Як греки творили свою велич

05.12.2016 | 19:26   Сергій Піддубний
переглядів: 675

Ось коли розбудовувалися насправді Афіни – в ІІ ст. н. е. Показовим є такий факт: “Поруч знаходиться мідна статуя Діятрефа, пробита стрілами, – повідомляє Павсаній і зауважує: – У цій статуї Діятрефа мене дивує те, що він вражений стрілами, хоча в еллінів, за винятком критян, не було звичаю стріляти з лука” [98, І, ХХІІІ 2,4]. Тобто, тут засвідчується факт, що балканські елліни насправді навіть не знали такої зброї, як лук, і що статуя Діятрефа привезена з інших земель, зокрема з Криму, під який греки підлаштовують острів Крит.

Після розпаду Антської (Македонської і Антигонідської) імперії на більшості її теренах розпочався розбрат, міжусобиці та війни. Край став жертвою нападів північних і східних орд, із-за Дунаю нападали напівдикі гети. Відсутність єдиної влади і порядку дозволяла робити наїзникам, що тільки не заманеться. Величні міста, храми стали об’єктом легкої наживи та пограбувань. До прикладу: вщент була зруйнована свята Ольвія. Діон Хрисостом, який відвідав це місто в кінці І ст. н. е., писав: “в храмах не залишилось жодної цілої статуї, всі вони побиті, так само як і намогильні пам’ятники”. Зробили це в середині І ст. до н. е. гети...

Почалося активне перевезення залишків найкращих надбань на південь Балкан, в Передню Азію тощо. В І ст. до н. е. – І ст. н. е. вирушали цілі каравани до Криму і Причорноморських міст, де тим, хто тут раніше мешкав, офіційно дозволялося вивезти майно своїх предків – пам’ятники, надмогильні плити і навіть залишки покійників із речами, що знаходилося в їхніх могилах.

Згодом такі елліни назвуть себе єдиними нащадками досягнень древності, і в певній мірі будуть праві, бо на півдні скитської землі влада переходила то до одних, то до інших і нікому не було діла до свого минулого, тут аби вижити. На новому місці переселенці з півдня України піднімуть на щит давньоукраїнські міти, назвуть давньогрецькими давньоукраїнських письменників та героїв. Але треба віддати належне, в багатьох творах вони, хоч і чимало накрутили на свою користь, все ж зберегли топонімію Скитії. Наприклад, як уже зазначалося вище, драму Еврипіда “Іфігенія в Тавриді” вони не перезвали на “Іфігенію на Балканах”, а це є свідченням того, що Еврипід походить не з грецького міста Саламін, а з північно-причорноморського Саламина (чи Оламина). Прискіпливі дослідження інших античних авторів показують, що коріння більшості з них також з давньоукраїнських земель...

Знаменитий Парфенон, що нібито був зведений у V ст. до н. е., це лише гарна казка, бо Геродот писав, що Афіни (направду Пертон або Перінт) знаходилися в Криму і це було місто дерев’яним, спаленим дотла також у V ст. до н. е. Парфенон, натомість, то творіння не раніше ІІ ст. н. е.

Та повернемося до Павсанія, який докладно описує визначні місця Афін. “При вході до Афін зустрічається надгробний пам’ятник амазонки Антиопи”, – пише він. Як міг опинитися надгробний пам’ятник доньки півдня України аж на півдні Балкан? На це запитання відповідає сам Павсаній: “За словами Піндара, ця Антиопа була викрадена Перифієм і Фесеєм” [98, І, ІІ 1].

Розглядаючи храми та пам’ятники, автор найчастіше згадує імператора Адріана (76-138 рр. н. е.): “скільки храмів богів він побудував наново (насправді слово “наново” не належить Павсанію. – С. П.), скільки прикрасив посвяченнями та пожертвуваннями, які подарунки він зробив еллінам, а також тим із варварів, що звертались до нього – все це про нього написано в Афінах у “храмі всіх богів” [98, І, V 5]. Серед інших, Адріан спорудив храм Гери, храм “всееллінського Зевса і загальний храм “Усім богам”. Найдивовижніше в ньому – сто колон із фригійського мармуру. І стіни галерей зроблені з того ж таки матеріалу. Тут же є споруда із золоченим дахом, викладена алебастром і, крім того, прикрашена статуями та картинами. У ньому ж знаходиться і бібліотека. Є і гімназій, що носить ім’я Адріана; і в ньому сто колон із лівійських каменоломень [98, І, Х V ІІІ 9]. “Стародавній храм Аполлона був із цегли; згодом імператор Адріан побудував його з білого мармуру” [98, І, Х L ІІ, 5]...

Ось коли розбудовувалися насправді Афіни – в ІІ ст. н. е. Показовим є такий факт: “Поруч знаходиться мідна статуя Діятрефа, пробита стрілами, – повідомляє Павсаній і зауважує: – У цій статуї Діятрефа мене дивує те, що він вражений стрілами, хоча в еллінів, за винятком критян, не було звичаю стріляти з лука” [98, І, ХХІІІ 2,4]. Тобто, тут засвідчується факт, що балканські елліни насправді навіть не знали такої зброї, як лук, і що статуя Діятрефа привезена з інших земель, зокрема з Криму, під який греки підлаштовують острів Крит. Це також є свідченням того, що греки нічого не могли мати до ковальства і зокрема заліза, з якого виготовлялися наконечники стріл, та до Троянської війни, на якій активно застосовували лук і стріли.

Таким самим чином як статуя Діятрефа (правильно, мабуть, Діятреба – божа пожертва), опинився на Балканах і пам’ятник Періклу ( див. с. 71). І насправді не цьому великому діячеві V ст. до н. е. належить будівництво знаменитого Парфенону.

Про вивезення статуї Артеміди з Тавриди йдеться навіть у мітові про нібито грека Ореста, який, щоб уникнути божої кари за вбивство власної матері, мав викрасти статую і доставити в Грецію. Саме про неї оце Павсанієве: “Багато вражаючого я бачив в афінському акрополі… Там є святилище Артеміди-Брауронії; статуя її – творіння Праксителя, ім’я ж богині дане від дема Браурона. В Брауроні є її стародавнє дерев’яне зображення, як кажуть, Артеміди Таврійської” [98, І, ХХІІІ 8,9]. На новому місці статуя Артеміди стала називатися Брауронією...

Статуя Артеміди Таврійської, між іншим, допомагає нам відкрити цілу низку таємниць. Перше: якщо вона є творінням генія знаменитого Праксителя (І V ст. до н. е.), значить і він таврієць. Друге: насправді бачимо, що Пракситель був творцем дерев’яних скульптур і саме цим пояснюється факт, чому збереглися лише римські копії скульптур Праксителя. Дерев’яні або не витримали випробування часом, або згоріли в пожежах. Третє: момент зустрічі Ореста і його сестри Іфігенії в храмі Артеміди, де він мав викрасти статую, зафіксовано на одному з афінських барельєфів, на який варто було б звернути особливу увагу дослідникам історії України та Криму, а також дослідникам стародавнього мистецтва, адже на ньому, окрім “греків” Іфігенії, Ореста та Пілада, зображено “дикого”, як писали справжні греки, тавра, що привів “культурних” греків до храму [72, с. 453]. Подивіться на одяг і капелюх цього тавра – яка вишуканість, яка культура! Хто, як не місцеві митці* були здатні витворити і оті шедеври в дереві та мармурі, що приписуються грекам?..

До речі, цей барельєф теж належить до ІІ ст. н. е., до періоду, в який творилася Греція. І таких творів там надзвичайно багато. Більшість із них – відображають мітичні мотиви та образи. Саме за ними, в пам’ять про свою північно-причорноморську батьківщину розбудовувалися і прикрашалися Афіни. Багато міст та островів носили українські назви (чимало їх і нині), тут звучала переважно українська (голунська) мова.

Ще одним давнім скульптором пишається Греція – Фідієм. Однак давайте прочитаємо, які йому належать твори? “Вікіпедія”: “Серед робіт Фідія, відомих тільки по описах античних авторів та копіям, найбільш уславленою була колосальна бронзова статуя Афіни Промахос, встановлена близько 460 до н. е. на афінському Акрополі в пам’ять про перемогу над персами – та двох грандіозних статуй, виконаних у техніці хрисоелефантійної скульптури: Зевса Олімпійського в храмі Зевса в Олімпії (одне з ”семи чудес світу”) і Афіни Парфенос (Діви) в храмі Парфенон в Афінах”. Проте ми вже знаємо, що греки насправді не воювали з персами і тим більше не перемагали їх. Звідки ж взялася статуя Афіни Промахос на Акрополі, дає відповідь інша статуя Фідія Афіна Парфенос (Діва). Ця Афіна була головною богинею Херсонесу Таврійського. Тобто Фідій насправді творив у Скитії-Криму, і на честь перемог скитів, на честь їхніх Богів та Богинь різьбив скульптури, але греки викрали і приписали їх до досягнень грецького таланту.

З давніх-давен за рахунок України-Скитії (Оллади) піднімали свої культури чимало країн. Як тут не згадати слова Есхіла з драми “Перси”:

Де їх чекають муки найжорстокіші

І за нахабство, й за безбожні помисли

Всіх тих, які, в Елладу впавши, зважились

Палити храми, красти божі статуї?

Там вівтарі розбито, а зображення

Безсмертних із підніжжя – в пил повергнуті.

Це стосується і греків, і персів. Слова “в Елладу впавши” треба розуміти “видаючи себе елладцями”. Що й робили греки…

Уривок із книги «Великий код України-Русі»

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...