». Якщо «м» міняємо на «в», то тепер це слово читається як «Вілінські». І годі сумніватися, що йдеться не про волинські фортеці. Волиняни (за Велесовою Книгою, вони ж анти) здавна ходили в походи на Візантію.

У назві Теліуци, де росіянам вбачається Любеч, натомість вгадуються влескнижні еліци: “І плакали русколани, боруси, еліци, як гуни допомагали готам” (Ілар Хоругин. Велесова Книга, д. 7В). У деяких давніх іноземних джерелах річка Дніпро навіть називалася Еліце. Чи можна Теліуци ідентифікувати з якимось конкретним містом чи регіоном? Очевидно. Так  візантієць Багрянородний міг записати місто-порт, що лежало останнім на виході із Дніпра в Чорне море – Олешшя/Елешки…

Інформаційна війна проти України триває не одну й не дві сотні літ. І вона ніколи не припинялася. Й поки ми не протиставимо ворожим теоріям правдиве національне історичне джерело, доти будемо керовані чужинцями і працюватимемо собі на шкоду. Таким джерелом є Велесова Книга – в ній наші історичні й духовні основи.

Відновлення правдивої історії сьогодні має стати пріоритетним завданням у діяльності української влади, бо «ніколи не виживе той народ, який сприймає трактування своєї історії очима сусіда» (Ф. Ніцше). Такий народ, одурений сусідом, буде неповноцінним народом. Він вважатиме себе за народ, але насправді буде лише об’єктом, а той інструментом у руках ворожих політиків, які прикриватимуться маскою миролюбності і братерства.

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...