БІБЛІЯ СТВЕРДЖУЄ, ЩО БУЛА “ОДНА МОВА ТА СЛОВА ОДНІ”. ЩО ЦЕ ЗА МОВА?

16.01.2019 | 12:21   Сергій Піддубний
переглядів: 1429

“Була вся земля – одна мова та слова одні”, говориться у книзі Буття. Немає сумніву, що цей вислів або неправильно переклали, або не відредагували так, як комусь було потрібно. Правильно і цілком логічно він мав би звучати так: “Була Земля одна, одна мова та слова одні”. І під Землею тут малася на увазі територія, ДЕРЖАВА! Ніколи не було і не буде такого, щоб людство спілкувалося однією мовою.

Відомий український теософ Лев Силенко, посилаючись на британського професора історії С. Піггота, писав у “Мага вірі”, що “біля 2000 років перед Р. X . існувала велика федеративна держава на просторі України і далі до Туркестану… У тій державі панувала одна мова, на що є докази в історичних документах, знайдених у Малій Азії”.
Це, по суті, підтверджував і римський історик Помпей Трог. Він писав, що скити добивалися панування над Азією тричі. Останній період, за його словами, припадав на VІІ ст. до н. е. (якраз на час царювання Кия). “Азія платила їм данину протягом 1500 років”, – зауважував Трог. А ми знаємо: чия влада – того й мова, чия мова – того й влада. Отже, якщо скити мали верх над Азією, то і мова їхня була панівною.
А тепер звернемося до Біблії: “Була вся земля – одна мова та слова одні”, говориться у книзі Буття. Немає сумніву, що цей вислів або неправильно переклали, або відредагували так, як комусь було потрібно. Правильно і цілком логічно він мав би звучати так: “Була Земля одна, одна мова та слова одні”. І під Землею тут малася на увазі територія, ДЕРЖАВА! Ніколи не було і не буде такого, щоб людство спілкувалося однією мовою. Але була, є і буде певна мова, за допомогою якої різні племена намагаються порозумітися між собою.
Які історичні документи, знайдені в Малій Азії (насправді Передня Азія), засвідчують панування однієї мови на території України (Європа) і аж до Туркменістану (Азія), мав на увазі Піггот?
Кілька років тому просвітянин з Івано-Франківська Олег Полівчак надіслав мені видану в Торонто книжку “Мова русів”, за авторством Олександра Олійника. У ній надруковані копії давніх текстів із Ближнього Сходу, північної Африки та Апеннін, в яких американський дослідник Іван Стойко побачив мову наших предків. Мою увагу привернули Каратепські написи. У книжці, мабуть, із сотня текстів, але для дослідження я вибрав саме їх. Чому? Справа в тому, що я шукав доказів автентичності Велесової Книги і підтвердження викладених у ній історичних фактів. А Каратеп це гірський хребет у південно-східній Туреччині (та сама Передня Азія), куди, за Велесовою Книгою, ходили походами наші пращури: “…і пішли до землі Сірштіє (Сирія), і там зупинились. А пізніше пішли горами високими, і снігами, і льодами” (д. 15А). Бачимо, що наші предки мандрували горами високими покритими снігами та льодами. Не виключено, що це міг бути саме хребет Тавр, який і знаходиться на шляху до Сирії (а на той час це і була Сирія).
Віддаючи належне роботі перекладача текстів та видавця книги “Мова русів”, необхідно зауважити, що обравши загалом правильний напрямок, як на мене, вони непереконливі в правоті своєї праці, бо знехтували дослідженнями загалом епохи, до якої могли належати тексти. Без історичних знань і підкріплень такий переклад не може не викликати сумнівів. Я вирішив зробити власний переклад Каратепських текстів. Пізніше долучився до цього любитель відгадок подібних таємниць Василь Кабацюра з Дніпропетровщини.
Користуючись ключем І. Стойка і власним досвідом розшифровок Влескниги та написів на Ольвійських пам’ятниках, ми по-новому розділили суцільні тексти написів на слова і переклали всі п’ять написів (О. Олійник надрукував лише три, бо в двох інших нібито нічого нового не було). Тепер з повним правом підтверджуємо, що Іван Стойко не помилявся говорячи, що хоч ці написи здійснені і фінікійською абеткою, насправді вони написані українською мовою.
Ми були вражені відкриттями, що поставали перед нами. Докладно про це можна прочитати у моїй книзі “Великий код України-Русі”. А тут зауважимо, що дослідники правильно визначили, що в Каратепі була “школа орійської віри, віри Ора”. Вона навіть називалася за іменем столиці Руськолані – Олунь (Голунь). Ось звідки, між іншим, гелонська мова, яку греки називають давньогрецькою, – з Голуні, а не Гелону.
Головна релігійна та духовна концепція школи викладена в написах. Вона повністю відповідає Влескнижній – так само шануються Ява, Права, Нава, бог Орій, богиня Лада, тотем Овен, Коло як віра сонцепоклонників, мир, злагода, пошана до предків, заклики до слави і т. п. У них згадуються ті самі орії, роси (руси), окри (укри), колани та оли (у Велесовій Книзі – еліци); ті самі також герої – Отець (Леле) Орій і його сини (Орії): татуньо Кий, Щех, Хорив і навіть місто Київ. Двічі згадується слово “мова”, більше того: серед головних напрямків діяльності школи є навчання “мови нашої”…
Найцікавіше те, що викладене в написі підтверджується Біблією. Зокрема Єзекіїля в своєму пророцтві згадує Гогу – князя Рошу (Росі). У Каратепських написах також є і Гога, і країна Рош…
Те, що в Орійській школі використовувалася саме українська мова, засвідчують і тамтешні топоніми. Назву хребта Тавр принесли туди орійці з нашої Тавриди. Міста Адана і Козан – це, ймовірно, Дана і Казан. А назва гори Каратеп нагадує Карпати. І не тільки за своїми основами. У перекладі вона означає те саме – “чорна гора”.
Отже з огляду на наведені приклади і якщо ще додати схожість староіндійського санскриту, можемо з великою вірогідністю стверджувати, що панівною мовою в ІІ і І тис. до н. е. на території Євразії була та, яку ми сьогодні називаємо українською.
А тепер до вашої уваги один із Каратепських написів, він називається Широким. До речі, доволі актуальний і на сьогодні.
1. Великого в житті уче Ора Господь нас. Рече: ми були, є і будемо. Ми ори бо є,
2. ори бо є всі віри Орової. Уче уроки: що і як було. Лине ще
3. перемога наша. Бо її колишня слава ще в Яві свіжа і нас уче Ява, що не довчили.
4. Оріїв летить слава, що народ має велику віру отця Божича Вірула.
5. Ще се уче боричів мови нашої, уче колом нащитані Кия.
6. Що уче ще? Маємо бачити, що любо жити, що Ява велика, бо хор то
7. є великий Гога. Бо є Гога – очі ще і оплот. Бо є ще охоронець Чаші Долі та
8. ще долі то нашої, бо миру ми бо є вої. Ще очі се миру та ще є отців
9. очі та Орія небесного великого Кия града, бо всі Кола ми вірці і учні
10. ми Творця Олуні. Молимо Божича переможця великого і усіх Оріїв. Уро-
11. чище наше маємо велике – бо є Кугава. Вам на чолі став лик
12. Кия, що як учив по Мові уміти. Переможцю належимо Кию, що є куми-
13. ром до єдності та навчає любо жити. Маємо на чолі милого великого
14. заступника ми Кия царя – Отець наш то бо є. Маємо ще ми Щеха. Ще і ще:
15. ви правдиві ори, бо ще маєте бо Яву і Праву. Роси всі ми Яви
16. сила і мета, що пишу-учу. Великого в житті уче Ора – се дух, що
17. науча молитви великої, дає славу та міць небесну ще і ще. Господа щит то є. Си-
18. ни ще ми Лади та її молимо ще. Учимо давньої великої віри отців, то бо
19. правдиве, священне наше. Бо належимо Кию Господу, що є об’єднувач всіх у коло.
20. Лик в’яже те через колишнє та лучче народ Рос великий наш.
21. Маємо небесних Отців і помагаймо земним отцям, – ваш ще сього уче Ора.
А тепер порівняємо зображення на монеті і статую. На монеті з Ольвії (VІІ ст. до н. е.) викарбувано профіль царя Кия Роса, а статуя знаходилася в Каратепі біля стел із написами (теж VІІ ст. до н. е.) – в приведеному вище тексті вона зветься “лик Кия”. Як бачимо, вони дуже схожі між собою. І там, і там, найвірогідніше, зображений Кий, що вчив світ “по Мові уміти”.
У тій самій Турції, неподалік від Каратепу на кордоні із Сирією в місті Зеуґма (Zeugma) всього кілька років тому були розкопані численні мозаїки. Вони на років 800 молодші за Каратепські написи.
Звісно, їх намагаються приписати чи то грекам, чи то римлянам. Однак літери говорять про інше. Творці цих шедеврів користувалися руським письмом. Можна знайти тут майже всю абетку, яку через вісім століть нібито створять і подарують (за версією церкви) слов’янам якісь там греко-болгарські святі Кирило та Мефодій.
Тим часом традиція цієї абетки зафіксована будівельниками Київського собору святої Софії (Х1 ст.), на скатерці гетьмана Івана Скоропадського ХVІІІ ст. і навіть у ХІХ ст. на виробах килимарників (див. с. 79).

Фрагмент з книги "Українська мова - мова вільних людей", 2019 р.
banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...