КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. ПРАДІДІВСЬКИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

28.06.2017 | 09:37   Сергій Піддубний
переглядів: 314

26 років української незалежності – це 26 років імітації державності. Ми не творили й не шукали власного шляху поступу і розвитку. Ми щось імітували, когось мавпували і продовжували залишатися у фарватері Росії. Як наслідок, ми не тільки отримали війну від тієї ж Росії, ми слабкі на міжнародній арені, нас розривають внутрішні міжусобиці та протиріччя, ми пасемо задніх в економічному плані…

Українці мають власний, не одної тисячі років досвід державотворення. Про нього згадували навіть англійські історики С. Пігот і Г. Кларк у книзі «Передісторичні суспільства”: „Розкопки підтверджують, що тип осель, включно із системою ради старійшин і своєрідним парламентом усіх вільних громадян, які послуговувалися ще кам’яними виробами, був уже устійнений у Східній Європі 5000 літ до Р. Х.”. Найдавніша українська літературна та історична пам’ятка Велесова Книга дає назву цього „своєрідного парламенту”: „І так правили п'ятнадцять віків через Віче” (д. 3Б).

Цілих п’ятнадцять віків протрималася ця система правління! Звичайно, зараз інші часи і, можливо, не все підійде, але повчитися є чому.

Іван Франко в повісті „Захар Беркут” описує село, яке жило за законами Віча і керувалося Отцями. Устами головного героя великий письменник та філософ залишив настанови, на які нам необхідно звернути особливу увагу. Це передсмертна промова старого Беркута, виголошена після перемоги його односельчан над численним монгольським військом: „Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці ро­зіб'ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі йо­го: се ощадить йому ціле море сліз і крові, цілі століття неволі... Щаслив, кому судилося жити в ті дні. Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного”.

Виділені мною слова особливо важливі. Якщо не зважимо на них, море сліз і крові та століття неволі триватимуть. Час повертатися до науки своїх пращурів, враховувати їхні повчання та настанови у влаштуванні громадського ладу в країні. Згадувана Велесова Книга зберегла основні принципи його.

 Говорячи про Віче, її автор Ілар Хоругин зауважує: „У той давній час багато родів зібрали отці. Вони мали старших і Віче. Інші мали князів, яких обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди” (д. 33), або „від Овсени до Овсени”„їм платили данину з полюддя й підкорялися” (6Б)...

  „А збиратися на нього і судити всякі відносини належало чесно. Так правили наші отці: всяк міг слово сказати і те було благом” (3Б). “Вибирали князів від усього полюддя”, а над ними були старотці. “ Так Віче вирішило вслід за Отцями”, – зазначається на дощечці 33.

Тобто, спершу питання розглядалося на Раді старійшин, а потім виносилося на Віче. Це була справедлива і мудра форма організації влади. Можемо порівняти: „ В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати. А князі, які були орчені*, дбали про людей і достатки, одержували їжу, і всенький пожиток од людей своїх” (37Б).

Лише князь, який на даний момент був при владі і носив знак батька Ора (був орчений), мав право на пільги. А якщо він втрачав владу, то ставав простим мужем. Натомість, про те, які привілеї мають у наш час не лише князі – президенти і прем’єри, а й так звані народні слуги-депутати (навіть колишні) нам добре відомо.

До речі, Віче це також доволі потужний мобілізуючий фактор. У 2013-2014-му в Києві під час Євромайдану, протягом майже трьох місяців кожної неділі збиралися багатотисячні Віча, і саме вони стали рушійною силою в перемозі над режимом Януковича.

Віча були загальнодержавні та місцеві – назва, певно, походить від слова “вічі” (очі), тобто князі і старійшини звітували і давали клятву безпосередньо перед людьми, дивлячись їм у вічі.

Усі важливі питання виносилися на Віче. Ось що писав у драмі “Благальниці” ще один син скитсько-української землі Есхіл, якого приписують собі греки. Коли до берега Аргосу (північний берег Азовського моря) прибилися втікачі з Єгипту і просили володаря міста Пелазга надати їм притулок, у відповідь володар сказав, що йому треба порадитися з народом. Єгиптяни дивувалися: як це могутній владика не може прийняти самостійно рішення – він же тут господар і суддя? Та він був непохитним:

 

Нелегко тут судити! За суддю мене

Не обирай. Сказав я: без людей усіх

Рішати сам не буду. Щоб не трапилось

Од громадян почути, як біда впаде:

“Захожим посприявши, отчий край згубив”.

 

Така традиція на нашій землі підтримувалася дуже довго. Письменник Олексій Довгий-Степовий, розповідаючи про своє село Юридівка Голованівського району, що на Кіровоградщині, у книжці “На семи вітрах» писав про те, що коли у 1918 р. молоде подружжя Старжинських (Станіслав родом із Черкащини, а Марія з Вінниччини – розстріляні в 1938 р. за нібито антирадянську агітацію) прибуло до їхнього села, перш ніж купити тут хату, воно мусило отримати дозвіл на сільській сходці...    

Стосовно ради Отців, або Ради старійшин треба сказати, що вона була також при гетьмані в ХVІІ – ХVІІІ ст., але до неї на відміну до тої, що описує Велесова Книга, де основу складали Отці родів, входила генеральна козацька старшина. Така старшина не представляла інтереси всіх громадян України і була приречена на поразку…

Локри (окри-укри), за Страбоном, першими ввели в користування писані закони, українці (Пилип Орлик) перші створили конституцію, з 28 червня 1996 р. маємо Конституцію повноцінної незалежної держави… Залишилося навчитися жити за нею, примушувати владу виконувати її вимоги і все буде добре.

На знімку: Пилип Орлик

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...