ПРО РУСІВ ТА УГРІВ

10.08.2018 | 20:17  
переглядів: 256

Багато хто дивується нинішній недружній політиці Угорщини до України. Зокрема, що стосується її прагненню накласти руку на Закарпаття і зашкодити Україні зблизитись з НАТО. Але нічого дивного в тому нема. Угри мають те саме походження, що й москвини, і такі самі замашки – відірвати в ослабленого сусіда шматок землі. Певно, треба нагадати їм ІХ ст., коли наші праотці добряче кромсали їх, і пожалкувати, що вони дозволили уграм пройти через контрольовані ними землі на Дунай. Утім, історія має здатність повторюватися – щоб не довелося їм чимчикувати назад.

Тече модра1 ріка часу, тече, у Вічне море впадає2 и там зникає, начебто й не було. Так і люди зберігають Старовину Пращурську, а потім багато чого забувають, начебто й не було тих часів, про які нащадкам знати потрібно.
Так, у часи царя нашого Зеленича прискакали гоничі від Кощоби й передали вони від царя їхнього слово таке, що зі Сходу сонячного йдуть на нас розбійники степові безжалісні.
І наказав тоді цар Зеленич пирій-траву високу рвати, з того пирію плести перевесла зелені, й тими перевеслами обкручуватися, щоб у траві ні коня, ні вершника не видно було ворогові.
І до вечора плели воїни перевесла ті, а ввечері вже на конях зелені попони були, й вершника в тій траві ніхто побачити не міг. А трава в те літо така густа була, така висока, що коли Місяць із неї вставав, то за деревій зачіпався, й довго шелестів у тій траві й шарудів, поки на небо піднімався.
І прийшли вивідувачі до царя Зеленича й розповіли, що бачили багаття великі та багато людей, а то вороги були злі, то була Угра3 дика.
І наказав цар Зеленич іти на ворога та бити його, гнати геть подалі з землі нашої. І напали Руси на Угру, а та Угра тікала, зуби шкірила, а потім поверталась і нападала на Русів. І жорстокими були січі.
Кривавий Місяць ходив над степом, а Руси йшли з трави, гримлячи мечами по щитах своїх, і гул великий стояв навколо.
Уставай, Місяцю, вставай, ясний, та подивися на ту битву страшну! А там Угра дика вовком вила, а там Русичі в щити били й на ворога кидалися. І грім мечів, і дзенькіт щитів заглушали лементи людські й кінське іржання, й нічого чутно не було – ні стогону, ні волання людського.
Розступися, Мати Сира-Земле, дай у твої надра сховатися від ворога злого й меча нещадного! – так молилися деякі воїни й бігли в бур'яни від грізної смерті. Та коли час наставав, то Смерть-Мара й у густій траві наздоганяла, й на полі бою подих перехоплювала. Але ж тих, які загинули героями, Перуниця4 напувала водою вічного життя, й вони відправлялись у Сваргу до війська Перунового. А боягузливі й легкодухі потрапляли до Мору з Марою та до мерзенного Ями.
І з'явилося раптом у степу безліч руських воїнів, і йшли ті Руси прямо з трави, а вороги того лякались і князям своїм кричали: "Та Руса зачарована є, й нічого ми з нею поробити не можемо!"
І кричали на них князі їхні, й мечами розмахували, голови зняти їм самі грозилися. І йшла Угра в січу, й від руських мечів падала. І йшла та битва три дні й три ночі. А потім Угорські князі вирішили йти ліпше на Панщину5 – там люди смирні й легко підкоряються.
І пішли Угри на Дністровщину, а відтіля – на Панщину. І не стала Панщина битись, і стала Угрою.
Таке ж лихо було з Мазовою та з Норчею – не боролися вони до кінця й зникли – стали Волощиною.
А Русичі пам'ятали, як Хоропи й Седьмичани ворога не щадили, й Меди, й Троянці, й усі від Оріїв до Ири6 знали, що за рідну землю треба боротися до смерті!
А ляже Русич на полі зі славою – відправиться на Той Світ в Ірій прекрасний, і зустрінеться там із батьком, із матір'ю, з братами, сестрами померлими й усією своєю колишньою Ріднею. А там вони землю Сваргову орють, пашницю сіють і віно вінять улітку, й Той Світ такий, як і наш, тільки без хвороб і прикростей. І люди там такі ж, як і тут, тільки сині, й земля там синя, й трава, й сині коні іржуть, і сині череди по синіх степах ходять.

 

1 вода-модриця – див. прим. 1 до сказання «Про царя Ругату»

2 Вічне море впадає – відходить в минуле.

3 Угра – угорці.

4 Перуниця – дружина Бога Перуна, з а Велесовою Книгою, Мати-Слава.

5 Панщини – див. прим. 6 до сказання «Кельча і Русь степова».

6 «Меди, й Троянці, й усі від Оріїв до Ири знали» – підтверджується [30, V ІІ 62], що меди (мідійці), а також троянці були одного корення – орійського, руського.

 

З книжки «Про Царицю Сіромаху, Макодун-царя, Гора-Богатиря та інші Сказання Захарихи», (Вступне слово, коментарі та примітки Сергія Піддубного).

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...