Де знаходилася Руськолань

29.08.2018 | 09:45   Сергій Піддубний
переглядів: 321

Історична, літературна й культурна пам’ятка українського народу Велесова Книга (ІХ ст.) розповідає, що держава русів була з неймовірної давнизни: “І мали ми тоді державу за давнім іменем Колань – і гради, і села, і вогнища, що утворювали Землю. Тож умиємо тіла і душі наші, бо мали ми уділ русів Колань, яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити. Ще з часів Кисеня, ходили вівці там...” (д. 19). Автор Книги Ілар Хоругин не зауважує, хто такий Кисень і в які часи жив, але можемо сміливо припустити, що Кисень це той самий Скит/Кит (Кисько) – син Геракла, легендарний засновник Скитії.

Історична, літературна й культурна пам’ятка українського народу Велесова Книга (ІХ ст.) розповідає, що держава русів була з неймовірної давнизни: “І мали ми тоді державу за давнім іменем Колань – і гради, і села, і вогнища, що утворювали Землю. Тож умиємо тіла і душі наші, бо мали ми уділ русів Колань, яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити. Ще з часів Кисеня, ходили вівці там...” (д. 19). Автор Книги Ілар Хоругин не зауважує, хто такий Кисень і в які часи жив, але можемо сміливо припустити, що Кисень це той самий Скит/Кит (Кисько) – син Геракла, легендарний засновник Скитії. Згодом на місці Колані постала Руськолань: “Коли Щек пішов до заходу Сонця з воями своїми, а Хорват забрав своїх воїв, то інша частина Щекова лишалася з русами. І так, не ділячи землі, утворили разом з ними Руськолань. Кий бо усівся в Києві, і йому ми підлеглі, з ним будуємо Русь” (д. 7З)...

Визначити місцезнаходження Руськолані нелегко, хоча автор Велесової Книги вказує, що була вона на семи річках святих: “і повідаємо старі слова слави нашої про святу Седмицю рік наших, де наші Отці гради мали, і втратили ту землю, до землі іншої відійшовши” (д. 19).

Дослідники давнини з ніг збилися в пошуках цього Семиріччя. Одні приписують його до Месопотамії, інші до Індії. Російські дослідники вважають, що це територія між Доном і Волгою, оскільки в тексті обидві річки згадуються поруч, хоча там йдеться про утвердження Руськолані на Донці після розгрому готів, а це було значно пізніше.

Дощечки Велесової Книги підказують інший шлях пошуку місцерозташування Руськолані. З них ми довідуємося, що ця держава складалася із двох частин – Русі і Колані. Наприклад, на д. 22 пишеться: “Одна частина (русів) пішла до Голуні і там залишилась, а інша – біля Києграда. Перша є Руськолань, а друга – Кия”. Понад те, ми бачимо, що столицею Руськолані була Голунь.

Отже, треба шукати Голунь. І як тут не згадати, що про це місто за 12 віків до Ілара Хоругина, розповідаючи про скитське плем’я будинів, писав сам Батько історії Геродот: “Це великий і численний народ. Вони мають світло-сині очі і світле волосся. У їх країні є дерев’яне місто, що називається Гелон. Воно оточене дерев’яним муром, високим і цілком із дерева, та довгим – із кожного боку на тридцять стадій. Будинки і святилища в них також із дерева” [30, ІV 108].

Цілком очевидно, що центром розселення будинів були нинішні Черкаська і південь Київської області (басейн рік Бог-Рось-Синюха-Синиця). В “Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии” Л. Похилевича (1864 р.) зокрема нараховується більше шістдесяти населених пунктів зі складовою “Буда”. Очевидно, десь в цьому регіоні і була їхня столиця Гелон (Голунь).

Не можна не згадати ще одного свідчення Геродота. А саме про те, що територію, яка простяглась вище Гіппанісу (Південний Буг), скити називали Ексампей (святі дороги.) Погодьтеся, що “святі дороги” і “свята Седмиця рік наших” звужують поле пошуку і святих земель скитських, тим паче, що давні люди орієнтували свої шляхи переважно за річками. Ми знаємо, що Гіппаніс – це річка Бог-Пан (нині Південний Буг). З півночі до неї впадає річка Синюха (Пантикап – до “Пана та капає”), яка нібито називається так через те, що в ній вода синя. Насправді, Синюха є притокою річки Бог, а отже наші предки вважали її дитиною Бога, СИНОМ. Підтвердження цьому знаходимо в назві іншої річки, яка протікає неподалік паралельно Синюсі і теж впадає в Бог – Синиця (молодший син). До речі, як свідчить одна з карт ХVІ ст., ця територія також називалася Бог [203, c. 195]. Зважаючи на те, що центр Оратти (Трипілля) знаходився в межиріччі Дніпра і Бога, то, крім них, до складу Седмиці могли входити: Інгул, Синюха, Синиця, Ятрань і Рось.

Чому невелика Ятрань, а не Соб, наприклад? Тому що, по-перше, Ятрань майже єднає між собою двох синів Богу (Синюху і Синицю) і, по-друге, тому, що чи не в кожному приятранському селі виявлено сліди трипільської цивілізації. Отже Ятрань в давнину була внутрішньою річкою держави Руськолань. Не випадково слово “ятро”, за Володимиром Далем, означає “нутрощі”.

Можливо, саме ця Седмиця рік згадується і в “Сказаннях Захарихи”: “Земля Могучарська, земля Семська, Хоропова, Синська”. Тобто: Земля Могучарська – могутня, Семська – семирічна, Хоропова – де стояли древні могили-хорони, Синська – центр держави-землі знаходився між двома Синами-ріками. Дощечка 36А Влескниги, до речі, теж підтверджує, що Седмиця була на українській землі: “венеди вертаються до земель наших, в степи древні, та глядять ще печери їхні, як во дні виходу од П’ятиріччя і Семиріччя, коли од Сонця відділилися нашого”. Як відомо, венеди перейшли жити на захід саме з території України – “ од Сонця відділилися нашого” (д. 36А).

Перегукуються із влескнижними назвами та іменами також ряд населених пунктів Синсько-Бузького регіону: Умань – місто Бога Ума (у ВК Богумір – Бог Ум Ір або Бог Ум Небесний), Ладижинка, Ладижин – село і місто Матері-Богині Лади ( “народе мій од Лади” – д. 7Г), Корсунка – місто Бога Хорса, Орадівка – місто батька Орія, Свірневе – місто Бога Творця Сваргора, Паланка – місто палів, які теж згадуються у Влескнизі. Є аж два Колодистих – “бо Коло то сила наша” (д. 27 фр.)...

Існують припущення, що місто Голунь знаходилося на місці сучасного села Більськ Полтавської області. Російські дослідники Юлія і Валентина Гнатюки вважають, що Руськолань взагалі була на Північному Кавказі, а її столиця Голунь розташовувалася в районі Сіверського Дінця. Проте Ілар Хоругин однозначно стверджує, що Голунь була поруч із Києвом, на південь від нього: “руськолани… порядкували на півдні” (д. 6В). Натомість Більськ і Сіверський Донець знаходяться на сході від Києва.

Варта уваги ще одна цитата: “Голунь був славний і три сотні градів сильних мав, а Києград мав менше – на півдні десяток градів і все. Сіл небагато, оскільки ті були в степах різних родів” (д. 22). Баварський географ ІХ ст., до речі, свідчив, що саме в уличів, які мешкали якраз у Прибужжі, було 318 міст. А “голунці” і “уличі” це всього-на-всього лише різне написання імені одного й того самого племені. Підтверджує існування трьохсот уличських міст у своєму літописі й Нестор-літописець. Не зайве також звернутися до переказу Ю. Миролюбова “Сказання про Буй-Тур-Русів та про Уголичів”, який починається такими словами: “За те часы, коли еще Земли Руской Киевской не было, а была Рущина по Руси-Реце”, де Рущину треба розуміти як стара Русь, що була по Росі-річці. Точніше – від Богу по Рось – якраз центр Трипілля, або держава Руськолань.

Сучасний історик Юрій Шилов першу державу в світі Оратту означує, по суті, там само: “її поселення розповсюджувалися до морського узбережжя сучасної Одещини та до лісів пониззя Прип’яті, до долин правобережного Дністра та лівобережної Десни”.

І майже документальне свідчення про розташування Руськолані саме в Прибужжі зафіксував Ольвійський пам’ятник, який нині зберігається в одному з Московських музеїв [119]: у клятві синів Пертона на ньому згадується країна Колань (КЛН) [105, с. 62].

Не виключено, що за назвою “Калне в землі Шінеар” наша давня держава також згадується і в Біблії (1М 10) – Колань на землі Синеорській.

Нагадаємо й про нещодавно відкрите автором прадавнє Вільховське святилище-обсерваторію з рельєфами оленя та змії і позначеними на місцевості відповідними каменями та символами Сонця, Місяця й Землі, картою головних рік України – воно також розташоване в межиріччі рік Синиця та Синюха [105, с. 7].

Отже, все сходиться до того, що Голунь була в Надбужжі. З великою вірогідністю можна стверджувати, що це нинішнє селище Голованівськ на Кіровоградщині, одне із тлумачень назви якого – “головне місто”. Воно знаходиться неподалік Бугу між Синюхою і Синицею. Навколо нього донині в оточені степів збереглися чималі ліси, про які згадує Велесова Книга: “Тоді Отець Орій відділив отари свої і людей своїх і повів подалі. І сказав там: “Закладаймо град!” А то Голунь була в голому степу і в лісі” (д. 35А). Назви цих урочищ, до речі, також одного й того самого кореня що й Голованівськ та Голунь: Голоче і Воловик.

Про ймовірність знаходження давнього поселення на місці Голованівська можуть свідчити знахідки трипільських фігурок та катакомби (місцями двоярусні), віку яким ніхто не знає, настільки вони старезні. А також виявлені в безпосередній близькості до Голованівська такої ж давнини низка поселень, якими завжди обростали столиці.

Варті уваги й мовні особливості цього краю. В селі Крутенькому Голованівського району донині звучать деякі слова, що їх використовував автор Велесової Книги, але яких вже не знайти в інших регіонах і в жодному словнику української мови.

Звісно, явних доказів, що Голунь була на місці сучасного Голованівська немає, але те, що вона була саме на Правобережній Україні, свідчить стовп, знайдений у селі Медвин Богуславського району на Київщині, яке знаходиться якраз у межиріччі Південного Бугу та Росі [53]. Не виключено, що стовп, знаменитий написом: “Буде Голунь-серце серцями нашими”, був доставлений сюди з Голованівська.

... Офіційна наука, писана греками, німцями і москвинами, не знає такої держави як Руськолань. Світові не дано було знати про те. Була лише Київська Русь на території Східної Європи з центром у Києві. Існувала вона з кінця IX до середини XIII століть і крапка. Натомість автор Велесової Книги Ілар Хоругин говорить про п’ятнадцять (!) віків нашої державності: “Не чужа кров є свята, а наша, – про те мовили старотці наші як обирали князів, і так правили п’ятнадцять віків через Віче” (д. 3Б).

 Уривок з книги «Велесова Книга – веди України-Русі»

 

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...