Жінки в Українській Центральній Раді

21.03.2017 | 07:56   Надія Миронець
переглядів: 272

Яскравою сторінкою історії жіночого руху в Україні є боротьба за національну державу в 1917-21 роках, зокрема участь жінок у роботі Центральної Ради та створених нею установ. Серед членів Центральної Ради - такі імена представниць освіченого жіноцтва: Л. Старицька-Черняхівська, М. Грушевська, С. Русова, 3. Мірна, М. Ішуніна, В. О'Коннор-Вілінська, Л. Яновська, С. Любинська, О. Пащенко, В. Нечаївська, Н. Захарченко, О. Клер, М. Лисиченко, Ю. Шевченко, О. Андрієвська.

Майже всі вони з дореволюційних часів були членами Української жіночої спілки, відомими активною участю в культурно-просвітницькій роботі, в різних громадських організаціях, своєю доброчинною діяльністю. Людмила Старицькі-Черняхівська - дочка й співавтор Михайла Старицького, письменни­ця, літературний критик - була членом Комітету допомоги українцям-біженцям, членом товариства "Допомоги населенню півдня Росії", одним з керівників клубу "Родина", від якого й була делегована до Центральної Ради. Членами цього клубу, який став одним із засновників Центральної Ради, були також Марія Ішуніна, Марія Старицька, Оксана Стешенко, Софія Русова.

Софія Русова співробітничала в українських та російських наукових і по­пулярних журналах, була співзасновницею і співробітницею часопису "Світло", авторкою багатьох праць з питань педагогіки, літератури, мистецтва, однією з організаторок українського жіночого руху. Походячи із шведсько (за батьком) -французької (за матір'ю) родини, Софія Ліндфорс-Русова всім серцем проймалася болем народу серед якого жила, і стала однією із славних доньок України.

Марія Грушевська - дружина Михайла Грушевського - була відомою громадською і просвітницькою діячкою у Львові й Києві, співробітницею "Літе­ратурино-Наукового Вісника". Марія Ішуніна та Любов Яновська активно пра­цювали в київській "Просвіті", під час першої світової війни — у комітеті допомоги жертвам війни. Любов Яновська, за спогадами С. Русової, працю­вала "коло українських справ з якоюсь гарячковою відданістю". Вона була діяльним членом Українського клубу, часто виступала там то як добра піаніст­ка, то як письменниця з читанням своїх ще не опублікованих творів. "Видно було, - писала С. Русова, - що вона користувалася симпатіями київського українського суспільства..."2

Валентина Нечаївська представляла у Центральній Раді Спілку жінок (Союз женщин), Олімпія Пащенко була делегаткою Союзу вчителів. Софія Любинська репрезентувала українців м. Саратова й околиць3.

Усі вони активно включилися в роботу Центральної Ради на найрізнома­нітніших ділянках державотворчого процесу. В розробці теоретичних засад українського державотворення, які тоді розвивалися в напрямі обґрунтування національно-територіальної автономії України в рамках федеративної де­мократичної Росії, помітний внесок С. Русової. У своїй праці "Що то є авто­номно-федеративний лад" вона писала." "Україна має свіжі національні сили. щоб створити нове життя... Тепер вона свідомо йде по шляху народоправ­ства, простягує руку всім звільненим народам Росії, щоб разом створити фе­деративну республіку"4. Коли в червні 1917 р. Центральною Радою була створена Комісія по підготовці Статуту автономії України, до її складу була включена й С. Русова.

Жінки доклали багато зусиль для створення Національного фонду, який мав забезпечити фінансову основу відродження України. Коли 28 квітня 19] 7 р. було створено Комітет Національного фонду, до складу його ввійшла Зінаїда Мірна. По всій Україні працювали комітети по збиранню коштів. У столиці комітет очолила Л. Старицька-Черняхівська. Вона їздила по Україні й закликала підтри­мати цю ініціативу. З. Мірна на сторінках преси роз'яснювала необхідність ство­рення такого фонду, безпосередньо сама займалася підрахунком коштів5.

Опікувалися жінки й справами біженців. Коли 5 жовтня 1917 р. наскли­каній В. Винниченком нараді з цієї проблеми був створений Виконавчий комі­тету справах біженців, його головою одностайно обрали З. Мірну.

Та найактивніше проявили себе жінки в роботі по розбудові національної школи, організації позашкільного виховання, по відродженню національної культури, мистецтва, і насамперед Софія Русова, яка очолювала відділ по­зашкільної освіти в Генеральному секретаріаті народної освіти. До роботи в цьому секретаріаті його Генеральний секретар І. Стешенко залучив також Катерину Любинську, Марію Старицьку. Про свою діяльність у цій галузі С. Русова згодом писала в автобіографії: "До цього часу Україна не мала справж­ньої позашкільної освіти, де-не-де земські управи організовували читання для народу, але проводили їх по-московському і не зацікавлювали ними людей, заводили бібліотеки, але наповнювали їх московськими книжками, і книжки стояли нерухомі. Тепер Україна одразу вкрилася цілою мережею селянських і міських "Просвіт", які стали на чолі позашкільної освіти"6.

Софія Русова стала однією з ініціаторок заснування української національ­ної школи, вона входила до керівництва нового видавництва "Українська шко­ла", яке вже в 1917 р. видало ряд українських підручників7, зокрема й "Першу читанку для дорослих" С. Русової. Свої статті з педагогіки вона друкувала в журналі "Вільна українська школа". Була вона й однією із засновниць "Всеук­раїнського видавничого товариства", створеного в січні 1918 р. С. Русова, 3. Мірна, М. Грушевська, М. Ішуніна - ініціаторки створення центру поши­рення літератури, зокрема й комісії з організації Книжкового фонду просвітниць­ких організацій України - української громадської організації, яка одержала назву "Джерело"8.

Багато зроблено С. Русовою для об'єднання українського вчительства у Всеукраїнській Учительській Спілці, вона була серед тих, хто розробляв Ста­тут цієї організації: "Єдність учителів —велика основа..., яка дасть демокра­тичну школу"; створення учительської спілки сприятиме пробудженню "серед українського народу національної свідомості, поваги всіх національно-куль­турних цінностей", - вважала вона9. Була також організаторкою і делегаткою Київського губернського педагогічного з'їзду, виступала з привітанням від Союзу автономістів-федералістів на Першому Всеукраїнському учительсь­кому з'їзді (5-6 квітня 1917 р.). Коли наприкінці вересня 1917 р. завершилось організаційне оформлення Всеукраїнської учительської спілки, її головою ста­ла С. Русова10. У зверненні до київського вчительства вона закликала об'єдна­тись у спілку, яка твердо стоїть "на боці інтересів відродження школи на Україні"11.

Софія Русова опікувалася рухом на захист дітей, закликаючи рятувати їх від морального розкладу, організувати дитячі притулки, дитсадки. Разом з Марією Ішуніною та Валентиною Нечаївською вона співпрацювала в "Това­ристві народних дитячих садків", клопотами якого 1917 р. в Києві відкрився перший "Український дитячий клуб" (15 листопада 1917 р.), де діти займали­ся музикою, іграми, читанням, ручною працею.

Багато зробили жінки й для становлення українського національного теат­ру. 25 квітня 1917 р. театральні діячі, письменники, члени просвітницьких то­вариств організували "Комітет українського національного театру", до складу якого ввійшли: М. Грушевська, Л. Старицька-Черняхівська, трохи згодом - актриса Наталя Дорошенко, члени "Жіночої спілки" Валерія О'Коннор-Вілінська, Оксана Стешенко, які стали найдіяльнішими членкинями комітету. Восени 1917 р. до його складу ввійшла Марія Заньковецька.

Активно працювала в Комітеті національного театру Марія Старицька. Оскільки комітет підтримував Центральну Раду "морально і матеріально", в травні 1917 р. його представники звернулися до виконкому Ради з проханням включити М. Старицьку до його складу. М. Старицька очолила Театральний відділ Генерального секретаріату освіти з 11 вересня 3917 р. Дві з трьох секцій цього відділу очолили жінки: педагогічну - Л. Старицька-Черняхівська, літературно-видавничу - В. О'Коннор-Вілінська12.

Разом з членами Комітету національного театру відділ намітив план діяль­ності. Його основна функція полягала в управлінні всіма справами національ­ного театру в Україні. Відділ повинен був здійснювати організацію нових труп, робітничих театрів, керувати їхньою діяльністю. Відділ ставив за мету-заснувати драматичну школу в центрі й на периферії13. Перша народна дра­матична школа була відкрита в Києві 8 жовтня 1917 р. її очолили Людмила й Марія Старицькі, Наталя Дорошенко.

Велику роботу проводили жінки по організації різноманітних з'їздів, кон­ференцій. Вони зустрічали делегатів, займалися їх розселенням, харчуван­ням. Зінаїда Мірна згадувала про участь у підготовці Всеукраїнського Національного Конгресу. До Києва мали з'їхатися делегати від селян, військо­вих, робітників. "Перед Центральною радою, - пише вона, - стало завдання - всіх цих людей ... кудись примістити.... Мені було просто сказано: "До Києва прибуде понад 1000 делегатів, здебільшого селян, які до готелів не підуть, їх треба розмістити по безплатних помешканнях. Цю справу поручається Вам..."14

Необхідно наголосити на тому, що Конституція Української Народної Рес­публіки, розроблена Центрального Радою і прийнята на останньому її засі­данні, проголосила рівноправність жінок, записавши в одинадцятій статті: "Ніякої ріжниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає"15.

Протягом дуже короткого за історичними вимірами часу діяла Центральна Рада, але яка величезна державотворча й культурно-просвітницька робота була проведена за цей рік. І вагомий внесок до неї - подвижницька праця українських жінок.

Надія МИРОНЕЦЬ

1 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО Украї­ни). - Ф. 1П5.-ОП. І.-Спр. 21.-Арк. 55-55зв.; Нова Рада. - 1917.-27 квітня; Походжук Д. Союз українок // Наша культура. - 1991. - № 6. - С. 12-13: Чикаленко Є. Уривок з моїх споминів за 1917 р.-Прага, 1932. -С. 10.

2 Русова С. Наші визначні жінки. - Вінніпег (Канада), 1945. - С. 91-95.

3 Богачевська М. Дума про Україну - жіночого роду. - К., 1993. - С, 62.

4 Русова С. Що то є1 автономно-федеративний лад. - К., 3917. - С. 40.

5 ЦДАВО України. - Ф. 1115. - Оп. І. - Спр. 19. - Арк. 6; Полонська-Василенко Н. Видатні жінки України. -Мюнхен, 1969.-С. 145.

6Цит. за: К'івшар Т. 1. Культурно-просвітницька діяльність Софії Русової в 1917-1918 ро­ках // Українська демократична революція 1917-1918 років. - К., 1992. - С. 25.

7 Нариси історії української інтелігенції (перша пол. XX ст.): У 3 кн. -К., 1994. - Кн. І. – С. 86.

8 ЦЦАВО України. - Ф. 2581. - Оп. - Спр. 162. - Арк. 59, 60.

9 Там само. - Спр. 17. - Арк. 1; Нова Рада. - 1917. - 21 квітня.

10 Нариси Історії української інтелігенції. - Кн. І. - С. 89.

11 Нова Рада. - 1917. - 29 листопада.

12 ЦДАВО України.-Ф. 1115.-Оп. 1.-Спр. 58.-Арк. 3,4; Ф. 2581.-Оп. 1.-Спр. 204. -Арк. 23.

13 Там само.-Ф. 2581.-Оп. І.-Спр. 196.-Арк. 8.

14 Цит. за: Богачеєська М. Дума про Україну... - С. 82.

13 Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України.- К., 1992. — С.73.


На знімку: Любов Олександрівна Яновська — українська письменниця, громадська і політична діячка, член Української Центральної Ради.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми запрошуємо ...