Характеристики еліти, за ігнорування яких заплачено кров'ю

17.12.2017 | 15:41   Сергій Дацюк
переглядів: 426

Історія просто волає – Україна має бути самостійна цивілізація. Після Київської Русі до кого тільки Україна не намагалася пристати в геополітичному плані. Результат був один і той же – на кожному хронополітичному розломі країна ставала руїною. Якщо українці не зможуть зараз змінити цю історичну циклічність, нинішній похід у Європу закінчиться для України руїною та розколом.

Ознака перша – благородство, тобто еліта має жити за принципами, а не за інтересами. Хто з представників еліти порушує прийняті принципи, має за це відповідати життям. Не страшно, якщо через переслідування власних принципів представник еліти змушений їхати в еміграцію, бо там він може продовжувати боротьбу і зрештою перемогти у перспективі.

Але якщо представники правлячого класу живуть за інтересами, порушуючи принципи, а потім тікають і ховаються за кордоном та безкарно живуть, то з такого правлячого класу еліта не виникне – погані приклади розхолоджуватимуть інших.

Кожен представник правлячого класу, рано чи пізно скаже собі, якщо комусь можна красти і принижувати інших, втекти, сховатися і йому за це нічого не буде, то значить можна і мені. Зрештою злодії, торгаші та бариги добираються до найвищих державних посад і руйнують правлячий клас уже системно. Такий правлячий клас приречений на виродження, а країна, якою він нібито "править", приречена на руйнування.

За цю характеристику Україна заплатила десятками тисяч життів протягом останніх років, і рахунок ще не закрито. Не можна дозволяти представникам правлячого класу безкарно порушувати загальні принципи за рахунок переслідування приватних інтересів, бо це нищить не лише правлячий клас, це зрештою нищить всю країну.

Олігархи – не еліта. Продажні політики – не еліта. Корупціонери-чиновники – не еліта. Експерти на зарплаті у олігархів – не еліта. Продажні журналісти – не еліта.

Ознака друга – інтелектуалізм, публічна компетентність, стратегічність та рефлексивність. Тут у України дві біди. По-перше, фронтирна країна зрідка встигає накопити достатньо інтелектуалів-стратегів для цивілізаційної роботи. По-друге, навіть коли такі люди ціною неймовірних зусиль з'являються, до них завжди є недовіра, яка не дозволяє їм постати як правлячий клас. Оскільки створити і відточити свій інтелект у повсякчас зруйнованій фронтирній країні можливо лише за чужими зразками та в чужій комунікації, то звідси і здебільшого націоналістична недовіра до власних космополітичних інтелектуалів.

В Україні ж ні інтелектуалізму, ні стратегічним компетенціям, ні рефлексії ніде не вчать. Виникає проблема – інтелектуалам-стратегам можна вчитися лише на чужих зразках, але їх за це потім ненавидитимуть націоналісти, які просувають архаїчні та застарілі підходи всупереч інтелектуалізму, стратегуванню та рефлексивності.

Вчитися мисленню, рефлексії та стратегуванню не обов'язково в якомусь академічному закладі. Це можуть бути клуби, інтелектуальні рухи і т.д. Але домінування в суспільстві установок на підпільну роботу, на підозру до інтелекту, на ненависть до всього чужого – не дозволяє творити дієві та впливові клуби та інтелектуальні рухи.

Візьмемо, наприклад, аналітику як окрему дисципліну, яку мали б просто вивчати у вишах. Цю тему я пробиваю ще з 1995 року. Як так може бути, що в країні аналітиків – хоч греблю гати, а таку дисципліну ніде не вивчають? Хто ж тоді всі ці аналітики, які один тип аналітики не відрізняють від іншого, які дискурс від наративу відрізнити не можуть, які навіть уявлення не мають, що наратив, який домінує у їх житті, не є єдиним?

Неінтелектуалізм, нестратегічність та нерефлексивність українського правлячого класу зумовлює постійні втрати інтелектуального, наукового та мистецького потенціалу України. Раніше його відсмоктувала Росія та Європа. Зараз – переважно Європа. І відбувається це через атмосферу інтелектофобії, яку, з одного боку, підтримують націоналісти, а, з іншого боку, провокативно толерують олігархічні ЗМІ.

Серед невігласів та стратегічно некомпетентних інтелектофобів не можуть зародитися раптом інтелектуали та стратеги. Лише революційна люстрація (вибіркова фільтрація за цими ознаками) правлячого класу та добровільна додаткова освіта нових представників правлячого класу може якось змінити ситуацію.

Ознака третя – цивілізаційний рівень домагань. Щоб бути елітою, потрібно завжди мати граничний рівень домагань. Для еліти жодні виправдання тут не приймаються. Обмеженість ресурсів це не причина відмовлятися від такого рівня домагань. Тобто рівень домагань породжує ресурси, а не ресурси визначають рівень домагань.

Замало перемогти всіх у внутрішній політиці – потрібно перемагати політиків міжнародного рівня. Замало стати найкрутішим бізнесменом у себе в країні – потрібно конкурувати з бізнесменами на світовому рівні. Будувати потрібно на націю, а цивілізацію. Толерувати потрібно не своїх, а найкращих.

Тим більше фронтирний характер країни диктує Україні саме цивілізаційний проект. Будь-який інший проект меншого масштабу не дозволить вижити фронтирній країні.

Історія просто волає – Україна має бути самостійна цивілізація. Після Київської Русі до кого тільки Україна не намагалася пристати в геополітичному плані. Результат був один і той же – на кожному хронополітичному розломі країна ставала руїною. Якщо українці не зможуть зараз змінити цю історичну циклічність, нинішній похід у Європу закінчиться для України руїною та розколом.

Ознака четверта – тактична гнучкість, хитрість, виверткість, інноваційність, але не за рахунок втрати стратегії.

Як каже Павло Казарін, у світі Толкіна благородні герої перемагають. А у світі Джорджа Мартіна благородні герої можуть загинути ще в першому сезоні, якщо вони не гнучкі, не хитрі, не виверткі, не здатні на інновації. Гнучкість це здатність петляти та змінювати тактику. Хитрість означає мати відкритий та прихований план. Інноваційність це здатність відмовлятися від чужих успішних зразків на користь власної творчості. А от виверткість означає можливість відступу, тимчасових обмежень чи поступок та компромісів при збереженні довгострокової стратегії.

Неінноваційність нинішнього правлячого класу, яка зумовила реформи за чужими зразками і відмову від власних творчих ініціатив, призвела до кривавих наслідків. Інноваційні самі по собі Мінські домовленості зайшли в глухий кут саме тому, що тривалий час український правлячий клас взагалі відмовлявся від тактичної гнучкості та інновацій. І в цей час на фронті продовжували гинути люди, а напруження в суспільстві наростало.

Ознака п'ята – виробництво смислів та перспектив.

Самі по собі смисли та перспективи для громади здаються правлячому класу чимось таким, що є бажаним, але його можна проігнорувати. Направду це не так. Смисли та перспективи – раціональні та емоційні – мають виробляти здебільшого філософи, літератори та митці. Смисли та перспективи потрібні для позитивного сприйняття життя, для довгострокового розвитку, для оптимізму, надії, прогнозів і т.д. Але в політичній площині вони найбільш значимі для позитивного демографічного зростання.

Ніякі виплати на дітей і ніяке творення соціальних інфраструктур, ніяке підвищення зарплат чи програми забезпечення житлом для молоді не змінить демографічну ситуацію в країні, де потенційні батьки не мають смислу сучасного життя, відчуваючи постійну гнітючу несправедливість та приниження правлячим класом, і не мають позитивної перспективи, оскільки не бачать горизонтів розвитку країни.

Лише наявність смислів та перспектив породжує позитивну динаміку демографії. Це найбільша таємниця будь-якої цивілізації. Людство навчилося обмежувати народжуваність (та й то не дуже ефективно – в Китаї мільйони нелегальних людей, яких офіційно не існує). Але людство не навчилося підвищувати народжуваність.

Складається враження, що 40-50 мільйонів чоловік це якась диявольска демографічна межа для України. Двічі в ХХ столітті Україна досягала цього рівня населення, і двічі втрачала його.

Неблагородний, тупий, містечковий, нестратегічний та негнучкий правлячий клас реально їсть ненароджених дітей в Україні.

Ознака шоста – еліта це кішка, яка гуляє сама по собі.

На мене глибоке враження справив документальний фільм "Будинок "Слово"", який розповідає про реальний будинок "Слово" 20-30-х років ХХ століття. Проблема мистецької української еліти в СРСР полягала в тому, що вони дозволяли заганяти себе у резервації – різні спілки та товариства і навіть окремі будинки. Там за ними було легше спостерігати, і там їх було легше репресувати для радянської влади. Скупчення української еліти у резервації полегшило її репресії.

Будь-яка резервація є контрольованою ззовні. Еліта намагається розірвати кордони, вийти за межі – як у інтелектуальному плані, так і в організаційному. Справжня еліта має експансивно-інтелектуальне спрямування на індивідуальній основі. Залежність значної кількості нинішніх представників правлячого класу від здирників-олігархів та продажних політиків робить неможливим їх перетворення на еліту.

Уривок зі статті "У пошуках еліти"
http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5a339b2a427a0/

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...