СИМВОЛИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНДЕНТИЧНОСТІ (До 100-річчя затвердження Тризуба державним гербом УНР)

17.03.2018 | 16:28   Валерій Куфльовський
переглядів: 706

Невтомні дослідження західних, особливо германських, учених символістів з потоком 19 та 20-го століть змусили найбільш неупереджених вчених і, звичайно, кожного окультиста переконатися, що без допомоги символіки – з її сімома підрозділами, про котрі наші сучасники майже нічого не знають, - ніяке старе Писання не може бути коли-небудь правильно зрозуміле.

Символіка повинна бути вивчена під усіма її аспектами, бо ж кожен народ мав свої особливі способи висловлення. Коротко кажучи, жоден єгипетський папірус, ніяка індуська олла, ніякі ассірійські плитки, ні єврейські свитки не повинні читатися і тлумачитися буквально.

І навіть притча є висловленим символом ; вимисел або легенда, як думають деякі, алегорична передача життєвої реальности, подій та фактів. Власне , як мораль, завжди виводилась з притчі, причому подібна мораль була дієвою правдою і фактом в людському житті, так само історична подія була добута тими, хто був ознайомлений зі священими науками із емблем та символів, зафіксованих у древніх храмових архівах. Релігійна та езотерична історія кожного народу була викладена в символах. Вона ніколи не була викладена буквально та багатослівно. Всі думки та переживання, всі вчення та знання, повідомлені шляхом одкровення чи здобуті самостійно, знайшли у ранніх рас своє графічне вираження в алегоріях і притчах.», - стверджує О. Блаватська в дослідженні «Еволюція символізму».

         У повідомленні наголошуємо на основних моментах вияснення означення поняття символу в теософії та в екзотериці, де основним авторами є Олена Блаватська та її праця «Еволюція символізму», Томас Генрі Бургон у розділі «Символізм» тлумачить означення символу (праця «Світло Єгипту») . Озвучуємо конфуціанський афоризм про вплив символів і знаків на життя у суспільстві. Вияснюємо різницю в символах і знаках, нашолошуємо на визначенні символу за словником «Українська цивілізація. Ведія» С.В. Піддубного. Даємо розуміння символу за Карлом Густавом Юнгом, і за Юнгом «символи є трансформаторами психічної енергії та ідеї». Озвучуємо власне бачення атора статті та визначення символу в наступному твердженні «Всякий знак містить у собі символ зосередженої або сконцентрованої інформації. Символи проявляються в природі і також приходять до нас через пророків

З точки, яка є проявом Божої сили, виникає перша ідея. Перша проста ідея – пряма лінія. Від цієї простої ідеї виникають всі майбутні форми та думки. Кут є також тією само простою ідеєю, яка є більш складна, бо відноситься до сил на інших планах або площинах. Зі збільшенням числа кутів складнішає форма символу. І чисельнішими та різноманітнішими стають плани діяльності. За визначення екзотериста Томаса Бургона «Символ є об’єктивний феномен, в якому закладене співвідношення сил, що діють в різноманітних площинах. Вивчення наслідків символічної дії призводить людину до розуміння причин і принципів природи. Отже, у символах закладені і діють сили відповідно до Закону співвідношення. Закон співвідношення є основним Законом символізму. Де немає розуму, там немає символів, немає ідей, немає феноменів.

Енциклопедія символізму подає визначення символу у наступному тексті: «Символ є знак, що має множинне число значень, так і безкінечне число контекстів, для будь-якого прояву або вислову. Символ також трактується як знак збірної інформації під однією цифрою, літерою, логотипом або ідіограмою.

Вчений Маккензі показав у своїй Енциклопедії, що існує велика різниця між емблемою і символом. Кажучи ще ясніше, емблема зазвичай є рядом графічних зображень, розглянутих і вияснених алегорично, котрі як в панорамі, розкривають одну ідею за іншою.

Держави для зручності обміну та оцінювання віддавна друкують грошові знаки, які несуть на собі національні символи народу та держави, яка їх випускає. До сьогодні ми бачили на грошових знаках портрети діячів українського народу та його культурної ідентифікації.

«1992 року було розроблено дизайн нової української валюти. Українські гроші отримали назву «гривня», чим узаконювався зв'язок нової держави з Київською Руссю, а зображення на них як­раз і представляли пантеон національних героїв — Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Франко, Михайло Грушевський, Тарас Шевченко, Леся Укра­їнка. Проте впливати на свідомість громадян ці символи почали тільки 1996 року, коли було проведено грошову реформу і запрова­джено гривню.»

Найпершим символом серед портретів діячів українського народу є символ обличчя Т араса Шевченка. Символ обличчя у релігії має стандартизовані риси і вимоги, тому такий портрет називається іконою. Національні ікони також містять обличчя ще наступних знакових діячів українського народу.

В національному пантеоні ми визнаємо українськими національними пророками Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Степана Бандеру, Володимира Шаяна, Лева Силенка. Ім ` я Степана Бандери містить у собі символ перемоги саме по собі, крім того його тексти містять пророчі слова відносно майбутнього України та її справ. Пророки передрікають майбутній шлях народу через символіку текстів та дій. Спиридон Черкасенко працюючи шкільним учителем на Лідіївських рудниках(тепер місто Донецьке) зауважив ікони Христа та Тараса Шевченка на покуті. Цей факт зафіксований у 19 столітті.

Автором В. Куфльовським зауважено відсутність інформації в книжках про українську символіку, де би йшлося про національних пророків. «Українська символіка» авторства Багнюка не містить статей про українських пророків та про державну символіку. При наявності рекомендації на українську школу та аудиторію. Релігійно-біблійну символіку юдеїв автор відносить до української культури. Про присутність міфу юдео-християн в українській свідомості ми не заперечуємо. Та чи цей міф є осереддям української культури, про що стверджує автор «Української символіки» Анатолій Багнюк?!

Перші прояви символіки ми отримуємо з природи. Релігійні тексти також переповнені символікою. У зв’язку з персоніфікацією символів, люди втратили можливість відчитувати символи природи. З цим завданням справляються адепти. Контакт богів з людьми відбувається через пророків, які передають символічну інформацію людям.

Знаки-символи також містяться у кольорах прапорів та різних штандартах державної символіки та військової. Прапори, як символи, містять кольори райдуги. Шляхом розкладу світлового променя через призму ми також отримуємо кольорову гаму. Вибір кольорів на прапор має містичне значення. Кольорам відповідають планети. Такі кольори райдуги є символами планет. Якість енергії планет заключає в собі частоту хвилі. Різниця хвильових частот або вібрація планет дає різнокольоровий спектр. Вибір кольорів для прапора, що є символом народу держави або роду надає йому специфічних якостей та вибору долі. Такими питаннями найбільше займаються теософія та екзотерика. В соціальній міфології присутні знання астрології, астроміфології та астротеології. Українське суспільство послуговується трьома рівнями свідомості : релігійним, науковим(матеріалістичним), міфологічним.    Карл Густав Юнг стверджує, що міф — це форма колективної свідомості, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Міф не є ілюзією або вигадкою, а історична необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.

       «Для перемоги національного проекту необхідна послідовна, наполеглива, безкомпромісна боротьба з чужими національними міфами та національно-державними ідеями в Україні. Національна ідея слугує меті мобілізації етно­су під прапор певної держави і провідної нації. Якщо не протиставити колоніальним за характером для українців польській та російській національним ідеям своєї української, програш українців у царині ідей буде однозначний, а отже, збережеться і імперське панування над українською територією. Од­нією з таких негативних ідей-міфів була теорія "триєдиної Польщі". "Польща, Литва і Україна, - писав В. Липинський, - після цієї теорії мали бути нероз­дільними частинами одного цілого з правом самостійного і всестороннього розвитку. Ця теорія, як історичний пережиток вікового спільного державно­го життя, була настільки сильна, що ще недавно, всього в 63-м році, були... люди, котрі готові були за неї свої голови покласти"164.

       Абсолютно аналогічною за побудовою і спрямуванням для України була російська теорія-міф про "триєдину Русь". З нею В. Липинський полемізу­вав у листах до Є. Чикаленка, про що писалося вище. її політичним завдан­ням, попри зовнішній академічно-філологічний характер, було так само закрі­пити на ідейному рівні панівне становище російської культури в Україні і зберегти імперське панування Росії на українських теренах. Якщо польський міф спрямовувався на полонізованих правобережців, то російський міф - на лівобережну інтелігенцію. В. Липинський з приводу нього зазначав: "Не бу­дучи прихильниками філології в політиці, а вже рішучо противлячись всяко­му теоретичному затемнюванню дійсних, реальних потреб життя, ми думаєм, що, як нація рівновартна, ми мусимо стати нацією рівноправною в відноси­нах до всіх наших сусідів без виїмку - і ... психологічний підклад теорії «триєдиної Русі» для нас зовсім зрозумілий"165. Якщо програєш в ідейній боротьбі, то збройної війни вже й не потрібно. Національна свідомість є су­мою певних національних упереджень, переконань, які формуються на рівні науки або квазінауки історичними міфами через публіцистику і засоби масо­вої інформації. Завданням будь-якої держави або громадськості, яка від цієї держави хоче звільнитися, є індоктринація широкого загалу певним набо­ром історичних міфів. На жаль, українська еліта і значною мірою інтеліген­ція були інфіковані до 1917 р. чужинськими, передусім російськими, міфа­ми, що стало однією з причин низької мобілізаційної здатності української з походження інтелігенції, її неспроможності об'єднатися під національно-дер­жавним українським прапором.»

      Державні символи тлумачить Конституція або профільний закон. У сусідній державі діє спеціальна профільна комісія з питань символіки та геральдики на території держави. Подібна структура з питань символіки в Україні відсутня. Українське геральдичне товариство не витримує критики. Символами Української держави є Декларація про державний суверенітет, прапор, герб, гімн або славень.

      Вибір прапора є справою традиції та ритуалу, тобто визначення способу
співіснування, формування відносин і їх взаємодії. Верховна Рада України,
зважаючи на кількасотлітню традицію національних кольорів, вибрала і
затвердила двоколірне полотнище у рівній пропорції жовтого та блакитного
кольорів. Жовтий або золотистий колір є символом Венери. У міфологічному та символічному аспектах планета Венера шанується у подвійному характері
Любові та Мудрості. В душі великого чоловічого Архетипу вона складає
частину жіночу і плодоносну. Блакитний є ознакою Юпітера, який символізує владу. Юпітер – символ авторитету (у соціальній сфері), благородного і толерантного. Керує функціями законності, порядку, відносин, теології. Вібрації його електричні, натхненні, добродійні.
   Рівновеликі частини прапора лежать в одній площині. І мають
визначену вібрацію або частоту. Дажбог є богом Сонця. Він визначає сили і
дію Сонця як основи життя. Дажбог опікає Русь-Україну, тому
русичі-українці - Дажбожі онуки. Дискусії в інформаційних полях про
перевертання прапора свідчать про некомпетентність диспутантів або мають намірений лобістський характер.

Далі про традицію вибору українських кольорів на прапор. У шведських музеях збереглися козацькі прапори(1651р), вони містять перехрещені промені блакитного та жовтого кольорів на малиновому тлі. Така традиція використання кольорової гами українських прапорів є закорінена у глибшому часі. Із жовто-блакитними прапорами в часи Австрійської Весни народів 1848 року вийшли на маніфестації русини-українці. Багатотомна історія Михайла Грушевського якраз містить ту інформацію про вибір символів українцями в часи козацькі і в до козацькі. Варто пригадати прапори на картині Іллі Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султанові». Перед купівлею цього полотна царська сімя замовила експертизу полотна на предмет достовірності жовто-блакитних козацьких прапорів і отримала стверджуючу інформацію про історичну правдивість і доказову базу.

«Нова держава потребувала створення державної символіки, пантеону національних героїв, встановлення системи державних свят — усього того, що свого часу англійський історик Ерік Гобсбаум назвав «винаходом традиції». Зауважимо, що й тут ситуація була далеко не безхмарною.

Ще в роки перебудови націонал-демократи домоглися нефор­мального визнання владою синьо-жовтого прапору — він почав усе частіше з'являтися на публічних заходах (раніше за його вивішу­вання можна було потрапити до в'язниці). 1990 року синьо-жовтий прапор уже став звичним. У вересні 1991 року за ухвалою Верховної Ради його почали використовувати в протокольних заходах як дер­жавний прапор України.»

«28 січня 1992 р. - Київ, почала роботу п'ята сесія ВР Украї­ни 12-го скликання. Парламент прийняв постанову «Про Дер­жавний прапор України», за якою синьо-жовтий прапор був затверджений як Державний прапор України.

У постанові ВР Ук­раїни закріплювалося, що:

«Державний Прапор України - це національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташо­ваних смуг: верхньої - жовтого кольору, нижньої - синього ко­льору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».

«Переконуючи колишніх товаришів по партії не відкладати в чер­говий раз перезріле питання, Президент України Леонід Кравчук знайшов потрібні слова: «Прапор, за який пропонується голосува­ти, уже «працює», хочемо ми цього чи ні. Без цього прапора зараз, повірте, і в дипломатичному, і в правовому міжнародному, і в ре­альному житті стає вже не просто важко, а стає соромно і смішно» (Леонід Кравчук. Є така держава - Україна. Матеріали з виступів, інтерв'ю, прес-конференцій, брифінгів, відповідей на запитання. -К., 1992).

Відповідно до статті 20 Конституції України (28.06.1996):

«Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».

23.08.2004 року – Київ, Президент України видав указ «Про День Державного Прапора України», який відзначається щорічно 23 серпня.

Екс-народний депутат Верховної Ради України Василь Скальський у книжці спогадів «На зламі епох» коментує факт боротьби за національні кольори у сесійній залі Верховної Ради. «Дещо порушуючи хронологію, звернуся до розгляду Верховною Радою 28 січня 1992 року питання «Про державний прапор України». Пам'ятаю щодо розгляду цього питання у сесійній залі точилося багато розмов і висловлювались різні думки відносно кольору прапора. Одні пропонували залишити синьо-червоний, інші червоний, а опозиція наполягала на синьо-жовтому. Це різнобарвне бачення кольору прапора припинив своїм рішенням Кравчук Л.М. Особисто він, Леонід Макарович запропонував тоді розглянути це питання на засіданні Верховної Ради. На цьому засіданні Кравчук Л.М. у своєму переконливому виступі наголосив, що синьо-жовтий колір вже працює. Він майорить на вулицях, його підтримує народ, а депутати повинні це зазначити у Законі. Він, Кравчук Л.М., ще говорив, що колір прапора це життєва реальність і від неї ми не маємо права відвертатись. Той, хто не проголосує за прапор сьогодні, той не проголосує завтра, які б аргументи йому не надавалися.

Виступ Кравчука Л.М. був сприйнятий позитивно. Хоча окремі депутати, такі як 0. Гарадєєв, Ю. Єльченко та деякі інші комуністи залишились при своїй думці.

Зауважу, що за нинішній державний прапор України голосування проходило двічі. Перший раз «За» проголосувало 218 депутатів, а після виступу Кравчука Л.М., другий раз — 253. Першого і другого разу віддав свій голос і я.»

       Московська «Енциклопедія символів» стверджує «Тризубець є одним із основних символів сучасної незалежної Держави Україна». З приводу семантики та походження висказувалися різні думки. Наприклад, символом влади, геральдично-нумізматичною фігурою, українською монограмою, символом влади над трьома світами – небесним, земним та підземним. У численних варіантах тризуб-символ випливає ув історично-хронологічному контексті з часів князя Володимира. Цьому символу присвятив велику роботу «Феномен України» дослідник національної історичної символіки киянин Братко-Кутинський.

        Адепт Володимир Шаян стверджує: «Значення символу Тризуба, що його можу сьогодні подати до відома є екзотеричне. Зрозуміння цього символу є одночасно ініціацією, тобто втаємниченням високого ступеня в Ордені. Тризуб — це один із старинних символів і тільки у сві­ті старинної Тайної Мудрости, у вченні символіки і магії, мо­жемо знайти деякі натяки потрібні до розв'язки його справж­нього містичного значення.

        Хто відкидає містику і символіку, тому ми скажемо, що він не повинен уживати ніяких символів, бо вони для нього не мають ніякого значення. Однак факт, що неграмотний або від­кидає, або не сприймає значення азбуки, зовсім не означає, що азбука не має ніякого значення.

       Значення символів було відоме тільки для втаємничених, тобто — адептів. Було великою таїною старанно береженою від негідних. Розуміння символу створило дорогу до пізнання вищих правд, а отже до потуги у зовнішньому світі. Знання символів могло бути надужите для низьких цілей чорної магії.

      Звичайно, було теж два значення символів: екзотеричне, тобто призначене для розповсюдження на зовні, і езотеричне, тобто таємне, призначене тільки для адептів. Часто подавалося як таємне і езотеричне таке значення символу чи правди, що було по суті тільки першим кроком до знання таємного, а часто навіть ще у межах призначеного для екзотеричного роз­повсюдження. Тут важив рівень слухачів. Навіть екзотеричні труїзми могли видаватися таємними для початкуючих учнів.

Величі Символу Тризуба освяченої життям мільйонів ге­роїв. Навпаки, кожна злочинна спроба матеріялістів зневажи­ти святість Символу звернеться безпосередньо проти спричинника зневаги і станеться причиною його моральної і фізичної смерти.

      Ми мусимо зачати від значення символу взагалі.

      Символ — це зовнішній знак для уявлень, емоцій і ідей, що не дадуться виразити інакше у слові. Символ є отже якістю вищою від слова. Символ є комплексом слів і ідей, вираженими одним знаком. Символ висказує все те, що закладене в цілій системі ідей, а рівночасно щось більше, щось, що в даній систе­мі ідей не дасться виказати ні словом, ні в жоден інший спо­сіб. Думаючи про символ, чи викликуючи його в нашій свідо­мості чи теж у магічній дії, ми немов „одним словом" заторкуємо увесь комплекс з усією його ідейно-моральною висотою і глибиною. Через цю свою властивість символ стається святістю для його визнавців, чи це буде релігійний рух, військо чи нація. Часто слово чи міт набирають значення і функції символу. Незрозуміння старинної мудрости полягає на тому, що новочасні дослідники не зуміли відрізнити слова від слово-символу. Проте, ці міркування виходять поза межі нашого листа. Більшість із символів виникає на світанку людської істо­рії, в добі героїчних летів людської душі.»

      Пророк український Лев Силенко говорить, що кожен народ пізнається за його богами та символами. Історик Н.М.Костомаров назвав герб князів України-Руси тризубом. Лев Силенко говорить, що ця емблема не має нічого спільного з зубами. Вона така стара як історія культури і цивілізації людства(пелазги-гітіти-скити-кияни). Ця емблема у санскриті зветься «Трисута». «Книга Велеса» (давній літопис України-Руси) пише: «Перше Триглаву поклонятися маємо і йому велику славу співаємо» (Триглав – три сутності буття»).

       Скити (українці-русичі) вірили, що основу людського єства творять три суті (три глави): Нав (духовне буття), Яв (явне, матеріальне буття) і Прав (правила духовного і матеріяльного буття). І «Велесова Книга» пояснює, що буття (суті) перебувають «в єстві людини, і вони переборюють сили темряви і ведуть до добра», 15-а. І вони ознаменовані емблемою: ми її звемо Трисуття (тризуб).

        У цій емблемі втілено заповіт Предків наших, який має немеркнучий зміст: розумними правилами (законами) самовдосконалюй ду­ховну і тілесну силу, то «перебореш сили тем­ряви і ощасливишся добром». Будова такої держави, як Україна-Русь, потребує, щоб її архітектори були добрими знавцями історії людства.»

«19 лютого 1992 р. - Київ, ВР України прийняла постанову, за якою затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.

Зображення Державного герба України помішується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ.

Відповідно до статті 20 Конституції України (28.06.1996):

«Великий Державний Герб України вста­новлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба Украї­ни є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Дер­жавний Герб України)».

Наразі великий Державний Герб України не прийнятий.

Майданне протистояння у грудні 2004 року посприяло завершенню боротьби між двома кандидатами на пост Президента України. Ним став один із трьох символічних руйнівників. (І `мя Віктор у символіці тлумачиться як Руйнівник).   Несподівано напередодні інаугурації   майбутній гарант Конституції вирішив відмовитись від повноважень, якими володів його попередник на посаді Президента – символічний цар Леонід Кучма. За спиною царя Леоніда перебував політтехнолог Віктор М., який просував конституційну реформу під майбутнього Премєр-Міністра.    Така реформа була запроектована у сусідній Москві. Виборча кампанія зразка грудня 2004 року стала оригінальною завдяки вперше застосованій символіці: жовті та помаранчеві прапори, гасла «Вірю! Знаю! Можемо!» і «Так!» разом із символом успіху – підковою – все працювало на позитивний імідж кандидата від коаліції.  

Передаючи повноваження Президента України на Верховну Раду та Кабінет Міністрів України новий гарант з січня 2005 року перетворився в ритуальну фігуру. Пропрезидентська коаліція від опозиції поступово розбрелася по різних   антиукраїнських формуваннях. Три символічних Руйнівники довгих 10 років ламали Українську Державу(2004-20014).

«У 2009 році Кабінет міністрів запропонував проект Великого державного герба України, на якому обабіч щита з Триглавом (тризубом) його творці зобразили Лева та Козака. Він і досі залишається проектом, бо прийняти остаточне рішення по ньому має право лише Верховна Рада України. Коли дійде черга до розгляду цього питання не відомо. Натомість кабмінівський проект із хрестом вище Триглава (його тут називають Малим гербом України), карикатурними коронованим левом, що ніби хоче проковтнути герб, і козаком із жіночими стегнами, уже нав’язується людям через засоби масової інформації.»

         У символі Лева проглядається царська сила і могуть роду Данила Галицького. Символ козака з мушкетом на плечі є ознакою історичної воїнської доблесті періоду Козацької Держави під проводом Б. Хмельницького.     Нав'язування карикатурних композицій для обговорення носить антиукраїнський лобістський характер, північно-східного походження і не тільки.

Лобістський характер носить публікація-книжка  запорізьких авторів Бєлова та Шаповалова за 2008 рік (Видавництво «Дике поле»), в якій вони активно просувають концепцію-стереотип про нібито російсько-новгородське походження тризуба і проектують на тризуб сокола та морський якір , що є нонсенсом у нашій конкретній ситуації.   Множинне число відео-лекцій поширені сучасними російськими лекторами в соцмережах, де вони активно пропагують хибні по суті напрямки тлумачень української державної символіки. Намагання авторів із Запоріжжя розкритикувати національну концепцію Братко-Кутинського і зорієнтувати читача на російські новітні теорії є червоною ідеєю, яку активно тиражує на телебаченні і в інформаційних мережах релігійний діяч Світовит Пашник.   Він закликає перевертати тризуба аби він мав вигляд польоту і був схожим на сокола-птаха.  Очевидно таки й професійний дилетантизм розрахований на якнайширше коло непосвячених у тему громадян України.

В геральдиці діє Закон співвідношення сил у площинах або на планах. Також у геральдиці діє спеціальна геральдична мова «Блазон», яка застосовується для порядкового відчитування символів у гербах. Ця мова придумана першими герольдами, які розробили правила складення гербів, відрізняючи знаків для людей, родів, королів, князів,  населених пунктів, міст, країн, релігій, організацій, професійних груп та системних меж.
         У попередніх абзацах, мною подані думки та візії на український
державний Герб.    Найдавніша його двовимірна проекція на папері
віднайдена на договорах Києва з Костантинополем у 945 році, що
поглиблює його давність від князя Володимира більш як на
півстоліття.   Уразі розгляду Тризуба, яким той не є, у трьохмірній проекції ми побачимо королівську корону. 

Королівська корона є символом найвищої державної влади, якою вона
була у князів Русі. Русь з центром у Києві була наддержавою зі
всіма атрибутами колоніальної держави-імперії.   Тамгу зі знаком
київського князя отримували всі колоніально-залежні від Києва
території.   Надання тамги київського князя тривало до 13
століття, до часу перепідпорядкування київських колоній
чінгізідами, а конкретно Бату-ханом та його онуком
Джанібек-ханом.  Чингізід Джанібек відкрив еру двохголового орла
в улусах Орди та підконтрольних йому земель, які були ним та його
предками набуті шляхом воєнних походів на Києво-Руські та
Литовські землі.
Завершуємо повідомлення про Тризуб-герб визначенням його у тримірній проекції, як ккоролівської корони – ознаки найвищої
царсько-князівської, а в Европі королівської влади.   В окультній
науці такий тризуб-корона має символ КВАДРАТА.

Кожен народ має духовні скарби, які одухотворюють йогов боротьбі за
національне визволення, соціальну справедливість, збагачують
неперехідними естетичними цінностями. До таких скарбів належать,
зокрема, пісні-гімни, національно-поетична та словесна символіка. У
процесі національного становлення народ витворив чимало
високопатріотичних пісень, які зігрівали його душу в тяжкі роки
неволі, наснажували на боротьбу за краще майбутнє, вселяли віру в
торжество української правди. У таких творах сконцентровані думи й
почуття народу, сконцентровані найсокровенніші мрії та сподівання.
Пісні-гімни прославляють невмирущість українського народу, його
віковічні поривання до волі, національної єдності, відображають
особливості українського манталітету.

Гімн-славень «Ще не вмерла Україна» народжуваввся у поетичні й конкуренції з такими відомими творами, як пісня Григорія Труха «Ой у лузі червона калина похилилася», О.Грицая «Для України живем», І. Гушалевича «Мир Вам, браття», пісня Ю. Добриловського «Дай, Боже, в добрий час», пісенні твори Б.Духновича «Я русин був», І.Франка «Не пора, не пора», Ю.Федьковича «Нова Січ», О.Кониського «Боже великий, єдиний», "Зродились ми великої години" Олеся Бабія.

Автором тексту «Ще не вмерла Україна» є етнограф, письменник Павло
Чубинський, музика — відомого галицького композитора Михайла Вербицького.

Пісня написана 1863 року на вірші Павла Чубинського 10 березня 1865 року
вперше прозвучала у Перемишлі під час першого на західноукраїнських землях шевченківського концерту (Вербицький особисто співвав у хорі).  Пісня стала популярною дуже швидко. 1910 року пісня «Ще не вмерла Україна» була записана на грамплатівку у виконанні відомого тенора Модеста
Менцинського. Як державний гімн-славень твір уперше прозвучав у добу УНР 1917 року. Надалі твір був забороненийаж до січня 1992 року, коли Верховна рада  України затвердила музичну редакцію Державного Гімну, про що зроблено відповідний запис у Конституції України.

"У січні 1992 року Президія Верховної Ради затвердила музичну редакцію
державного гімну "Ще не вмерла України..." (автор музики М. Вербицький).
Слова гімну, які написано у XIX столітті, не було затверджено з мотивів
ідеологічних, оскільки вони містили пасажі, неприйнятні за сучасних умов.
Деякі офіційні поети дістали завдання скласти слова гімну, проте захід
провалився, і після прийняття Конституції України 1996 року офіційним
текстом гімну стали перші два куплети й приспів", — пригадував Георгій
Касьянов  у книзі "Україна 1991-2007". Нариси новітньої історії, 2007,
Київ.

6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний
Гімн України», змінивши перший рядок оригінального тексту «Ще не вмерла
Україна...» на «Ще не вмерла України і слава і воля...» Затверджений Гімн
України — це перший куплет і приспів Павла Чубинського.

У недалекому минулому за виконання цієї пісні, за поширення її тексту
можна було тяжко поплатитися і на батьківщині П. Чубинського, адже
згаданий вірш був заборонений, не входив у жодні видання. І от у кінці
1989 р. над відновленою могилою П. Чубинського на Книшевому кладовищі в Борисполі згадана пісня, мов фенікс, воскресла із мертвих, знову зазвучала
в рідному краю поета у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Пісню підхопили ті, хто прийшов вшанувати пам'ять вірного сина свого народу.

Це не єдиний випадок, коли пісня, тривалий час замовчувана і
переслідувана, знову відроджується, розправляє поламані крила. А на
західно-українських землях, де народилася і тривалий час, власне, до
вересня 1939 року, була найпопулярнішою українською патріотичною піснею — вона ніколи не забувалася.

Вдруге на широкому громадському зібранні пісня розправила крила 9 березня
1990 р. біля пам'ятника Т. Шевченкові, де її виконав Кубанський народний
хор під диригуванням І. Захарченка, отримавши в цей день Державну премію
Української РСР ім. Т. Шевченка. Зауважмо, що згадана пісня "прижилася"
серед українців Кубані в 70-90 роках XIX ст., підтримувала їхні волелюбні
прагнення, почуття кровної спорідненості зі своїми братами.

Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Коли він оживав,
воскресав — оживали, воскресали і його пісні. Коли його гнітила неволя,
духовне рабство — замовкала й народна душа, хоч ніколи не завмирала.
Багато патріотичних пісень продовжували існувати нелегально, вселяючи у
серця віру в краще майбутнє. Власті суворо забороняли багато пісень, у
тому числі й "Ще не вмерла Україна", але вбити їх не змогли.

Вони злітали і над могилою Шевченка, зливаючись із "Заповітом", і на
селянських вічах, студентських зібраннях кінця XIХ-початку XX століття, і
під час патріотичних маніфестацій, що проводилися на знак протесту проти
чужоземного поневолення українських земель. Пісні були з народом у всі
радісні й сумні моменти його історії, виконуючи свою визвольну революційну
місію.

Виникнення твору "Ще не вмерла Україна" спочатку як поетичного тексту, а
згодом як пісні пов'язане із суспільно-політичними умовами, в яких жив
український народ у другій половині XIX століття, а точніше, у 60-ті роки.
На східно- і західно-українських землях це був період певного піднесення
національно-визвольного руху. Виникали нові українські видання (журнали
"Основа", "Мета", "Вечорниці" та ін. ), недільні школи, товариства, серед
них "Київська громада", навколо якої об'єдналися представники передової
української інтелігенції (В. Антонович, Т. Рильський, М. Драгоманов, П.
Чубинський та ін. ). У Галичині міцнів народовський табір, у середовищі
якого все більшого поширення набирали ідеї духовної об'єднання двох частин
України. Зростало почуття історичної і культурної спорідненості
слов'янських народів, яке свого часу почало утверджувати у програмних
документах Кирило-Мефодіївське товариство. На хвилі національного
піднесення, що виникла в 60-ті роки, особливо зміцніла роль творчості Т.
Шевченка, з іменем і віщим словом якого пов'язувалися сподівання на
духовне відродження.

Символіка, що рухається до нас з попередніх століть, дісталася нам від феодалів, лицарів, князів та князівств. Ця символіка в основному має родове призначення. Родова свідомість заключає в собі ознаки і символіку спадщини, що проявляються у емблемі–гербі. Цехи та структури самоврядування - магістрати також користувалися відмітними знаками-гербами та печатками для їх ідентифікації чи краще сказати розпізнання. Герби зображають на прапорах, хоругвах, монетах, печатках, документах тощо. Український герб містить Тризуб або три суття.

        Навколо формату гербів точаться дискусії, як правило нефахівців. Вище сказано, що в основі формування символу закладено Закон співвідношення. Символ діє на різних планах. Тому з формуванням та вибором символу мають мати справу адепти та окультисти. Символ, як знак накопичення інформації, формує агрегор на різних планах. Агрегор, як інформаційне поле, живить соціальну атмосферу у суспільстві і взаємодіє з рештою інформаційних полів. Це вже не є рівнем якихось краєзнавців, тут мова про математичні та знання фізики і квантової механіки. В допомозі стануть розум та інтуїція.

        Звертаючи до традиції гербоутворення зауважимо, що не всі або скоріше більшість з новоутворених чи перезатверджених гербів з сучасного українського гербовника не містять українських державних символів. Документом і джерелом про стан символічної дії на території Поділля –Хмельницької області є дуже добре поліграфічно виготовлена книжка «Символіка Хмельницької области» (2016р). Автор подає детальну інформацію в традиції формування гербів Російської імперії та іншу деталізацію. Зупинимось на тому факті, що 2002 року Хмельницькою обласною радою був ухвалений проект Мастикаша-художника, який не містив державних символів України - рівно ж не містив національної кольорової символіки. Територіально-етнографічна символіка у проекті герба Хмельниччини також відсутня. Очевидно обласна рада скликання 2002 року мала в меншості українських свідомих націонал-патріотів або загалом здоровий глузд такого складу народних обранців був злегка обмежений. Поряд з іншими у книжці «Символіка Хмельницької області» подано достатньо, але не повністю правомірний проект герба Хмельницької області з увінчанням Тризубом на блакитному щиті і з оздобленням вінка-картуша, як його називає автор книжки, жовто-блакитною символічною стрічкою. Цей проект виконав геральдист Ільїнський. Правда, щит, як носій герба, не містить національної чи націонал-регіональної барво символіки, та й сам щит за формою є французьким. Більше того, що яка-небудь дискусія на захист національно-регіональної символіки у місцевій пресі відсутня останні 15 років.

        Подібна ситуація існує з міським Хмельницьким гербом. Міський Хмельницький є носієм символіки польського феодала Замойского. Державний символ Тризуб та барва національного прапора – жовта або біло-зелена від подільської символіки відсутня. Крім цього в основу герба закладено іспанський щит. Тому видається слушним побажання обом радам – міській та обласній – взятися за геральдичну роботу.

      Виборення національної символіки на прапори та герби міста Хмельницького та області є справою честі лицарів!

 

Перелік літератури для вивчення теми:

 

1) «І-дзин» Книга перемін, СПб Мидгард 2007

2) Конфуцій @Афоризми

3) Фрідріх Ніцше «Мудрість Зла» Вибрані твори, «Мысль» 1990

4) Карл Густав Юнг «Психологія і Алхімія», «Архетип і колективне» Львів «Астролябія» 2013

5) Томас Генрі Бургон «Свет Египта» REFL - book , 1994

6) Клариса Пінкола Естес «Бегущая с волками» ВД «Софія»

7) Олена Блаватська «Тайная Доктрина» Том 2 «Еволюція символізму»Донецьк «Сталкер» 1999

8) Соболева «Товарн ы е знаки» «НАУКА», 1986

9) Я.Шейнина «Енциклопедия Символов», Аст, 2001

10) Володимир Шаян «Українська символіка» Гамільтон « UNFCh » 1990

10) Лев СИЛЕНКО «МАГА ВІРА» «Мудрість української правди»

11) Віталій Жайворонок «Знаки української етнокультури» Київ «Довіра» 2006

12) Сергій Піддубний «Українська цивілізація. Ведія» Київ, 20017

12) Нестеренко «Історія українського екслібрису» Київ «Темпора» 2010

13) Анатол. Багнюк «Символи українства» «Навчальна книга-Богдан» 2010

14) Федір Погребенник « Пісні-гімни» Памятки України, 1992

15) Ніл Хасевич «Воїн, митець, легенда» Луцьк «Терен», 2010

16) Валерій Ніпіткин «Символіка Хмельницької області» 2016

17) «Нумерологія» Торгсін, Харків

18) Братко-Кутинський «Феномен України» Вечірній Київ, 2000

19) Георгій Касьянов «Україна 1991-2007» Київ «Наш Час» 2008

20) Василь Скальський « На зламі епох», Городок «Бедрихів краЙ», 2016

21) Ігор Гирич «Політична публіцистика Вячеслава Липинського (1908-1917)» у кн.

Вячеслав Липинський «Суспільно-політичні твори» Київ-Філадельфія «ВД «Простір» 2015

22) Микола Воротиленко «Заповіт Петра I » Київ «Новий Друк» 2007

23) Георгій Почепцов «Мерлін, супермен і Гаррі Поттер» Київ «Спадщина» 2013

24) Олександр Виженко «Славянская Книга Перемен в притчах» Пенза «Золотое сечение» 2007

25) Ф. Брецко, А. Дрік, Л. Майор НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА Хроніка державотворчого процесу (1991-2009) Ужгород «Гражда» 2009

21) Вікіпедія та інші інтернет-ресурси

                         

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...