Акт Злуки 22 січня 1919 року та відзначення Днів Соборності на Хмельниччині в добу незалежності України

27.01.2019 | 19:24   Блажевич Ю.І.
переглядів: 82

На Хмельниччині цей величний День Єднання має особливе і символічне значення, адже на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей тече річка Збруч, яка й стала (вірніше міст через цю річку) місцем проведення урочистих дійств, присвячених Дню Соборності. Вже склалася добра традиція, коли на середині мосту зустрічаються святкові делегації двох областей, двох громад Волочиського і Підволочиського районів.

Віковічна мрія українського народу про відродження державності і утворення Соборності українських земель,   як вже зазначалось,   почала здійснюватись на початку XX ст., в добу Української революції 1917-1921 років. 22 січня 1918 року на історичній арені, вперше за кількасот років, IV Універсалом Центральної Ради була проголошена і постала Україна як незалежна і суверенна держава. А вже за рік, 22 січня 1919 року, у м. Києві на Софіївській площі урочисто прозвучали слова, що засвідчували втілення прагнення багатьох поколінь українців: «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу» [1, с. 1].

Саме цього дня в єдину державу вперше за 600 років об’єдналися усі українські землі. Однак, необхідно зазначити, що перед цією історичною подією відбувались переговори і консультації двох урядів – УНР і ЗУНР та приймались відповідні рішення. Може здатися, що об’єднавчий процес двох українських держав, які постали на руїнах Російської та Австро-Угорської імперії відбувся без проблем. Однак це не так. Відомий галицький діяч, держсекретар (міністр) внутрішніх справ ЗУНР Логвин Цегельський, залишив цікаві спогади про те, в яких готувалася ця віковічна подія. Він наголошував, що рішення послати на Велику Україну офіційних представників ЗУНР було ухвалене відразу ж після вимушеного виходу української армії та уряду із Львова. 23 листопада 1918 року у Золочеві глава Державного Секретаріату (уряду) ЗУНР Кость Левицький зібрав членів кабінету. На цьому зібранні було ухвалено кілька рішень, одне з них – відправити місію на Велику Україну. До її складу увійшло двоє відомих правників – Логвин Цегельський та Дмитро Левицький. Оскільки тоді ще не було достеменно відомо, хто саме перебуває при владі в Києві – гетьман чи Директорія, у документах делегатів було вказано, що вони їдуть на переговори до «Української Держави» [13, с. 4].

Окрім питань щодо об’єднання планувалося звернутися до влади за фінансовою допомогою та надання галицькій армії важкої артилерії, амуніції та зимового військового одягу. Наприкінці листопада західноукраїнська делегація виїхала на схід. Доїхавши до Волочиська, Цегельський і Левицький та їхні охоронці пересіли в спеціальний потяг (локомотив і три вагони), який для них надіслала Директорія, і за ніч вони доїхали до Фастова, де й відбулася перша зустріч делегатів ЗУНР з керівниками Директорії – Володимиром Винниченком, Панасом Андріївським, Андрієм Макаренком і Федором Швецем. Цегельський і Левицький розповіли їм про мету своєї місії: розпочати підготовку до злуки обох українських держав і привезти допомогу армії ЗУНР, яка саме оточила Львів. До речі, Л. Цегельський залишив також цікаві враження про діячів Директорії. З його слів, Винниченко, Андріївський і Макаренко прихильно поставилися до позиції галичан. Натомість Швеця він змалював як скандаліста, котрий не розумів у політиці елементарних речей, що привело до складних суперечок щодо уповноважень представників ЗУНР, тому що у їхніх посвідченнях було записано «Українська Держава», а не УНР і Швець доказував, що «держава» не «республіка». Дійшло до того, що після сварки з іншим членоь Директорії Андріївським Швець на якийсь час навіть покинув збори [13, с. 4].

Також довго не вирішувалось проблеми й питання автономії для Галичини. Швець й тут намагався відкинути цю ідею. На це Цегельський, з його слів, заявив, що ЗУНР об’єднається з УНР лише на умовах широкої автономії, яка б передбачала свій сейм і власну місцеву владу. Він пояснив й причину цієї вимоги: населення Галичини звикло до західноєвропейського права і конституційно-парламентського ладу, а греко-католицька церква є національною та прихильно ставиться до боротьби за незалежність. До речі, Винниченко підтримав цю ідею, бо з власного досвіду знав ситуацію в Західній Україні. З його слів, галицькій владі могли передати освіту, охорону здоров’я, судочинство і місцеву адміністрацію. Згодом з ідеєю самоуправління для ЗУНР погодився й Симон Петлюра [13, с. 5].

Як бачимо, уже перші контакти політиків обох українських держав, які ще недавно були у складі різних за суттю і змістом імперій, виявили великі розбіжності, а подекуди й велику прірву між підходами до вирішення питання об’єднання. Тут варто також зазначити, що політичну і загалом світоглядну позицію ЗУНР представляли досвідчені політики, екс-депутати парламенту Австро-Угорщини старшого віку, котрі звикли до дисципліни та демократичних методів діяльності, а до складу Директорії входили молоді радикали лівого спрямування, які були захоплені модними тоді революційними ідеями соціальної справедливості. І це не могло не позначитися на їхніх взаєминах.

Втім 1 грудня 1918 року у Фастові обидві сторони все таки зуміли домовитися підписати Передвступний (попередній) договір про наступну злуку обох українських держав. У цьому документі було заявлено про «непохитний намір» Західноукраїнської та Української народних республік злиття в єдину державу, водночас підкреслювалось, що ЗУНР «з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними різницями окремішності життя на своїй території й її населення» мала дістати територіальну автономію. Її межі, а також остаточні умови злуки мала визначити спеціальна комісія, котра мала запрацювати після ратифікації угоди законодавчими та урядовими органами обох республік [13, с. 5].

З січня 1919 року у великій театральній залі готелю «Австрія» у Станіславі (нині Івано-Франківськ) зібралася Українська Національна Рада ЗУНР під головуванням президента Є. Петрушевича.   Зала, де панувала святкова атмосфера, була переповнена, а надворі стояло ще більше людей, чекаючи давноочікуваних новин. Невеликий підрозділ галицької армії стежив за порядками навколо готелю. Президент Петрушевич оголосив депутатам, що на порядку денному стоїть питання злуки ЗУНР і УНР в єдину державу – Соборну Україну. Присутнім зачитали два документи: текст Фастівського договору від 1 грудня 1918 року і текст резолюції, який делегати повинні були затвердити. На пропозицію відомого правника Антона Горбачовського обговорення тексту угоди про злуку не проводилось і було прийнято одностайним голосуванням шляхом вставання. Після цього в залі залунав український гімн і на пропозицію Є. Петрушевича вулицями Станіслава пройшла смолоскипна хода, відбувся військовий парад під звуки козацьких маршів. Це дійство справило велике враження як на   мешканців міста, так і на кількох офіцерів країн Антанти, які у той час перебували у Станіславі [2, с. 173].

Варто зазначити, що населення ЗУНР з радістю зустріло цю звістку. Містами і містечками краю прокотилася хвиля урочистостей. Протягом січня 1919 року велелюдні урочисті святкування відбулись в Заліщиках, Калуші, Коломиї, Стрию, Товмачі, Чорткові та інших містах. На площу Ринок у Дрогобичі на урочисте віче 20 січня 1919 року зібралося понад 15 тис. людей. «Нині впали всі окопи і кордони, - сказав у своїй промові доктор Скибінський. – Встала Україна від Мукачева до Прип яті, від Сяну по Кавказ, одна, велика, вільна народна, без холопа і пана» [2, с. 173].

16 січня 1919 року до Києва для проголошення Акту Злуки прибула західноукраїнська делегація із 65 осіб. Очолив делегацію адвокат Лев Бачинський, віце-президент Української Національної Ради – парламенту ЗУНР (до речі, Президент ЗУНР Є. Петрушевич в той час перебував у Відні, де все ще діяв старий парламент, а в його складі - український парламентський клуб, який очолював Є. Петрушевич) [ 3, с. 72 ] .

В м. Києві підготовкою свята Акту Злуки займався міністр освіти, а за сумісництвом ректор Кам’янець-Подільського українського державного університету Іван Огієнко. Для цих цілей він отримав із державної скарбниці УНР 100 тис. крб. Як свідчать періодичні видання того часу, з самого ранку 22 січня 1919 року місто прийняло урочистий вигляд, на будинках були вивішені національні прапори і транспаранти, а на будівлях навколо Софіївської площі були поміщені портрети і бюсти Т. Шевченка. Тріумфальна арка при вході з Володимирівської вулиці на Софіївську площу була прибрана зверху і по боках старовинними гербами України і Галичини. По всій площі на стовпах були прикріплені різні плакати і герби українських губерній. В 11 годин ранку Софіївську площу під звуки музики почали заповнювати представники військових частин всіх родів військ, учні і студенти навчальних закладів, мешканці Києва, церковні хори, делегати скликаного з усієї України до Києва Всеукраїнського Трудового конгресу, які після урочистостей мали вирішити питання влади в Україні й державний устрій, а також члени Директорії, міністри з головою уряду, делегати від ЗУНР, представники дипломатичного корпусу, київське духовенство на чолі з архієпископом Агапітом.

Усе дійство проходило під охороною вояків Корпусу січових стрільців, гвардії Директорії, однієї з найбільш боєздатних її частин. Основою Корпусу січових стрільців були галичани, що надавало події особливого символізму. Командував січовими стрільцями полковник Євген Коновалець [13, с. 4].

Першим на Софіївській площі вітальне слово від імені членів делегації ЗУНР виголосив віце-президент Української Національної Ради – парламенту ЗУНР Л. Бачинський: «Світла Директоріє, Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі столичного города Києва стаємо оце   ми, законні і вільними голосами нашого народу обрані представники Західної України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Руси, та доносимо Вам, і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український народ західноукраїнських земель, будучи одною кров’ю, одним серцем і одною душею з усім народом   Української Народної Республіки, власною нашою волею хочемо і бажаємо одновити національну державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, і до якої стреміли наші великі гетьмани – Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Відсьогодні Західна Україна лучиться в одне нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу» [2, с. 175].

Доктор Лонгин Цегельський зачитав Грамоту Української Національної Ради від 3 січня 1919 року про злуку ЗУНР і УНР. Для представників іноземних держав цей документ повторно був виголошений французькою мовою. Його офіційно вручили голові Директорії В. Винниченкові. Після цього член Директорії Федір Швець виголосив універсал Директорії УНР про об’єднання двох українських держав в одну. До історії цей документ увійшов як Акт Злуки. Далі із трибун на чотирьох кінцях Софіївської площі грамоту й універсал зачитували глашатаї – для людей, що зібралися на площі. Після завершення оголошення документів духовенство відправило подячний молебень, а потім відбувся військовий парад, який приймав Євген Коновалець. Військо й делегації, що брали участь в урочистостях, зі співами й під звуки оркестрів вирушили до Оперного театру. По дорозі біля будівлі Губернського земства В. Винниченко і С. Петлюра виголосили запальні промови. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в Оперному театрі Всеукраїнський трудовий конгрес розпочав роботу щодо затвердження документів про злуку українських республік [2, с. 175-176].

На основ і прийнятого Закону «Про форму влади в Укра ї н і » ЗУНР отримала назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗОУНР). Єдиним державним гербом став тризуб, однак злиття урядів, армій та законодавчих органів відклали до скликання Установчих Зборів об’єднаної України. Однак внаслідок складної міжнародної обстановки і важкої внутрішньої ситуації возз’єднання обох українських держав так і не було втілене в життя, а уряд ЗУНР продовжував діяти автономно.

На жаль, історичні умови не дали можливості нашому народу захистити цей здобуток. Уже з лютого 1919 року Директорія та всі урядові установи УНР під натиском «червоних» змушені були евакуюватися з Києва до Вінниці. А до кінця липня 1919 року більшість території Західної області УНР (так стала називатися ЗУНР), зайняли польські війська, Північну Буковину окупували румунські війська, Закарпаття відійшло до Чехословаччини. До кінця листопада 1920 року решта території УНР була захоплена більшовиками. Тож Акт Злуки, на жаль, став декларацією намірів, однак   нині цей документ є символом стремління розрізнених частин України до єдності, до злиття в єдину соборну суверенну державу.

Величезну ціну сплатив український народ за цю мрію: кращі його сини і дочки поклали життя у таборах і застінках тоталітарного режиму, під час страшних голодоморів 1921-1922 років, 1932-1933 років, 1946-1947 років, у трагічні роки Другої Світової війни, у післявоєнний період. Але жодні поневіряння не здолали волелюбного духу українців і не змусили відступитися від боротьби за власну державу. Лише у 1991 році ця боротьба увінчалася успіхом: історична справедливість була відновлена і Україна отримала омріяну поколіннями незалежність.

Тут варто зазначити, що за радянських часів цей Акт Злуки або замовчувався або фальсифікувався, про нього навіть не згадувалося в підручниках історії та в більшості посібників і статей. Також до дня незалежності не згадувалось, що перебуваючи в екзилі, уряд УНР з нагоди відзначення 20-тої річниці цього історичного Акту Злуки, 22 січня 1938 року видав відповідну відозву, а вперше урочисте відзначення на офіційному рівні Дня Соборності відбулося лише 22 січня 1939 року у Карпатській Україні в м. Хуст, де пройшла маніфестація за участю майже 30 тисяч населення, яке з’їхалося до столиці Карпатської України з усіх куточків краю [4, с. 111 - 113].

В сучасній Україні відзначення Дня Соборності вперше відбулося 21 січня 1990 року, коли патріотичні сили, а це майже 3 млн. українців, зокрема й мешканці Хмельниччини, утворили живий людський ланцюг, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України, символізуючи тим історичну пам'ять про Акт Злуки 22 січня 1919 року та початок відродження духовної єдності людей східних і західних земель України. Офіційно ж День Соборності було встановлено Указом Президента України Л. Кучмою 21 січня 1999 року. Указом Президента України В. Януковичом від 30 грудня 2011 року свято перейменовано в День Соборності та Свободи України, а Указом Президента України П. Порошенка від 13 листопада 2014 року було відновлено офіційне відзначення свята під назвою «День Соборності».

На Хмельниччині цей величний День Єднання має особливе і символічне значення, адже на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей тече річка Збруч, яка й стала (вірніше міст через цю річку) місцем проведення урочистих дійств, присвячених Дню Соборності. Вже склалася добра традиція, коли на середині мосту зустрічаються святкові делегації двох областей, двох громад Волочиського і Підволочиського районів.

Як вже зазначалося, офіційно День Соборності встановлено Указом Президента України Л.Д. Кучми 21 січня 1999 року. Тому за ініціативи релігійних громад Волочиського району Хмельницької області і Підволочиського району Тернопільської області при активній допомозі місцевих владних структур, громадськості та меценатів, як символ єдності і злуки, тоді ж над Збручем, на землях двох районів споруджувала церква-пам’ятник, дзвіниця якої повинна стояти однією стороною на лівому березі річки, а другою – на правому. Таким чином в кінці XX ст. і на початку XXI ст. два райони ухвалили рішення про урочисте відзначення цієї дати щорічно 22 січня [11, с. 1].

Саме географічне розташування двох райцентрів по обидва боки річки Збруч стало своєрідним мостом єднання, адже у свій час тут проходив кордон між Східною і Західною Україною. Отож, 21 січня 2000 р. на мосту через річку Збруч утворюється живий кордон з мешканців та школярів. Крізь нього з обох боків під звуки духовного оркестру з державними прапорами України та запашними короваями направляються учасники урочистостей: очільники районів і міст, працівники промислового і сільськогосподарського виробництва, інтелігенція, ветерани війни і праці, учні загальноосвітніх шкіл та профтехучилищ, громадськість, духовенство, працівники правоохоронних органів. Посеред мосту керівники виголошують привітання на честь свята, а дівчата в національному вбранні з обох сторін підносять запашні короваї і сіль – найцінніший скарб нашої землі, символ нашої шани, любові і багатства. У виконанні хорової капели волочисців «Мелос» звучить пісня «Многая літа». Потім урочистості перенеслися у Волочиський будинок культури «Гармонія», де учасники художньої самодіяльності обох районів, після обопільних привітальних слів, порадували глядачів великим і змістовним святковим концертом [12, с. 1].

З тих пір кожного року проводяться такі урочисті дійства, що об’єднують серця і душі українців, роз’єднаних протягом віків і які вперше відчули себе єдиною соборною державою в далекому січні 1919 р. на Софіївській площі в Києві. Водночас варто зазначити, що в містах і районах Хмельниччини проводились і проводяться різноманітні заходи до Дня Соборності. Це історико-краєзнавчі читання, інсценіровки, уроки Соборності, вечори, виставки тощо. А в обласному центрі уже декілька років започаткований «Ланцюг єднання» на мосту через Південний Буг, який з’єднує вулиці Кам’янецьку і С. Бандери (раніше – маршала Рибалко). Прикметно, що в таких заходах стали брати участь очільники області, міст і районів, сільських населених пунктів, освітяни, культпрацівники, ветерани, громадськість і насамперед учні, студенти, духовенство, представники громадських формувань і політичних партій, військовослужбовці, працівники засобів масової інформації. Особливо велелюдні і яскраві зібрання проводяться в останні роки.

За доброю традицією і надзвичайно урочисто пройшло відзначення 90-річчя Акту Злуки на мосту через річку Збруч 22 січня 2009 року. Об одинадцятій годині колони з представниками Волочиського і Підволочиського районів на чолі з їх керівниками, а також з очільниками областей, народними депутатами, учнівською та студентською молоддю, колективами художньої самодіяльності, освітянами, мешканцями районів тощо. Дівчата в національних українських костюмах обмінялися запашними короваями, а промовці з обох сторін привітали краян з вікопомною подією. Настоятелі місцевих храмів різних релігійних конфесій провели святкову літургію та благословили подолян і галичан на добрі справи й духовну єдність в ім я Соборності України. У небо над сивим Збручем злетіла чудова і невмируща пісня «Єднаймося, люба родино!». Пісня урочистої ходи святкування Дня Соборності продовжилось в Підволочиському районному будинку культури. Учасники свята ознайомилися з творчістю народних умільців обох районів, співали колядки, щедрівки,, патріотичні пісні. На завершення відбувся великий концерт Хмельницького державного академічного ансамблю пісні і танцю «Козаки Поділля» [ 14, с. 1. ]

22 січня 2010 року, враховуючи сильне похолодання і снігові заметілі, урочистості проводились у Волочиському районному будинку культури «Гармонія», де гостями були представники різних груп населення обох районів, очільники областей і районів, які обмінялися щирими привітаннями та запашними короваями. А фінальною гостиною святкових заходів стала чудова концертна програма,, з якою виступили творчі та аматорські колективи обох районів [ 15, с. 1 ] .

Так, наприклад, під традиційним гаслом «Єднаймося, люба родино!» пройшли святкові урочистості 22 січня 2013 року. У маєві знамен та під звуки духових оркестрів офіційні делегації обох областей зустрілися на мосту  р. Збруч. Серед представників дійства, як завжди, очільники виконавчих управлінських структур обласних, районних та міських органів влади, мешканці обох берегів річки Збруч, представники громадських організацій, політичних партій, молодіжних формувань, духовенства, художні колективи, народні депутати, військовослужбовці, представники правоохоронних органів. Після привітань об’єднана процесія вирушила на святково прибраний майдан Незалежності. По дорозі вздовж центральної вулиці їх вітали усміхнені дитячі обличчя і маєво прапорців з національною символікою. Після офіційних привітань на святково прикрашеній сцені на майдані Незалежності   залунали народні пісні, колядки і щедрівки, патріотика і лірика, які дарували гостям Дня Єднання художні колективи двох братніх районів [10, с. 1].

Вже традиційно, у День Соборності і Свободи 2014 року, міст через р. Збруч став епіцентром святкових заходів, куди зійшлися святкові делегації з обох областей, районів і міст. Під спів об’єднаного хору самодіяльних майстрів мистецтв керівникам делегацій вручалися святкові короваї і пам’ятні подарунки, а в небо злетіли повітряні кульки з цифрами – 95. А потім учасники дійств зійшлись у Волочиському будинку культури «Гармонія», де їх чекала прекрасна спільна виставка декоративно-прикладного мистецтва, чудовий концерт і чудесний настрій [7, с. 1].

У 2015 р. День Соборності, День Єднання проводився у Волочиську біля пам’ятника- монумента великому синові українського народу Т.Г. Шевченку, який весь свій талант, своє безсмертне слово присвятив віковічному прагненню українців до волі та національної єдності. Учасники зібрання хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять полеглих героїв Революції Гідності та патріотів, які загинули у боротьбі з ворогом на Сході нашої країни. Потім хмельницька делегація зустрілася з делегацією тернопільчан на мосту через р. Збруч, тут прозвучали щирі і теплі слова привітань, а після цього учасники свята спільною ходою завітали до Підволочиського районного будинку культури, де відбувся спільний концерт художніх колективів галичан і подолян. Завершальним акордом дійства стала пісня «Єднаймося, люба родино!» [8, с. 1, 5].

22 січня 2016 року очільники областей, районів і міст, мешканці, народні депутати, представники трудових колективів, молодіжних організацій, політичних партій, курсанти Хмельницької академії прикордонної служби імені Б. Хмельницького у супроводі духового оркестру зійшлись, по традиції, на мосту  через р. Збруч і біля знаку «Хмельницька область», де була імпровізована сцена, провели урочисто-пам’ятну молитву спільно з духовенством і далі вирушили у Волочиський будинок культури «Гармонія», де й проходило подальше дійство. Тут лунали привітання від керівництва областей, районів і міст, прикордонної академії, відбувся чудовий концерт як  місцевих художніх колективів так і Академічного ансамблю пісні і танцю «Козаки Поділля» [6, с. 1, 4 ] .

Як вже традиційно склалось, 22 січня 2017 року урочисті заходи, присвячені Дню Соборності і Свободи, розпочались о 12.00 год. зустрічею делегацій Хмельницької та Тернопільської областей на мосту через р. Збруч, де під вітальну мелодію вони обмінялися короваями і взяли участь у поминальній молитві. Після цього, під звуки духових оркестрів усі учасники вирушили до пам’ятників Т.Г. Шевченку і Ангелу Хоронителю у смт. Підволочиську, де відбулося покладання квітів. Далі гостей свята запросили до Підволочиського районного будинку культури на тематичний концерт аматорських колективів Підволочиського та Волочиського районів, під гаслом «Збруч – ріка Єднання» та «Єднаймося, люба родино!» [ 9, с. 1, 4 ] .

99-ту річницю Акту Злуки хмельничани і тернопільчани знову зустрічали на мосту. У цьому святкуванні взяли участь народні депутати та їх представники, керівництво обох районів і міст, жителі, громадські діячі, представники політичних партій, духовенство, молодь. Очільники сусідніх районів і міст обмінялись привітаннями і короваями, а біля знаку Хмельницької області розпочалось урочисте дійство: лунали патріотичні композиції у спільному виконанні хорових колективів Волочиського і Підволочиського районних будинків культури, хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять про всіх загиблих за волю України, а до закладеного каменя пам’ятного знаку загиблим воїнам АТО лягли живі квіти. У цей день у небо летіла щира спільна молитва за Україну, за наш край, за увесь наш народ, за нашу армію, за мир, за волю і незалежність нашої держави [ 5, с. 1, 4 ] .

Не забули на святі й про тих, хто продовжуючи справу наших дідів та прадідів, які століття тому боронили незалежність України, нині захищають східні кордони держави від російської агресії. З нагоди Дня Соборності та за відмінну військову службу учасникам АТО Хмельниччини та Тернопільщини вручили медалі, Почесні грамоти та подарунки [ 1, с. 15 ] .

Особливо урочисто відзначили на Хмельниччині, як і у всій Україні, 100-річчя Акту Злуки. Вже традиційно дві колони хмельничан і тернопільчан зійшлися на мосту через річку Збруч і з’єднали жовту і синю стрічки в національний прапор та, за гарною українською традицією, обмінялися короваями. Після символічного об’єднання відбувся спільний молебень. Під час літургії помолилися за мир та вшанували хвилиною мовчання героїв, які полягли у боротьбі за незалежність України. Продовжилось дійство святковим концертом, в якому взяли участь творчі колективи Волочиського і Підволочиського районів спеціальним гостем став заслужений артист України Володимир Вермінський.

Пізніше епіцентром святкування стало поле поблизу сцени – там розгорнулось справжнє театралізоване дійство. Реконструкцію подій 100-річної давнини «Бій підрозділу військ УНР проти збройних відділів більшовицької Московії» відтворили члени громадської організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять» зі Львова. Організатори зробили все можливе, аби кожен присутній відчув себе свідком буремних подій 1919 року. На імпровізованому фронті лунали потужні постріли, актори були одягнуті у військову форму, виготовлену за точним зразком того часу, а в руках у них була оригінальна зброя столітньої давності. Необхідно зазначити, що святкову програму організували за сприяння народних депутатів України Сергія Лабазюка та Михайла Головка [ 16, с. 9 ] .

Водночас на межі Хмельницької та Тернопільської областей однак вже на мосту через Збруч між Чемеровецьким та Борщівським районами відбувся традиційний обмін короваями та з’єднання жовтої та синьої стрічки у величний Прапор Єдності під гаслами «У День Злуки – беремось за руки», «Захід, Схід – одна країна, це соборна Україна!», «Україна є, Україна є, Україна буде!». В складі делегацій були очільники областей і районів, зокрема й представники із Львівської області, Дунаєвець, Білогір я та інших міст і районів області, представники різних релігійних конфесій, народні депутати України і депутати всіх рівнів, громадськість. Далі багатотисячна колона пройшла святковою ходою до села Гуків Чемеровецького району, де до пам’ятного знака Романові Шухевичу лягли квіти та лампадки від учасників святкової ходи, а на майданчику біля цьогоріч відкритого пам’ятного знака з нагоди відзначення 100-річчя Акту Злуки відбулось масштабне дійство – Міжобласне свято Єдності над Збручем. Насамперед священнослужителі провели спільну молитву за єдину, соборну та вільну Україну, хвилиною мовчання присутні пом’янули Героїв Небесної Сотні, військовослужбовців та учасників добровольчих загонів, волонтерів, які поклали своє життя, захищаючи цілісність та соборність України на східних рубежах держави в наш час і за тих, хто боровся за незалежність України протягом сторіч.

З нагоди відзначення Дня Соборності керівництво обох областей вручило державні нагороди. До речі, під час урочистостей було зафіксовано рекорд України з підняття 3 тисяч 220 державних прапорів. А в рамках святкування цієї вікопомної події в Чемеровецькому районі гості й учасники свята мали змогу оглянути виставки декоративно-ужиткового мистецтва, які представили комунальні та професійно-технічні заклади Хмельниччини. Завершилися ж урочистості культурно-мистецькою програмою, у якій взяли участь творчі колективи обох областей [ 17, с. 1, 3 ] .

Різноманітні творчі заходи, реконструкції історичних подій, круглі столи, святкові вуличні дійства, конференції, історичні читання проходили в ці дні у містах і селах нашого краю, в освітніх та музейних закладах, на відкритих майданчиках в засобах масової інформації тощо. Так наприклад, в обласному центрі День Соборності України був відзначений реконструкцією історичних подій столітньої давнини, які проходили на оглядовому майданчику річки Південний Буг. Спочатку всі присутні хвилиною мовчання вшанували полеглих за незалежність України, потім актори театру ім. М. Старицького, одягнені в однострої делегацій УНР і ЗУНР, підписали Акт Злуки. Опісля цього студенти вишів міста розгорнули найбільший в області національний прапор шириною 14 метрів і довжиною 126 метрів і взявшись за руки, разом з усіма присутніми, утворили живий ланцюг, який з’єднав два береги Південного Бугу від вулиці Кам янецької до вулиці С. Бандери  (колишньої маршала Рибалка). Варто також зазначити, що Свято Соборності в Хмельницькому ознаменувалось також відкриттям   меморіальної дошки видатному діячу УНР Симону Петлюрі. Настінна фігура увіковічнена на фасаді міського Будинку культури, де у 1919-1920 роках в Проскурові тричі перебував уряд УНР і проводив   в цьому приміщенні свої засідання. У рамках заходів, присвячених пам’ятній даті, 22 січня на майдані біля кінотеатру ім. Т. Шевченка відбувся урочистий молебень за участю представників духовенства з обласного центру, Кам янця-Подільського та Дунаївців   [ 16, с. 1 ] .

Вже традиційно   під лозунгом «Єдналися і руки, і серця!» пройшли урочистості до Дня Соборності на кордоні Білогірського та Шумського районів між Зіньками та Суражем. Дві колони білогірців і шумчан з українськими прапорами зустрілися на межі Хмельницької і Тернопільської областей, обмінялися запашними короваями, утворили живий ланцюг, як символ єдності, як знак неподільності нашої держави. Представники духовенства освятили камінь на місці, де буде встановлено пам’ятний знак на честь сотої річниці Акту Злуки. Корзини квітів лягли до підніжжя хреста, який височіє біля місця зібрання. Після хвилини мовчання учасники художньої самодіяльності порадували всіх щирим і змістовним концертом. Окрім того всі частувалися  кашею, чаєм, різними смаколиками і просто охоче спілкувалися [ 18, с. 1 ] .

Як бачимо, величне свято Соборності, століття якого урочисто відзначалося по всій Україні, зокрема   й на Хмельниччині, вкотре довело, що у нас єдина держава і ми – єдиний народ. Так було, так є і так буде завжди.

 

 

Джерела і література

 

1.     Хмельниччина і Тернопільщина урочисто відзначили День Соборності України // Актуально для подолян. – 2018. – 25 січ. – С. 1, 15.

2.     Файзмун Я., Гінда В. Україна. У вогні минулого століття: постаті, факти, версії. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 352 с.

3.     Литвин М.Р. Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917-1921 рр. – Харків: Фоліо, 2015. – 380 с.

4.     Парандій В.О., Трембіцький А.М. До історії творення та відзначення Дня соборності // День Соборності України: історико-політичні дискусії (до 100-річчя створення Української Центральної Ради та початку національно-демократичної революції): зб. наук. пр. / гол. ред. Л.Г. Білий. – Хмельницький: Вид-во Хмельниц. ін.-ту МАУП, 2017. – Вип. 4. – С. 108-116.

5.     Бабій В. Возз’єднані  навіки. // Зоря. – 2018. – 25 січ.

6.     Куфель Т. Об’єднав День Соборності України жителів обох берегів Збруча // Зоря. – 2016. – 28 січ.

7.     Вікарчук Ю. Свято Дружби і Єднання // Зоря. – 2014. – 24 січ.

8.     Свірщ Л. Збруч – ріка Єднання. // Зоря. – 2015. – 29 січ.

9.     Моздір В. Єднаймося, люба родино! // Зоря. – 2017. – 26 січ.

10.                   Вікарук Ю. Єднаймося, люба родино! // Зоря. – 2013. – 25 січ.

11.                   День соборності держави // Зоря. – 1999. – 20 січ.

12.                   Свірщ Л. Свято Єднання // Зоря. – 2000. – 26 січ.

13.                   Стецишин О. Єдність і автономія: маловідомі сторінки Акту Злуки // Історія. – січень 2019 р. - № 1. – С. 4-5.

14.                   Свірщ Л. Єднаймося, люба родино // Зоря. – 2009. – 27 січ.

15.                   Свірщ Л . Свято дружби і єднання // Зоря. – 2010. – 26 січ.

16.                   Салій І . Сергій1 Лабазюк: «Сила українського народу в його єдності». // Проскурів. – 2019. – 25 січ.

17.                     У Соборності – сила України. // Актуально для подолян. – 2019. – 24 січ.

18.                   Кардаш А. Єдналися і руки, і серце. // Життя і слово. – 2019. – 25 січ.

 

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...