Греки та нібито їхнє мистецтво

06.02.2018 | 19:34   Сергій Піддубний
переглядів: 316

На думку французького філософа-містика ХVІІІ ст. Фабра д’Оліве, всі семітські народи – євреї, араби, халдеї, фінікійці, єгиптяни – утворилися там, де білі колоністи підкорилися чорношкірим народам, і навпаки: іранська, індуська, грецька й етруська цивілізації виникли там, де білі підкорили собі чорних шляхом завоювань. До білих, орійських, народів Фабр д’Оліве, цей “дивний провидець доісторичного минулого”, як його називав Едуард Шуре, відносить скитів, готів, сарматів, кельтів і германців...

Греків, як таких, не згадував ні Гомер, ні Есхіл, ні навіть Геродот… Не згадуються вони в Біблії, не було їх і на давніх картах. Видавання себе за згадуваних у працях античних авторів спартанців, аргосців, лідійців, іонійців, еллінів, беотійців, що мешкали насправді дуже далеко від Греції, а саме в районі Азовського та Чорного морів, це груба підміна фактів, намагання причепитися до чужої історії і чужих досягнень.
Хто такі насправді є греки, звідки вони взялися? За офіційними науковими версіями, праотцями греків були ахейці – плем’я, що нібито мешкало на самому півдні Пелопоннеського півострова (південь Балкан). А що нам повідомляють про місце проживання ахейців літературні, історичні та географічні джерела? Гомер в “Іліаді” згадує їх серед учасників Троянської війни, яка, як ми довели, насправді відбувалася біля давньоукраїнського міста Ольвії. Геродот згадує про них як сусідів іонійців, які, що нами також однозначно доведено, мешкали в Приазов’ї. Птоломей показував місце проживання ахейців теж по сусідству з іонійцями – на Таманському півострові.
Як ахейці стали греками, схематично показав Аполлоній Родоський (ІІІ ст. до н. е.). Він повідав світу міт про аргонавтів, що ходили до берегів Колхиди за золотим руном, яке, до слова, насправді було не овечою вовною, а писемними пам’ятками Скитії. Викравши руно, вони (нібито грецькі аргонавти) з Колхіди Евксинським Понтом (Чорним морем), Істром (Дунаєм) добираються аж до Адріатичного моря, а потім річками Еридан і Родан вибираються в Тірренське море. Потім вони потрапляють у Лівію (Африка) і лише звідти беруть курс на землю, яку колись назвуть Грецією...
Сталося це, найвірогідніше, при Олександрові Македонському, про що маємо свідчення Павсанія: “Коли Олександр хотів поселити в Персії всіх тих еллінів, котрі служили найманцями у Дарія і його сатрапів, Леосфен попередив їх і переправив їх на кораблях в Європу” [98, І, ХХV 4]. Були серед них не тільки колхи-греки (ахейці), а й чимало представників інших племен, що служили у Дарія, а після його поразки змушені були шукати порятунку на нових землях – переважно на півдні Балкан та на середноземноморських і егейськоморських островах.
Виходячи з цих фактів, бачимо, що греки насправді появилися в результаті підкорення скитами (орійцями-дорійцями) колхів (єгиптян), які також називалися ахейцями (на карті Птоломея вони сусіди). Тобто, це суміш крові скитів і єгиптян (колхів). Жили вони на Босфорській (Керченській) протоці з боку Таманського півострова, від чого протока називалася ще Калхедонською. Отже Е. Шуре не випадково називає греків учнями єгиптян [158, с. 101], вони вчилися їхньої науки від Сесострісових вояків. І ось чому грецька мова має одну єдину споріднену мову – грузинську, бо колишні колхи – це грузини.
Після розпаду Антської (Македонської і Антигонідської) імперії на більшості її теренах розпочався розбрат, міжусобиці та війни. Край став жертвою нападів північних і східних орд, із-за Дунаю нападали напівдикі гети. Відсутність єдиної влади і порядку дозволяла робити наїзникам, що тільки не заманеться. Величні міста, храми стали об’єктом легкої наживи та пограбувань. До прикладу: вщент була зруйнована свята Ольвія. Діон Хрисостом, який відвідав це місто в кінці І ст. н. е., писав: “в храмах не залишилось жодної цілої статуї, всі вони побиті, так само як і намогильні пам’ятники”. Зробили це в середині І ст. до н. е. гети...
Почалося активне перевезення залишків найкращих надбань на південь Балкан, в Передню Азію тощо. В І ст. до н. е. – І ст. н. е. вирушали цілі каравани до Криму і Причорноморських міст, де тим, хто тут раніше мешкав, офіційно дозволялося вивезти майно своїх предків – пам’ятники, надмогильні плити і навіть залишки покійників із речами, що знаходилися в їхніх могилах.
Згодом такі елліни назвуть себе єдиними нащадками досягнень древності, і в певній мірі будуть праві, бо на півдні скитської землі влада переходила то до одних, то до інших і нікому не було діла до свого минулого, тут аби вижити. На новому місці переселенці з півдня України піднімуть на щит давньоукраїнські міти, назвуть давньогрецькими давньоукраїнських письменників та героїв. Але треба віддати належне, в багатьох творах вони, хоч і чимало накрутили на свою користь, все ж зберегли топонімію Скитії. Наприклад, як уже зазначалося вище, драму Еврипіда “Іфігенія в Тавриді” вони не перезвали на “Іфігенію на Балканах”, а це є свідченням того, що Еврипід походить не з грецького міста Саламін, а з північно-причорноморського Саламина (чи Оламина). Прискіпливі дослідження інших античних авторів показують, що коріння більшості з них також давньоукраїнські...
Знаменитий Парфенон, що нібито був зведений у V ст. до н. е., це лише гарна казка, бо Геродот писав, що Афіни (направду Пертон або Перінт) знаходилися в Криму і це було місто дерев’яним, спаленим дотла також у V ст. до н. е. Парфенон, натомість, то творіння не раніше ІІ ст. н. е.
Та повернемося до Павсанія, який докладно описує визначні місця Афін. “При вході до Афін зустрічається надгробний пам’ятник амазонки Антиопи”, – пише він. Як міг опинитися надгробний пам’ятник доньки півдня України аж на півдні Балкан? На це запитання відповідає сам Павсаній: “За словами Піндара, ця Антиопа була викрадена Перифієм і Фесеєм” [98, І, ІІ 1].
Розглядаючи храми та пам’ятники, автор найчастіше згадує імператора Адріана (76-138 рр. н. е.): “скільки храмів богів він побудував наново (насправді слово “наново” не належить Павсанію. – С. П.), скільки прикрасив посвяченнями та пожертвуваннями, які подарунки він зробив еллінам, а також тим із варварів, що звертались до нього – все це про нього написано в Афінах у “храмі всіх богів” [98, І, V 5]. Серед інших, Адріан спорудив храм Гери, храм “всееллінського Зевса і загальний храм “Усім богам”. Найдивовижніше в ньому – сто колон із фригійського мармуру. І стіни галерей зроблені з того ж таки матеріалу. Тут же є споруда із золоченим дахом, викладена алебастром і, крім того, прикрашена статуями та картинами. У ньому ж знаходиться і бібліотека. Є і гімназій, що носить ім’я Адріана; і в ньому сто колон із лівійських каменоломень [98, І, ХVІІІ 9]. “Стародавній храм Аполлона був із цегли; згодом імператор Адріан побудував його з білого мармуру” [98, І, ХLІІ, 5]...
Ось коли розбудовувалися насправді Афіни – в ІІ ст. н. е. Показовим є такий факт: “Поруч знаходиться мідна статуя Діятрефа, пробита стрілами, – повідомляє Павсаній і зауважує: – У цій статуї Діятрефа мене дивує те, що він вражений стрілами, хоча в еллінів, за винятком критян, не було звичаю стріляти з лука” [98, І, ХХІІІ 2,4]. Тобто, тут засвідчується факт, що балканські елліни насправді навіть не знали такої зброї, як лук, і що статуя Діятрефа привезена з інших земель, зокрема з Криму, під який греки підлаштовують острів Крит. Це також є свідченням того, що греки нічого не могли мати до ковальства і зокрема заліза, з якого виготовлялися наконечники стріл, та до Троянської війни, на якій активно застосовували лук і стріли.
Таким самим чином як статуя Діятрефа (правильно, мабуть, Діятреба – божа пожертва), опинився на Балканах і пам’ятник Періклу (див. с. 71). І насправді не цьому великому діячеві V ст. до н. е. належить будівництво знаменитого Парфенону.
Про вивезення статуї Артеміди з Тавриди йдеться навіть у мітові про нібито грека Ореста, який, щоб уникнути божої кари за вбивство власної матері, мав викрасти статую і доставити в Грецію. Саме про неї оце Павсанієве: “Багато вражаючого я бачив в афінському акрополі… Там є святилище Артеміди-Брауронії; статуя її – творіння Праксителя, ім’я ж богині дане від дема Браурона. В Брауроні є її стародавнє дерев’яне зображення, як кажуть, Артеміди Таврійської” [98, І, ХХІІІ 8,9]. На новому місці статуя Артеміди стала називатися Брауронією...
Статуя Артеміди Таврійської, між іншим, допомагає нам відкрити цілу низку таємниць. Перше: якщо вона є творінням генія знаменитого Праксителя (ІV ст. до н. е.), значить і він таврієць. Друге: насправді бачимо, що Пракситель був творцем дерев’яних скульптур і саме цим пояснюється факт, чому збереглися лише римські копії скульптур Праксителя. Дерев’яні або не витримали випробування часом, або згоріли в пожежах. Третє: момент зустрічі Ореста і його сестри Іфігенії в храмі Артеміди, де він мав викрасти статую, зафіксовано на одному з афінських барельєфів, на який варто було б звернути особливу увагу дослідникам історії України та Криму, а також дослідникам стародавнього мистецтва, адже на ньому, окрім “греків” Іфігенії, Ореста та Пілада, зображено, як писали греки, “дикого” тавра, що привів “культурних” греків до храму [72, с. 453]. Подивіться на одяг і капелюх цього тавра – яка вишуканість, яка культура! Хто, як не місцеві митці* були здатні витворити і оті шедеври в дереві та мармурі, що приписуються грекам?..
До речі, цей барельєф теж належить до ІІ ст. н. е., до періоду, коли творилася Греція. І таких творів там надзвичайно багато. Більшість із них – відображають мітичні мотиви та образи. Саме за ними, в пам’ять про свою північно-причорноморську батьківщину розбудовувалися і прикрашалися Афіни. Багато міст та островів носили українські назви (чимало їх і нині), тут звучала переважно українська (голунська) мова.
Ще одним давнім скульптором пишається Греція – Фідієм. Однак давайте прочитаємо, які йому належать твори? “Вікіпедія”: “Серед робіт Фідія, відомих тільки за описами античних авторів та копіями, найбільш уславленою була колосальна бронзова статуя Афіни Промахос, встановлена близько 460 до н. е. на афінському Акрополі в пам’ять про перемогу над персами – та двох грандіозних статуй, виконаних у техніці хрисоелефантійної скульптури: Зевса Олімпійського в храмі Зевса в Олімпії (одне з “семи чудес світу”) і Афіни Парфенос (Діви) в храмі Парфенон в Афінах”. Проте ми вже знаємо, що греки насправді не воювали з персами і тим більше не перемагали їх. Звідки ж взялася статуя Афіни Промахос на Акрополі, дає відповідь інша статуя Фідія Афіна Парфенос (Діва). Ця Афіна була головною богинею Херсонесу Таврійського. Тобто Фідій насправді творив у Скитії-Криму, і на честь перемог скитів, на честь їхніх Богів та Богинь різьбив скульптури, але греки викрали і приписали їх до досягнень грецького таланту.
З давніх-давен за рахунок України-Скитії (Оллади) піднімали свої культури чимало країн. Як тут не згадати слова Есхіла з драми “Перси”:
Де їх чекають муки найжорстокіші
І за нахабство, й за безбожні помисли
Всіх тих, які, в Елладу впавши, зважились
Палити храми, красти божі статуї?
Там вівтарі розбито, а зображення
Безсмертних із підніжжя – в пил повергнуті.

Це стосується і греків, і персів. Слова “в Елладу впавши” треба розуміти “видаючи себе елладцями”. Що й робили греки…

Уривок з книги "Великий код України-Русі"

На знімку: Скульптура Геракла, римська копія

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...