Ще одне свідчення про мітотворчість «святого письма»

04.10.2016 | 16:28   Микола Заремба
переглядів: 831

«Мосендз не знав, пишучи твір, що жиди ніколи масово не замешкували Єгипту і не мали жодного «ісходу» через Червоне море. Це все жидівські байки і легенди, складені тисячу літ пізніше, перероблювані й пристосовувані рабинами до їх нужденної історії, власне - для піднесення її і своєї важливости… Пророків Ісаїв теологічна наука нараховує тепер аж трьох. Тобто – книгу «пророка Ісаїя» в Біблії компонували три окремі особи, і протягом майже 400 років.

Багато істориків, аналітиків і просто небайдужих українців ставлять одне і те ж запитання – в чому корінь всіх нещасть України, чим ми гірші від наших сусідів: поляків, прибалтів та й взагалі європейських країн? Ось уже кілька століть як Україна не є самостійним гравцем на європейській арені, тобто не ми самостійно вирішуємо свою долю, а за нас це роблять інші.

У XVI – XVII ст. в України з’явився шанс на відродження, українське козацтво набирало силу, потрясало всією Європою. Апогеєм була національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, ось-ось здавалося буде утверджено самостійну українську державу. І раптом все так безславно закінчилося – Руїною! Багато висувають версій цього фіаско: зажерливість старшини і чвари в їхньому середовищі, боротьба за гетьманську булаву після смерті Хмельницького і ніхто не звертає увагу на духовне рабство, в яке попали українці після хрещення Руси. Звитяжні лицарі-запорожці які нічого і нікого не боялися, були безстрашними в бою, смиренно падали на коліна перед іконою, яку їм простягав московський піп (з історичних джерел відомо, коли 4 червня 1775 року царські війська під началом Текелія оточили Запорізьку Січ, як багато зусиль доклали кошова старшина і , особливо, запорозький архімандрит Володимир Сокальський, який вийшов з іконою до запорожців і закликав їх «не проливати християнську кров»). Після чого козаки, похнюпившись, склали зброю. От як москалі використовували свою саму потужну зброю, яка задурманювала розум людини і робила з лицаря покірного раба.
Першим, хто виступив проти християнства, був наш Пророк Тарас Шевченко. В поезії «Стоїть в селі Суботові» Він пророче стверджує:
Церков – домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Продовжили кобзареву справу Леся Українка та Іван Франко. Леся Українка написала драматичні твори антихристиянського спрямування «В катакомбах» та «Руфін і Прісцілла». В цих драмах вона бунтувала проти проповіді покори і рабства. В листі до Агатангела Кримського Леся пише: «Я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. … В найдавніших пам’ятниках, в «подіях апостольських», в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердного квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у євангелії так часто вживається слово «раб» і антитеза «пана і раба» яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством».

Леся Українка називає творців християнства банальними «міфотворцями», які з вигодою для себе експлуатують вічну потребу «стада» у явленому «згори» диві правди і справедливості. В драмі «Руфін і Прісцілла» Леся Українка яскраво показала сутність християнства: культ ієрархів, війна з єритиками, демагогія, ловля душ у тенета «віри», рабська покірливість «братів».

Іван Франко – каменяр і титан Духа, вчений і філософ, знав 14 мов, людина, яка залишила українцям величезну спадщину в різних галузях науки, історії, культури, художньої літератури і поезії. Наприкінці свого життя він написав невеличку наукову працю-дослідження «Сотворення Світу».

На перетині XIX – XX ст. відбулися цілий ряд наукових відкриттів у галузі археології, історії і мовознавства. Були віднайдені бібліотеки древніх Вавілону і Шумеру, європейці відкрили для себе санскрит – священну мову давніх оріїв, француз Шампольйон зумів прочитати єгипетські ієрогліфи. Як згадував секретар і помічник І. Франка Олександер Сушко: « В 1904 році попалися в руки Івана Франка найсвіжіші праці німецьких учених про великі відкриття в Вавилонії, Сирії, Палестині й Єгипті. Праці сі зробили на Нього глибоке вражіння: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголітніх біблійних студіях, й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблійної критики, що здавались досі неможливими до розв’язання. І в голові великого мислителя зродився відразу сміливий плян, написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про сотворення світа, напечатати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію світа пізнали мільйони нашого замученого простолюддя, а пізнавши її, щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску».

З великими зусиллями вдалося Франкові надрукувати цю невелику наукову розвідку в «Новім Громадськім Голосі» в першій половині 1905 року в дуже обмеженій кількості примірників (усього 200 чи 500 примірників). Як згадує той же самий Сушко: «Поява книжечки викликала серед нашого відсталого суспільства велике порушення. Серед попів закипіло як в гнізді шершнів, а старші наші «інтелігенти» вважали за відповідне заховати про «страшну» книжечку гробову мовчанку – й за всяку ціну не пустити її в руки гімназіальної молоді. В кінці ж – попи упали на «спасенну» гадку збутися «ворога» за одним махом: «тихесенько, без гомону» вони викупили усе невеличке число надрукованих примірників – й спалили їх…».

Від Франка відвертаються всі його перелякані знайомі, ніхто не відважився стати на захист покривдженого письменника. До того ж єзуїти наслали на Івана Франка «божу кару», а скоріш за все вони його отруїли. Знову надаю слово Олександру Сушку, який в 1905 році з дружиною повернувся до Львова з наукової подорожі: «Яка ж се болюча була стріча… Кремезна ще ось недавно стать Франка подалася, й він нарікав гірко на деяких наших передових мужів… З заков’язлими навіки руками пересиджував Він у нас довгі години, позволяючи моїй дружині годувати себе серед розмови немов маленьку дитину». До того ж у Франка були напади галюцинацій, які бувають після важких отруєнь.

Праця І. Франка «Сотворення світу» збереглася тільки завдяки тому, що примірник цієї книжечки, подарований автором дружині Сушка був вивезений до Канади і там виданий на кошти українського заробітчанина Івана Ковалюка. Напередодні від’їзду подружжя Сушків до Канади Іван Франко звернувся до них з такими напутніми словами: «Пам’ятайте, мої други, ширіть скрізь і все Правду і ніщо більше як Правду. Бо хоча Правда зразу всім гірка, так все таки згодом вона скрізь бере верх й стає солодкою спасителькою людства».

І ось ще одне свідчення про мітотворчість «святого письма» від людини малознаної і призабутої в Україні – Євгена Бачинського, який народився в Катеринославі в 1885 році в родині шляхтича Василя Бачинського. Починав свою життєву кар’єру Є. Бачинський як військовий, навчався в Артилерійській імператорській академії святого Михаїла в Санкт-Петербургу. У 1905 році стає одним з організаторів таємного «Всеросійського Офіцерського Союзу». За активну політичну діяльність ув’язнений на 10 місяців у тюрмі «Хрести», з якої наприкінці 1908 року тікає за кордон. З цього часу все його життя проходить за кордоном, в основному у Франції та Швейцарії, де він співпрацює з українськими журналами «Дзвінок»(Львів), «Діло»(Львів), «Рада»(Київ), «Сніп»(Харків), «Рідний край»(Полтава). Є активним членом численних українських громадських організацій за кордоном, у 1918 році призначений послом УНР в Швейцарії, паралельно навчається на соціально-економічному факультеті Лозаннського університету, є редактором і видавцем церковного журналу «Еклезія» французькою та українською мовами.

В 1919 році прилучається до УАПЦ. В жовтні 1927 року у Києві на Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ його обрано кандидатом на єпископа для Західної Європи. У 1926 – 1929 р. – навчався на теологічному факультеті Женевського університету(вивчав 53 дисципліни). 7 травня 1955 року Є. Бачинського хіротонізували на єпископа УАПЦ для Західно-Європейської єпархії УАПЦ з осідком у Швейцарії. Між 1905 і 1955 роками Бачинський видав 311 публікацій, 1500 монографій.

Я так розширено все це описую, щоб всі побачили наскільки Євген Бачинський був ерудованим і освіченим, володів кількома європейськими мовами, досконало вивчив старозавітні тексти і їхні джерела.
У 1960 році в Канаді вийшов роман Леоніда Мосендза «Останній пророк», через 12 років після смерті автора. На цей роман Євген Бачинський написав рецензію, яка є дуже цінною для розуміння того , як компілювали Біблію її творці, єврейські рабини.

Надаємо слово єпископу УАПЦ в Швейцарії Євгену Бачинському: «Мосендз не знав, пишучи твір, що жиди ніколи масово не замешкували Єгипту і не мали жодного «ісходу» через Червоне море. Це все жидівські байки і легенди, складені тисячу літ пізніше, перероблювані й пристосовувані рабинами до їх нужденної історії, власне - для піднесення її і своєї важливости… Пророків Ісаїв теологічна наука нараховує тепер аж трьох. Тобто – книгу «пророка Ісаїя» в Біблії компонували три окремі особи, і протягом майже 400 років. І так – перший Ісаїя жив між740 і 770 роками до Христа, другий Ісаїя жив у 540 році до Христа і , нарешті, «третій» Ісаїя писав свої пророцтва в 450 році теж до Різдва Христового. Потім у спільній Біблії вони всі були змішані разом… Це дуже важливо для розуміння пророцтв».

Ця правдиво наукова точка зору про компілятивні махінації рабинів, сперта на тисячах документів давнини, уже твердо установлена в науці, принаймні – від часу здобуття архіву фараона Іхнатона (1888 р.) з понад 370 урядових листів, які остаточно обернули в прах всю біблійну історію з її «чудесами».

На завершення наведу висловлювання великого англійського мислителя Бернарда Шоу про згубність біблійного вчення, тобто – про нищення всіх і вся, крім жидівської нації.
Компіляція – (від латин. Compilation – крадіжка, грабіж). Неоригінальна, несамостійна літературна чи наукова праця, побудована на використанні чужих творів.


Голова культурологічного клубу «Українська цивілізація» Микола Заремба

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...