Чи здатні українські владоможці на такі подвиги заради своєї країни, як це робили древні керманичі?

12.01.2018 | 12:33   Плутарх
переглядів: 351

Клеомен першим віддав своє майно в загальне користування, те саме за його прикладом зробили його вітчим Мегістоной, усі його друзі, а потім усі інші громадяни. Згодом уся земля країни була поділена. Клеомен відвів земельні наділи й кожному з тих, кого відправив на вигнання і обіцяв вернути всіх, як тільки в державі запанує спокій… Відтак багато уваги він присвятив вихованню молоді…

Клеомен оприлюднив список вісімдесяти громадян, яким належало покинути Спарту. Крім того, він наказав забрати геть усі крісла ефорів, за винятком одного, на якому сам мав намір сидіти, полагоджуючи державні справи. По цьому він скликав народні збори, щоб виправдати свої дії, і так сказав: «Лікург до царів додав раду старійшин, і довгий час вони управляли містом, не відчуваючи потреби в ще якійсь владі. Лише пізніше, коли війна з мессенцями (27) затягнулася надто довго, царі, безперервно зайняті походами, почали призначати з-поміж своїх друзів кількох чоловік, які й вершили суд серед громадян, і залишали їх замість себе, назвавши їх ефорами, тобто наглядачами. На перших порах вони були не що інше, як царські помічники й слуги, але поступово почали набирати значення й непомітно стали цілком самостійним управлінням. Доказом того, що так було колись, є звичай, який існує по сьогоднішній день, а саме: коли ефори посилають по царя, то він ні перший, ні другий раз не з'являється, відмовляючись прийти на їхню вимогу, і тільки, коли його втретє запрошують, встає і йде до них. До того ж відомо, що той, хто перший розширив і зміцнив владу ефорів, а саме Астероп, жив через багато поколінь після появи посади ефорів. Зрештою, якби ефори дотримувалися належної міри, то можна було б їх терпіти, та коли ж вони самовільно привласнили собі широкі права, почали підривати основи влади, успадковані від предків, коли почали одних царів виганяти, інших убивати без суду, залякувати погрозами кожного, хто хоче бачити в Спарті прекрасний і богами освячений суспільний лад - цього далі терпіти ніяк не можна. І якби вдалося без кровопролиття звільнити Спарту від занесених ззовні лих - розкошів, марнотратства, боргів, лихварства, а також викоренити дві ще старіші болячки - бідність і багатство, то я вважав би себе найщасливішим із усіх спартанських царів, немов лікар, який зумів вилікувати батьківщину, не завдаючи їй болю. Якщо ж за нинішніх умов я змушений був застосувати силу, то мене виправдовує приклад Лікурга. Він-бо не був наділений ніякою владою, а як звичайний собі громадянин, бажаючи здобути царську владу, прийшов на майдан зі зброєю, так що тогочасний цар Харіл із страху шукав порятунку біля вівтаря. Але Харіл був людиною чесною і бажав батьківщині добра, тому скоро сам почав співпрацювати з Лікургом над втіленням у життя його задумів і схвалив зміну державного устрою, яку той здійснив. Ось так Лікург своїми діями засвідчив, що без насильства і страху змінити існуючий суспільний лад важко. Тим-то я вдався до цих двох засобів зі зваженою поміркованістю, бо я тільки усунув тих, хто заважав Спарті стати на шлях порятунку. Усім іншим громадянам Спарти я віддаю в розпорядження всю її землю, боржників звільняю від їхніх боргів, влаштую перевірку й відбір чужинців, щоб найдостойніші з них стали громадянами Спарти і обороняли місто із зброєю в руках від ворогів. Бо годі далі дивитись, як Лаконія через відсутність людей для її захисту стає здобичею етолійців та іллірійців.

11. Після такої промови Клеомен першим віддав своє майно в загальне користування, те саме за його прикладом зробили його вітчим Мегістоной, усі його друзі, а потім усі інші громадяни. Згодом уся земля країни була поділена. Клеомен відвів земельні наділи й кожному з тих, кого відправив на вигнання і обіцяв вернути всіх, як тільки в державі запанує спокій. Крім того, він поповнив число громадян найдостойнішими з періеків, утворив з них чотиритисячний загін важкої піхоти й навчив їх послуговуватися замість спису саріссою, тримаючи її обома руками, і носити не на держаку, а на ремені (27).

Відтак багато уваги він присвятив вихованню молоді і славетному спартанському способові життя, причому тут велику допомогу подав йому Сфер. Завдяки цьому невдовзі були впроваджені заново обов'язкові тілесні вправи, а також спільне харчування (28). Декого до цього треба було заганяти силою, але таких було мало. Зате більшість швидко й охоче пристосувалася до простого і справді спартанського способу життя. Щоб відвернути від себе неприємну для вух спартанців назву «єдиновладдя», Клеомен віддав другий престол своєму братові Евкліду. Це єдиний випадок, коли в Спарті були два царі з одного дому.

Плутарх, «Порівняльні життєписи», Агід і Клеомен. Уривок

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...