Барвінок — ведмежий вінок

15.03.2019 | 18:07   Віктор Радіонов
переглядів: 150

Барвінок... Ця вічнозелена рослина віддавна є немовби свідченням перемоги життя над смертю. Тому й у свідомості українців вона раніше пов’язувалась із чимось святим і водночас загадковим, мала обрядово-заповітне значення, ототожнювалася з нев’янучим коханням і красою. Так, у Тараса Шевченка (1814—1861) читаємо: «Встала весна, чорну землю // Сонну розбудила, // Уквітчала її рястом, // Барвінком укрила»; «Барвінок цвів і зеленів, слався, розстилався...» «Барвіночку мій хрещатий, зелений, дрібний!» Це вже з творів Лесі Українки (1871—1913).

А які пісні! «Ох і не стелися, // Хрещатий барвінку, // Та й по крутій горі...»; «Зелененький барвіночку, // Стелися низенько, // А ти, милий, чорнобривий, // Присунься близенько»; «Ой ти, козаче, зелений барвінку, Прийди до мене хоч у недільку»...

Зі Словаря української мови Бориса Грінченка довідуємося, що вираз «барвінок рвати» означає «часто ходити на любовне побачення», а «ночувати в барвінку» — «переночувати з милим».

Дуже багато наша мова утворила видозмін цього слова й похідних: барвенок, барвін, барвінець, барвінина, барвінка, барвінковий, барвінково, барвінонько, барвіночок, барвінчик, барвінчичок, бервінок, бервінець... Творче ім’я Ганна Барвінок обрала для себе письменниця Олександра Білозерська-Куліш (1828—1911). Прізвище Барвінський носили представники славетної галицької родини: Олександр (1847—1926), дієписець, Володимир (1850—1883), дослідник минувшини і письменник, прибране ім’я — Василь Барвінок, та Василь (1888—1963), музикотворець. Чимало містечок і сіл України завдячують цій рослині своїми назвами: Барвінівка, Барвінки, Барвінків, Барвінкове, Барвінщина...

Не чужий відповідний іменник і решті слов’янського світу: у білорусів — «барвенак», у поляків — «barwinek», у чехів — «barvinek», у словаків — «barvienok». Додам ще верхньолужицьке «barb jenk» і нижньолужицьке «barw jenk».

І при всьому цьому в Етимологічному словнику української мови в 7 т. (далі — ЕСУК) натрапляємо на таке: «...через польську і чеську мови запозичено з німецької; німецьке слово, яке тепер має форму Bärwinkel (букв. «ведмежий куток»), походить від лат. vinca, pervinca «барвінок», утвореного від основи vincīre "обв’язувати, обвивати"». Схожий погляд відображено й у Етимологічному словнику української мови у 2 т. Ярослава-Богдана Рудницького (1910—1995).

Чи не безглуздя: усі вищезазначені слов’янські народи, мов змовившись, запозичили слово в німців? Не завадить розібратися.

Виявляється, ЕСУК та український мовознавець-славіст Я.-Б. Рудницький такі міркування запозичили з Етимологічного російськомовного словника Максиміліана Фасмера (1886—1962), а той — у чеського славіста Антоніна Маценауера (1823—1893), шваба, та німецького славіста Еріха Бернекера (1874—1937).

Утім, дані, пущені у світ названими вченими, помилкові або навіть свідомо неправдиві. Це прояв явної німецької зверхності щодо слов’ян, нав’язування як їм самим, так і світові загалом думки про «неповноцінність» народів, які жили й живуть східніше та південніше за германців. Мовляв, мало не всіма культурними набутками (зокрема й у галузі мови) слов’яни мають завдячувати німцям, які їх повсякчас просвіщали, несли на їхні землі все передове, а східноєвропейські народи тільки те й знали, що запозичували...

 

Тепер про помилковість (радше неправдивість).

1. По-німецьки барвінок — це Immergrün (дослівно — «завжди зелений», тобто вічнозелений), а ніякий не Bärwinkel. У Малорусько-німецькому словарі Євгена Желехівського (1844—1885) та Софрона Недільського (1857—1917) можна знайти ще й такі відповідники: Sinngrün і Wintergrün (як бачимо, тут теж прив’язка до прикметника «зелений» — grün), а в другому слові — ще й до іменника «зима» — Winter (тобто «зелений взимку»). Таке іменування перегукується з назвою рослини в болгар, боснійців, македонців, сербів, хорватів і словенців — «зимзелен».

То чи не смішно: німці «подарували» слово «барвінок» усім східним і західним слов’янам, а в себе його не зберегли? Будь-який неупереджений дослідник вам скаже: так не буває.

2. Як уже повідомлялося, в ЕСУК Bärwinkel тлумачиться як «ведмежий куток». Одначе то дешевина, розрахована та тих, хто не вивчав німецької мови.

Справді, Bä r — німецькою ведмідь, але Winkel — це насамперед «кут» (як у прямому, так і переносному значенні слова: Blickwinkel — кут зору), а якщо «куток», то позначає такі поняття: «куток (кімнати)»; «куточок, затишне місце».

А тепер спробуйте притулити «затишне місце» до «ведмедя»...

3. Подивимось, як у німецькій мові творяться слова, що мають у своєму складі «ведмежий»: Bärendienst — ведмежа послуга; Bärenfeil — ведмежа шкура; bärenhaft — схожий на ведмедя; Bärenhöhle — барліг (ведмеже лігво, дослівно — «ведмежа печера», «ведмежа нора»); Bärentatze — ведмежа лапа; Bärentraube — ведмеже вушко (рослина, мучниця); Bärenzwinger — ведмежа клітка. Зауважимо: скрізь після кореня Bär- з’являється наросток -en-. Отже, якщо припустити, що йдеться про «ведмежий куток», то мало би бути не Bärwinkel, а Bärenwinkel.

4. Місцевість, куток по-німецьки — це насправді Ecke. Отже, ведмежий куток — це Bärenecke.

5. Закуток німецькою — Kaff. Тож ведмежий закуток — то Bärenkaff.

6. В ЕСУК написано, що оте нещасне словечко Bärwinkel (думку про яке розгромлено вище) своєю чергою нібито походить від латинського vinca (чи pervinca), утвореного від основи vincīre, що означає «обв’язувати, обвивати». Запитання: яким чином «ведмежий куток» можна поєднати з «обв’язувати, обвивати»? Тут немає ніякої кореневої спільності, взаємної залежності.

Як бачимо, вчені (й українські в тім числі) тупо списували один в одного, не думаючи, не вникаючи в суть. Якщо ж розібратися, що й до чого, то виявиться, що там — повна дурниця.

7. По-латині барвінок — це vinca, а ніяка не pervinca. Periwinkle — англійське найменування. Тож « pervinca» притягнено за вуха, щоб початкове per- можна було пов’язати з німецьким « Bä r» [b aer], а далі — зі слов’янським бар-, яке нібито від того « Bä r» утворилося. Проте поза можливостями доведення, що англійське (чи латинське) per- раптом стало німецьким b aer- (ber-), а останнє змогло перетворитися на слов’янське bar- (бар-).

Отже, думку про німецьке походження слова чи германське посередництво слід остаточно відкинути.

8. Якщо розкласти слово «барвінок» на частини, то матимемо: бар + вінок. Оцей «вінок» саме і є тим, що в латині — vinca, vincīre («обвивати», «оплітати»). Це якраз властивість барвінку — плестися, рости у вигляді вінка, бо він витка багаторічна трава.

А ЕСУК правильно виводить походження слів «вінець» і «вінок» від дієслова «вити» (у значенні «сплітати»). Тому водночас не дивно, що поряд з іменником «барвінок» у нашій мові існує й «барвіне́ць» (з наголосом саме на останньому складі).

9. В одному не збрехали шваби — «барвінок» таки має щось спільне з «ведмедем» (у давніх слов’ян — «бар»). В українській мові від того [бар] (воно первісно саме так звучало в слов’ян, це потім германці його спотворили до « Bä r» [b aer]; і зауважте: пишуть не « Be r», а саме « Bä r», хоча і перше, і друге читаються майже однаково; буква «ä», як і відповідний двозвук [ ae], якраз і вказують на те, що початковим було власне Ba r), здавалося, збереглося тільки «барліг» — бар + ліг (лігво ведмедя). Виявилося, що «барліг» — не єдиний «свідок».

10. Для порівняння: білоруське «бярлог», болгарське «бърлога», верхньолужицьке «borło», нижньолужицьке « barłog», македонське й сербське «брлог», польське « barłó g», словенське « brlog», словацьке й чеське «brloh». На додачу: латиське й литовське «lair». Це промовисто свідчить про існування слова ще в часи слов’янської єдності. І про те, що зберігся цей корінь (бар-) ще й у назвах «барвінок» і «барвінець».

11. Річ у тім, що «ведмідь», або «медвідь» (як часто писали й говорили на Західній Україні) — замінники, обтічники, які буквально означали «той, хто відає (поїдає) мед». Таке саме явище спостерігаємо й у білорусів — мядзведзь, боснійців — medvjed, поляків — niedźwiedź, сербів — медвјед, словаків — medveď, словенців — medved, чехів — medvěd і навіть угорців — medve.

Натомість «бар» — то питома назва цього звіра в слов’ян (і, звичайно ж, у праукраїнців), яка була похідною від праіндоєвропейської та означала «бурий». Порівняйте: авестійською — «арша», албанською — «ari», вірменською — «арж», грецькою — «арктос», курдською — «без», латинською — «урсус», осетинською — «арс», перською — «хірс», санскритською — «ркса», согдійською — «ашша», таджицькою — «хирс». Додамо ще й англійське «bear», данське й норвезьке «bjørnen», ісландське «björninn», нідерландське «beer», шведське «björnen».

12. Також цікавий ряд маємо до прикметника «бурий»: по-латиськи — brūna, по-литовськи — beras (коричневий), по-німецьки — braun, по-перськи — «бор» (бурий, гнідий), по-санскритськи — «бaбгрус» (бурий, гнідий), по-сербськи — бровн.

13. Чому ж слово «бар» утратили чи забули? Річ у тім, що ведмідь — це найбільший, найсильніший та, відповідно, найстрашніший з хижих звірів, яких знали наші пращури. Він міг з’явитися раптово й накоїти лиха. Тому з часом виник забобон, а потім і заборона — не вимовляти вголос його наймення, щоб не накликати біди.

Водночас якось потрібно було ту тварину йменувати. Так і виникли вищеподані замінники. Мовляв, його, того бара, прямо не називаємо, тож і не викликаємо. Це ж лише ми знаємо, що «ведмідь» — то саме про нього.

14. Як уже зазначалося, барвінок — витка рослина, яка полюбляє тінисте місце, ту саму глушину, або закуток, про які мовилося раніше. Дуже часто цей напівчагарник гарно ріс якраз там, де полюбляли селитися ведмеді. У тих місцях ніхто зайвий раз не потурбує.

Таким чином, барвінок (бар + вінок) — це насправді не «ведмежий куток / закуток», а «ведмежий вінок». І, як випливає з усього повіданого, назва рослини аж ніяк не запозичена, а власна, питома.

 

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...