СТЕПАН БАНДЕРА – ПРОВІДНИК

21.06.2017 | 19:59   Василь Кук
переглядів: 293

Степан Бандера — видатна постать історії України XX сторіччя. Його ім'я увійшло до історії українського народу як невмирущий, світлий Символ України в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу (УССД). Під час Другої світової війни німецькі окупанти України його ім'ям — Бандерабевегунг (бандерівський рух) — називали національно-визвольну боротьбу українського народу й наказували своїй поліції знищувати бандерівців як кримінальних злочинців. Так само чинили й російсько-совєтські поневолювачі.

Вони також усіх учасників визвольної боротьби, що боролися за визволення своїх народів, називали бандерівцями. Для російських імперських тоталітаристів та їхніх шовіністичних сателітів бандерівці стали уособленням найнебезпечніших і найлютіших ворогів. У минулому такими найстрашнішими ворогами Російської імперії були мазепинці, гайдамаки, петлюрівці. Ще й нині совєтсько-російські вороги української державності всіх національно свідомих патріотів України обзивають бандерівцями, а українську мову — бандерівською. Сьогодні славне ім'я Бандери відоме не лише в Україні, але й на всьому просторі колишнього Союзу ССР та у багатьох країнах світу. Бандера — провідник найбільшої і найсильнішої у 1930 — 1950-х роках Революційної Організації Українських Націоналістів (ОУН-р), організатор і керівник визвольної боротьби проти всіх поневолювачів України і особливо проти німецьких та російських.

Степан Бандера — людина високих моральних якостей, непересічних інтелектуальних здібностей і колосального енергетичного потенціалу. Потреба дії, чину була чи не найголовнішою прикметою його характеру. Ці риси його вдачі проявились у нього вже в юнацькі роки — найперше у "Пласті", згодом у нелегальному молодіжному націоналістичному русі. У 20-річному віці він стає членом ОУН, а вже в червні 1933 року, коли йому було 24 роки, Голова Проводу ОУН полк. Євген Коновалець призначає його Провідником Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.

На становищі Провідника К.Е ОУН Бандера був тоді лише один рік, з червня 1933 р. до арешту в червні 1934 р. Але саме в той час ОУН проявила максимум активності, виконала ряд бойових актів та провела цілу серію всенародних, масових акцій. Назву найголовніші з них: "культ могил" — створювання символічних високих земляних могил Борцям за волю України й походи до них; "шкільна акція" — масовий рух за відкриття українських шкіл, проти полонізації української молоді в школах; "антимонопольна кампанія" — бойкот алкогольних і тютюнових виробів, монопольним виробником яких була держава; протестаційна акція проти голодомору в Україні й убивство високопоставленого московського чиновника у радянській амбасаді у Львові членом ОУН Миколою Лемиком як помста за геноцид населення Східної України; рух за націоналістичне виховання молоді, протести проти полонізації з допомогою католицьких походів УМХ (Українська Молодь Христові) спільно з представниками польської влади; бойові акти проти провокаторів та донощиків; підготовка бойових груп для боротьби з поліцією на випадок чергової пацифікації ("умиротворення", а насправді винищення) українських сіл та громадських установ і, врешті, найголовніше — убивство 15 червня 1934 р. у Варшаві польського міністра внутрішніх справ Пєрацького за терор проти українського населення.

Діяльність ОУН за керівництва Бандери стала такою динамічною, захоплюючою, що поривала молодь до самочинних дій. Націоналізм ставав модним, популярним. З цього приводу польська преса писала: "Таємнича ОУН нині сильніша за всі українські партії разом взяті. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює зі страшним темпом, щоб втягнути маси в крутіж революції"1.

1 " Bunt mlodych" з а 20 грудня 1933 р. Цит. за: Петро Мірчук. "Нарис історії ОУН". - Мюнхен - Лондон - Нью-Йорк, 1968. - С. 372.

 

Активність ОУН була для всіх очевидна, але хто нею керував, було невідомо. І лише дуже вузьке коло втаємничених знало тоді про керівну діяльність в ОУН Бандери. Сам він, завжди дуже скромний студент агрономії, старався нічим не виділятися в студентському середовищі, був просто "Сірим". Цей його псевдонім дуже добре підходив до тодішньої конспіративної поведінки Бандери. Таким "Сірим" і навіть дещо комічно-жартівливим часто можна було його бачити у Львові, в студентській їдальні Академічного дому на вул. Супінського, 21.

Приблизно в той час відбулось і моє з ним заочне знайомство. Академічний дім був тоді своєрідною твердинею українського молодіжного націоналістичного руху. Тут на третьому поверсі ("Камчатка") я часто зустрічався з членами КЕ референтами І. Малюцою, Д. Мироном, Я. Стецьком, Я. Старухом та іншими.

Бачив я тут і в їдальні Степана Бандеру, але з причин конспірації особистих зустрічей у нас тоді ще не було. У 1933 р. я студіював право на Люблінському університеті й організував там студентські осередки ОУН. Водночас керував ще й ОУН у Золочівському повіті. Докладну інформацію про мою націоналістичну діяльність Бандера мав від організаційного референта Івана Малюци, зокрема про мої поїздки до Кракова для зустрічі з М. Климишиним та з Я. Карпинцем, з метою доставки до Львова націоналістичної літератури та вибухових матеріалів, а також про мої організаційні поїздки на Волинь до Робітницького. Від Малюци й отримав Бандера адресу мого помешкання у Любліні, яке я винаймав спільно зі студентом Яковом Чорнієм у поліцейського прокурора міста. Бандера передав цю адресу виконавцеві замаху на Пєрацького бойовикові Григорію Мацейку, щоб той міг використати її у разі необхідності. Після виконаного замаху Мацейко з Варшави заїхав до Любліна й деякий час жив у тому помешканні, коли його повсюдно розшукувала польська поліція.

У 1934 р. польська поліція арештувала Степана Бандеру. На судових процесах у Варшаві та у Львові в 1936 р. його було за­суджено до смертної кари із заміною на довічне ув'язнення. У 1934 р. мене також заарештували й засудили на два роки тюрми за саботажні акції у Золочівському повіті. Зустрінувся я з Бандерою пізньої осені 1939 року в Кракові, уже після розпаду польської держави й окупації її території Росією та Німеччиною,

Бандера, хоч і фізично виснажений після п'ятирічного ув'язнення, з великим зацікавленням інтересувався минулою діяльністю Орга­нізації. У його запитаннях та у всій розмові відчувалося, що він знову вважає себе Провідником КЕ ОУН і в праві давати поради і вказівки провідним членам ОУН, хоч ніде цього свого провідництва не підкреслював і формально визнавав існуючий організаційний порядок.

Я тоді, восени 1939 р. — взимку 1940 р., з доручення КЕ ОУН відповідав за зв'язки з Україною, приймав звіти про діяль­ність членів ОУН, які приходили на Захід, організував їхній побут, перевишкіл та керував висилкою кур'єрів через кордон. Для цього в мене був відповідний штат кваліфікованих вишкільників, кур'єрів, які добре знали умови підпільного життя в Україні. Мешкав я тоді в Кракові, на вул. Зеленій, в одній із кімнат (було їх п'ять) канцелярії полк. Романа Сушка, разом із його секретарем — колишнім стар­шиною Легіону поручником Осипом Карачевським — "Свободою", людиною незвичайно чесною, працьовитою та здібним військовим вишкільником. У той же час тут мешкав також М. Лебедь з дружиною Дарією Ґнатківською. Частими гістьми в нас були Бандера, керівні члени ОУН з України, а також дівчата Ольга Базиликів, Зеня Левицька, Ярослава Опарівська, Оленка Нєдзвєдська та інші.

Тут і познайомився Степан Бандера зі своєю майбутньою дружиною Ярославою Опарівською.

У розмовах зі мною Бандера дуже докладно розпитував про мою підпільну діяльність на Підгаєччині у передвоєнні роки, про організацію роботи підпільної друкарні, видані листівки, організацію, вишколів тощо. Цікавився також справою процесу мого брата Іларія та долею моєї родини. Коли довідався, що двох моїх братів — Іларія та Ілька — стратили поляки, а ще двох — Филимона та Івася — у 1940 р. совєтський суд засудив на 8 років тюрми, то написав моїй мамі коротенького листа з висловом співчуття і просив при нагоді цей лист їй передати. Після II Великого збору ОУН у квітні 1941 р. я став членом Прово­ду ОУН і очолив організаційну референтуру. Тоді наші зустрічі стали частішими. Інколи на­ради Проводу проходили в помешканні С. Бандери. Жив він зі своєю дружиною Ярославою Опарівською і братом Василем у дуже скромних двох кімнатах.

У ту пору польський Кра­ків став своєрідним центром українського культурного й по­літичного життя. Тут зібралось багато громадських та політич­них діячів із України, яким грозили більшовицькі репресії. Було тут також чимало колишніх політичних в'язнів, членів ОУН, що повиходили з поль­ських тюрем. На українських землях, що увійшли до скла­ду Губернаторства, незабаром була створена доволі чисельна

ОУН, яка стала базою для діяльності ОУН в Україні. Очолювали ОУН у Губернаторстві Д. Мирон, Р. Шухевич та Я. Рак.

Степан Бандера після звільнення з польської тюрми та корот­кого відпочинку знову з головою поринув у революційну працю. Колишній ' Сірий" перетворився у грізного "Бийлиха" (псевдонім Бандери з 1940 року). Цей дворічний період його діяльнос­ті (вересень 1939 р. — вересень 1941 р.) насичений вагоми­ми, історично важливими подіями. Найважливішими з них були: утворення в лютому 1940 року Революційного Проводу ОУН (РП ОУН); підготовка повстання в Україні й організація Українсько­го Бійська; проголошення у Львові ЗО червня Акта про відновлення Української держави й створення Державного Правління; скеруван­ня у центральні, східні та півден­ні області України похідних груп із членів ОУН та її прихильників для організаційно-пропагандивної і громадської праці.

Вороже ставлення Німеччини до відродженої української дер­жави й арешт Провідника ОУН Степана Бандери, Голови Держав­ного Правління Ярослава Стецька та багатьох керівних членів ОУН у вересні 1941 року спонукали по­встанців до антинімецької бороть­би, що тривала до їх вигнання з території України у жовтні 1944 року. У вересні 1944 року ні­мецька влада звільнила Бандеру й Стецька з ув'язнення. У житті Бандери настав новий етап революційної, політичної, публіцис­тичної, теоретичної та громадської діяльності. Про все це доволі багато написано на Заході та в Україні. Головні твори Провідника зібрані у книжці: Степан Бандера. "Перспективи Української Ре­волюції". - Мюнхен, 1978. - 640 с.

Даючи оцінку революційній діяль­ності Степана Бандери з перспективи нинішнього часу, безсумнівним є факт, що ОУН за його керівництва стала мо­гутньою політичною і бойовою револю­ційною силою. Літом 1941 року крайо­вий провідник Легенда звітував Бандері, що за неповними даними лише в 7-ми західних областях діє 3300 організаційних станиць (осередків), які налічують 20000 членів. У наступному році ця цифра зросла щонайменше в два рази.

Бандера не лише хотів бути Про­відником — він справді ним був. Він організовував, він навчав, він тво­рив і таки створив велику революцій­ну національно-визвольну організацію, яка видержала 15-річну боротьбу проти поневолювачів України (1939 - 1954 рр.).

Для хактеристики провідницьких амбіцій Бандери до­брою ілюстрацією можуть служити його слова з листа до полк. Андрія Мельника від 10 серпня 1940 р.: "Знаю два роди амбіції: велику і малу. Мала задовольняється мали­ми успіхами, зовнішнім поважанням, формальною рацією і т. п. Для великої амбіції усі ці речі не мають жодного значення, вона знаходить задоволення не в дрібних особистих тріумфах, але у великій перемозі того, що стає змістом життя люди­ни. І я маю таку амбіцію".

Бандера твердо вірив, що він несе ''велику відповідальність очистити ОУН від шкідників" та "відповідальність за формування політичної дії ниніш­нього дня, за продовжування даль­шого шляху революції на історичному закруті".

Відчуття у собі Провідника, сильна віра у своє призначення звучать не лише в його листах та статтях, вони в усій його діяль­ності, у всіх його вчинках. Ця віра в себе давала Бандері ту силу колосальної енергії, яка відчувалася у всіх його діях. Він вірив у визволення України і цією вірою запалював своїх друзів. І ця віра творила чудеса. У цьому, мабуть, головна заслуга Бандери, його велич і його слава.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...