"ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА"

06.03.2018 | 17:04   Федір Погребенник
переглядів: 403

У недалекому минулому за виконання цієї пісні, за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися і на батьківщині П. Чубинського, адже згаданий вірш був заборонений, не входив у жодні видання. І от у кінці 1989 р. над відновленою могилою П. Чубинського на Книшевому кладовищі в Борисполі згадана пісня, мов фенікс, воскресла із мертвих, знову зазвучала в рідному краю поета у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Пісню підхопили ті, хто прийшов вшанувати пам'ять вірного сина свого народу.

Один рядок цієї пісні, оці слова, що дали назву віршеві українського поета Павла Чубинського, понад 150 років викликали страх у кількох режимів — царського, польсько-шляхетського, румунсько-боярського…

  У недалекому минулому за виконання цієї пісні, за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися і на батьківщині П. Чубинського, адже згаданий вірш був заборонений, не входив у жодні видання. І от у кінці 1989 р. над відновленою могилою П. Чубинського на Книшевому кладовищі в Борисполі згадана пісня, мов фенікс, воскресла із мертвих, знову зазвучала в рідному краю поета у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Пісню підхопили ті, хто прийшов вшанувати пам'ять вірного сина свого народу.

 

Це не єдиний випадок, коли пісня, тривалий час замовчувана і переслідувана, знову відроджується, розправляє поламані крила. А на західно-­українських землях, де народилася і тривалий час, власне, до вересня 1939 року, була найпопулярнішою українською патріотичною піснею - вона ніколи не забувалася.

Вдруге на широкому гро­мадському зібранні пісня розправила крила 9 березня 1990 р. біля пам'ятника Т. Шевченкові, де її виконав Кубанський народний хор під диригуванням І. Захарченка, отри­мавши в цей день Державну премію Української РСР ім. Т. Шевченка. Зауважмо, що згадана пісня "при­жилася" серед українців Кубані в 70-90 роках XIX ст., підтримувала їхні волелюбні прагнення, почуття кровної спорідненості зі своїми братами.

Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Коли він оживав, воскресав — оживали, воскресали і його пісні. Коли його гнітила неволя, духовне рабство — замовкала й народна душа, хоч ніколи не зав­мирала. Багато патріотичних пісень продовжували існувати нелегально, вселяючи у серця віру в краще майбутнє. Власті суворо забороняли багато пісень, у тому числі й "Ще не вмерла Україна", але вбити їх не змогли.

Вони злітали і над могилою Шевченка, зливаючись із "Заповітом", і на селянських вічах, студентських зібраннях кінця XIX - початку XX століття, і під час патріотичних маніфестацій, що проводилися на знак протесту проти чужоземного поневолення українських земель. Пісні були з народом у всі радісні й сумні моменти його історії, виконуючи свою визвольну революційну місію.

Виникнення твору «Ще не вмерла Україна" спочатку як поетичного тексту, а згодом як пісні пов'язане із суспільно-політичними умовами, в яких жив український народ у другій половині XIX століття, а точніше, у 60-ті роки. На східно- і західно-українських землях це був період певного піднесення національно-визвольного руху. Виникали нові українські видання (журнали "Основа", "Мета", "Вечорниці" та ін. ), недільні школи, товариства, серед них "Київська громада", навколо якої об'єдналися представники передової української інтелігенції (В. Антонович, Т. Рильський, М. Драгоманов, П. Чубинський та ін. ). У Галичині міцнів народовський табір, у середовищі якого все більшого поширення набирали ідеї духовної об’єднання двох частин України. Зростало почуття історичної і культурної спорідненості слов'янських народів, яке свого часу почало утверджувати у програмних документах Кирило-Мефодіївське товариство. На хвилі національного піднесення, що виникла в 60-ті роки, особливо зміцніла роль творчості Т. Шевченка, з іменем і віщим словом якого пов'язувалися сподівання на духовне відродження.

Значну роль у літературному процес: цього періоду відіграють П. Куліш, Марко Вовчок, О. Кониський, Ю. Федькович, С. Воробкевич та інші письменники. На поетичній ниві виступають і менш відомі майстри слова.

1871 р. в Києві виходить скромна збірочка віршів "Сопілка" П. Чубинського (під псевдонімом "Павлусь"). Як поетові, йому судилося зайнята скромне місце в історії української літератури, Основна його заслуга в іншій галузі нашої культури — у фольклористиці та етнографії. Проте П. Чубинський створив низку віршів, що залишилися жити до сьогодні, серед них "Ще не вмерла Україна". Можна без перебільшення сказати, що після "Заповіту" Т. Шевченка в дореволюційний час це був найпопулярніший твір української поезії, незважаючи на заборони й переслідування, яким він піддавався збоку офіційних властей. Особливо широкого розголосу набув вірш, ставши піснею, на західноукраїнських землях.

Вірш "Ще не вмерла Україна" народився 1862 р. і зразу впав в око царським властям: у донесеннях про українофільську діяльність поета він фігурує як крамольний. Через рік - П. Чубинський за свою незмірну любов до України потрапив на заслання в Архангельську губернію. Його було надовго запроторено в далекі краї, де він зазнав тяжкої долі невільника.

Певним поштовхом до написання згаданого твору послужив сербський гімн, поширений серед київської молоді. "Співали тоді "Ще не вмерла Україна!", а подекуди й тепер співають на мотив того ж таки сербського гімну", — зауважує О. Коваленко в "Українській музі"1.

1 Українська муза. -К. ,1909. - С. 385.

 

Під розлоге українське небо пісня злетіла (як твір Т. Шевченка) з Галичини - у номері четвертому журналу "Мета", що вийшов у грудні 1863 р., текст "Ще не вмерла Україна" побачив світ разом з віршами Кобзаря: "Мені однаково…", "Н. Костомарову", "Заповіт". Під цими творами стояв підпис "Шевченко".

Згадані вірші з'явилися на хвилі зростання почуття кровної спорідненості між обома частинами України, глибокого зацікавлення козацьким епосом, творчістю І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша. Це почуття генетично-історичної спільності всіх українців засвідчують виступи передових діячів української культури 30-60 років минулого століття.

"…Ми всі — із-за Сяну, від Тиси, з-поза Сяну і по Серет з братією нашою задніпровського складаємо одне существо…", — писав І. Вагилевич 7 березня 1837 р. в листі до М. Максимовича. З цього погляду вагоме значення мала діяльність П. Куліша, який одним з перших почав налагоджувати взаємини з письменниками Галичини й Буковини. У листі до Б. Дідицького (опублікований 1863 р. в газеті "Слово") він писав: "Знайте ж хоч ви, що в нас тепер іде велике змагання за нашу спільну з вашою словесність… Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить".

Ідеї братнього єднання, духовної спорідненості українців, розмежованих двома монархіями, пропагували видання й преса 40-60-х років, що виходили в Галичині. Так, у передмові до збірки "Вінок русинам на обжинки" (Відень, 1846р. ) його упорядники констатували: "Гляньмо лиш на просторінь нашої Русі — від Сяну, Вісли й Буга аж по Дін і Донець, а з-поза Бескида, Дністра й Чорномор'я ген-ген горі по Прип'ять і Десну… З радісним восхищенням зголосимо: сей народ живе у цілості народній і ніколи не умре".

Особливо важливе значення у духовному спілкуванні між двома частинами України мала творчість Т. Шевченка, окремі твори якого, звістки про нього проникають у Галичину вже в середині 40-х років. М. Устиянович на "Соборі руських вчених" у Львові (1848р. ) проголосив знамениті слова: "Хочем узброїтися в кріпость, послухаймо грімкого Шевченка". Ким Шевченко був для Східної України у 40-ві роки, тим він став для Галичини і Буковини у 60-ті роки і в наступні десятиліття.

Чимала заслуга в пропаганді єдиної України, єдиного Шевченка належить журналові "Мета" (1863-1864 рр. ), що ставив своїм завданням заступити петербурзький місячник "Основа", який змушений був припинити існування в 1862 р. Після Валуєвського циркуляру (1863 р. ), утисків у Росії українського слова в Галичині виник журнал, що став загальноукраїнським виданням, прагнув об'єднати навколо себе всі українські культурні сили і першим у цьому краї почав систематично публікувати твори Т. Шевченка. В одному з тогочасних листів невідомого наддніпрянського українця читаємо: "Радію всією душею, що наша спільна справа знайшла собі добрий, теплий закуток в нашій Галичині і що придбовує вона щодень нових щирих працьовників, піклувальників. На вас тепер тільки надія наша, а про нас краще не питатись. Зовсім стемніло в нашій Україні, сумно і холодно в їй, як в нетопленій, забутій хаті"1.

1 Мста. - 1864. - Т. П. - Р5. - С. 69.

 

Є щось знаменне в тому, що вірш П. Чубинського "Ще не вмерла Україна" був приписаний Г. Шевченкові й під його прізвищем опублікований у львівському журналі "Мета". Ті, котрі надсилали до "Мети" тексти Т. Шевченка, згаданий вірш подали за Шевченків, а видавці журналу сприйняли їх за такі, що належать одному авторові, до якого вони ставилися з побожністю. Так почав своє життя повний текст майбутнього гімну.

Завдяки журналу "Мета" вірш П. Чубинського набув популярності серед галицької молоді. За кілька років був покладений на музику. Сьогодні важко докладно з'ясувати, які саме чинники зумовили причину озвучення тексту. Але деякі факти, що спонукали народження музики, варто навести.

У 1864 р. новостворений у Львові український театр готував до постановки на сцені написану українською мовою комедію-оперу польського та українського письменника Кароля Гейнча (1820-1860 рр. ) "Поворот запорожців з Трапезунда" (опублікована 1842 р. в Києві). Так от для цієї вистави, що вперше була поставлена у Львові 20 грудня 1864 р. під назвою "'Запорожці", композитор написав музику до "Ще не вмерло Запорожжя". Це — трохи перероблені слова вище згадуваного вірша, який розпочав своє нове життя в музичному супроводі. Про цю виставу знаходимо стислий відгук у газеті "Слово", зокрема, про виконання пісні. Стримано висловлюючись про саму п'єсу, яка великого ефекту не викликала, безіменний рецензент зауважує: "Похвально згадуєм, однак, за хор козаків, котрий прекрасну пісню "Ще не вмерло Запорожжя", співану після музики о[тця] Вербицького в той вечір по-первий раз на сцені, по желанню публіки мусили повторити"2.

 

2 Слово. -1864. -9(21) грудня. - №98. - С. 358.

 

Залишається загадкою, кому саме спала на думку ідея вставити в комедію-оперу К. Гєйнча вірш-пісню "Ще не вмерло Запорожжя". В яку саме дію було введено хор козаків? Вивчення твору К. Гєйнча дає підстави висловити думку, що пісня співалася в акті другому, сцені шостій — повернення козаків з морського походу до Запорожжя:

Честь тобі і слава, о великий Боже.

Щось нам дозволив години діждати.

Дороге серцем наше Запорожжя,

Рідних і землю нашу оглядати.

 

Логіка розвитку подій підказує, що саме в цій сцені і зазвучав хор козаків.

…Плин часу, різні лихо­ліття, що знищили стільки пам'яток нашої культури, не торкнулися автографа творця музики. Рукописний текст цього твору (слова і музика) зберігається у відділі Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР. Рукою композитора В. Матюка на першій сторінці написано: "Манускрипт Михайла Вербицького. На пам'ятку і до перехованця в бібліотеці передаю хвальному товариству "Станіславський Боян". Зіставлення тексту, опублікованого в "Меті", з рукописом М. Вербицького переконує, що вони тотожні".

Цікаво зазначити, що первісну музику М. Вербицький написав для солоспіву в супроводі гітари; а вже пізніше розробив для хору. Мелодія пісні, зафіксована в рукопису, в основному збігається з хоровою композицією. Таким чином, маємо більш-менш достовірні дані про народження слів і музики пісні "Ще не вмерла Україна", що пройшла такий довгий і тернистий шлях.

До Львова вірш П. Чубинського потрапив нелегальним шляхом. Тут він набув прав громадянства, хоча й офіційні австро-угорські власті, і польсько-шляхетські кола недобрим оком дивилися на нього, не поділяючи яскраво вираженої тенденції до національного відродження українського народу обабіч кордонів. На східноукраїнських землях до 1917 р. цей твір переслідувався, у неповному обсязі його осмілився надрукувати (у дещо зміненому вигляді) О. Коваленко. Звернемо увагу на деяк і стилістичні правки: так,

замість "браття молодії" в "Українській музі" маємо "браття-молодці",

замість "назовемся України вірними синами" —

"наречемся Україні вірними синами'',

замість "Ізгадаймо славну смерть лицарства-юнацтва" —

"Спогадаймо тяжкий час, лихую годину... "

Одна поправка має політично-цензурний характер—"поганих москалів" змінено на "ворогів":

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане!

Нащо оддав Україну ворогам поганим?!

 

Царські власті за випущені О. Коваленком видання (крім "Української музи", він упорядкував і видав у 1909 році декламатор "Розвага" та інші альманахи) притягали його до судової відповідальності. Публікація такого роду творів не проходила без суворих покарань з боку офіційних властей. Вірш П. Чубинського належав до тих творів, поширення яких кваліфікувалося як державний злочин.

Біографія пісні починається з задуму, з часу виникнення поетичного тексту. Спочатку "Ще не вмерла Україна" існував як вірш, який народився на Наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині, де вже були певні традиції створення й побутування патріотичних пісень (назвемо "Я русин бил, єсть і буду" на слова О. Духновича, "Мир вам, браття!" І. Гушалевича). Але те були все ж пісні локального характеру, а щодо "Мир вам, браття", то й досить вузькі за своїми ідейними горизонтами. На тлі згаданих пісень-гімнів "Ще не вмерла Україна" виділяється широтою осмислення історичної долі народу, проникливістю погляду на перспективи його духовного відродження. Заклик стати в бій кривавий "від Сяну до Дону", висловлені в гімні сподівання на те, що пісня волі "За Карпати відіб'ється, загомонить степами, Українська слава стане поміж ворогами", - передвіщали прийдешні світлі часи воскресіння. Згодом цю думку в крилатому афоризмі висловив І. Франко (знаменитий пролог до поеми "Мойсей").

Коли йде мова про слова гімну, то слід з'ясувати його повний авторський текст та похідні від нього скорочення чи доповнення. Адже існують різні тексти — повніші й стисліші, що не завжди збігаються один з одним. Так, в одному з ранніх фольклорних, видань - "Руському співанику" (видав К. Паньківський 1888 р. у Львові) поетичний текст має двадцять рядків без повторів-приспівів. Цей текст збігається з попередніми публікаціями, здійсненими, очевидно, за авторським автографом або його копією. Під текстом є підписи авторів слів і музики, що вказують на автентичність пісні. Тут опубліковано повний текст, який згодом у різних виданнях, включаючи і закордонні, зазнав певних змін. У згаданому збірнику вірш надруковано під числом п'ятим розділу "Пісні патріотичні", після народнопоетичних творів історичного характеру ("Ой, полети, галко… ", "Ой став пугач на могилі… ", "Ой не гаразд, запорожці, не гаразд вчинили", "Ой, Морозе, Морозенку… "). У цьому, як і в багатьох інших джерелах тексту, наявні рядки, що згодом відсіялися від нього, не друкувалися. Так, після приспіву "Душу, тіло ми положим за нашу свободу" йшли такі закличні рядки:

Гей, гей, браття милі, нумо братися за діло!

Гей, гей, пора встати, пора волю добувати!

 

Наступна строфа, що єднала першу з козацькою визвольною традицією, зверталася до пам'яті народних лицарів:

"Наливайко, Залізняк і Тарас Трясило,

Кличуть нас із-за могил на святеє діло…", - в непоодинокі пізніші публікації також не включалася. З певних причин деякі видання оминають і наступну строфу, що осуджує Б. Хмельницького, який віддав Україну москалям поганим". Ця гостроболюча фраза не повинна нікого лякати, оскільки історія доводить: царський уряд не дотримався тих угод, на підставі яких відбулося об'єднання України з Росією, їх демократичної, рівноправної основи. Ми знаємо, і Шевченко засуджував великого гетьмана за цей акт, саме маючи на увазі, до якого лиха він призвів. А те, що П. Чубинський не відділяв долі свого народу від інших народів, у тому числі росіян, закликав до єдності й згуртування на засадах рівності всіх слов'ян, свідчить остання строфа вірша, щодо багатьох публікацій не входить:

Наші браття слов'яни вже за зброю взяли,

Не діжде ніхто, щоб ми позаду зістали.

Поєднаймось разом всі, братчики-слов'яни!

Нехай гинуть вороги, най воля настане!

 

Ця дуже важлива ідейно-політична настанова гармоніює з концепцією духовної єдності слов'ян, висунутою Т. Шевченком, а пізніше розвинутою М. Старицьким у вірші "Поклик до братів слов'ян" (вперше надруковано у львівському жури. "Правда", 1872, N'1).

Таким чином, національне Я соціальне визволення українського народу П. Чубинський пов'язує з волелюбними прагненнями всіх слов'ян, докладаючи свої надії на їхню згуртованість і єдність у боротьбі за краще майбутнє. Отже, нема ніяких підстав, як це робилося тривалий час, вважати вірш "Ще не вмерла Україна" твором націоналістичним і переслідувати та забороняти його. Пафос твору — в утвердженні віри українців у своє духовне відродження, в закликові віддати всі сили для визволення рідного краю. Пісня стосувалася насамперед тієї дійсності, що існувала в Україні в 60-70-ті роки, хоча, безумовно, вона спрямована не стільки в минуле, скільки в майбутнє, утверджуючи прагнення народу віддати все "за нашу свободу". Пісня пустила глибоке коріння в національну свідомість синів і дочок обох частин України. В період створення Української Народної Республіки вона виконувала функції загальнонаціонального гімну.

Музику до вірша "Ще не вмерла Україна" створив Михайло Вербицький — автор багатьох творів духовного змісту, світських хорів, кантат (серед них "Заповіт"), солоспівів. На текст вірша написав музику також К. Стеценко.

Про твір Чубинського-Вербицького дослідники-музикознавці, зрозуміло, у радянських музичних виданнях не могли сказати до цих пір жодного слова, оскільки і на текст, і на музику було накладено "табу".

М. Вербицький, безумовно, досяг значних успіхів у створенні хорової пісні, в якій владно звучать мажорні закличні інтонації. Музика увібрала в себе характерні риси українських історичних пісень, має яскраво виражений похідно-маршовий характер. Велике враження вона, зокрема, справляла у виконанні хорової капели О. Кошиця. Тепер пісня виконується як професійними, так і самодіяльними хоровими колективами Києва, Львова, Дрогобича, Івано-Франківська та інших міст.

…27 квітня 1990 р. пісня "Ще не вмерла Україна" вперше зазвучала в нашій столиці у виконанні українського чоловічого хору з Польщі "Журавлі" під керівництвом Романа Реваковича.

Будемо сподіватися, що така пісня займе належне їй місце у музичному житті нашого народу, що з неї буде нарешті знято чорну пляму.

Ідею вірша П. Чубинського у нових обставинах національно-визвольних рухів в Україні розробляли багато поетів, кожен по-своєму трактуючи провідні Його думки, пристосовуючи основну сюжетну канву до злободенних явищ і подій суспільного життя. Мелодія залишилась одна і та ж, що була широковідома, а текст зазнав змін, варіювався. Ось деякі з таких модифікацій.

Вірш-гімн П. Чубинського послужив ідейно-художнім стимулом Юрію Федьковичу для написання патріотичної поезії "Нова Січа", що має підзаголовок "На голос "Ще не вмерла Україна". Твір буковинського поета побачив світ в альманасі "Ватра" (Стрий, 1887). Поезія Ю. Федьковича увібрала в себе героїко-історичні мотиви козацьких пісень і дум; до глибини душі його захоплювало пройняте щирим почуттям любові до рідної землі натхненне слово Шевченка. Тому звернення до вірша П. Чубинського було цілком зрозуміле, тим більше, що на той час у Галичині він уже сприймався як один з високопатріотичних творів. Визначну культурну подію — заснування першої на Буковині української газети — Ю. Федькович, її редактор, привітав віршем, в якому виникнення часопису рідною мовою порівнює із закладенням у буковинськім краї нової Січі. Ю. Федькович покладає великі надії на нове видання, пов'язуючи з ним свої сподівання на духовне відродження українців Буковини, зміцнення у них почуття братерської спорідненості з українцями Наддніпрянщини. Гнобителям рідного народу він кидає у вічі мужні слова:

Не уб'єте руську волю.

Вороги прокляті.

Бо та Січа України

В кожній руській хаті.

 

Вірш Ю. Федьковича, написаний на мотив відомої мелодії, набув широкого розповсюдження, наснажував серця українців Галичини й Буковини волелюбними прагненнями. Згодом І. Франко вмістив його (за автографом поета) у першому томі "ловкого і критичного" видання творів Ю. Федьковича (Львів, 1902).

Поет В. Масляк також у вірші під однойменною назвою актуалізує мотиви твору П. Чубинського, наголошуючи на важливих для свого часу моментах політичної боротьби. У відповідь на "шовіністів крик безсильний", що, мовляв, для України вже погас промінь надії, стверджує:

Ми до криків тих звичайні, Хоч з нас сила все обдерла. Кличем грімко, а кличем тим: "Україна ще не вмерла!".

Викриваючи антинародну політику царату щодо України, поет говорить про невмирущість свого народу, його незламність:

Кличем всі грімким протестом: "Україна ще не вмерла".

В. Масляк звертається у своїх політичних візіях до історичного минулого народу, до його революційної боротьби, з болем говорить про страдницьку долю борців за волю рідного краю:

Синів добрих забирали,

По сибірських тюрмах, тайгах

Їх за правду катували.

 

Основне вістря вірша В. Масляка спрямоване проти тих сил, які політично й духовно пригноблювали український народ. Безнадії поет протиставляє надію, кривді й неправді — справедливість.

В іншому — політично-публіцистичному ключі — ідею вірша П. Чубинського трансформує Б. Грінченко у посланії "Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн". Вже перші рядки цього твору сповнені болем і тривогою за свій народ, пройняті гіркою іронією, гострим сарказмом на адресу земляків- лжепатріотів, які, співаючи: "Ще не вмерла…", нічого, власне, не роблять для того, щоб Україна жила, звільнилася від рабства. Здається, жоден поет (після Т. Шевченка) не кидав в обличчя ледачим і байдужим синам своєї матері такі гострі звинувачення:

Не хваліться, що живе ще

Наша воля й слава:

Зрада їх давно стоптала,

Продала, лукава.

Не пишайтеся ж у співах

Ви козацьким родом:

Ви раби, хоча й пани ви

Над своїм народом.

 

З позицій справжнього патріота-народолюбця поет таврує псевдопатріртизм, випалюючи гарячим вогнем рабську натуру "правнуків поганих", висловлюючи при цьому тверду впевненість:

Прийде та година.

Що ділами, не словами

Оживе Вкраїна.

 

У поемі "Великі роковини" І. Франко, розкриваючи тяжку історичну долю українського народу, завершує свою поетичну оповідь словами П. Чубинського, посилюючи їх могутнім, сповненим віри у краще майбутнє України акордом:

Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жре;

Та ми крикнім: ще не вмерла.

Ще не вмерла і не вмре!

 

Найглибшого ідейного переосмислення гімн П. Чубинського-М. Вербицького зазнав у поетичному творі І. Стешенка "В же воскресла Україна". Вірш І. Стешенка виник на хвилі визвольної боротьби в Україні, що привела до утворення Української Народної Республіки. Якщо у творі П. Чубинського декларувалася тверда віра в національне визволення, то у вірші І. Стешенка (написаному тристопним дактилем, як і вірш "Ще не вмерла Україна") висловлена радість з приводу здобуття українським народом незалежності. Відштовхуючись від мотивів вірша-попередника, розвиваючи його основну ідею в нових історичних умовах, І. Стешенко створив патріотичний вірш, що відображав національно-визвольні почуття і настрої усіх українців, хоч би де вони проживали.

Пісня-гімн вийшла за рамки української поезії. На початку XX століття її переклали на кілька іноземних мов, зокрема, на німецьку. Мені відомі два видання, де "Ще не вмерла Україна" подано в перекладах двох поетів — українця Остапа Грицая ("Пісні України". Київ, 1918) та німкені Анни Шарлотти Вуцької ("Бандура-Кланяє". Лейпціг, 1919). Перше видання містить тексти і ноти пісень, друге—лише переклади. Першому судилося разом з Українською Республіканською капелою О. Кошиця об'їхати багато країн, слова пісень поширювалися під час концертів. Саме з уваги до іноземців тексти українських творів давалися ще латинкою і в німецькому перекладі. До речі, О. Грицай перекладав багато творів українських поетів німецькою (І. Котляревського, Т. Шевченка, І . Франка, Лесю Українку та ін. ), писав також оригінальні вірші цією мовою. Звичайно, його переклади не всі рівноцінні, але вони витримані в ритміці оригіналу, лягають на ноти, отже, їх можна було не лише читати, а й співати.

Лейпцізьке видання збірки народних пісень, до якого увійшов і гімн "Ще не вмерла Україна", теж має неабияке значення. Книга розкривала (на прикладі народної лірики) багатство і естетичну красу українського пісенного фольк­лору, вводила в міжнародний контекст патріотичний твір, що сприймався як національно-державний гімн Української Народної Республіки.

Віддаючи належне тій історико-культурній і національно-визвольній місії, яку виконувала протягом багатьох десятиліть пісня "Ще не вмерла Україна", вітаючи її відродження на Батьківщині, де вона, відіграє значну роль у пробудженні довго притлумлюваних патріотичних почуттів, я далекий від фетишизації тексту твору, що сьогодні потребує певного оновлення. Більше того. Можна сказати, що настала пора створення нового гімну України, який би щиро і правдиво, з великою любов'ю до народу відображав нелегкий шлях його історичного розвитку, надихав на створення суверенної держави.

Чимало творчих імпульсів для такого гімну може дати й стара, тепер легендарна пісня "Ще не вмерла Україна" з її великою вірою в те, що "запануєм і ми, браття, у своїй сторонці, …і покажем, що ми, браття, козацького роду". Друкуємо один з найпоширеніших варіантів вірша П. Чубинського.

 

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА

Ще не вмерла Україна,

Ні слава, ні воля,

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

 

Згинуть наші вороженьки.

Як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

 

Станем, браття, всі за волю,

Від Сяну до Дону,

В ріднім краї панувати

Не дамо нікому.

 

Чорне мере ще всміхнеться

І Дніпро зрадіє.

Ще на нашій Україні

Доленька доспіє.

 

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу

І покажем, що ми, браття,

Козацького роду.

 

Федір Погребенник. Українські пісні-гімни. – Київ. – 1992. – стор. 4-17.

 

Величаво

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...