Трагічна постать української визвольної революції: Микита Шаповал про вбивство Симона Петлюри

15.03.2017 | 18:30   Надія Миронець
переглядів: 497

І. Добковський закликав євреїв зрозуміти коріння негативного ставлення до них з боку росіян та українців, бо "під час війни жид є чужинець, і шпик, під час революції він – терорист, революціонер або комуніст. Де тут голосу правди або розуму мати місце?.. Як міг руський чи українець, не лишень звичайний селянин, але й навіть інтелігент, не похитнутись в своїй ліберальній вірі, коли він бачив, окрім Знов'єва, Троцького, Каменева, на чолі самого уряду жида Свердлова, під владою якого місять ногами його церкву, розстрілюють його архиєреїв, нудять у в'язниці самого патріарха, захоплюють його церкви й монастирі"

31 травня 1926 року у своєму щоденнику Микита Шаповал записав: "25. V. 1926 р. о Ч2 3-ї год. в Парижі жид Самійло Шварцбарт (чи Шварцбад чи Шварцбард) убив Петлюру. Звістка вразила всіх українців. Жид начебто "мстив" Петлюрі за жидівські погроми на Україні.

В суботу 29. V на Слов'янському острові була панахида і "жалібна акаде­мія" за Петлюрою. Я промовляв, даючи відповідну кваліфікацію вчинкові большевиків (це їх діло). Опріч того, вказував, чому ми розійшлися з Петлюрою і яке його місце в історії української революційно-визвольної боротьби. В Подєбрадах зборів для вшанування нам'яти Петлюри поліція не дозволила. А в Празі я на прохання Комітету у д[окто]р[а] Гірси добився дозволу.

Народу було на наших зборах багато: більше 1000 душ. "Комітет" складався з представників "53 організацій". Головував Яковлев, заступав Мандрика при секретарі Григоровичу...

Мою промову дуже хвалять за "правду і щирість" (а головного і не по­мітили).

А на душі в мене дуже погано. Неорганізовані люди не можуть вести боротьбу за визволення, а ті, що активно вилазять наперед, - гинуть. Політика без моральних основ не може задовольнити порядну людину"1.

А ось що писала про ці події газета "Свобода", що видавалася в США: "Відомість про убийство Петлюри зробила в Празі прямо громове вражіння: всіх огорнув страшний жаль за убитим, а безмежне обурення на ініціяторів того морду...

Тутешні організації українські переважно не дуже себе взаїмно долюблюють, особливо ж, коли носять противну партійну марку. Сим часом, однак, велике число їх злучилося разом для віддання поклону пам’яті мученика-патріота. Смерть його погодила бодай на часок з собою різні течії, а спільний комітет устроїв величаве поминальне свято у гарній салі на славянськім острові Влтави. Такої імпозантної української маніфестації тут доси ще не було. Настрій був поважний, а кожний з учасників відчував, що віддає не лише честь змор­дованій за ідею людині, але й самій ідеї державної самостійности України...

Величезне вражіння зробила палка і повна змісту промова Микити Шаповала, котрий заявив між іншим, що хотя був противником Петлюри, та не був його ворогом"2.

Убивство С. Петлюри змусило М. Шаповала переосмислити ще раз своє давлення до нього, обдумати і оцінити його роль в українській революції.

Розгорнуту характеристику С. Петлюрі та "петлюрівщині" М. Шаповал дав у роботі "Ляхоманія (Наша доба). Соціяльно-політичний нарис", що вийшла в Празі в 1931 році.

Особливо хвилювало М. Шаповала несправедливе звинувачення С. Пет­люри в антисемітизмі та єврейських погромах, що роздувалося єврейською пресою, і можливе, у зв'язку з цим, погіршення стосунків між українцями та євреями. Очевидно, йому імпонували думки, висловлені в статті колишнього Народного віце-комісара у єврейських справах І, Добковського "'Убийство Петлюр ы и провокация на еврейской улице. Голос єврея", машинописна копія якої зберігається в його архіві. Частина статті перекладена українською мовою.

І. Добковський засуджує вчинок Шварцбада і той галас, який вчинили євреї на його захист і на звинувачення С. Петлюри в єврейських погромах. Він вважав, що словом "погром" зловживають, бо його можна вживати лише для мирного часу, коли ексцеси проти євреїв були або спровоковані самою владою, або вона не вжила заходів, щоб їх зупинити, маючи таку можливість. Під час війни, писав він, діють інші закони, особливо під час війни громадянської, яка відрізняється особливою жорстокістю. І. Добковський закликав євреїв зрозуміти коріння негативного ставлення до них з боку росіян та ук­раїнців, бо "під час війни жид є чужинець, і шпик, під час революції він – теро­рист, революціонер або комуніст. Де тут голосу правди або розуму мати місце?..

Як міг руський чи українець, не лишень звичайний селянин, але й навіть інтелігент, не похитнутись в своїй ліберальній вірі, коли він бачив, окрім Знов'єва, Троцького, Каменева, на чолі самого уряду жида Свердлова, під владою якого місять ногами його церкву, розстрілюють його архиєреїв, ну­дять у в'язниці самого патріарха, захоплюють його церкви й монастирі". А між тим, продовжує автор, в ці роки - 1918-1919- жодного равіна не було заарештовано, жодної синагоги не закрито. Ті євреї, що співчувають христия­нам за вчинене над їхніми святинями насильство, пояснюють їм, що, мовляв, єврейські равіни не брали участі у змовах, не втручалися в політику. "Але чи віримо ми самі в таку відповідь ?- пише Добковський. - І що це була за відповідь? Адже християни були вправі запитувати, чому жидівські равіни як представники релігії й власности мовчали, не втручались у боротьбу, як утру­чалися в лівому таборі Знов'єви і тисячі Хаїмов, Шмулек, налетівших з-за межі осідлости, з Америки, Франції зо своїми типовими жидівськими лицями й з лихою малограмотною мовою місцевого народу, стали вчити, як треба жити, в що і як вірити. Як це не могло не дратувати місцеве населення'"3.

Стосовно С. Петлюри І. Добковський пише, що весь матеріал, який є в його розпорядженні, дає підставу для висновку, що сам С. Петлюра "ніколи не кликав до погромів (припускаючи це слово). Можемо лишень припускати, що не завжди, особливо в перші часи, гостро і швидко карав за них прямих вину­ватців'" 4. Полемізуючи з тими, хто покладав на С. Петлюру вину як на ватаж­ка, що несе відповідальність зо дії підлеглих, І. Добковський пояснює, що молодий український національно-визвольний рух породив молоду армію, яка змушена була витримувати напади ворожих сил зі всіх боків.

"За цей недовгий період Україну впоздовж і впоперек переходила армії большевицька, Денікіна, Врангеля, німецька, польська і гуляла величезна кількість самочинних одділів ріжних самозванців отаманів, приміром як Махно, Григорієв, Божко й инші. Ясно, що при такому стані дисципліна в армії ледви трималася і ледви чи до голосу вождя прислухалася. А потім сам Пет­люра був надто молодий провідник без особливого державного досвіду. Самі українці числять за ним не одну похибку, наприклад як за союз з Польщею. За 20 попередніх років, впротязі яких він був в соціалістичній партії, він там був самим звичайним робітником. Його висунула на поверхню остання стихія Великої Революції. Через це все ясно тепер, що він сам ще твердо не стояв на ногах, щоб бути в силах зараджувати про негайне усунення того чи иншого отамана погромщика, який користався популярністю серед повстанців". І. Добковський заявляв, що йому як євреєві досить того, що С. Петлюра і всі його найближчі помічники "з огидою відкидають від себе обвинувачення в погро­мах як огидне і бридке діло"5. Євреї, вважав І. Добковський, не повинні бажа­ти сварки з українським народом і вбивства неозброєних людей.

Як бачить читач, думки І. Добковського багато в чому перегукуються з думками М. Шаповала, висловленими на панахиді по Петлюрі.

Серед рукописів М. Шаповала зберігаються три матеріали під однако­вим заголовком "Трагедія Петлюри". Зі змісту видно, що це тези його висту­пу на вшануванні пам'яті С. Петлюри, Вони неідентичні, хоч в дечому повторюються. Оскільки ми не маємо точних даних, який саме текст був проголошений М Шаповалом, подаємо всі три варіанти. Вони доповнюють один одного і допомагають скласти уявлення про оцінку М. Шаповалом по­статі С. Петлюри і його трагічної загибелі. Оригінали цих документів зберіга­ються у ЦДАВО України (Ф. 3563. - Оп. І. - Спр. 75. - Арк. 68-71зв.).

Надія Миронець

 

1 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі -ЦДАВО України).-Ф. 3563.-Оп. І.-Спр. 119-а.-Арк. 187зв.-188.

2 Горовенко Ю. Після смерти С. Петлюри // Свобода. - Джерсі-Сіті, 1926. - 26 червня.

3 ЦДАВО України. - Ф. 3563. - Оп. 1. - Спр. 192. - Арк. 86-87.

4 Там само. - Арк. 89.

5 Там само.- Арк. 90-91.

Стаття опублікована як вступ до публікації згаданих документів у журналі "Роз­будова держава". - 1994. - №6. - С. 48-49.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...