“Коло, що творить Божу силу”

24.12.2017 | 14:36   Сергій Піддубний
переглядів: 1719

Вже понад 400 років світ числить свої дні і роки за григоріанським календарем. Перед цим був юліанський, який нібито заснував Юлій Цезар, а до того, вважається, людство й не відало, що таке календар. Ну хіба що крім єгиптян, які почали вести облік днів за одними даними в другому, за іншими – в четвертому тисячолітті до н. е. Але чи правда те, що більше нікому не було відомо про таку вельми потрібну в житті людини річ як календар?

Неправда. З давніх-давен були вони і в наших праотців. Понад те, гадаю, найдавніше зображення календаря віднайдене саме на українській землі. Наші пращури зробили й найкращий його опис: «Одкрий ворота, сину, і увійди до них – який то красен Рай слав’янський! Там Рай-ріка тече, що відділяє Сваргу від Яви, і Числобог рахує дні наші й говорить Богові числа свої: чи бути дню небесному, чи бути ночі і заснути».

Рай!.. Таке філософське розуміння того, що проживає людина, того, чим наділяє її Творець, передає нам від Праотців автор Велесової Книги Ілар Хоругин. Він не знав такого слова як календар, він називає його божественними словами – Колом, Раєм, бо ним управляють самі Боги…

І так було від початку віків. Разом із сонцем-РА і птахами людина вставала, пРАцювала, РАділа життю, створювала свій власний маленький сімейний Рай і більший – Род-Край (кРАїну-УкРАїну), а приходила ніч йшла на відпочинок, бо й Сонце пішло спати…

Наші предки почали фіксувати те, що їм дарували Сонце і Боги, ще коли навкруг гуляли мамути. Ось це зображення на кістці поважної тварини знайдене в селі Межиріччя Рівненської області. Скільки йому – 15 чи 20 тисяч років, достеменно ніхто не скаже. З якогось дива вчені називають це древнє різьблення (чи дряпання) ймовірним планом поселення приблизно Х-ХV тис. до н. е. Але що тут є схожого на поселення важко сказати. Та й навіщо той план був треба людям, які не дуже затримувалися на одному місці і жили переважно з полювання?..

Календар на кістці мамута

 

У словнику-довіднику праукраїнської історії та ведичної культури «Українська цивілізація. Ведія» я обґрунтовую це зображення як перший у світі календар. На підставі чого? Нижнє штриховане поле, зокрема, – це земля. Вище над нею чотири аналогічних малюнки, що розділені між собою стовпчиками, своєрідне “П” перевернуте догори – це ворота Сонця (або гори). У перших воротах прямо по центру бачимо коло, то і є Сонце, що сходить і відкриває весняно-літній період року. Далі – двоє воріт без Сонця (бо в цей час воно дуже високо) – це весняно-літня пора, четверті ворота із Сонцем, що скочується похилою, – це пора, коли світловий день зменшується (осіннє рівнодення). Додаткові підтвердження цьому знаходимо на найвищому зображенні із трьома хрестиками «Х». Перший позначає весняне рівнодення, другий – осіннє рівнодення, третій вказує на зимове сонцестояння, після чого сонце починає підніматися вище, з кожним днем збільшуючи світлу годину, на що вказують вертикальні лінії, кожна з яких стає довшою. На третіх воротах маємо знаки, схожі на напис “олг”, а «ол» зокрема, це одна з давніх назв сонця – кОЛо. Четверо воріт і «штрих-кодів» засвідчують, що прадавні творці цього календаря також ділили рік на чотири пори.

В цьому ж словнику-довіднику можна прочитати і про інші стародавні календарі. Наприклад, про глиняний “столик-чашу” ІV тис. до н. е., що був знайдений археологами біля с. Березівка Гайворонського району Кіровоградської області. Зверху на ньому зображено хліборобський сонячний календар, а знизу – місячний. Є тут також Виноградненське святилище-календар другого тисячоліття до н. е. у формі кола на 13 місяців.

Ці та інші вироби-календарі й споруди є свідками великих знань, неймовірної уяви і таланту наших пращурів.

Згадуються календарі і в давніх мітах. Наприклад, серед тих, кого народила першоматір всього живого Богиня Гея (Гая) були також 12 титанів, під якими треба розуміти 12 місяців року. В колекції «Платар», до речі, зберігається одна трипільська скульптурка вагітної жінки з головою птиці, по колу живота якої зроблено 12 міток. Певно, це прообраз праматері Геї. Про Бога північного вітру Борея (той, хто “всіх поборює») відомо, що він міг перетворюватися на жеребця і породив з кобилами Еріхтона дванадцять лошат. Найімовірніше, це вказує на його місце народження – край, де було приручено коня і створено річний календар: Скитія-Україна та Бористен (Придніпров’я)…

Але повернемося до опису календаря, з якого почали розповідь: «Одкрий ворота, сину, і увійди до них – який то красен Рай слав’янський!». Це цитата з Велесової Книги, що її написав у ІХ ст. н. е. волхв та учитель Ілар Хоругин. В жодній іншій літературі давніх культур не знайти подібного опису календаря. Він божественний і за суттю, і за красою.

Прочитаємо дощечки 11А і 11Б:

Молячись,

найперше Триглаву поклонятись маємо,

велику славу йому співаймо!

Хвалімо Сварга, Діда Божого,

який тому роду божеському є началом

і всенькому роду криниця вічна,

яка витікає влітку од джерела свого

і взимку ніколи не замерзає.

А ту воду живу п’ючи, живемо

допоки не прийдемо як свої до нього,

до Лук його Райських.

І Бога Перуна-громовержця, Бога боріння

просимо не переставати живих явищ Кола крутити в Яві.

Це він веде нас Стезею Прави до борні

і до Тризни великої за всіх полеглих,

які йдуть у життя вічне до полку Перунового.

І Богові Свентовенду славу проголошуємо,

бо став він Правією і Явією.

Йому співаємо пісні, поки світло є,

а через нього бачимо світ і Яви буття.

Від Нави він нас береже, тому хвалу співаємо.

Співаємо й танцюємо йому,

і звертаємося до Бога нашого, який ті Землю,

Сонце наше і Зірки утримує, і світ міцний творить.

Слава Свентовендова велика –

слава Богові нашому!

То бо радіє серце наше!

Відмовимося від злих діянь та прилучимося до добра.

Невільників відпускаємо, обнімаємося

і благословляємо, це сотворивши.

Це не збагнути умом розторгнутим.

Вшануємо, як уміємо, бо то тайна велика, як і Сварг.

Перун та Свентовенд обоє удержані в Сварзі,

а з обох боків їх Білобог і Чорнобог перетягуються,

але вони і Сварг тримають світ,

аби не бути йому повергнутому.

А за ними обома Хорс, Влес і Стриб,

а ще поза ними – Вишень, Леле, Літиць,

..................................................................

Радогощ, Календо, Кришень.

І всіх їх удержує Сивий Яр-Дажбо.

А ті творять Білояра, Лада, Купала,

Сіниця, Житниця, Віниця, Зраниця, Овсениця,

Просиця, Студеця, Лідиця і Лютиця.

А це є: пташиць-звіренць, милиць-дощиць,

плодець-ягодець, бджолич-рєстиць, кленчиць-зеренць,

вітриць-соломиць, грибиць-ловиць, бесідиць-сніжиць,

страниць-святиць, радиць-світиць,

кревиць-красиць, травиць-стеблиць.

За тим інша суть: родиць-маслиць, живиць-водиць,

листвиць-квітиць, бодич-зведич, громич-сімич,

липець-рибець, брезич-зелинць, гориць-страдиць,

спасиць-листвеверзиць, мислиць-гостиць,

ратиць-страниць, чурець-рідиць.

Те все освячує Огнебог Семерегль

і віщує швидке та чисте весняне відродження –

і в тому суть Триглава, який з неба іде до нас.

Одкрий ворота, сину, і увійди до них –

який то красен Рай слав’янський!

Там Рай-ріка тече, що відділяє Сваргу від Яви,

і Числобог рахує дні наші

і говорить Богові числа свої:

чи бути дню небесному,

чи бути ночі і заснути.

 

Не одразу й зрозумієш, що тут ідеться про річний календар, однак, що це саме так, підтверджує не тільки Числобог, що «рахує дні наші».

Зараз рік ділиться на півріччя, на чотири квартали та на чотири пори року по три місяці. Натомість наші предки ділили рік на шість, три і дві частини, де враховано кліматичні особливості тієї чи іншої пори року і рух Місяця.

На шість частин рік поділяють Вишень, Леле, Літиць, Радогощ, Календо, Кришень – кожний із них покровительствує над двома місяцями, або над 60 – 62 днями.

Хорс, Влес, Стриб мають вищу опіку, ділять рік на три частини і контролюють удвічі більше днів – по 122 дні (Стриб на один день менше), що в сумі складає 365 – 366.

Сварг управляє усім світом. Перун символізує дощові й грозові дні року. Свентовенд (Дажбог) – сонячні.

І нарешті на дві частини рік ділять Білобог та Чорнобог. Білобог – уособлює ту половину року, де переважають світлові дні, а Чорнобог – темні.

Вишень – це два перші місяці року, власне, сама Весна; Леле – два наступних ласкавих теплих місяці, в які дозрівали трави. Цікаво, що саме з входженням у свої права богині Леле в лелек починають з’являтися на світ лелеченята; Літиць – два спекотних місяці літа; Радогощ – два місяці після завершення хліборобського року, місяці достатку (буквально – “раді гостям”); Календо – два місяці, які Коло нове дарують (Колодар); Кришень – два останніх місяці року, які є його кришею (дахом).

А такими відповідно були місяці: Білояр (перший місяць року – воєвода, він же Яр-бог, „який править весняним цвітінням та русаліями, водяними, лісовиками та домовими” – д.38А та Яр-Овен – д. 6Г, розпочинався за нинішнім стилем 21 березня) і Ладо „який править лади родинні і благості всякі” – д. 38А; Купало, „який до митнищ правитиме та всяким омовінням” – д. 38А (дуже тепло, вода, як купіль) і Сіниць – тут, певно, мало б бути Сунець (Сун – давня назва Сонця), пора найбільшої активності сонця, бо сіно заготовляють раніше; Житниць – збирання жита і Віниць – місяць, який віншує (урочисто завершує) всі польові роботи; Зраниць – ранній початок ночі (темних годин вже більше, ніж світлових) і Овсєниць – назва походить від вівса, найпоживнішого зерна, його борошно навіть жертвували Богам (д. 31), – запрошують родичів на гостини і святкують Овсєни (Велику та Малу – д. 37А), такий собі підсумок хліборобського року – День Господаря і Врожаю; Просиць – треба вже стримувати апетити й переходити на просо, бо попереду довга зима (в християнстві це період посту. Утім, не виключено, що це видозмінене “Просинець” – місяць, коли просинається сонце) і Студець – місяць, який студить, холодний; Лідиць – усе скуто льодом, та Лютиць – ще лютує зима (цікаво, що слов’яни, які жили в холодніших краях, зокрема на Балтійському морі, називали себе лютичами або лютицями).

А удержує всі ці божества Дажбо – Сивий Яр. До речі, веснянолітні місяці, згадувані у Влескнизі, – Леле, Ладо, Купало, які перебувають під опікою Ока-Сонця (воно ж Око-Лада – Дажбо), оспівуються у багатьох купальських піснях. Наприклад:

Гей, Око-Лада,

Леле Ладове!

Гей, Око-Ладове,

Ніч пропадає,

Бо Око-Лада

З води виходить,

Ладове свято

Нам приносить.

Гей, Око-Ладо!

А ти, Перуне,

Отче над Ладою!

Гей, Перуне,

Дай дочекатися

Ладі Купала.

Далі за місяцями вказуються певні особливості того чи іншого періоду. Пташиць-звіренць припадає на місяць Білояр, саме тоді, коли оживає природа, гніздяться птахи і плодяться звірі; милиць-дощиць – особливо благодатний (милий) дощ від Ладо (згадайте народне: „два дощі в травні і не треба агронома”); плодець-ягодець – починають дозрівати ягоди і плоди; бджолич-рестиць – період роїння бджіл; кленчиць-зеренць – заклик (клич) про те, що пора збирати зерно; вітриць-соломиць – період вітрів, що розвіває солому; грибиць-ловиць – час для збирання грибів і початку полювання; бесідиць-сніжиць – у цю пору ліпше сидіти вдома, мирно бесідувати, бо вже починає сніжити ; страниць-святиць – святе діло дати притулок мандрівникові (який не встиг до холодів потрапити в рідну домівку) або допомогти якомусь безхатченкові; радиць-святиць – найліпший час для Віча, щоб порадитися про суспільні справи, святкують Коляду; кревиць-красиць – період лютих морозів, які красять ніс і щоки; травиць-стеблиць – вказує, що вже обмаль трави-стебла (сіна) для худоби.

А за тим іде інша суть: родиць-маслиць – починають телитися корови, народжуються телята, з’являється молоко, масло; живиць-відиць (водиць) – певно, те саме, що й у першому випадку: благодатний весняний дощ, який наші предки називали Живою Водою; листвиць-квітиць – період буяння листя та квітів; бодич-зведич – найкращий період для зведення (парування) тих, хто “бодається”, тобто корів; громич-сімич – період (мабуть, тиждень) сильних літніх громів; липець-рибець – квасять у липівки (бочки з липи) овочі, ловлять і засолюють рибу; брезич-зелинць – зелень уже відходить, ледь бринить; гориць-страдиць – дерева вже “горять”, листя опадає; спасиць-листвеверзиць – спасаються опалим листям, щось накривають від морозів або запасають вівцям та козам; мислиць-гостиць – період гостин і спільних роздумів; ратиць-страниць (мабуть, страдниць) – зменшуються запаси для худоби (ратиць), треба раціональніше витрачати корми; чурець-рідиць – чурець (чур, щур – “старий”) – найстаріший період року, рідиць – розмерзається земля, під ногами рідкий грунт (болото)…

Очевидно, що так ґрунтовно описаний Іларом Хоругиним Колодар, був створений і виплеканий не одним тисячоліттям. І як тут не згадати небесний Зодіяк, створення якого, як і багато чого іншого приписали собі всюдисущі і найрозумніші древні греки. Насправді, як писав видатний французький теолог Едуад Шуре, його творцем був виходець із лісів Скитії Першосвятитель Рама. Зробив він це ще в V тис. до н. е. Зодіяк отця Рами відповідає календарю, що його описав Хоругин, і який ми реконструювали ( див. таблицю).

Цей календар – «Рай слав’янський» – значно більше відповідає кліматично-природним умовам й українській хліборобській практиці, добовому та річному циклу затрат і збереження людської енергії. Це не просто календар, це життєдайне Коло, що “творить Божу силу” (д. 1). Одночасно це релігійна система наших пращурів. Михайло Грушевський писав, що наш календар „був скелетом, риштуванням, до котрого чіплялись різні акти релігійно-поетичного і громадського життя... Річний календарний круг – се заразом властиво єдина наша релігійна система…”

 

Сергій ПІДДУБНИЙ

Підготовлено за книгами «Ілар Хоругин. Велесова Книга»,

«Великий код України-Русі» та «Українська цивілізація. Ведія».


Журнал "Українська родина", №7-8, 2017

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...