Є. Чикаленко

Перспективи української державності у прогнозах Євгена Чикаленка

15.12.2016 | 17:38   Інна Старовойтенко
переглядів: 469

Відсутність державотворчих здібностей в українців Є. Чикаленко пояснював вигідним географічним становищем їхньої території та її природними багатствами, які не вимагали від населення тяжкої праці, наполегливості та великої енергії. Та й історично склалося так, що українцям державність допомагали засновувати й утримувати лише варяги, коли ж вони асимілювалися, то багата українська земля ставала поживою для сусідів.

До 100-річчя Української революції

У Є. Чикаленка в еміграції з'явився час для осмислення подій україн­ської революції, він багато думає про перспективи України, що опинила­ся під більшовицькою окупацією. Євгена Харлампійовича хвилювала доля української інтелігенції після підписання С. Петлюрою Варшавського до­говору з Польщею. Він називав цей альянс із Польщею провокацією про­ти тих українців, які залишилися на батьківщині, і вважав їхнє становище у 1920 р. трагічним, бо вони підтримали Петлюру, і при захопленні Києва більшовиками перед ними постали дві невтішні перспективи: або втікати разом з українським військом і бути Інтернованими та приреченими на по­невіряння на чужині, або залишитися на батьківщині та потрапити під біль­шовицькі репресії356.

Є. Чикаленко сформулював і загальну оцінку подій 1917-1920 рр. Він бачив їх позитивне значення для України в тому, що «народ наш за цих три роки освідомився, дістав такі «наглядні уроки» чужого панування, що його вже націо­нально ніхто не задушить; а коли він дістане спромогу розвивати свої культурні основи, то колись збудує на цьому фундаменті і свою державу»357. В еміграції Є. Чикаленко закликав українську інтелігенцію повторити шлях, пройдений поляками: створити власні культурні цінності, привернути увагу європейських народів до українського питання та здобути їхнє визнання, і чекати, як чекали поляки, відповідних умов, щоб побудувати свою державність на фундаменті, закладеному на чужині.

Змінилися й погляди Є. Чикаленка на окремих українських політиків, зокрема С. Петлюру. Відомо, що після поразки Директорії він ставився до її тріумвірату вороже, звинувачував його у втраті Україною державнос­ті. Але на початку 1920-х років його погляди на С. Петлюру кардиналь­но змінюються. Є. Чикаленко відзначав, що в Україні ім'я цього політика було символом національного визволення, чому значною мірою сприяла й антиукраїнська більшовицька політика, котра будь-які прояви українства кваліфікувала як петлюрівщину У зв'язку з цим С. Петлюра для українців став символом боротьби, національним героєм, вождем у боротьбі з біль­шовиками. Саме на нього Є. Чикаленко покладав основні надії у реалізації запропонованої «варяжської теорії»358, фрагменти якої прозвучали і в його листах, і яка була цілком сформульована в окремій статті.

 

Проживши на чужині два роки, можливо, найскладніших у своєму житті, Є. Чикаленко публічно виступає у часописі «Воля» із сенсаційною пропо­зицією — відродити українську державність у формі монархії, запросивши на український престол чужоземного варяга з його армією та адміністратив­ним апаратом. На монарха він покладав місію будівничого української держави, якої українці були неспроможні звести власними силами. Пропозицію Є. Чика­ленка більшість українців зустріла вороже. Багато хто засудив перш за все пере­хід демократа-постутювця Є. Чикаленка на позицію монархіста, оцінивши цей його крок як ренегатство — зраду всій життєвій ідеї. Через цей виступ Євгена Харлампійовича розірвали свої стосунки з ним колишні приятелі.

Отже, чому ж Є. Чикаленко сформулював таку контроверсійну пропо­зицію, що його спонукало виступити з монархічною ідеєю і чи перекреслив він тим виступом свою багатолітню службу українській ідеї? Безперечно, на проект Є. Чикаленка вплинула поразка української революції, яку спри­чинили як зовнішні, так і не меншою мірою внутрішні фактори: неорга­нізованість українців, їхня амбітність у боротьбі за владу, розпорошеність у програмах і баченнях перспектив української державності. Експеримен­ти Центральної Ради, Української Держави П. Скоропадського та Дирек­торії, які пережила Україна і від яких сповна настраждалося її населення, закінчилися безрезультатно, бо більшість першочергових завдань не були вирішені навіть наполовину, що поглибило кризу в суспільстві. Невтішні наслідки від аспірацій української влади різних відтінків привели Є. Чика­ленка до висновку про неспроможність українців власними силами збуду­вати державу, і він запропонував використати останній шанс: зовнішню до­помогу, покликаючись на історичний досвід України та іноземних держав. Чому Євген Харлампійович запропонував монархію як єдиний поря­тунок для України? Тому, що він переконався: його батьківщина не була готовою до республіканського ладу через певні особливості ментальності народу, низький рівень національної свідомості й культури, відсутність націо нальної буржуазії та державницької інтелігенції, історичні й географічні умо­ви. А тому республіканський устрій України Є. Чикаленко називав справою Історичної перспективи359.

 

Отже, політична ситуація, в якій опинилася Україна у 1921 р. в результаті помилок української влади, її неспроможності до державотворення, утверди­ла Є. Чикаленка на монархічних позиціях. У 1921 р. Є. Чикаленко вже не ві­рив у реальну допомогу Антанти, а сподівався на національний опір україн­ців, які у круговерті чотирирічних подій відчули «смак» більшовицької влади. Є. Чикаленка тішив факт українського опору російським більшовикам, але на­сторожувала його неорганізованість, непланомірність та хаотичність. А тому він бачив першочергове завдання в тому, щоб організувати українців, незадоволених більшовицькою владою, об'єднати їх під одними гаслами на всенародне повстання, у ході якого вигнати чужоземців та встановити українську владу, запросивши інших чужоземців.

Є. Чикаленко зазначав, що більшість емігрантів з його оточення були державниками-самостійниками, але вони розпорошилися на групи, кожна з яких ба­чила майбутній устрій України по-своєму і в неконкретних формах. Для Є. Чи­каленка зрозумілою і прийнятною була лише позиція хліборобів-державників та В. Липинського, які чітко виступили за монархічну Українську державу. Єв­ген Харлампійович підтримував цю пропозицію як конструктивнішу за інші на той час.

Він вважав монархічний устрій найвідповіднішим тоді для України, бо укра­їнці, знекровлені безкінечними змінами влади або взагалі безвладдям і бажаю­чи спокою, законності та мирної праці, прагнули для себе «батька», «хазяїна», «царя» «хоч палиці, з надітою короною», бо саме з такою сильною особистістю пов'язували надії на встановлення в державі порядку. Виходячи з таких настроїв, Є. Чикаленко й підтримав монархічну ідею В. Липинського як відповідну часові та закликав узятися за її реалізацію негайно, не чекаючи реанімації російської монархії. Погоджуючись із самою ідеєю в принципі, Є. Чикаленко відкидав у ній особу національного монарха. Зокрема, зазначав: «Але українським монархом не може бути ні Скоропадський, ні Петлюра, ні хтось інший свій, бо на свойому ми, по своїй недісциплінованності, не об'єднаємося, не помиримося, а знов тільки якийсь Варяг, як в старовину; якийсь чужоземний королевич, що матиме за собою піддержку якоїсь держави, прийде з своєю гвардією, привезе своїх, а не московських «фахівців» чи «спеців» і поведе політику понадклясову, понад-партійну і зорганізує державу з неграмотних хліборобів, як це зробили в наші часи чужоземні королевичі з Греції, Румунії, Болгарії, а приклади культурних народів, як Фінляндці, Прибалтиці, Чехи та інші, що зорганізувались в респуб­ліки, до наше/о неграмотного народу не підходять»360.

Є. Чикаленко відкидав кандидатуру П. Скоропадського на українсько­го гетьмана-монарха, бо сумнівався як у його державницьких здібностях, так і в репутації політика в Україні, адже його ім'я не мало популярності серед жодного прошарку українського населення, бо народ його вважав «панським гетьманом», пани — «демократом і сепаратистом», а україн­ська інтелігенція — «об'единителем Росії». Є. Чикаленко прогнозував, що саме через таку недовіру до персони П. Скоропадського йому і вдру­ге не вдасться відродити українську державність, бо свої шанси політик вичерпав ще в 1918 р., коли не спромігся виробити політичного курсу, який задовольнив би українське населення, при значній зовнішній військо­вій допомозі, та спровокував своєю непослідовною політикою загальне суспільне невдоволення. Є. Чикаленко зауважував: «Якщо він рішиться з якоюсь військовою силою з'явитися на Україну, своїм виступом він тіль­ки розіб'є український протибольшевицький фронт і внесе заколот в бо­ротьбу повстанців з Москалями, бо велика частина повстанців з'єднається проти нього з большевиками, як з'єдналась проти Денікіна та Врангеля»361.

Отже, погоджуючись із проектом хліборобів-державників щодо відповід­ності монархічної форми державності для України, Є. Чикаленко відкидає їхню кандидатуру легітимного монарха, а пропонує свій механізм реалізації монар­хічної ідеї. На першому етапі основну ставку він робив на державний центр на чолі із С. Петлюрою, ім'я якого у той час сягнуло піку популярності в Укра­їні, бо було символом боротьби українців за власну державність. Враховую­чи це, Є. Чикаленко вважав, що лише Петлюра мав реальні шанси об'єднати українців у боротьбі проти більшовиків та визволити від них Україну; на на­ступному етапі владу зі своїх рук він мав передати запрошеному чужоземному монархові, здатному збудувати в Україні державу, бо із цим завданням, як пока­зала практика революційного життя, українці справитися самотужки не могли. Відсутність державотворчих здібностей в українців Є. Чикаленко пояс­нював вигідним географічним становищем їхньої території та її природни­ми багатствами, які не вимагали від населення тяжкої праці, наполегливості та великої енергії. Та й історично склалося так, що українцям державність допомагали засновувати й утримувати лише варяги, коли ж вони асимілю­валися, то багата українська земля ставала поживою для сусідів. Є. Чика­ленко вважав, що якраз на початку 1920-х років Україна переживала такий історичний період, який вимагав чергового запрошення нового варяга, пе­ред силою та досвідом якого скорилися б нарешті анархічні та неоргані­зовані елементи української нації різних політичних відтінків. Чикаленко пропонував побудувати монархію на федеративних засадах, із практикою виборчого права та широкого самоврядування, яке забезпечувало участь у державних справах відомих представників нації.

Остання ремарка у виступі Є. Чикаленка засвідчувала, що свою ідею він пропонував як перехідну, бо зазначав: «А згодом, коли держава наша одіб'ється від Москви, устоїться, окріпне під монархом і коли ввесь народ навчиться чита­ти виборчі списки, як по інших державах, привчиться за конституційної монар­хії, як наприклад в Англії, до виборчого права, призвичаїться до громадсько­го самоврядування, тоді внуки наші чи правнуки, може, й схотять подумати і за українську Народню Республіку, а нам поки що треба подбати за Монархію, без якої ми не матимемо своєї держави і не об'єднаємо всіх українських земель в Соборну Україну»362. Тобто, за Є. Чикаленком, монархічної форми україн­ської державності вимагала конкретна історична ситуація. Але чи ж можна вва­жати автора зазначеного проекту послідовним монархістом?

 

На нашу думку, ні. Його монархізм вважаємо раціональним, викликаним становищем, у якому опинилась Україна. Через два роки після виступу у «Волі», у 1923 р. Є. Чикаленко писав В. Винниченкові, що він такий самий монархіст, як і його приятель, та пояснював, що свою пропозицію сформулював в Інтере­сах відродження української державності, її порятунку від комуністичної оку­пації. Зокрема писав: «Я не монархист, а український дсржавник, незалежно від форми, яку вона приймає»363. Із цього ж листа стає відомо, що виступити з монархічною ідеєю Є. Чикаленка підштовхнув до певної міри сам В. Винни-ченко, коли прогнозував у розмові з ним відродження російського монархізму. Саме тоді у Євгена Харлампійовича зародилася ідея випередити події І поса­дити в Україні свого монарха, тобто прогноз В. Винниченка став каталізатором до публічного виступу Є. Чикаленка у «Волі».

 

З цього ж джерела стає відомо, що Є. Чикаленко почав симпатизувати ідеї українського монархізму з приїздом до Відня, вперше саме там публічно заявив­ши, що українську державу може створити лише одна особа, але не з національ­них політиків. Існуванню монархії він відводив лише кілька десятиліть, які мали докорінно змінити освітню, національну й культурну ситуацію в Україні та під­готувати ґрунт для республіканського устрою і демократичних порядків.

У листах відобразилося і ставлення Є. Чикаленка до уряду УНР у ТарновІ. У 1921 р. він дивився на нього як на реальну силу, здатну підняти антибільшо­вицьке повстання в Україні, а тому радив українцям об'єднатися навколо нього для спільного опору більшовицькій окупації.

Тобто й на чужині Є. Чикаленко був тісно пов'язаний з Україною своїми рефлексіями, вірою та бажанням для неї кращого майбутнього, що й підтри­мувало його серед усіх негараздів емігрантського життя. Д. Дорошенко писав про Є. Чикаленка: «Пригнічений хворобами і бідою, забуваючи про власну не­долю, він жив і вмер з думкою про рідний край та про його майбутню долю, яв­ляючи собою високий зразок людини і громадянина, вірного свойому обов'язку від початку до кінця»364.

Із книги «Інна Старовойтенко ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО: ЛЮДИНА НА ТЛІ ЕПОХИ» Київ, ТЕМПОРА, 2009

 

356 Лист Чикаленка Є. до Шелухина С. 20 червня 1920 р. // Чикаленко Євген. Щоденник (1918-1919).-Т. 2.- С. 221-222.

357 Лист Чикаленка Є. до Липинського В. 20 січня 1 920 р. // Українська Вільна Академія Наук у США (далі - УВАН). - Нью-Йорк, 1999. - 36. IV. - С. 265-266.

358 Чикаленко Є. Де вихід? Лист до редакції тижневика «Воля»// Воля. — Відень, 1921. - Т. 2. - 23 квітня. - Ч. 3/4. - С. 99-105.

359 Лист Чикаленка Є. до Шелухина С. 1 6 березня 1 921 р. // Чикаленко Євген. Щоденник (1918-1919). -Т. 2. - С. 223-224.

 

360 Чикаленко Є. Де вихід? Лист до редакції тижневика «Воля». — С. 1 02.

361 Там само. - С. 101.

362 Там само.-С. 105.

363 Гальченко С. Листи Є. X . Чикаленка до В. К. Винниченка // Учитель. — К., 1998.-№7-8.-СІ 7.

364 Дорошенко Д . Євген Чикаленко (1 861 -1929), його життя і громадська діяль­ність. - Прага, 1934. - С. 84.

 

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...