ОЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ – СИН УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ (уривок з книги «Великий код України-Русі»)

04.09.2017 | 21:02   Сергій Піддубний
переглядів: 333

Фальсифікатори історії старанно знищували все, що могло пролити світло на рід і походження Олександра Великого. Праця Олександрового літописця Онесікріта зникла, з “Історії Олександра Великого Македонського” Квінта Курція Руфа, що складалася із десяти книг, дві перші, кінець п’ятої та початок шостої книг дивним чином втрачені, а в десятій існує пропуск. Тобто, зникли саме ті книги, де описувалося дитинство і юність Олександра, та ті частини, які могли викрити фальсифікаторів історії.

Фальсифікатори історії старанно знищували все, що могло пролити світло на рід і походження Олександра Великого. Праця Олександрового літописця Онесікріта зникла, з “Історії Олександра Великого Македонського” Квінта Курція Руфа, що складалася із десяти книг, дві перші, кінець п’ятої та початок шостої книг дивним чином втрачені, а в десятій існує пропуск. Тобто, зникли саме ті книги, де описувалося дитинство і юність Олександра, та ті частини, які могли викрити фальсифікаторів історії.

Між іншим, Мавро Орбіні не згадує Квінта Курція серед тих, хто прославив “діла римські і всія Італії”. Зате посилається на нього при написані своєї історії про слов’ян. І по цьому бачимо, що в історичній науці відбулася велика фальсифікація.

Збереглися свідчення Діодора Сицилійського про те, що Олександр ІІІ походив із роду пелазгів, а Земля пелазгів, як стверджував Есхіл, була там, де нині знаходиться Україна. Матір’ю Олександра, як відомо, була Олімпіада Молоська, а Земля Молоська, знову ж таки за Есхілом, це скитська (українська) земля...

Що відома на весь світ особа Олександр Македонський має праукраїнське коріння підтверджують і карти Птоломея, на яких вказано два місця, пов’язані з Олександром. Одне – Alexandri are приблизно сучасний Донбас; друге позначене двома колонами – Alexandri colunne – Кубань. Перше, мабуть, місце народження Олександра – там був його жертовник (у Луганській і Донецькій області, до речі, донині є села з назвою Македонівка), друге – місце, де він розбив Дарієве військо і припинив гегемонію персів у тогочасному світі. Персам нічого було робити на Балканах, де знаходиться сучасна Македонія, – на той час це були малозаселені бідні гірські райони.

…Перси довго не полишали мрій про світове панування. Ще одну спробу до цього здійснив Дарій ІІІ. Однак Олександр Великий розбив військо Дарія і припинив гегемонію персів. Він не тільки знищив Перську імперію, а й здійснив те, про що мріяли перські владоможці. Олександр відновив імперію Кия від Скитії до Індійського океану, від Карпат до Алтаю. З нагоди цього навіть була викарбувана пам’ятна монета. На одній стороні її зображено Олександра із символом влади – рогами Овена, а на іншій – дерево із кроною на три рівні і написом “КІ Y І ІРА” – Кий Ора. Нижня крона дерева означала, що Олександр, як і Кий, є володарем нижнього світу – від Індії до Єгипту, середня – Персії, верхня – Скитії.

Описуючи тваринний світ Скитії, римлянин Гай Юлій Соліна, між іншим, теж свідчить, що Олександр Великий був володарем цієї землі. Письменник зауважує, що Олександр для визначення живучості скитських оленів надів на багато з них нашийники [169, с. 13].

... Хто тільки не бажав мати Олександра ІІІ за свого співвітчизника. Перси вважали Олександра сином Дарія, єгиптяни вшановували його як Зевса Амона. Греки досі сперечаються із сусідами-македонцями, кому має належати ця славетна історична особа. Однак сам Олександр стверджував, що його предком був Геракл. А Гераклові сини, як відомо, розділили між собою землю Скитії. Саме котрогось із них – Агатирса, Гелона чи Скита – великий володар був нащадком. Цікаву інформацію про походження Олександра можна почерпнути з його заповіту своїм престолонаступникам. Цей лист, за свідченням О. Гваньїні, слово в слово польські хроністи переписали із чеських хронік:

“Ми, Олександр, син у небі найвищого бога Юпітера, а на землі – македонського короля Філіппа, пан світу від сходу до заходу, від півдня до півночі, переможець мідійських, перських, грецьких, сирійських і вавилонських королівств і т. д. Вам, освіченому роду генетському (або слов’янському), милість, мир і поздоровлення від нас і від наших намісників, які будуть після нас панувати й керувати світом. Оскільки ви нам завжди були прикладом: у вірі правомовні, у битві надійні, войовничі, завжди невтомні, то ми даємо вам навічно всі країни від північного моря, великого Льодовитого океану, аж до південного скелястого Італійського моря, щоб жоден в цих країнах не смів оселятися, а тільки ваші нащадки. Якщо ж хто-небудь такий і знайдеться з чужих народів, то нехай вічно буде вашим підданим і слугою зі своїми нащадками. Дано в Олександрії, місті, яке було нами засновано над рікою Нілом, року панування нашого 12-го з дозволу великих богів Юпітера і Марса й богині Мінерви”.

Не все виглядає правдивим у цьому посланні. Не міг венед-слов’янин (у листі – генет) присягатися римськими богами. Мабуть, хтось його вже прилаштовував під іншу віру. Хтось також зробив уточнення, назвавши Південне море Італійським, хоча воно – Середземне море – так ніколи не називалося. Те саме зробили і з Північним морем, ототожнивши його з Льодовитим океаном. Римський історик Амміан Марцеллін, наприклад, пишучи про гунів, які мешкали на берегах Дніпра, зауважував: “ Гуни живуть за Меотичним озером поблизу Льодовитого океану” [20]. За часів Олександра Македонського Північним морем називалося сучасне Азовське море (Меотське озеро), а Південним – Середземне. Сумнівним є також твердження щодо міста Александрії “над рікою Нілом”. Бо заповіт написано в межах Олександрових володінь. На це вказує хоча б те, що відправною точкою, якими землями мають володіти його наступники, вказане саме Північне море.

На наше переконання, місто Олександра Македонського знаходилося у Царській країні, тобто в Придніпров’ї. І таким могло бути нинішнє село Олександрополь Солонянського району Дніпропетровської області зовсім недалеко від стану маків острова Томаківка ( див. с. 249). Все вказує на те, що курган біля цього села був його могилою. Це один із чотирьох скитських курганів-гігантів (висота 21 м), що будувалися найвеличнішим постаттям. На жаль, як і багато інших курганів, він виявився пограбованим. Викрали не тільки матеріальні пожертвування, а й тіло покійника, очевидно, щоб фальсифікувати історію, перенісши його в інше місце. Попри це археологам А. В. Терещенку та А. Є. Луценку, які досліджували курган у 1852-1856 рр., вдалося знайти деякі справді царські речі. Виявлено залишки тризни і похоронного кортежу, зокрема навершя, в т. ч. позолочене із зображенням богині Деметри, голови коня (можливо, улюбленого Олександрового Буцефала), золоті пластинки з грифонами тощо. В дромосі, що з’єднував одну з ям із камерою, були знайдені кістяки не менше 14 коней зі срібними і золотими прикрасами.

Непрямо підтверджував те, що Олександр жив і діяв на території України, святий Клімент Охрідський (840-916), якого болгари називають своїм Отцем і “світильником”. Клімент писав, що фракійці (за його твердженням, вони ж і болгари): “були виселені в старі часи воєнною силою Олександра (Великого) з Олімпу, що знаходився біля Бруса, до Північного океану і Мертвого моря, а після того, як пройшло багато часу, вони з великим військом перейшли Дунай”. Що таке Бруса і що це за Мертве море біля Північного океану, не роз’яснюється. Зважаючи на наші висновки, зроблені за “Історіями” Геродота, що фракійці це одна з назв мешканців Криму, очевидно, що Брус, найвірогідніше, це річка Борус (або Бористен), а Північний океан це насправді Північне море (Азовське), Мертвими ж морями в давнину називалися всі солоні озера, в даному випадку це Сиваш.

На території городища Дівич-гора поблизу с. Сахнівка на Черкащині, між іншим, у 1990 р. було знайдено діадему, на якій, як припускається, зображено Олександра Македонського, що сидить на двох грифонах – божествах скитського періоду нашої історії. Її відносять до ХІІ ст. Однак, зважаючи на те, що подібну діадему було також знайдено в болгарському місті Велікі Преслав (давньоруське Переяславець), яким володів у Х ст. Святослав Хоробрий, ймовірно, це одна із його діадем. І зображення на ній Олександра ІІІ не є випадковим. Князь Святослав знав істинне походження цього великого мужа і, ймовірно, такі діадеми, як знак влади, він вручав своїм намісникам на тій чи іншій території.

Необхідно також зауважити, що саме на період життя Олександра припадає найвищий економічний і культурний розвиток південної столиці Скитії, міста, де знаходилися резиденції скитських царів – Ольвії, що є, хоч і непрямим, доказом, де насправді був центр імперії Македонського. Хіба могло таке вразливе місто (особливо з моря) процвітати, якби воно належало до ворожого стану володаря світу, яким був Олександр?

Учені, між іншим, ніяк не можуть з’ясувати, “чому с кити не чинили спротиву імперіалістові Олександру Македонському”? А навіщо вони мали його чинити, якщо Олександр був їхнього роду (один із його предків – Ал кит /Ол скит) і зовсім не завойовував їх? Він був їхнім царем, він зумів об’єднати скитські племена і назавжди прогнав персів, які неодноразово топтали цю землю. Він зміцнив скитську державу, що простяглася від Кавказу до Балкан. До речі, як повідомляє Плутарх, головною зброєю Олександра був навдивовижу легкий, “прекрасного гарту” китський (скитський) меч. А ще “він любив літературу і багато читав. Він вважав, що читання “Іліади” – це засіб виховання в собі військової доблесті”. Безсмертну поему Гомера, за словами Онесікріта, на якого посилається Плутарх, Олександр завжди мав при собі і клав разом із кинджалом під подушку. А ми вже довели в главі про Троянську війну, що Гомер своєю поемою описував події, що відбулися у північному Причорномор’ї і, звісно, послуговувався мовою, якою розмовляли там. Отож, Олександр читав книгу свого великого співвітчизника. Гадаю, якби до нас дійшов не редагований греками варіант “Іліади”, а той, що читав Македонський, ми наочно пересвідчилися б, що біблійні “північні орди Гомера” – це описані Гомером давньоукраїнські племена.

Також не виключено, що уривок із Книги Буття, який ми розглядали в розділі „Засновники роду”, стосується саме Олександра Македонського, якого звуть Великим. Вчитаймося уважно: “ Куш же породив Німрода, – він розпочав на землі велетнів. Він був дужий мисливець перед Господнім лицем. А початком царства його були: Вавилон, Ерех, Аккад і Калне в землі Шінеар (1М:10). Друга частина імені Німрод, зауважували ми, вказує на його давнє українське походження – рід. А перша спочатку була “ніп”, що разом складає “ніпрод” – наше Дніпро. Породив Німрода не Куш, а козацький Кіш. “ Земля велетнів” – синонім антів, “горів”-оріїв.

Не міг Німрод одночасно почати на Вавилоні, Ереху, Аккаді і Калне в землі Шінеар, як про це йдеться у Біблії. Треба читати ззаду наперед: спочатку була Калне в землі Шінеар ( Колань на землі Синеорській – басейн річок Синюха-Південний Буг-Дніпро), а потім він – “дужий мисливець перед Господнім лицем” – завоював Аккаду (Аркадію – Крим), Ерех (Орату – вся територія сучасної України) і Вавилон (Персію – Кубань, Кавказ, Іран, Ірак та Турцію). Отже, Німрод – це дніпрянин Олександр Македонський, який став царем Орати і Персії, і який, на жаль, через зраду всього лише в 33 роки закінчив свій шлях у Вавилоні (13.06. 323 р. до н. е.).

… Через кілька століть Олександрові колони, встановлені на знак перемоги над персами, як і багато інших пам’яток історії, культури та літератури, були знищені або вивезені творцями нових імперій до своїх столиць. Усі письмові джерела високоосвіченої Еллади-України потрапили в грецькі монастирі, ватиканські підвали, де їх переробляли на свій лад новітні загарбники, насильники та злодюги. Живим свідкам щонайменше виривали язики, а зазвичай убивали, палили на вогнищах, називаючи єретиками, чаклунами, відьмами і т. п. Твори Олександрового літописця Онесікріта знищено. Загадковим чином не дійшли до нашого часу й “Філіпові історії” давньоукраїнського історика Гонея Тригора, якого римляни видають за свого історика, перезвавши на свій лад – Гней Помпей Трог. У “Філіпових історіях” описувався правдивий життєпис Філіпа Македонського та його сина Олександра.

Що ж до появи сучасної Македонії цілком правомірним може бути таке пояснення. Завойовуючи нові землі, Олександр Македонський як нагороду надавав їх народностям і племенам, що брали участь у його походах, а також переселяв на окраїни імперії ті народи, хто не визнавав його влади. Так з’явилися, окрім північно причорноморських, балканські Македонія, Фракія, Аполлонія, Беотія і т. п. Найвірогідніше, саме цей період в історії має називатися “переселенням народів”, а не кінець ІІ тис. до н. е., як стверджує грекоцентриська наука. Його ще називають “експансією “народів моря” – носіїв культури курганних полів, дорійське вторгнення” [108, с. 166], а “курганні поля” розташовувалися саме в північному Причорномор’ї, а не в Середземномор’ї.

Історії також відомі три Македонських війни (215-205, 200-197, 171-168 рр до н.е.), в ході яких ослабла і розпалася Македонська імперія. Після 148 р. до н. е. й створена провінція Македонія на Балканах.

Слід також знати, що Македонська імперія розпалася на три частини: Антську (Скитську) – нею володіли Антигоніди, Сирійську – імперія Селевкідів і Єгипетську – імперія Птолемеїв. І насправді єгипетська Олександрія була побудована і названа на честь Олександра Великого Птолемеєм І.

ПІСЛЯМОВА АВТОРА. Я думав, що мені першому вдалося знайти свідчення, що Олександр Великий насправді був царем Скитії (України-Русі). Але коли вже був готовий до друку “Великий код України-Русі”, мені до рук потрапили “Сказання Захарихи”, що їх записав Ю. Миролюбов. В одній з легенд йдеться про Макодуна-царя [209, с. 45]. Вона розповідає, що Макодун був царем русів, і що Земля його слалася від Дінця й Дону до самого Дніпра. Гадаю, те, що під Макодуном приховується Олександр Македонський очевидно.
.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...