В’ячеслав Чорновіл – дух, що тіло рве до бою

24.11.2016 | 19:43   Василь Деревінський
переглядів: 674

В'ячеслав Чорновіл постійно активно працював, незважаючи на сімейні обставини, побутові умови, сприйняття в суспільстві чи проти¬дію влади. Він не мав імунітету від помилок, його запальний характер і швидке аналітичне мислення інколи викликали роздратування у співбесідників, проте він прагнув особисто робити більше від інших, виконувати найнебезпечнішу і найважливішу справу.

В історії розвитку національної спільноти важливе значення відігра­ють окремі особистості, котрі своїми діями змінюють та формують динаміку подій. Особливо зростає їхня роль у кризовий нестабільний період. З часом їхні постаті та результати діяльності можуть дістати кардинально інші оцінки, ніж ті, що їх дали сучасники. Певна історич­на дистанція править за своєрідне мірило, що дає змогу визначити реальний масштаб історичної постаті, оцінити її внесок у прогрес спільноти. До особистостей, які на відстані часу набувають нового осмислення, належить і В'ячеслав Чорновіл. Його активну неорди­нарну позицію та діяльність підтримували або заперечували багато людей. Одні його критикували, звинувачували, з ним не погоджува­лись, інші прислухалися до нього, наслідували, мали за взірець. Тем­перамент характеру В. Чорновола в поєднанні зі складними суспіль­но-політичними подіями його часу посилював взамозаперечувальне ставлення до нього. Емоційно підігріте, однополюсне сприйняття В'ячеслава Чорновола фактично продовжує залишатися надалі у свідо­мості значної частини суспільства. Разом із цим втрачають значення актуалізовані з якихось причин дріб'язкові, другорядні аспекти його діяльності, стають помітними безпідставні, поверхові, поспішні оцін­ки цієї постаті. В українській історичній науці ще буде детально роз­глянуто особистість В'ячеслава Чорновола, однак уже сьогодні можна твердити, що він був однією з найвизначніших постатей українські нації. Багато хто вважає його символом незламності українського духу, символом боротьби за незалежну Україну, Вартовим україн­ської держави.

Постать В'ячеслава Чорновола ввібрала життя покоління укра­їнців 1940-1990-х рр., яке пережило сталінські репресії, скрутні часи війни, хрущовську «відлигу», переоцінку поглядів, нові репресії і епоху національного відродження, здобуття незалежності України та непростий початковий період розбудови власної держави. В моло­ді роки він був типовим представником свого часу, який виховувався під впливом комуністичних міфів та ідеологем, одним із репрезен­тантів покоління, котрому батьки боялися сказати правду про мину­ле й тодішні реалії життя, оберігаючи від можливих репресій. Тому в сім'ї В'ячеслава наполегливо спрямовували на успішне навчання і самовдосконалення. Позбавлений можливості дістати об'єктивну ін­формацію про радянську дійсність, він щиро вірив у правильність і за­конність радянського ладу в Україні. На «відмінно» навчавсь у школі, був активним громадянином, очолював піонерську та комсомольську організації, стежив за рівнем навчання учнів у школі, брав участь у ді­яльності різних гуртків, видавав шкільну газету, організовував моло­діжні бригади для допомоги колгоспу в збиранні врожаю, проводив політико-виховну роботу в комсомольській організації колгоспу свого села тощо. Все це сприяло виробленню його характеру, стилю та ритму життя.

Зі вступом у 1955 р. до Київського державного (нині національ­ного) університету імені Тараса Шевченка В'ячеслав Чорновіл опи­нився в новому середовищі, дістав доступ до нових знань. Фактич­но з першого курсу в нього почало змінюватися світосприйняття. Розвінчання культу особи Сталіна з його масовими репресіями, нищенням прав національних республік стало справжнім пере­воротом у свідомості В'ячеслава Чорновола, остаточним ударом, після якого він почав радикально переглядати свої погляди. Пев­ною мірою внутрішня опозиційність його родини до тоталітарної системи, дитячі спогади про результати голодоморів внутрішньо підготували його до змін. До цього додалися власні київські спо­глядання «інтернаціональної» рівності української культури в УРСР, коли навіть у столиці траплялося негативне ставлення до нього че­рез його спілкування українською мовою. Інформація про те, що радянські війська зброєю придушили національне піднесення в Угорщині, посприяла розумінню того, що причиною трагедії українського народу є не лише культ особи вождя, а й існуючий тоталітарний режим.

Світоглядна революція відбулася не лише у В'ячеслава Чорно­вола, а й у багатьох представників тогочасної молоді. Переоцінка світобачення привела до формування нової української інтелігенції, яка виходила за межі звичних приписів, прагнула до вільного самоу­твердження, до розвитку національного колориту у своїй діяльності. Представникам цієї інтелігенції судилося стати новітніми українськи­ми будителями, котрі розгорнули діяльність з метою пробудження національної свідомості українців. Щодо В. Чорновола, то в нього змінилося кардинально ставлення до дійсності, він навчився нічого не сприймати на віру, до всього доходити своїм розумом, бути гро­мадянином, а не обивателем, відчувати власну відповідальність за за­гальні справи.

Правдиву історію свого народу та його приховану культурну велич В'ячеслав Чорновіл відкрив для себе під час перебування у вузькому колі викладачів та науковців університету, на яких читали й обгово­рювали заборонені цензурою книги. Його знання з української історії і культури поглиблювалися в ході участі в численних молодіжних дис­путах, літературних та мистецьких вечорах і зустрічах. Пошукові націо­нального самоствердження В'ячеслава Чорновола сприяли розмови з діячами української культури, які вижили або не зломилися в роки нищення української культурної еліти.

Від другого курсу В'ячеслав Чорновіл перестав бути комсомоль­ським активістом, більше уваги приділяв самоосвіті, не приховуючи свого нового нестандартного мислення, часто вступав у дискусії. Найі­мовірніше, саме протягом другого-третього курсу відбувався процес формування його світоглядних основ, почалося витворення нової системи поглядів. Ще, мабуть, не була остаточно визначена його пози­ція щодо політичного, культурного, економічного, соціального стано­вища українського народу, власного місця в боротьбі за утвердження національного самоствердження українців, але проявилися характерні риси власного національного «Я» В'ячеслава Чорновола.

Знаменними для нього були вибір теми дипломної роботи та при­їзд до Львова в пошуках матеріалів для її написання. Погляди Бориса Грінченка, осмислені під кутом виміру життя Західної України з її укра­їномовними містами, масовим українським патріотизмом стали ви­рішальним акцентом у національному самоутвердженні В'ячеслава Чорновола. Можна вважати, що його світогляд на той час уже повністю сформувавсь і мало чим відрізнявся від того, який він мав у 1990-х рр., з тією хіба різницею, що в зрілі роки погляди лише поглибились і роз­ширилися.

Загартували характер, посилили незламність, додали нових знань та зміцнили віру у справедливість власних поглядів і доціль­ність боротьби за права особи й національної спільноти В'ячеслава Чорновола репресивні дії влади щодо нього. Він остаточно став ці­лісною особистістю, визнаним лідером українського національного спротиву.

Ще зі шкільної лави В'ячеслав Чорновіл виробляв у себе органі­заторське вміння. Під час навчання в університеті як комсомольський активіст, комсорг групи організовував студентів на відвідування куль­турно-масових заходів. Відкинувши пропаговані з волі тоталітарного режиму ідеологеми, почав спрямовувати свою та інших увагу на пі­знання української культури й історії. Брав активну участь у культур­ницьких заходах, які організовували представники молодої української інтелігенції — шістдесятники. Організовував і проводив вечори, присвя­чені видатним особистостям, очолював молодіжні ватаги колядників, був учасником дискусій із національних питань, членом Клубу творчої молоді тощо. Під час роботи на будівництві домни в Маріуполі чи бу­дівництві Київської ГЕС використовував свою посаду для виховання робітничої молоді в українському дусі. Велику увагу приділяв підго­товці та поширенню самвидаву.

У ході масових арештів представників молодої української інте­лігенції в 1965 р. В'ячеслав Чорновіл був серед тих, хто відкрито ви­ступив із протестом проти арештів. Згодом був організатором і учас­ником петиційних кампаній протесту проти репресій. Щоб донести інформацію до громадськості, показати об'єктивні причини і перебіг репресій та відтворити реальні образи засуджених людей, які були не абстрактними «буржуазними націоналістами», а талановитими й обдарованими представниками української інтелігенції, підготу­вав дві об'ємні книги. Вони колосально вплинули на розвиток укра­їнського руху в Україні й за її межами, стали цінним інформаційним джерелом та своєрідним навчальним посібником. Долучився він та­кож до створення громадської каси допомоги політв'язням та їхнім родинам.

Наприкінці 1960-х рр., у час наступу реакції, посилення утисків і не­терпимості до інакодумців, відмови багатьох від активної громадської діяльності В. Чорновіл відкинув ідею угодовства з владою, не поділяв фаталістичних настроїв, підштовхував інших до роботи. Підтримував і розширював контакти з опозиційно налаштованими до влади людьми з різних областей України та республік СРСР. Допомагав розв'язува­ти найрізноманітніші проблеми друзів і знайомих; його помешкання стало прихистком для переслідуваних. На захист праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» підготував аргументовану на ши­рокому джерельному матеріалі книжку, ініціював і організував пети­ційну кампанію на захист арештованого Валентина Мороза, що вияви­лася чи не наймасштабнішою порівняно з попередніми акціями. Після арешту Ніни Строкатої провів заходи зі створення в Україні легальної правозахисної організації.

За свої погляди і громадську діяльність В'ячеслав Чорновіл неод­норазово був підданий різноманітним репресіям з боку влади. Втра­чав місце роботи, не мав змоги влаштуватися за фахом, зазнавав морально-психологічного тиску там, де працював, а також у КДБ, його паплюжили в пресі чи у так званому анонімному самвидаві КДБ, він чотири рази був засуджений на різні терміни покарання та ув'язнення.

В ув'язненні не припиняв боротися сам і організовував на виступи інших для забезпечення правового ставлення до політв'язнів з боку адміністрації таборів. Предметом боротьби були сфабриковані судові вироки, примусова важка праця, заборона побачень із рідними, вилу­чення чи обмеження листування, боротьба за статус політв'язня тощо. Протестували за допомогою написання заяв і звернень до адміністрації табору й різних радянських та міжнародних адресатів, голодування, від­мови виходити на роботу або носити бірку з номером тощо. Зі створен­ням Української гельсінської групи зголосився стати її членом, закликав інших до того, щоб зупинити репресії режиму проти цієї групи.

За свою невідступну боротьбу В'ячеслав Чорновіл періодично за­знавав репресій із боку адміністрації таборів чи контролюючих орга­нів на засланні. Його карали довготривалими термінами перебування в штрафному ізоляторі, обмежували в їжі, листуванні, побаченні з рід­ними тощо.

Як і на свободі, в таборах Чорноволову тактику активного спротиву схвалювали не всі в'язні. Кожен в екстремальних умовах прагнув знайти свій спосіб існування та виживання. Однак жертовна боротьба В'ячеслава Чорновола викликала повагу і заохочувала до дій інших. Так, у бо­ротьбі за відстоювання права особи та спільноти на вільний розвиток у ході пропагування національних цінностей В'ячеслав Чорновіл набу­вав і вдосконалював досвід організатора суспільно-політичного життя.

Він став одним із найвідоміших журналістів в історії українського національного руху другої половини XX ст., чиї публіцистичні праці та друковані видання викликали значне зацікавлення в української і зарубіжної громадськості. Для інтенсифікації і консолідації діяльно­сті українського руху Опору наприкінці 1960-х рр. В'ячеслав Чорновіл створив самвидавний підпільний журнал «Український вісник». Суворі вимоги конспірації, обмежене коло його видавців, складність збору

інформації впливали на зміст, періодичність виходу та географію по­ширення цього часопису. Проте, наперекір цьому, В'ячеслав Чорновіл готував чергові номери підпільного журналу, в яких містились як не­доступна для читачів із офіційних ЗМІ широка інформація з різних регіонів України про порушення прав громадян, регулярне політич­не переслідування, судові вироки, становище політв'язнів-українців, так і заборонені цензурою літературно-публіцистичні праці різних авторів. За короткий дворічний період виходу «Вісника» до ув'язнення В'ячеслава Чорновола в 1972 р. журнал набув великої популярності і помітно впливав на збільшення інформації про рух Опору як в Укра­їні, так і за її межами, додав нового Імпульсу ослабленому репресіями цьому рухові.

Після того як В'ячеслав Чорновіл у другій половині 1980-х рр. відновив вихід журналу вже як легальне видання, він продовжував залишатися джерелом висвітлення прихованої інформації і факто­ром стимуляції громадської активності. Під впливом «Вісника» фор­мувались українські незалежні ЗМІ, поширювалися реформаторські, національно-визвольні ідеї в суспільстві, консолідувалися прихиль­ники боротьби за нове державно-політичне становище України. Як і в 1970-х рр., на якості матеріалів та оформленні журналу позна­чилися репресивні заходи влади.

Ініціювавши створення в 1988 р. першої української політичної організації періоду «перебудови» — Української гельсінської спілки, В. Чорновіл на основі редколегії «Українського вісника» утворив пресо­ву службу УГС Завдяки цьому нова неформальна організація відразу ж отримала ефективно діючу прес-службу, що було важливим фактором для розгортання діяльності УГС в той складний для свободи слова час. Невдовзі В'ячеслав Чорновіл зумів налагодити випуск низки різнома­нітних пресових видань УГС у різних регіонах України й за її межами, розширити та збільшити кореспондентську мережу.

Діяльність прес-служби УГС ускладнювали відсутність приміщень, технічного обладнання, професійних кадрів та нестача фінансів. Проте її робота відіграла найважливішу роль у становленні УГС. Без опера­тивного поширення прес-службою інформації Спілці складніше було б долати монополію влади на висвітлення подій.

Самоусунувшись від участі в конфліктній ситуації в керівни­цтві УГС наприкінці 1989 р., В'ячеслав Чорновіл почав створювати Українську незалежну видавничо-інформаційну спілку. Передба­чав, що УНВІС працюватиме як інформаційне агентство, інформ-центр та пресове видавництво. Проте через заангажування роботою на посаді голови Львівської обласної ради та депутата парламенту В'ячеслав Чорновіл не зміг надалі реалізовувати перспективний ін­формаційний проект.

Із обранням В'ячеслава Чорновола на посаду голови НРУ в 1992 р. він активно взявся за реорганізацію і стабілізацію діяльності рухівського інформаційного відділу. Розумів, що ефективність його роботи стане запорукою дієвості партії, забезпечить Рухові помітне місце в ін­формаційному просторі країни, сприятиме формуванню у громадян України й представників закордонних держав належного ставлення до партії та різних процесів у державі. Економічна криза 1990-х рр., проблеми з фінансовим забезпеченням рухівської прес-служби, внутрішньоорганізаційні кризові процеси негативно позначилися на її ро­боті. Разом із тим слід зазначити, що налагодження з ініціативи і за ак­тивного сприяння голови НРУ роботи інформаційної служби Руху дає змогу твердити, що НРУ тоді належав до тих небагатьох партій в Україні, які мали структуровану працездатну прес-службу з численною і розга­луженою мережею пресових видань.

Виходячи з гострої необхідності незалежних демократичних все­українських видань, важливим досягненням В'ячеслава Чорновола було створення в 1995 р. тижневика «Час-Тіте». Газету він не проголосив офіціозом Руху, а розглядав як загальнодемократичне видання, що мало сприяти консолідації національно-демократичних сил. «Час-Тіте» не лише виконувала свою безпосередню роль у створенні інформацій­ного продукту, а й виступала організатором і спонсором різноманітних молодіжних, гуманітарних, спортивних та культурно-масових заходів. Разом із газетою В. Чорновіл створив видавництво «Час» для випус­ку книг, що мали велике значення для самоствердження і розвитку українського народу. Це дає підстави твердити, що він належав до тих небагатьох політичних діячів, які не лише дбали про піар своєї партії, а й вкладали кошти в розвиток української культури, піднесення націо­нальної свідомості.

В'ячеслав Чорновіл, незважаючи на суспільно-політичні умови, загрози своєму життю і свободі, ініціював та створював правозахисні й громадсько-політичні організації. Був організатором першої в Україні в 1970-х рр. правозахисної організації — Громадського комітету за­хисту Н. Строкатої. Попри те що органи безпеки ліквідували Комітет на початку його створення, він фактом свого заснування свідчив про розгортання процесу організаційного оформлення в середовищі опо­зиційно налаштованих до влади діячів.

Повернувшись у середині 1980-х рр. в Україну з ув'язнення і за­слання, В. Чорновіл продовжив громадсько-політичну роботу, спряму­вав зусилля на активізацію діяльності українського національного руху, відновлення політичної та економічної самостійності України. Здобу­тий у боротьбі з тоталітарним режимом досвід допоміг йому створити важливу і впливову політичну організацію — УГС, викласти її цілісну й комплексну програму дій. Під впливом В'ячеслава Чорновола та ін­ших членів УГС радикалізувалися програмні позиції неформальних організацій, налагоджувалася співпраця з національними меншинами та між прихильниками різних поглядів, змінювалася суспільна думка стосовно політичного майбутнього України.

В'ячеслав Чорновіл був серед Ініціаторів і організаторів утворення широкої народнофронтівської організації, що мала об'єднати суспіль­ство для досягнення національного та державного відродження укра­їнського народу. Заради цього він виступав за встановлення співпраці між прихильниками поміркованих і радикальних ідей. Отже, об'єднання зусиль дало змогу створити потужну масову організацію, якою став Народний Рух України. До становлення української держави В'ячеслав Чорновіл відстоював необхідність збереження Руху як широкої гро­мадсько-політичної організації, що мала об'єднувати суспільний по­тенціал у боротьбі проти тоталітарного режиму. Зі зміною політичного становища України вичерпався організаційний ресурс Руху як органі­зації народнофронтівського взірця. Тому В'ячеслав Чорновіл домігся перетворення його на громадську організацію партійного типу, а зго­дом — на політичну партію. Модернізація НРУ забезпечила збереження організації як впливового суб'єкта політичного життя України.

На посаді голови Руху В'ячеслав Чорновіл створював структуровану партійну організацію із широкою мережею осередків, функціональною вертикаллю управління і обміну інформацією, дієвим агітаційно-пропа­гандистським апаратом тощо. Не сприяли реалізації його планів особ­ливе існування НРУ як опозиційної партії в тодішніх політичних реаліях, складна соціально-економічна ситуація, нестабільність фінансування та низка інших причин. Однак із-поміж інших організацій і партій Рух під керівництвом В'ячеслава Чорновола характеризувався великим та дієвим управлінським апаратом, значною кількістю членів, дієвим інформаційним відділом із розгалуженою мережею партійної преси, наявністю структури з підготовки кадрів не лише для своєї, а й для ін­ших партій та організацій. Тобто В. Чорновіл зміг зберегти Рух як впли­вову національно-демократичну політичну структуру, що відігравала значну роль в українській політиці 1990-х років.

Як лідерові НРУ В'ячеславу Чорноволу неодноразово доводило­ся відстоювати свою позицію щодо ставлення до влади, яка полягала в конструктивній опозиції. Тут потрібно зауважити, що тактика балан­сування і певних компромісів із владою з дотриманням власних ідей­них позицій, зважаючи на складне соціально-економічне становище в країні; значну електоральну базу лівих, які виступали з антидержавних позицій; еклектичність політичної позиції влади; кадрове, фінансове й матеріальне становище Руху; прагнення окремих його членів до задо­волення власних фінансових і посадових апетитів, була найдоцільнішою.

Складною проблемою для В'ячеслава Чорновола був внутрішньо­партійний конфлікт 1998-1999 рр., який завдав непоправного удару по Руху як цілісній дієвій партії. В. Чорновіл не зміг ані попередити його, ані залагодити.

Після обрання В'ячеслава Чорновола на посаду голови Львівської обласної ради він практично реалізовував свої реформаторські ідеї. На Львівщині розгорнувся широкий процес реорганізації управлін­ської вертикалі, департизації, запровадження національної символіки й свят, створення мережі незалежних ЗМІ, відродження українських національних церков та національних культурних традицій, сприян­ня відновленню самобутності національних меншин, запровадження передумов для створення національної армії та комплексу соціально-економічних реформ тощо. З-поміж різних питань пріоритетними для В. Чорновола були економічні, адже близько 80% рішень облас­ної ради стосувалось економіки. Реформаторські заходи Львівської обласної ради запозичували ради інших областей; ці заходи стали основою численних законопроектів Верховної Ради України.

Перебуваючи на посаді голови Львівської обласної ради, В'ячеслав Чорновіл набув нового для себе досвіду державного управління в ме­жах області, посилив свій авторитет на загальнонаціональному рівні. Водночас допускав прорахунки в кадровій політиці, не запровадив повномасштабних економічних реформ.

У 1991 р. В'ячеслав Чорновіл узяв участь у виборах Президента України, усвідомлюючи вагоме значення першої особи країни для ви­значення курсу спрямування і темпів розвитку відродженої держави. Головним гаслом його передвиборчої програми було об'єднати весь на­род країни навколо побудови української національної держави та від­критого громадянського суспільства за допомогою негайних, рішучих і комплексних політичних та соціально-економічних реформ.

Під час виборчої кампанії він став найпопулярнішим серед насе­лення претендентом на пост Президента України від демократичних сил. Враховуючи обумовлені в ході переговорів між демократичними організаціями принципи висунен­ня, В'ячеслав Чорновіл мав стати їхнім єдиним кандидатом на ви­борах. Але цього не відбулося через як помилкові політичні прогнози, так і через невідповідні реаліям політичні амбіції лідерів демократичних сил. Не було до­сягнуто згоди між В'ячеславом Чорноволом як одним із головних учасників президентських вибо­рів та іншими кандидатами. Унас­лідок цього демократичні сили не змогли, по-перше, цілісно за­явити себе на виборах, а по-друге, після обрання Президентом України Л. Кравчука були вже не здатні підштовхувати його до проведення радикальних політичних та еко­номічних реформ. Тобто була втрачена можливість здійснити в країні швидку і високоякісну модернізацію.

Слід зазначити, що участь В'ячеслава Чорновола в президентській виборчій кампанії 1991 р. позитивно вплинула на формування серед українського населення схвального ставлення до ідеї незалежності України, піднесення рівня національної свідомості, утвердження демо­кратичних цінностей.

Суттєву роль у державотворчих процесах України відіграло від­новлення наприкінці XX ст. практики проведення вільних виборів виразників волі громадськості. Виборчі кампанії та участь у роботі Верховної Ради України, на переконання В'ячеслава Чорновола, були одним із найдієвіших методів посилення опозиційних сил, демокра­тизації представницьких органів, зміни сутності влади, наближенні часу відновлення незалежності України і розбудови її державності. Перемога В'ячеслава Чорновола на перших напіввільних виборах до Верховної Ради УРСР мала для нього велике значення. Вона була об'єктивною оцінкою з боку широкої громадськості його ідей та дій, які десятиліттями викривляв тоталітарний режим. Із переслідуваної владою особи В'ячеслав Чорновіл перетворився на всенародно ви­знаного діяча, законотворця; одного з тих, хто ламав стереотипи про Україну, національну ідею та щодо таких «незгодних», як він, серед української спільноти. Він став людиною, яка неодноразово дістава­ла на парламентських виборах мандат народної довіри.

Присутність В'ячеслава Чорновола серед низки яскравих особи­стостей демократичного блоку сприяла кращому скеруванню і поси­ленню його діяльності, дала парламентській меншості змогу неодно­разово досягати потрібного результату при ухваленні законопроектів і постанов. Проявляв він себе і як лідер фракції НРУ в парламенті, спрямовуючи її роботу на формування повноцінної законодавчої бази країни, протидію заходам деструктивних сил щодо ухвалення антидержавних й антиринкових законів. За його активною участю було ухвалено всі найважливіші державотворчі документи. Проте його ініціативи не завжди підтримували в парламенті, зокрема серед депутатів національно-демократичного спрямування. Допускав В'ячеслав Чорновіл прорахунки при формуванні партійного виборчого списку, в організаційній роботі фракції, міжфракційній діяльності. Утім, він був одним із тих, хто зробив значний внесок в утвердження демократичних принципів парламентаризму в Україні.

В'ячеслав Чорновіл постійно активно працював, незважаючи на сі­мейні обставини, побутові умови, сприйняття в суспільстві чи проти­дію влади. Він не мав імунітету від помилок, його запальний характер і швидке аналітичне мислення інколи викликали роздратування у співбесідників, проте він прагнув особисто робити більше від інших, вико­нувати найнебезпечнішу і найважливішу справу. До загибелі залишавсь одним із найактивніших політичних діячів, лідером впливової партії, Вартовим української держави. Тому В'ячеслав Чорновіл як особистість є моральним авторитетом нині й прикладом для наступних поколінь.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...