Ще одне свідчення про мітотворчість «святого письма»

04.10.2016 | 16:28   Микола Заремба
переглядів: 1181

«Мосендз не знав, пишучи твір, що жиди ніколи масово не замешкували Єгипту і не мали жодного «ісходу» через Червоне море. Це все жидівські байки і легенди, складені тисячу літ пізніше, перероблювані й пристосовувані рабинами до їх нужденної історії, власне - для піднесення її і своєї важливости… Пророків Ісаїв теологічна наука нараховує тепер аж трьох. Тобто – книгу «пророка Ісаїя» в Біблії компонували три окремі особи, і протягом майже 400 років.

Багато істориків, аналітиків і просто небайдужих українців ставлять одне і те ж запитання – в чому корінь всіх нещасть України, чим ми гірші від наших сусідів: поляків, прибалтів та й взагалі європейських країн? Ось уже кілька століть як Україна не є самостійним гравцем на європейській арені, тобто не ми самостійно вирішуємо свою долю, а за нас це роблять інші.

У XVI – XVII ст. в України з’явився шанс на відродження, українське козацтво набирало силу, потрясало всією Європою. Апогеєм була національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, ось-ось здавалося буде утверджено самостійну українську державу. І раптом все так безславно закінчилося – Руїною! Багато висувають версій цього фіаско: зажерливість старшини і чвари в їхньому середовищі, боротьба за гетьманську булаву після смерті Хмельницького і ніхто не звертає увагу на духовне рабство, в яке попали українці після хрещення Руси. Звитяжні лицарі-запорожці які нічого і нікого не боялися, були безстрашними в бою, смиренно падали на коліна перед іконою, яку їм простягав московський піп (з історичних джерел відомо, коли 4 червня 1775 року царські війська під началом Текелія оточили Запорізьку Січ, як багато зусиль доклали кошова старшина і , особливо, запорозький архімандрит Володимир Сокальський, який вийшов з іконою до запорожців і закликав їх «не проливати християнську кров»). Після чого козаки, похнюпившись, склали зброю. От як москалі використовували свою саму потужну зброю, яка задурманювала розум людини і робила з лицаря покірного раба.
Першим, хто виступив проти християнства, був наш Пророк Тарас Шевченко. В поезії «Стоїть в селі Суботові» Він пророче стверджує:
Церков – домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Продовжили кобзареву справу Леся Українка та Іван Франко. Леся Українка написала драматичні твори антихристиянського спрямування «В катакомбах» та «Руфін і Прісцілла». В цих драмах вона бунтувала проти проповіді покори і рабства. В листі до Агатангела Кримського Леся пише: «Я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. … В найдавніших пам’ятниках, в «подіях апостольських», в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердного квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у євангелії так часто вживається слово «раб» і антитеза «пана і раба» яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством».

Леся Українка називає творців християнства банальними «міфотворцями», які з вигодою для себе експлуатують вічну потребу «стада» у явленому «згори» диві правди і справедливості. В драмі «Руфін і Прісцілла» Леся Українка яскраво показала сутність християнства: культ ієрархів, війна з єритиками, демагогія, ловля душ у тенета «віри», рабська покірливість «братів».

Іван Франко – каменяр і титан Духа, вчений і філософ, знав 14 мов, людина, яка залишила українцям величезну спадщину в різних галузях науки, історії, культури, художньої літератури і поезії. Наприкінці свого життя він написав невеличку наукову працю-дослідження «Сотворення Світу».

На перетині XIX – XX ст. відбулися цілий ряд наукових відкриттів у галузі археології, історії і мовознавства. Були віднайдені бібліотеки древніх Вавілону і Шумеру, європейці відкрили для себе санскрит – священну мову давніх оріїв, француз Шампольйон зумів прочитати єгипетські ієрогліфи. Як згадував секретар і помічник І. Франка Олександер Сушко: « В 1904 році попалися в руки Івана Франка найсвіжіші праці німецьких учених про великі відкриття в Вавилонії, Сирії, Палестині й Єгипті. Праці сі зробили на Нього глибоке вражіння: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголітніх біблійних студіях, й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблійної критики, що здавались досі неможливими до розв’язання. І в голові великого мислителя зродився відразу сміливий плян, написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про сотворення світа, напечатати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію світа пізнали мільйони нашого замученого простолюддя, а пізнавши її, щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску».

З великими зусиллями вдалося Франкові надрукувати цю невелику наукову розвідку в «Новім Громадськім Голосі» в першій половині 1905 року в дуже обмеженій кількості примірників (усього 200 чи 500 примірників). Як згадує той же самий Сушко: «Поява книжечки викликала серед нашого відсталого суспільства велике порушення. Серед попів закипіло як в гнізді шершнів, а старші наші «інтелігенти» вважали за відповідне заховати про «страшну» книжечку гробову мовчанку – й за всяку ціну не пустити її в руки гімназіальної молоді. В кінці ж – попи упали на «спасенну» гадку збутися «ворога» за одним махом: «тихесенько, без гомону» вони викупили усе невеличке число надрукованих примірників – й спалили їх…».

Від Франка відвертаються всі його перелякані знайомі, ніхто не відважився стати на захист покривдженого письменника. До того ж єзуїти наслали на Івана Франка «божу кару», а скоріш за все вони його отруїли. Знову надаю слово Олександру Сушку, який в 1905 році з дружиною повернувся до Львова з наукової подорожі: «Яка ж се болюча була стріча… Кремезна ще ось недавно стать Франка подалася, й він нарікав гірко на деяких наших передових мужів… З заков’язлими навіки руками пересиджував Він у нас довгі години, позволяючи моїй дружині годувати себе серед розмови немов маленьку дитину». До того ж у Франка були напади галюцинацій, які бувають після важких отруєнь.

Праця І. Франка «Сотворення світу» збереглася тільки завдяки тому, що примірник цієї книжечки, подарований автором дружині Сушка був вивезений до Канади і там виданий на кошти українського заробітчанина Івана Ковалюка. Напередодні від’їзду подружжя Сушків до Канади Іван Франко звернувся до них з такими напутніми словами: «Пам’ятайте, мої други, ширіть скрізь і все Правду і ніщо більше як Правду. Бо хоча Правда зразу всім гірка, так все таки згодом вона скрізь бере верх й стає солодкою спасителькою людства».

І ось ще одне свідчення про мітотворчість «святого письма» від людини малознаної і призабутої в Україні – Євгена Бачинського, який народився в Катеринославі в 1885 році в родині шляхтича Василя Бачинського. Починав свою життєву кар’єру Є. Бачинський як військовий, навчався в Артилерійській імператорській академії святого Михаїла в Санкт-Петербургу. У 1905 році стає одним з організаторів таємного «Всеросійського Офіцерського Союзу». За активну політичну діяльність ув’язнений на 10 місяців у тюрмі «Хрести», з якої наприкінці 1908 року тікає за кордон. З цього часу все його життя проходить за кордоном, в основному у Франції та Швейцарії, де він співпрацює з українськими журналами «Дзвінок»(Львів), «Діло»(Львів), «Рада»(Київ), «Сніп»(Харків), «Рідний край»(Полтава). Є активним членом численних українських громадських організацій за кордоном, у 1918 році призначений послом УНР в Швейцарії, паралельно навчається на соціально-економічному факультеті Лозаннського університету, є редактором і видавцем церковного журналу «Еклезія» французькою та українською мовами.

В 1919 році прилучається до УАПЦ. В жовтні 1927 року у Києві на Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ його обрано кандидатом на єпископа для Західної Європи. У 1926 – 1929 р. – навчався на теологічному факультеті Женевського університету(вивчав 53 дисципліни). 7 травня 1955 року Є. Бачинського хіротонізували на єпископа УАПЦ для Західно-Європейської єпархії УАПЦ з осідком у Швейцарії. Між 1905 і 1955 роками Бачинський видав 311 публікацій, 1500 монографій.

Я так розширено все це описую, щоб всі побачили наскільки Євген Бачинський був ерудованим і освіченим, володів кількома європейськими мовами, досконало вивчив старозавітні тексти і їхні джерела.
У 1960 році в Канаді вийшов роман Леоніда Мосендза «Останній пророк», через 12 років після смерті автора. На цей роман Євген Бачинський написав рецензію, яка є дуже цінною для розуміння того , як компілювали Біблію її творці, єврейські рабини.

Надаємо слово єпископу УАПЦ в Швейцарії Євгену Бачинському: «Мосендз не знав, пишучи твір, що жиди ніколи масово не замешкували Єгипту і не мали жодного «ісходу» через Червоне море. Це все жидівські байки і легенди, складені тисячу літ пізніше, перероблювані й пристосовувані рабинами до їх нужденної історії, власне - для піднесення її і своєї важливости… Пророків Ісаїв теологічна наука нараховує тепер аж трьох. Тобто – книгу «пророка Ісаїя» в Біблії компонували три окремі особи, і протягом майже 400 років. І так – перший Ісаїя жив між740 і 770 роками до Христа, другий Ісаїя жив у 540 році до Христа і , нарешті, «третій» Ісаїя писав свої пророцтва в 450 році теж до Різдва Христового. Потім у спільній Біблії вони всі були змішані разом… Це дуже важливо для розуміння пророцтв».

Ця правдиво наукова точка зору про компілятивні махінації рабинів, сперта на тисячах документів давнини, уже твердо установлена в науці, принаймні – від часу здобуття архіву фараона Іхнатона (1888 р.) з понад 370 урядових листів, які остаточно обернули в прах всю біблійну історію з її «чудесами».

На завершення наведу висловлювання великого англійського мислителя Бернарда Шоу про згубність біблійного вчення, тобто – про нищення всіх і вся, крім жидівської нації.
Компіляція – (від латин. Compilation – крадіжка, грабіж). Неоригінальна, несамостійна літературна чи наукова праця, побудована на використанні чужих творів.


Голова культурологічного клубу «Українська цивілізація» Микола Заремба

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...