Велесова Книга для юнацтва

01.01.2017 | 12:11   Сергій Піддубний
переглядів: 900

Щойно, завдячуючи голові ГО «Народжені українцями» Олексію Цебро, ФОП Опанасенко С. В. (м. Київ), меценатам Зоряні Іванків та Олегу Заячківському (м. Львів), а також Книжковій фабриці (м. Біла Церква), побачила світ «Велесова Книга для юнацтва» (автор Сергій Піддубний, обкладинка Богдана Гдаля). Це видання підготовлене за книгою “Ілар Хоругин. Велесова Книга”, у ньому подаються окремі фрагменти, що розкривають суть великої Книги, та їх тлумачення. Рекомендується для позакласного читання учням старших класів і студентам, а також усім, хто цікавиться давньою історією України. Пропонуємо вашій увазі фрагмент із цієї книжки.

КНИГУ ПРИСВЯЧЕНО ВЕЛЕСУ

Автор присвячує свою книгу Велесу, бо він – „пристанише сили” і приносить дітей на продовження роду. Ілар Хоругин нагадує: Велес – Бог і вождь й закликає славити його.

Велесу Книгу цю присвятимо –

Богу нашому, який є пристанищем сили.

Був колись муж достойний і доблесний,

шанований русами. І мав він жону та дві доньки.

Була в них худоба – корови і багато овець.

З ними він був у степах,

але не знаходив чоловіків для доньок своїх.

Тож молив Богів, аби згасання роду присікли.

І Дажбо почув мольбу,

а по мольбі дав вимолене – як було передречено,

що Бог гряде межи нас і будемо народжувати.

Се-бо Ясна1 світить, і Бог Велес несе дитя мужу.

Привітаймо Велеса, приймімо за Бога нашого і восхвалімо:

„Будь благословен, вождю, нині і прісно, від віку й до віку!”

Сказано це при кудесницях2, і те, прийдешнє, хай збудеться.

д. 16А

У Велеса, як господаря, багато функцій. Він піднімає в небо коней Суражієвих3, а вночі світить (“зоріє до воріт”). Він опікується господарством – пасовищами, врожаями і худобою, навчив пращурів землю раяти (орати) і хліб сіяти.

Молимо Велеса, Отця нашого:

хай потягне в небо коней Суражієвих,

хай виїде на них Зоря Віщая,

золоті кола вертячи.

То Сонце наше, що світить на дім наш,

і перед його лицем

блідне лице вогнищ домашніх.

д. 3А

Вночі Велес іде в небесах по Молоці Небесному4

до хоромів своїх і зоріє нам до воріт.

Тоді нам свої співи пора зачинати –

Влеса славити од віку до віку і храмину його,

яка блищить огнями многими,

та жертвуємо ягницю5 чисту!

То Велес учив Праотців наших землю раяти і зерно сіяти,

і жати колосся спіле на полях жнивних,

і ставити Снопа6 до огнища7,

і шанувати його, як Отця божого.

Отцям нашим і Матерям слава,

бо привчали нас до Богів наших

і водили за руку до Стежки Прави8!

Тож йдемо по ній і не будемо лише хлібожерцями,

а славними русами, які Богам славу співають.

д. 8/2

Велеса славили на рівні Сонця й жертвували соту частину врожаю на його святилище (в тексті “храмину”). Десята частина йшла на утримання влади – на Отців.

Дажбові внуки9, улюбленці божеські,

Божі рала скорі ви впевнено

тримаєте в десниці своїй.

Оспівуймо ж славу Суражію і молімося до вечері.

П’ятикратно славимо Богів щоденно

і п’ємо сурицю10 на знак благості та єдності з Богами,

які в Сварзі11 також п’ють за щастя наше.

Оспівуймо славу Суражію

і тим коням золотим Суражієвим, що скачуть у небесах!..

Додому йдемо, потрудившись.

Там вогонь розкладаємо і їмо покорм наш.

Кажемо: „Яка то є ласка Божеська до нас!”

і відходимо до сну.

І знову день пройде – ми не голодні,

та й ще даємо десятину Отцям нашим,

а соту – на Велеса.

І так пребуваємо славно,

якщо славимо Богів наших,

і молимося, замовлені водою чистою...

д. 3А

Велес – це, по суті, чоловічий аналог Матері-Берегині. Він також реальна історична особистість – нащадок Татія, що просив Нуму стати царем римлян, хоча, як видно з розповіді Плутарха, і сам був гідним претендентом на цю посаду [Плутарх. Избранные жизнеописания. – Москва,1990. , т.1, с. 130].

Називали його по-різному: Велес, Влес, Волес, Волос, Улас, Вилас. На його честь названо сузір’я Волосожари-Тур і Волопас, і, мабуть, саме їх мав на увазі автор, коли писав, що Велес “зоріє нам до воріт”. Від імені Велеса-Волеса пішли: волхви – ті, що “волю хвалять”; назва першої господарської та адміністративної одиниці Русі – волость і, навіть, скандинавська пророчиця Волюспа та легендарний шотландський герой Волос. На Івано-Франківщині є річка Велесниця, села Нижня Велесниця, Лісна Велесниця та Волосів. На Тернопільщині – Велеснів.

Відповідь на запитання, яким наші Предки уявляли Бога Велеса, варто шукати в так званих грецьких джерелах, де привласнено чимало наших пам’яток і пам’ятників. Певно, це поєднання образу людини (бо вона господар) і тварини (бо людина приборкувач її). Зокрема Велес – це також кентавр: наполовину людина наполовину кінь – той, хто охороняв живий товар і його власників (або напівлюдина-напівбик).

Святкували Велеса двічі – в кінці жнив (люди казали: “Прийшов Влас – дав зерна прозапас”) і напередодні весни (“Прийшов Влеса – ховай сани, діставай колеса”).

УЯВЛЕННЯ СВІТОБУДОВИ. Дощечка 1

Книга розпочинається описом будови Всесвіту, яким уявляли його давні руси. Юрій Миролюбов мав дуже сильну інтуїцію, поставивши цей текст на перше місце. Мабуть, і в Ілара Хоругина вона була першою. Це заспів до Книги. Доволі потужний і проникливий. У ньому розкривається вчення наших Пращурів про божественний світ, про те, що Бог, в даному випадку Дажбог (у Влескнизі Дажбо), це душі покійних Пращурів, що вознеслися на небо. Понад те, Дажбог створив “яйце12, що є Світ-зоря” і в тій безодні повісив Землю нашу. Тобто, наші предки знали, що світ створений за подобою яйця і в цьому процесі брали безпосередню участь душі Пращурів.

Це унікальне вчення, жоден інший народ того часу не мав такого глибинного розуміння Богів і ваги своїх предків, а отже й своєї ролі в цілому Всесвіті.

Даремно забуваємо доблесні старі часи наші

та йдемо куди не відаючи,

і, оглядаючись назад, запитуємо: „Хто ми?”

Стидаємося Наву, Праву і Яву знати

та розуміти, що це Дажбо створив нам яйце,

що є Світ-зоря, яка нам сяє.

У тій безодні повісив Дажбо Землю нашу,

аби вона удержана була,

бо він – душі Пращурів суть, які

світять нам зорями од Ірію...

Нава – це потойбічний світ, вона стоїть нижче Яви (земне, явне життя), а над Явою є Права, хоч Ява, як читаємо далі, “тече і твориться в Праві”. Тобто, явне життя невіддільне від світу Богів і має відповідати законам, створеними для нас Богами, якими були наші Пращури. Все в цьому світі взаємозв’язане.

Світ Богів і Божих законів – це Права. Вона знаходиться в небі, де порядкують Пращури “й отари свої пасуть, і жниво своє жнивують” і де “лише Права княжить” , зауважується на д. 26 .

Від Прави походять слова “правда”, “правильний”, “право” (система вибудованих народом, затверджених і санкціонованих державою та суспільством загально-обов’язкових правил і норм поведінки), “правник” (юрист), “правоохоронець”, “православ’я” тощо. У Велесовій Книзі згадується навіть термін “муж Правий” (д. 2), тобто той, хто живе за законами Прави наприклад, відомий драматург давнини Софокл шанувався як “муж Правий”). І навіть “смерть Права” (д. 8) – тобто, гідна смерть, за праведне діло.

Десь поруч із Правою розташовується й Ірій (Рай) – саме звідти світять зорями душі Прапредків наших. Про те, що небесні зорі це душі померлих, маємо підтвердження у тексті дощечки.

Права незримо уложена Дажбом,

а по ній, як пряжа, тече Ява.

Ява творить життя наше,

а коли одійде – смерть тут як тут.

Ява тече і твориться в Праві,

а після неї Нава приходить –

до того є Нава і по тому Нава,

а в Праві є Ява.

Повчимося старому, зануримо душі в нього,

бо то є наше, що прийшло з Колом

і творить Божу силу.

Відчуймо в собі цей дар Богів

і не сміймо його напраснити.

Душі Пращурів наших з Ірію дивляться на нас

і з жалю плачуть та дорікають нам,

що не бережемо ми Праву, Яву і Наву,

не бережемо та ще й глузуємо.

Істинно, не ми достойні бути Дажбовими внуками.

Про Коло, що мало кілька значень, ми ще поговоримо, а тут звернемо увагу на момент, що був дуже важливий для наших предків, а отже й для нас має бути таким: говорити так (тобто тією ж мовою) якою говорили вони – наші Праотці, бо вони, а отже і ми, є внуками Дажбожими.

Отож, молячись Богам,

матимемо чисті душі і тіла наші,

та й життя з Праотцями нашими,

які в Богах злилися воєдино.

Правда така, що ми Дажбожі внуки –

тримай, русе, в умі це,

оскільки ум великий Божий є єдиний з нами.

А тому творімо та говорімо з Богами воєдино.

Настанова говорити “з Богами воєдино” не випадкова. Хто б не приходив на нашу землю в якості окупанта чи місіонера, він нав’язував свою волю і свою мову. На дощ. 4Б Ілар Хоругин ще раз звернеться до цієї теми, вказуючи, від кого конкретно йде загроза: „Говоримо, як говорили на нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати і болгарам підкорити”.

Боги

БОГ-ТВОРЕЦЬ СВАРГ

Польський письменник, автор чудової книги для дітей “Борек і Боги слов’ян” Ігор Гуревич пише: “Кожен, хто хоче почути про Богів слов’ян, мусить звернутися до України-Русі”. Справді, саме давня Україна не лише слов’янському, а й усьому світові дала унікальну філософію, унікальне розуміння Богів і віри.

З тексту першої дощечки бачимо, що найголовнішим із Богів був Дажбог. Проте у нього був батько. Ім’я його СВАРГ (Сварго, Свар, Сваргор). У деяких пізніших джерелах пишеться як Сварог, але у Велесовій Книзі читаємо переважно Сварг, Сварго або Свар. Назви українських населених пунктів, які названі на честь цього Бога-Творця, підтверджують правильність саме такого прочитання: Сваричів, Сваркове, Сваром’я, Свариж, Сварині, Сварицевичі; прізвища – Сварин, Сваринюк, ім’я Свирид тощо. У жодному з них немає “рога”. В російській мові від імені Бога Сварга збереглося слово “сварґаніть” (створити). Індуська мітологія, яка бере початки з українських земель, саме в значенні неба має Сварга. Розшифровується ім’я СВАРГ як СВятий АРій (Орій) Господь, СВАРГОР – СВятий АРій ГОРішній (небесний).

Сварг – Бог-Творець, “Дід Божий, який тому Роду Божеському є началом і всенькому Роду криниця вічна”.

Хвалімо Сварга, Діда Божого,

який тому роду божеському є началом

і всенькому роду криниця вічна,

яка витікає влітку од джерела свого

і взимку ніколи не замерзає.

А ту воду живу п’ючи, живемо

допоки не прийдемо як свої до нього,

до Лук його Райських.

д. 11А

Він також – Бог шлюбу, Бог Роду, бо це “перший Пращур” і джерело “роду Рожаниць” , Бог світла та вогню, ковальства й землеробства:

І того Сварга – першого Пращура молимо,

роду Рожаниць13 джерело припросимо і Дуба14.

Корінь хліба нашого – Сварг, що створив світло.

Це Бог світла і Бог Прави, Яви та Нави.

Маємо їх за істину, і ця істина наша

переборює сили темряви та до блага веде.

д. 15А

Вважається, що саме Сварг через скитів15 (як ще називалися давні українці) спустив з неба золотий плуг – щоб ми навчили світ хліборобству, золоте ярмо – щоб одомашнили бика, золоту сокиру – щоб будували житло, і золотий ріг – символ Божого покровительства та достатку.

Звісно, саме Бог-Творець навчив нас Мови, щоб ми могли розуміти один одного, і уставив Мовинства – звід священних правил та молитов, які, очевидно, були зафіксовані в книжці “Лад Сварожжя”. Про неї у книзі “Путями великого россиянина” згадує україно-російський журналіст та дослідник старовини Олександр Іванченко. Написана “Лад Сварожжя” нібито в ІІ тис. до н. е.

Як і Отці наші, очистимося мольбою в Мові –

миймося, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,

яко Сварг уставив ті Мовинства та купалища,

і вказав, що не сміємо їх занапащати.

Отож миємо тіла й умиємо дух свій у чистих

водах живих і йдемо трудитися,

д. 26

У так званій грецькій мітології відповідником Сварга є Зевс, хоча, читаючи його ім’я справа наліво (СВ), бачимо, що це той самий Сварг із зміненим закінченням на грецький лад. Зображали Сварга з головою півня і зміїними ногами. А графічним символом його є свастика (інколи в поєднанні з хрестом) та шестикрилець (шестипромінник).

БОГ Є ОДИН І МНОЖЕСТВЕН

На дощечці 30 говориться:

Бог є один і множествен!

І хай ніхто не розділяє того множества

і не говорить, що мали Богів многих.

Це світло Іру йде до нас, і будьмо гідні його.

Тобто Бог і справді один, але у нього багато якостей. На небі багато зірок – але небо одне, у Сонця багато кольорів – але Сонце одне, отже і Бог багатовимірний, тому й постає під різними іменами.

У Влескнизі (д. 22) навіть можна бачити Творця (Твастера) Богуміра16 (Бог Ум Ір – Бог Ум небесний), який, найвірогідніше, є тим самим Сваргом:

Кувати будемо мечі наші на ствердження сили.

І силою божеською вразимо ворогів наших.

Той бо Богумір, званий Твастирем,

сказав слов’янам, аби вони були такими,

як Боги веліли їм.

Саме Боги, а не хтось інший, заповідали нам бути сильними й кувати зброю на своє самоствердження. Тобто, Боги надають свою підтримку. Але тільки тоді, коли ти сам будеш готовий стати за себе, за свою родину і свою землю.

Віра давніх українців була вірою дужих і працьовитих людей – не просити манни з неба й не чекати, б’ючи поклони, тицяючи пальцями в ікони й інші дерев’яні зображення Богів, що захистить тебе якась небесна сила від голоду та біди, а трудитися, зі зброєю в руках добувати свою долю.

Таку мали вказівку на часи наші,

аби не діяли хибно й Отцям почесті складали:

не персти бездіяльні товкли об дерево,

а щоб руки наші утрудились об рала свої

і мечами добували незалежність нашу.

І Мати свята нам веліла йти на кордони наші

та стерегти їх од ворогів.

д. 14

ДАЖБОГ

Поклоніння Богам у розумінні наших предків – це не сліпа віра в якусь вигадану й невидиму істоту. Це перш за все вшанування своїх Праотців, які й стали Богами. Наші прапрадіди були зобов’язані знати щонайменше 12 колін свого роду. Стільки, скільки на небі знаків зодіяку, стільки, скільки рік налічує місяців, стільки, скільки у людини ребер. Коли ти знаєш 12 поколінь17, значить ти дужий, від чого, до речі, й походить слово дюжина, яке нам видають за французьке.

Дажбог – син Сварга, тобто він є його продовженням. “Літопис руський” від 1114 року нагадує, що після Сварга царював його син “на ймення Сонце, – що його зовуть Дажбогом”. Царював він, як стверджує той же Літопис, і в Єгипті – аж двадцять з половиною літ. А якщо згадати, що Дажбога знали також у Сербії – там він Дабог, у кельтів – Дагда, то, як бачимо, свого часу Дажбог володів ледь не усім світом.

Тут мовив Орію Сварг наш:

„Як свої творіння створив вас од перст своїх.

Знайте, що ви сини Творця,

і поводьтеся, як сини Творця,

і будете як діти мої,

і Дажбо буде Отець ваш.

Тому будьте достойними послушниками його:

що той вам накаже, те й маєте робити –

і як говорити, і що творити”.

д. 25

У Велесовій Книзі він називається також: Дажбо, Богдаждь, Свентовенд, Сивий Яр, Отець русів і Землебог. “Є він наш по крові тіла покровителем і заступником” (д. 31). Можемо сміливо говорити, що це збірний образ мудрих предків, душі яких після смерті зійшли на небо: “це душі пращурів суть, які світять нам зорями од Ірію” – відоме вже з першої дощечки. Він “був прадідам нашим і нам є вуха та очі”. Тобто, всі свої діла наші предки звіряли по ньому, за його наукою.

У полудень проголошуємо славу велику Хорсу18,

який златорунні Кола крутить, і сурину п’ємо.

А ввечері, коли вже вогнища розкладені,

запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,

який був Прадідам нашим і нам є вуха та очі.

д. 12

Як ми вже читали, “Дажбо створив нам яйце, що є Світ-зоря, яка нам сяє. У тій безодні повісив Дажбо Землю нашу”. Отже і він є Творцем. Тлумачать ім’я Дажбога по-різному, хоча український народ його пояснював просто і, мабуть, найбільш достовірно – той, хто покриває благодаттю, ДАЄ добро, їжу і здоров’я, дає ДАХ.

Дажбог творець календарного року – Кола, “що творить божу силу” (д. 1) та утримує світ у відповідному порядку. Недарма його ще називали Бог-година, як засвідчує своїм романом “Чотири шаблі” український письменник Юрій Яновський.

Але про календар буде окрема розмова.

ПЕРУН

Перунь, Перунько, Парунь. Син Дажбога, внук Сваргора – громовержець, Бог боріння, покровитель дощових днів, переможець засухи. Це про нього казали, коли гриміло: “Бозя калачі везе”. Адже за громом приходив дощ, який ніс життєдайну вологу і щедрий урожай хліба.

Його змальовують “златоусим”, але насправді він “златоустий”, бо громи та дощі пускав устами, а не вусами. Золотовусим був Велес, як покровитель женців і пастухів.

Перун – також покровитель знань, адже автор книги Ілар Хоругин називає його провідником русів Стезею Прави, яку треба розуміти наукою Богів.

І Бога Перуна-громовержця, Бога боріння

просимо не переставати живих явищ Кола крутити в Яві.

Це він веде нас Стезею Прави до борні

і до Тризни великої за всіх полеглих,

які йдуть у життя вічне до полку Перунового.

д. 11А

Слава Богові Перунові огнекудрому,

який стріли на ворогів метає

і вірного проводить по стежці,

тому-то він воїнам честь і суд,

а також златорунний, милостивий і всеправеден!

д. 11Б

Саме Перун послав людям із неба перші письмові знаки – руни, про що свідчить його ім’я: “той, хто передав руни”. Недарма він і златорунний, недарма його також ототожнюють з Інтрою, який “Веди19 знає” (д. 31).

Як внук Бога ковальства і вогню Сварга, Перун сам кував для русів стріли та мечі, допомагаючи відбивати ворогів:

Це бачив Отець наш Орій, до хмар ідучи,

узятий силою до Перунькової ковальні.

Бачив там Орій, як Перунько мечі кує на ворогів

і, куючи, казав йому: “Ці стріли і мечі

майте на воїв тих і не смійте їх боятись...”

д. 24 В

Донині в Україні можна почути співаночки, присвячені Перунові-громовержцю (по дідові – Сварожич) і його батькові Дажбогу (в пісні також – Сурилов, бо напій сура/сурина готувався на сонці), як ось цю, що записана в с. Чорний Потік на Івано-Франківщині:

Пере Перун-громовицев,

Дощем поливає,

Ходить Іван понад Камінь

На сопілці грає.

Пасе овець, несе дровець

Хоче ватру класти,

Бо голодний та й негоден

Білі вівці пасти.

– Поможи ти нам, Дажбоже,

Ватру запалити,

Поможи, Сурилове,

Ти суру зварити.

Не свари мене Свароже,

Що голодні вівці,

Я заграю, заспіваю

Тобі на сопілці.

Триглав

Саме Сварго, Дажбог і Перунь складають святу Трійцю, у Велесовій Книзі – Триглав.

Молячись,

найперше Триглаву поклонятись маємо,

велику славу йому співаймо!

д. 11А

Триглава молимо, великі й малі,

бо він гуртує нас.

І швидко скачемо на конях,

ворогам поразку творячи.

д. 25

Найдовершенішим знаком Триглава є український герб (народна назва Тризуб), де три вістря єднає овал (яйце), про що писав Ілар Хоругин на дощ. 1: “Стидаємося Наву, Праву і Яву знати та розуміти, що це Дажбо створив нам яйце”.

У народній уяві Сварго, Дажбог і Перунь отожнювалися із птахами. Зокрема, прадавній володар світу Олександр Македонський за один із своїх символів мав навершя для патериці у вигляді Триглава з птицями наверху.

У повісті “Захар Беркут” Іван Франко, до речі, писав: “Він (Захар Беркут. – С. П.) повідав про діла Дажбога, про побіди Світовида, про те, як три святі голуби – Дажбог, Світовид (той самий Сварг. – С. П.) і Перун – сотворили землю з піскового зерна, як Дажбог три дні шукав на дні безодні, поки знайшов три зеренця: одно зерно пшениці, друге жита, а третє ячменю – і дарував їх першому чоловікові Дідові та його жінці Ладі; як Перун дарував їм іскру вогню, а Світовид – волосинку, з котрої за його благословенством зробилася корова й пастух, що його назвали Волосом”.

Земним втіленням Триглава є Семург, у Велесовій Книзі – Огнебог Семерегль.

Те все освячує Огнебог Семерегль

і віщує швидке та чисте весняне відродження –

і в тому суть Триглава, який з неба іде до нас.

д. 11Б

Семург – це Бог домашнього (сімейного) вогню, що допомагає людині пережити холоди і уникати голоду. Оскільки в давнину не було сірників і запальничок, щоб розпалити наступного разу вогонь, жар пригортали попелом, де він міг зберігатися тривалий час:

Славимо також Огнебога Семерегля,

який гризе дерево і солому

та огнекуделицю розвіває вранці, вдень і ввечері.

Йому вдячні за сутворені борошно і питво,

і, як належить, єдиного його зберігаємо в попелі,

а тоді дуємо, щоб горіло.

д. 31

Філософія наших предків “Бог є один і множествен” – це філософія Вищого розуму. Тобто Бог-Творець один, але у нього багато помічників – синів, онуків: Дажбог, Перун, Велес, Лада, Білобог і т. д. Навіть ти, мій юний друже, його посланець на землі: “Знайте, що ви сини Творця, і поводьтеся, як сини Творця” (д. 25).

Мати-Слава

Особлива шана в Книзі Матері-Славі. Навіть Боги-Творці не наділяються стількома епітетами як вона, що свідчить про споконвічне шанування українським народом жінки-матері. У Велесовій Книзі вона – Мати-Сва (свята, небесна), мати Славуня, Берегиня, Перуниця, віщая Птиця, Птиця Божеська, Птиця Вишня, Птиця-Мати, Зоря сонця, Зоря Красна, Ясна, Лада, Леле, покровителька Рожаниць, а також Магура (мати-гора).

Тільки римлян відкинемо, тут Єрманаріх20 іде...

Отож биті ми римлянами і січені готами,

між двома огнищами тліли та паліли.

А тут настала велика біда: хліба наші спалені,

і нічого не лишилося для нас, крім диму та попелищ.

Тоді прилетіла до нас Птиця Божеська

й сказала відійти на північ і напасти на ворогів,

коли вони підуть на села наші, і переможете.

Так і вчинили. Зробивши вигляд,

що йдемо на північ, напали на них і розбили.

Подолавши їх, пішли до них і стали станами по Дунаю.

Тут римляни борзо хотіли обезглавити нас,

натомість ми їх обезглавили –

тьма воїнів була обезглавлена...

Великі сніги, холоди, голод

мучили наших людей, але стояли твердо.

Лишаючись безо всього, вони немало натерпілися,

бо незалежність хотіли мати і творили її.

Це ж у Синє море скинули з берега готів21 тих

і проспівали над ними переможну пісню хвали.

І Мати співала, та Красная птиця,

що несла Пращурам нашим вогонь для домівок їхніх.

І також ягницю жертвували для неї,

і більше стало нас. Ми одержали силу!

І змогли ворогів порубати – хай ганьба їм псина буде!

Тож глянь, народе мій, який ти захищений і численний.

І не збочив ти через рани свої,

і не спустився до ряду тих, ким вороги поганяють.

Біди позбавились і життя інакше маємо,

бо стали ми гордими та непереможними.

А поразка їхня була тяжкою.

І так усі тисячу п’ятсот літ ведемо численні війни та битви,

і живі завдяки жертві юнаків та воєводців.

Образ Богоматері-птиці був поширений на території України з часів так званого Трипілля, коли у фігурці жінки з глини зображували голову у формі кола-диска з довгим великим носом, що нагадує пташиний дзьоб. На одній фігурці, до речі, бачимо Матір-Славу Птицю вагітною, а над її животом півколом дванадцять заглибинок. Очевидно, слід розуміти, що Матір-Славу Птицю теж вважали родителькою знаків зодіяку, місяців року тощо. Ототожнювалася також із райдугою, оскільки, як розповідається на дощ. 7Е, пір’я у неї пасмами різного кольору. Була вона втіленням і самого Сонця.

І б’є Мати Небесна крилами о боки свої.

Обабіч неї вогонь сяє святий до нас.

І всяке перо в неї красне –

червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле.

Сяє вона, як Сонце царює,

і пасмами йде сімома красотами,

як заповідано од Богів наших.

А Перун бачить її й гримить

у небі яснім, на наше щастя силу свою даючи.

Мати-Слава – порадниця і захисниця, вона приносить тепло (вогонь) і світло, втамовує спрагу, надихає на перемоги, підбадьорює словом і співом “про батьківську славу нагадуючи, – щоб мали сміливість стати на рать”, несе герою “ріг Слави”, а загиблого на полі бою за рід свій і землю свою виносить на небо у Рай:

А Мати-Слава співала про труди наші ратні –

маємо слухати й прагнути до битви завзятої

за Русь нашу та пресвятих Отців наших.

Мати-Слава сяє до хмар, як Сонце,

і віщує нам перемоги й загибель.

Але того не боїмося, бо то життя земне,

а вище – життя вічне.

Мусимо дбати про вічне, бо земне проти нього ніщо.

Ми на землі, як сутінки, зникнемо в пітьмі,

ніби ніколи й не існували на ній.

Однак слава наша дійде до Матері-Слави

і пребуде в ній до кінця кінців земних та інших життів.

Течуть ріки великі на Русі, і велика вода

журчить співами стародавніми про тих боляр,

що не боялись до полів готських виходити

і багато літ билися за вольність руську.

Ті, славні, нічого не берегли, навіть життя свого,

якщо наказувала їм Берегиня.

І б’є крилами Мати Небесна Слава,

й розповідає нащадкам про тих, хто ні грекам,

ні варягам не піддавався.

Говорить та Птиця про гординів боруських,

які од рук римлян упали на Дунаї біля Троянь-валу22.

Вони без тризни полягли, і лише

вітри танцювали над ними, оплакуючи їх восени.

А в зими студені гурлихає над ними рев степовий,

та голубки-дівоньки й птиці жекочуть

про те, як загинули вони у славі

і не віддали землі своєї ворогам.

д. 7Ж

Летить у Сварзі Перуниця і несе ріг Слави нам,

тож випиймо його до дна

і визволимо полонених од ворогів наших.

Та Перуниця23 каже, щоб русичі проснулись

Орія24 свого рятувати сьогодні.

д. 8/3

Птиця-Мати Небесна Слава дорікає нам

і молить нас, про батьківську славу нагадуючи, –

щоб мали сміливість стати на рать

і відбити мечами землю нашу у ворога.

Тисячу і триста літ зберігали святощі наші,

а тепер жони наші кажуть,

що ми благі і втратили розум,

як овча мале, перед ворогами тремтимо.

Боїмось одягтися в броню і мечем вразити ворогів.

Купало прийшов до нас і говорив:

„Якщо хочете стати горді і чисті тілами та душами,

то падайте в ноги Матері Слави Берегині,

аби прийшла до вас і охороняла,

ведучи до раті переможної”.

І так стали й повернули до небес обличчя.

Й до січі йдучи,

хвалимо Богів наших у бою, як у мирні дні.

А Купалиця25 каже, якщо вистоїмо до приходу Матері,

то будемо по славі своїй пошановані

та Отцями причащені.

д. 21

А загиблому на полі бою

Перуниця дає Воду Живу попити,

і, попивши її, йде він до Сварга на конях білих.

Там Перунько його зустрічає

і веде до благ своїх хоромів.

Там пробуде якийсь час і дістане тіло нове.

І так жити мають

та радіти прісно з віку до віку,

за нас молитву творячи.

д. 26

Образ Матері-Берегині широко використовувався в символах влади і віри, що ми й бачимо тут у численних ілюстраціях. Її статуйки з глини були на чільних місцях в оселях наших Пращурів. Пізніше її зображали в золотих виробах. Мати-Слава Птиця Небесна втілювалася і в земних наших матерях. На золотій пластинці корони Колоксая26, яку можна бачити серед наших ілюстрацій, зображена сцена релігійного обряду, центральною фігурою якої є жінка-мати з Колом у руці, що символізує Сонце. Перед нею – Матір’ю-Сонцем – став на коліна волхв, а може й сам Отець-цар. Недарма в народі кажуть: “Тато і мама – перші після Богів”. Чимало пам’ятників присвячується їй і сьогодні.

Вшановували Мати-Славу в день, що нині називається Днем Покрови Богоматері – 14 жовтня.

Сонце

Сонце – найбільше небесне світило. В давніх віруваннях багатьох народів – найважніше божество. Наші прапрадіди називали його Дажбогом, Хорсом, Колом, лівим Божим оком… На гербі видатного державного діяча – гетьмана України Івана Мазепи Сонце зображено ліворуч, Місяць – праворуч. Адже, коли дивитися на південь, то Сонце виходить на небо з лівої руки. Молодий місяць, натомість, видимий на небі з правого боку.

Автор Велесової Книги називає його Мати-Сонце та Коло, ототожнює із Сонцем віру “А ту маємо приймати, допоки Сонце родить, бо то наша мета й Отців наших, і не зрадимо їй” (д. 7Г) – мається на увазі поки зберігаємо віру в Сонце.

Він переказує давнє уявлення людей про те, що Сонце перевозили воли в супроводі вісника на коні:

Тут Зоря Красна іде до нас, як жона блага,

і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожильну.

Та Зоря Сонце провіщає.

І вже чуємо, як вісник на коні скаче до заходу Сонця,

аби управити його блискучий човен золотий до ночі,

аби віз із волами сумирними провезти степом синім,

бо лягло Сонце спати вночі.

Потім, коли день прийде,

довезуть і знову скаче в Яві, приводячи вечір.

І говорить Сонцю, що віз із волами вже там

і жде його на Молочній стезі.

д. 7Ж

Сонце – найголовніша святиня. В українській народній поезії воно святе, чисте, праведне. Наші матері порівнюють своїх дітей із сонечком, а діти називають своїх матерів сонечком. Тобто Сонце не тільки дає життя, колір та цвіт. Воно дає сенс і зміст життя. Воно (Коло), як ми вже читали на дощ. 1 “творить Божу силу”, за ним формувалася віра і календар, про який ми будемо говорити вже за кілька сторінок. Для наших пращурів Сонце було живою істотою, що разом із людьми розділяло їхні радість і горе.

К аркали голосно ворони на броні

і пили там очі грецькі, а очі руські не чіпали.

То був знак, що Боги не давали Русі погибнути.

І тужило Сонце з Місяцем за ту землю,

і небо тужило за народ,

аби земля наша не підкорилася

руці еланській27 і лишалася руською.

д. 23

Обожнення природи

Руси вірили в природні явища, в знаки, що посилало їм через звірів і птахів небо (Сонце, Місяць, планети і Зорі). “Каркали голосно ворони на броні і пили там очі грецькі, а очі руські не чіпали” (д. 23), означало, що на боці русів була навіть природа. Ворони клювали очі загиблих греків, сидячи на їхніх залізних шоломах, очі ж русів вони не чіпали. Можливо, це авторська вигадка, а може і справді так було, адже очі русів кольору синього неба, в якому розкошують ворони, а очі греків були чорними. Окрім того, в жодному грецькому джерелі не знайти заповітів про любов до природи на зразок тих, що передали нам наші предки:

Боги та Орієві завіти кажуть вам:

„Любіть світ зелений і тваринний!

Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!”

д. 25

Обожнення стихій, істот тощо підкреслює глибину духовного світу українців, показує їх ставлення до інших народів та довкілля, характеризує як чуттєву, чуйну, творчу й відповідальну націю перед світом і наступними поколіннями.

Вода, джерела, криниці і купалища для них – то жива вода, де і воля Божа є: “обряди творимо після зими біля криниць та джерел, де вода жива тече і воля Божа є” (д. 18Б). Ліси та гаї наші прадідусі і прабабусі навіть називали нивою Дажбожою:

Слава в Перуні Богу нашому,

який нас охороняє та здоров’я дає!

А також блага земні дає тому,

хто палить Вогонь віщий28 в граді Новому на Волхові29,

і на Горі, і в лісах.

А ті дубрави – божі Берези і неба Дуби на ниві Дажбовій.

д. 31

На рівні Богів шанувалися Дуб і житній Сніп30, бо були їх породженням і символами:

Там оселилися й вогнище творили Дубу та Снопу, які є суттю Сварга – Пращура нашого.

д. 15Б

ВІЛ, КІНЬ І КОРОВА

З тварин згадуються воли, коні, корова, вівці. Могутнім, але повільним і сумирним волам доручено перевозити Сонце по небу. У швидкого коня місія теж дуже важлива – керований вісником небесним він, як ми вже читали, управляє блискучим сонячним човном до ночі (д. 7Ж). Цей кінь білий. Тобто очевидно, що він є символом світлого (білого) дня. Саме на білому коні вісник також виступає в ролі помічника Бога Перуна – він рубає темні хмари, щоб пролився на землю дощ, який називається Живою водою. Як свідчив Геродот31, білі коні паслися там, де брала початок річка Бог, нині Південний Буг (греки називали її Гіппаніс).

І молимо про поміч Перуна, і бачимо,

як скаче в небі вісник на коні білому.

Він меча здвигнув до небес,

розрубав хмари і загримів,

поливши Водою Живою на нас – пиймо її,

бо те все од Сварга до нас життям тече.

д. 8/2

Згадувана у Велесовій Книзі корова це не та корова, що пасеться в зеленому полі і дає нам молоко.

Хіба нам боятися смерті,

коли ми нащадки славних,

а Дажбо нас родив крізь корову Замунь...?

д. 7Є

То корова Замунь іде до поля синього

і починає їсти траву та молоко давати.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...