БОЖЕСТВЕННІ НАПОЇ СУРА ТА СОМА (НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ «РІҐВЕДИ» І «ВЛЕСКНИГИ»)

03.07.2016 | 15:26   Валентин Таранець
переглядів: 1203

Оскільки словʼянський напій сура поданий у текстах ВК з моменту його зародження і самі події, описані в ВК, відносяться до ІІІ тис. до н. е., а індоіранські сома та сура засвідчені після приходу цих племен із Причорноморʼя та Приазовʼя в Індію та Іран лише в ІІ тис. до н. е., то логічним є прийняття гіпотези про походження індоіранських напоїв із теренів Причорноморських степів. Очевидно, що сома є продовженням напоїв із класу сури, що існували у племен Причорноморʼя (словʼян, скіфів, індоіранців).

Постановка проблеми. У язичництві індоєвропейських (іє.) народів широко вживався той чи інший напій, що виступав також як пожертва богам і який пили разом із богами їхні шанувальники. Серед таких напоїв у давніх текстах часто називаються сома та сура, проте в дослідженнях їхня природа не знаходить однозначного тлумачення, і походження та змістовна сторона, як правило, покриті символікою та міфологічними сюжетами (Л. Рено, Т. Я. Єлизаренкова, Г. Людерс, Т. Оберліс, Р. Г. Уоссон). Про це писав ще Геродот, що в Скіфській землі росли коноплі, насіння якої люди кидали на гаряче каміння, після чого йшли дим і пар, одурманюючи всіх у юрті [2, IV (75)]. Згідно з «Ріґведою» (РВ), як зазначала Т. Я. Єлизаренкова, в аріїв було два напої: сакральний сома – безалкогольний галюційний та профанний сура, алкогольний напій із ячменю [4 ]. Давні індо-іранці широко приміняли цей напій ( soma-/haoma), але вчені ведуть більше ста років суперечки щодо рослини, яка при цьому використовувалася, і «задовільного рішення не знайдено до цих пір» [4, с. 342].

У цій сфері оригінальним, на нашу думку, виглядить дослідження В. Кульбаки та В. Качура, які на археологічному матеріалі катакомбної культури простежили проявлення соматичного культу, зокрема культу маку в Південно-Східному регіоні України [9 ]. Проаналізовані авторами артефакти належать до культури іє. народів у період їхнього перебування в Причорноморʼї та Приазовʼї в 4 тис. до н. е. [18 ]. Як пишуть В. Кульбака та В. Качур, у катакомбних племен простежується ритуал, «повʼязаний з жертвопринесенням через вогонь якогось напою з магічною дією» [9, c. 16]. У подальшому аналізі вчені повʼязують цей «напій з широко відомим в індо-іранському середовищі Сомою-Хаомою» [там само, с. 16 ].

У зазначеному регіоні в давній час перебували також племена індоаріїв та словʼянські, серед останніх руси, життя яких засвідчено в давній памʼятці «Влескниги» (ВК). Дослідження останніх років засвідчують, що ця памʼятка відображає реальні історичні події давнини словʼян та різні пласти їхньої мови, що знайшли відображення в різноманітності та варіативності словоформ [15; 16]. Все це дозволяє розглядати ВК як автентичну памʼятку і вивчати на її основі особливості життя давніх словʼян-русів.

Виходячи із вищеприведеного, вважаємо, що розгляд названих напоїв сура та сома на матеріалі памʼяток РВ та ВК зможе висвітлити деякі нові сторони вирішення існуючої проблеми походження напоїв, які вживалися у різних іє. народів. В основі нашого спостереження знаходиться аналіз вжитку словʼянами напою сури під час язичницьких ритуалів, що знайшли широке відображення в текстах «Велесової книги» (тексти та їх переклад взяті із книги Сергія Піддубного [8, с. 18-114]), та в індо-іранців, засвідчених у текстах «Ріґведи» [13; 14].

Хід дослідження. Серед різних словʼянських богів, про які йде мова в ВК, чільне місце займає Квасуро та його напій сура, тайну творення якого він отримав від богів. Цей бог [КВАСУРО] був « сміливим і сильним мужем і з богами розумівся» (ВК, дощ. 22), вочевидь, він був напівбогом. До нього прийшов Ладо і сказав « залити меди водою й усуріти їх на сонці», а Богумір відзначив, що « створене Квасуром [КВАСОУРОУ] слід називати суринією [СОУРЫНІЯ]». І цей напій широко використовували руси при славленні богів і на радість собі. Вважається, що це імʼя є «етимологічно спорідненим рос. квас» [11 , с. 282 ]. Незважаючи на це, все ж у цитованому словнику відносять імʼя Квасір до скандинавської міфології [там само, с. 282 ]. Дійсно, це імʼя згадується у скандинавських сагах, але, як там зазначається, Kvásir походить із роду ванів [22 (4) ], тобто із венедів, як нами було показано раніше [19 , с. 31-32 ]. Те, що Квасуро був одним із словʼянських богів, переконливо підтверджується в текстах ВК.

Звернімося спершу до напою, широко відомого у словʼян під назвою квас. В ЕСУМ свідчаться споріднені форми з цим же значенням у словʼянських мовах, які зводяться до псл. * kvasъ, що є близьким до kysnǫti зі значенням ʻкиснутиʼ [5, с. 416]. Близькість зазначеного кореня до аналогічних форм в інших іє. мовах (лат., балт., герм.) дозволяє допустити походження форми * kvas у вигляді запозичення із словʼянських. Як буде показано нижче, сура виготовлялась русами в результаті бродіння води чи молока з медом та добавками із різних трав, серед яких був і щавель. Безсумнівно, цей напій може бути співставлений з сучасним квасом. Вочевидь, не випадково квасець в діалектах носить також назву «щавель». Як зазначається в «Тлумачному словнику...», квас - це «кислуватий напій [...] його готують із житнього хліба [...] із фруктів, ягід або меду» [1, с. 532]. Нарешті, необхідно зазначити, що серед іє. мов у лит. вживається для позначення квасу слово gira. З вернімо увагу на близькість останнього до наймення широко відомого напою сура. Обидва терміни сходяться в імені бога Квасуро із ВК, який започаткував божественний напій, прийнятий словʼянами. Можна вважати, що цей напій, таїну творення якого дали боги для угамування спраги (д. 22), знав Квасуро. Він кислий на смак і може бути ототожненим із сучасним квасом.

Сказане вище підтверджується ще одним історичним фактом, на який нашу увагу звернула Любов Саннікова, за що ми їй дуже вдячні. В одній із візантійських хронік значиться, що посольство цісаря в 448 році під час гостин у гунів скоштувало «СТРАВИ» та напої «КВАСОС» і «МЕДОС», до цього часу гуни «пили тільки кобиляче молоко» [3, с. 14 ]. Очевидно, що гуни, будучи в північночорноморських степах запозичили страви та напої у словʼян, у яких у вжитку були квас та алкогольний медовий напій.

Повернімося до розгляду приготування напоїв та вжито к термінів сура / сурина в текстах ВК.

Перш за все, сурина вживається в значенні ‘напою’: (д. 3-а) « Пиймо сурицю на знак благості і єдності з богами» [ПІЙМО БО СУРИЦУ В ЗНАК БЛАГЪСТІ], (д. 4-Г) « з алишимо на суру молоко наше в травах» [ ОСТАВХОМ НА СУРІУ МЛЕКОІ НАШЯ ВО ТРАВ Ѣ Х], « і даймо сьому суритися» [ДАІМО СЕ СУРИТІСЯ], (д. 6-Є) « трава зелена […] і усуріти її на сонці нашому» [УСУРЯТИ Ю НА СОНМА НАШЕ], (д. 12) « суряну п’ємо аж до вечора» [А СУРІАНУ ПІЕМО А ТАЖДЕ ДО ВЩЕРЕ].

Як готовиться сура, маємо кілька варіантів: на ніч залишається на суру [НА СУРІУ] молоко [МЛЕКОІ], до нього додається щавель [ЩАЛЮ] та інші трави [А ІНІ ТРВІЯ] (д. 4-Г), все це повинно суритися [СУРИТІСЯ], потім його пʼють три рази в день, славлячи богів пʼятикратно. В (д. 6-Є) згадується знову трава, яку беруть до глеків, щоб усуріти [УСУРЯТИ] її на сонці.

В іншому варіанті (д. 22) необхідно залити меди водою [ВЪРЗЕТЕ МЕДЫ ВОДОУ] і усуріти на сонці [А УСОІРЕТЕ Е О СУНЕ], « a як вони бродитимуть [БРЕНДЕТЕ] і перетворяться в сурицю [ ДО СОУРІЦІ ] , тоді пиймо во славу Божу».

До пожертв словʼяни відносять: «плоди, овочі, квіти та зерно, молоко, суру питну, на травах озбраджену, і меди» (д. 24-Б), в іншому місці (д. 24-В): «мед, сура на дев'ясилі і щавлі удіяна та на сонці настояна три дні, а потім крізь вовну ціджена [СКРЕНЗ ВЪЛНУ ЦИЖДЕНА]», аби «мед віщий заколотити й варити» [МЕДЪ ВІЩІ ЗАТВРЖЕТІ] (д. 31).

У ВК співставляється наймення суро- з коренем іє. * sur-, що значить ʻсонцеʼ. Про це свідчать також тексти: (д. 4-В) « І йшли вони до Сури на південь» [ШЕД ІНІ ДО СУРІ НА ПОЛДЕНЕ], (д. 4-Г) « Сурія, світи на них і до нас» [СУРІА СВ Ѣ ТІ НА НЬ А ДО НЬ], « Першому славу Сурія стелить – Діду» [ ПЕРВ Ѣ БО СЛВА СУРІУ СТЛУДІДУ], (7-В) « Суря та була з нами» [ОД РОМЕІ ГОДЕ А СУРЯНТА ЯКОВА БЕНДЕ СО НЫ], (д. 24-В) « на сонці настояна [сурина] три дні» [І НА СУРІ СТАВІЕНА ТРІЕ ДНІ].

Окрім зазначеного, сонце має також інше кореневе вираження у текстах ВК : (д. 4-В) « Се Русь була відрізана від заходу сонця» [ОГРОЖДЕНА ОДЕ ЗАПАДУ СУН Ѣ] , (д. 5-А) « a тоді пішли на схід сонця » [ТАМО ТЩЕХОМ СЕН ДО ВОСХДЯЦУ СУНЕ], (д. 7-Г) « a ту маємо приймати, допоки Сонце родить » [ЯСЕТЕ ЯКОЩЕ СУНЕ ВРДЯТЕ] і т. д. У розглянутих прикладах поняття сонце засвідчено коренем СУН-.

До розглянутого гнізда слів із коренями СУН- та СУР- відносимо також варіант останнього у вигляді ЗОР-, що позначає в текстах ВК зірки на небі, наприклад: (д. 3-А) « хай виїде на них Зоря Віщая» [НА НОІ СУРІ ВѢШАТИ], також такі форми: (д. 1) « Світ-зоря, яке нам сяє» [СВЕТ ЗОРЕ НАМЕ СЯЩЕ], « ті світять зорями нам од Іру» [ТІ СВЕТІ ЗОРЕМА НАМО ОД ИРУ]. Вочевидь, розглянуте слово зоря в текстах представлено синонімічними коренями СУР- та ЗОР-, які різняться фактично початковим приголосним – глухим чи дзвінким, а голосні звуки належать до однієї групи - задньоязикових огублених.

Виходячи із вищевідміченого , зазначимо , що корінь СУР- вживається в текстах для позначення напою, а також значить ‘Сонце’ та ‘Зоря’. Раніше у нашому дослідженні відмічалося, що назва Сонце має спільні смислові риси із Зорею, а значить і єдині витоки у своєму походженні [17, с. 139-147]. Іншими словами, Сонце отримало наймення як ‘одна із зірок’. Саме таке розуміння щодо Сонця має його друга назва СУН-, що може бути віднесена до іє. * kwen ‘частина, один’. Така семантика підтверджується текстовим матеріалом із ВК, наприклад: (д. 7-Ж) « Та бо Зоря сонце провіщає» [ТА БО ЗАРЫНЕ СУНЕ В Ѣ СТЩА], а також вжитком паралельно СУН- та СУР- у позначенні Сонця: (д. 28) « а венеди осіли на землі, де Суне Сурь спить » [НА ЗЕМІЕ ІДІЕЖДЕ СУНЕ СУРЬ СПІАЩЕТЕ В НОЩЕ], або (д. 8/2/) « день помирає без суне суране» [ДЕН УМИРА БЕЗ СУНЕ СУРАНЕ]. В обох місцях вживаються сполучення «суне суране» [БЕЗ СУНЕ СУРАНЕ] (д. 8(2). Венеди осіли там, де Суне Сурь спить вночі (д. 28). Як наслідок, таке вживання позначенн я Сонця з допомогою двох коренів відображено в іє. мовах: * sun - та * sur -, які, як показано вище, мають значення ‘світити’ та ‘зоря’. Відповідники зустрічаємо в мовах: др. сълньце, стсл. слъньцє, укр. сонце, рос. солнце, схв. сŷнце, п. s ł o ń ce , лит. sáulė, прус. saule , гот. sauil, дісл., лат. l , дангл. sygil, д.інд. sūra-h [7, c . 354; 10, c . 521].

Таким чином, первинна мотивація щодо назви Сонця має в собі розуміння ‘одна із зірок’, що виражалося спершу з допомогою СУНА СУРО, а згодом в тій чи іншій мові залишився один із коренів. У деяких із словʼянських мов (стсл. слъньцє, др. сълньце, п. s ł o ń ce ) зустрічаємо корінь * s ū l ( n ), в структурі якого виділяються складові: * s ū - зі значенням ‘разом з…’ та *- l ( n ) ‘луна’ , що має в цілому мотивацію ‘той, що разом з луною’. Таке ж розуміння зустрічаємо і в германських подібних формах (гот. sauil, дісл. l ) , в яких Сонце в одній із едд виступає як ʻсупутник місяцяʼ [18 , с. 131-132].

Насамкінець необхідно зазначити, що корінь * son - має в анлауті щілинний глухий, що походить із зімкненого в * kwen у результаті палаталізації, відомої із часу існування іє. прамови і властивої мовам сатем. Але цей же корінь * son - присутній і в мовах германських, що належать до групи мов кентум. Вочевидь, відмічений фонетичний процес і зародження наймення сонця * son - відбувалися в час до появи зазначених двох груп іє. мов. Подібні випадки змішання одних та інших ознак, хоча і поодинокі, мають місце в мовах сатем та кентум [20].

Вище було зазначено, що слово сура повʼязується з напоєм безалкогольним під назвою квас, і, безсумнівно, походить від наймення КВАСУРО. Оскільки цей напій започаткував Квасуро, то відтеонімне квас необхідно розглядати як самий давній, первинний і безалкогольний напій у словʼян. Окрім цього, в текстах ВК, які мають різну хронологію відображення життя племен, відмічається, що під назвою сури скриваються й інші напої. Так, автор у текстах ВК звертає увагу на те, яку сурину і коли треба її пити (д. 23).: « І ще повинні знати, яку суру пити» [ЯКУ СУРЕ ПІЯЩЕ ДО СЕЩЕ ГРЕНДЕХОМЬ], зокрема: коли вої ни ідуть до січі, то пʼють інше питво, поді бно до живої води, в час тризни по померлих. Взагалі-то автор розрізняє «суру питну» [СУРЕ ПЫТВОУ] (д. 24-Б), яку приймають п ʼять разів на день у славу богів, і Бог дає нам також «суру пити смертну», йдучи на ворогів (д. 31). У цілому у текстах чітко виділяється два типи напою: сура «питна», безалкогольна (квас), та сура «смертна», яка приймалася воїнами перед боєм. Ця остання, мабуть, могла бути алкогольною, але, перш за все, вона давала людині силу, натхнення, сміливість, придавала хоробрості. Ці якості напою відомі нам із текстів Ріґведи під назвою сома, що була сильно галюційним засобом впливу на людину [3]. У текстах РВ вживається і назва напою сура, відомого як алкогольний напій. Оскільки індоіранці вийшли із Приазовʼя і пішли потім у напрямку Північно-Західної Індії, Пакистану та Ірану, то створені індоаріями веди у часовому відношенні були пізнішими памʼятками, ніж Влескнига. Це дозволяє розглядати напій сура у текстах ВК як первинний щодо соми та сури в Ріґведі. Ретроспективний погляд із позицій сюжету тексту РВ по відношенню до ВК дозволяє допустити, що в останніх існували серед напоїв жертовних різні типи сури, зокрема питна (безалкогольна та алкогольна) та «смертна» (галюційна).

З попереднього випливає, що сура мала широке семантичне наповнення і, мабуть, це залежало від того рослинного доповнення, яке визначало її тип. Більше того, нова сура могла отримати інше наймення. Саме таке передбачається в індо-іранському вжитку, коли появилися наймення напоїв у вигляді сома (вед. sόma -/ ав. haoma) та сура ( s ú r â-). Спільними для словʼянської сури та індоіранських сома/сура є процес приготування цих напоїв: вони настоюються на воді або молоці з добавкою меду та різних трав, після чого напій очищається через вовняне сито [див.: 13]. Залежно від трав напій був безалкогольним, алкогольним чи галюційним.

Оскільки словʼянський напій сура поданий у текстах ВК з моменту його зародження і самі події, описані в ВК, відносяться до ІІІ тис. до н. е., а індоіранські сома та сура засвідчені після приходу цих племен із Причорноморʼя та Приазовʼя в Індію та Іран лише в ІІ тис. до н. е., то логічним є прийняття гіпотези про походження індоіранських напоїв із теренів Причорноморських степів. Очевидно, що сома є продовженням напоїв із класу сури, що існували у племен Причорноморʼя (словʼян, скіфів, індоіранців). Про це свідчить і одна із легенд [14, X, 85 ], в якій розповідається про весілля Сури із Сомою. У цьому ж гімні [Х, 85 (40-41)] перераховуються чоловіки Сури: останній Сома, йому передував Гандхарва, до нього був Агні і ще раніше, народжений від людини (у тексті вживається перелік протилежний сучасному розумінню, зокрема, «перший - Сома» і т. п.). У цьому переліку Сома був четвертим чоловіком Сури, що свідчить про давнину існування Сури в міфології аріїв порівняно до Соми. Останній зʼявився після міграції індоаріїв із Приазовʼя в Індостан. До цього часу відносимо появу напою сома, який в ранішніх часах, відображених у текстах ВК, не згадується.

Про пізнішу появу напою соми та його спорідненість із сурою, розглянутою вище на матеріалі текстів ВК, свідчать певні ознаки притовлення цього напою, які подаються в РВ.

Сома має в текстах РВ різне смислове наповнення. Він може бути одним із основних богів рядом з богами Агні та Індрою [13, І , 18, 23, 43 , 91 ; 14, ІХ , 1-114 ]. В інших текстах це - рослина, яку замочують у воді, із якої після набухання видавлюють камінням сік, пропускаючи його потім через цідилку [13, І, 135 (6), 187 (9)]. До нього могли добавляти коровʼяче молоко, кисле молоко або ячмінне зерно. Такий напій діяв на психіку людини, викликав приплив сил, радісне збудження та супроводжувався галюцінаціями [14, ІХ ]. Цей процес знаходився у центрі божественного ритуалу. Напій був смачним, ним «опʼяняються» боги, перш за все Індра, і люди [14, IX , 47 ]. Він солодкий, медовий ( mádhu-). Саме у такому значенні ‘медовий напій’ вживається фін. sima та ест. mesi. Очевидно, це був час контакту окремих іє. племен та племен фінно-угорської групи (уральських мов). Назва сома могла відноситися до позначення рослини і власне соку [4, с. 326 ].

Сома нерідко ототожнюється зі Сонцем/Сурьєю, яке ярко світить (IX, 49, 54). Вважається, згідно з текстами, що сома походить із гори Муджават [13, І, 80; 14, X, 34 ], звідти приніс його орел на землю. Існує згадка про вузловатість рослини, яка очищується цідилкою [14, IX, 6, 15 ].

Сома був не тільки цілющим засобом, аде міг і нашкодити людині, навіть убити її, коли порушувалося його дозування [4, с. 348]. Він був сильною «стимулюючою і галюційною рослиною» [там само, с. 353 ].

У протилежність сомі у текстах РВ зустрічається також інший напій – сура ( sú râ-), який вважається алкогольним. У перекладі Т. Я. Єлизаренкова вживає до s ú r â- словосполучення «хмільний напій» [13, с. 612 ], що значить ʻалкогольнийʼ і призначався для людей. Він протиставлявся галюційному напою сома ( sόma -), що вважався напоєм безсмертя богів.

Вчені неодноразово зауважували, що назва сома мала в собі два поняття – напою та відповідної рослини, з якої виготовлявся цей напій. Як вище зазначалося, такою рослину для соми, вважаємо, був мак, досить галюційна рослина [9]. В. Кульбака та В. Качур знаходять зображення маку на культових речах у різних народів, включаючи традицію індо-іра нських народів, відображену в памʼятках Ріґведи та інших. «Час зародження цього культу очевидно відноситься до періоду індо європейської спільності, ще до відокремлення від неї індоіранської (арійської) гілки» [9, c . 24]. Аналіз численних елементів соматичного культу дає авторам право говорити «про територію України, як про відправний пункт, з якого почався процес розселення індоєвропейських племен під час відгалуження від них індоіранського етносу» [там само, с. 48].

Лікувальні властивості рослин маку відомі ще з доісторичних часів і зустрічаються археологами в палеолітичних будівлях Старого і Нового світу. Особливо поширеним у культурі народів був мак снотворний ( Papaver somniferum ), що поширився, вірогідно, із Західного Середземноморʼя у напрямку Східної Азії [12, с. 221]. Основні райони вирощення і культувації наркотичного маку, це - Китай, Середня і Мала Азія, Індія. Н. С. Морозова зазначає, що «опійний мак, як правило, розводять в горах, на висоті 1500- 2900, а масляний - на рівнинах» [там само, с. 221]. Згадаймо, як вище зазначалося, цілющу рослину для соми приніс із гір орел. Приготовлений із маку напій безсмертя пропонувався богам у час пожертви, а також його пили всі, хто приймав участь у цій церемонії. Згадка в РВ про «вузловатість» рослини, що примінялась при виготовленні соми, також узгоджується з природою маку. Згадані вище В. Кульбака та В. Качур пишуть про снотворний мак, що він може мати до десяти квіток, для яких «характерне потовщення стебла під маківкою (вузлик, колінце)» [9, с. 20 ].

Вживання маку чи його як складову в різного роду напоях давало людині силу, свіжість. Н азва мак має подібну форму в усіх словʼянських мовах і зводиться до псл.* mak ъ , пор. також лтс. magone, двн. m â go , maho [6, с. 364 ], із яких може бути реконструйований корінь іє. * mak- . Вважаємо, що зімкнений приголосний в сатемних мовах у результаті палаталізації * k > χ > s змінився до вигляду - s- . Звідси появилися в іє. мовах форми * mase та її метатеза * same (пор.: симетрія / асиметрія у мовах [ 21 ]), з якої витворилися наймення напою вед. sόma - та ав. haoma. Подібна метатеза типова для давнього періоду мов (пор.: фін. sima та ест. mesi ʻмед; медовий напійʼ). Від іє. кореня * mak- походять слова укр. магічний, магія, макуха, у словʼянській міфології є богиня Макоша, «символом якої був мак» [9, с. 18]. Очевидно, що етимологія слів псл. * mak ъ та сома підтверджує смислову спорідненість зазначених понять, засвідчуючи одноразово, що ав. haoma є первинним щодо вед. sόma -.

Висновки. У ході аналізу божественних напоїв соми та сури в текстах ВК та РВ отримано такі результати:

1. Згідно з текстами ВК, які є давнішими РВ, Бог Квасуро започаткував божественний напій, який отримав наймення: квас (сучасне) , сура, суриця.

2. У текстах ВК чітко розрізняється два типи напою сури: питний (безалкогольний) та « смертний» (галюційний). Передбачається наявність у словʼян також напою сури як алкогольного. Сусідство словʼян у цей час (ІІІ тис. до н. е.) з іншими племенами, зокрема індоіранськими, дозволяє передбачити вживання цих напоїв також в останніх.

3. У бою, в роботі та побуті словʼяни приймали один із типів напою сури, зазначених вище.

4. Міграція індо-іранців у напрямку Північно-Західної Індії в ІІ тис. до н. е., як свідчать тексти РВ, привела до вжитку сильногалюційного напою у вигляді соми (вед. sόma - / ав. haoma), а також алкогольного сура ( s ú r â-).

5. Наймення сома як галюційного напою появилося в результаті примінення при виготовленні напою з рослиною мак.

 

Л ІТЕРАТУРА

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.
  2. Геродот. Мельпомена. Том IV . / Геродот. Історія в девʼяти томах. (ред. П. П. Толочко). - К.: Наукова думка, 1993. - С. 180-228.
  3. Драган Р. Велика сім’я (Індо-Европейці). – Лондон–Гаґа: вид-во «МЛИН», 1976. - 101 с.
  4. Елизаренкова Т. Я. О соме в Ригведе / Т. Я. Елизаренкова. – Мандалы I Х-Х I . – М.: Наука, 1999. - C . 323-353.
  5. Етимологічний словник української мови / Гол. ред. О. С. Мельничук. -У 7 т. – К.: Наукова думка 1982. – Т. 2. - 571 с.
  6. Етимологічний словник української мови / Гол. ред. О. С. Мельничук. -У 7 т. – К.: Наукова думка 1982. – Т. 3 . - 552 с.
  7. Етимологічний словник української мови / Гол. ред. О. С. Мельничук. -У 7 т. – К.: Наукова думка 1982. – Т. 5. - 704 с.
  8. Ілар Хоругин. Влескнига : науково-популярне видання / Ілар Хоругин. Переклад, примітки та коментарі Сергія Піддубного. - Вид. 2, уточнене, розширене. - Голованівськ, 2010. - 340 с.
  9. Кульбака В., Качур В. Соматичні культи бронзового віку півдня Східної Європи / Володимир Кульбака, Віктор Качур. - Маріуполь: издательско-полиграфический центр ПГТУЮ 1998. - 60 с.
  10. Левицкий В. В. Этимологический словарь германских языков / В. В. Левицкий. - Том 1. - Винница: Нова Книга, 2010. - 616 с.
  11. Мифологический словарь. - Главный редактор Е. М. Мелетинский. - М.: Советская энциклопедия, 1991. - 736 с.
  12. Морозова Н. С. Порядок маковые (Papaverales). ­Семейство маковые ( Papaveraceae ) / Н. С. Морозова. // Цветковые растения. - Том 5. - Часть 1. - (Под ред. a кад. AH CCCP А. Л. Т ахтаджяна). - М.: «Просвещение», 1980. - С. 217-222.
  13. Ригведа. Мандалы I - IV (Издание второе, исправленное, подготовила Т. Я. Елизаренкова). – М.: Наука, 1999. – 768 с.
  14. Ригведа. Мандалы ІХ-Х (Издание подготовила Т. Я. Елизаренкова). – М.: Наука, 1999. – 560 с.
  15. С латин Н. В. Влескнига. Исходные тексты. Буквальный перевод / Н. В. Слатин. – Пер. с древнерусского, подготовка древнего текста, примечания. – Омск, 2006. – 496 с.

16. Таранець В. Велесова книга (історико-лінгвістичне дослідження) / Валентин Таранець. - Одеса: Вид-во КП ОМД, 2015. - 173 с.

  1. Таранець В. Г. Діахронія мови: Збірка статей / За заг. ред. проф. Л. М. Голубенко. – Одеса: Друкарський дім, 2008. – 232 с.

18. Таранець В. Г. Трипільський субстрат: Походження давньоєвропейських мов / В. Г. Таранець. - Монографія. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. – 276 c .

19. Таранець В. Г. Українці: етнос і мова : монографія / В. Г. Таранець. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. - 364 с.

  1. Широков О. С. Вероятностные обоснования реконструкции “кентум/сатэм” // Сущность, развитие и функции языка (отв. ред. акад. Г. В. Степанов). М.: Наука, 1987. – С. 89-94.
  2. Steriopolo O. Аsymmetrie im Sprachsystem und ihre Bedeutung für die Entwicklung der Sprache // Olena Steriopolo. - Germanistik in der Ukraine. – Jh.9. Kyjiw, 2014. – S. 108-113.
  3. Sturlusonar Snorra. Ynglinga saga. - Heimskringla (див. Інтернет ресурс = http:// www. heimskringla. no/ wiki/ Ynglinga_ saga).

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...