Діалектизми Голованівщини

14.06.2016 | 10:39   Сергій Піддубний
переглядів: 1754

Кожне українське слово то Божий дар. Ним фіксується філософія нашого життя – вірування, культура, звичаї та традиції, наші радощі і болі. Це наш образ і характер. Навіть не усвідомлюючи того, через мову ми маємо постійний зв’язок із нашими пращурами, а отже перебуваємо під їхнім духовним захистом. Тому з певністю можна говорити: кожне наше слово то наш Оберіг.

Кожне українське слово то справжній Божий дар. У ньому зафіксовано філософію нашого життя – вірування, культура, звичаї та традиції. Навіть не усвідомлюючи того, через мову ми маємо постійний зв’язок з нашими пращурами, а отже перебуваємо під їхнім духовним захистом. Тому з певністю можна говорити: кожне наше слово то наш Оберіг.

Голованівщина (а особливо село Крутеньке) в мовному відношенні зберігає чимало цікавого для дослідника. Якщо ви десь почули, що рушник чи сорочку треба поставити на лавку, а не положити, знайте, ця людина з Голованівського району Кіровоградської області. Тут все повинно стояти. В цьому краю живуть люди, які ніколи ні перед ким не гнулися, ні перед ким не ставали на коліна, і лягали, а точніше падали, хіба що на полі бою, якщо їх діставала куля чи стріла ворога. Про твердість характеру місцевих жителів говорить також відсутність у їхній мові м’якого „ра”. Вони кажуть: кучеравий, бурак, радно, порадок, буран (бур’ян) і т. п., бо знають, що є носіями древнього українського говору, мабуть, ще з епохи Первосвятителя Рами і батька Ора, архетипи імен яких і зберігають у своєму мовленні. Та і пояснення щодо походження цих слів логічніші. Наприклад, порадок (порядок) – з того самого ряду, що й віра, правда, право, порада та Україна – раду давати, лад наводити; буран – бо ранить посіви, додає клопоту людям...

А ще слова, які починаються на голосну, мешканці сіл прикривають приголосною «г», хоч і піджартовують над собою: “Поїдемо з Гандреєм в Гумань, зайдемо в гаптеку й накупимо госеледців та гогірків”. Вони погоджуються, що це не літературно, але разом з тим добре знають, що „мова – це не мертва система символів, а живий організм, система первісних образів” (О. Потебня) і не збираються відмовлятися від надбань, які передали їм батьки та діди. Бо то вища цінність, то душа народу, а не суха наука.

Етимологи могли б багато почерпнути тут для себе. Наприклад, цілком можливо, що саме від невідомого науці слова „плусте” (жирне, липке) пішло слово „пластилін”, від „калне” (брудне) – назва села Калниболото, а походження слова „галатин” (легковажний, пустий чоловік) може належати ще до тих часів, коли наших предків називали галатами...

Підтвердженням того, що голованівці зберігають найдавнішу говірку українського народу є також 1140-річна пам’ятка літератури та історії України Влескнига, де зустрічаються такі наші слова як гондзя, крижувати, генбель, гордин, тако, тамо, туто, пудо

Відгомін сивої давнини чуємо і у вимові слів мнясо, здоровля тощо. Щоправда, такі особливості сьогодні притаманні більше людям старшого віку, але вони ще є і безумовно збагачують та прикрашають нашу мову.

А тепер до уваги читача записані автором діалектизми, яких немає навіть в 11-томному “Словнику української мови” (видання 1980-тих років) та у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” (2001 р.). Їх немало-небагато – аж 289.

 

Сергій ПІДДУБНИЙ

апрОше! – весільний вигук, яким запрошують до частування на весіллі (чи не від нього французьке approche наближення?). Не виключено, що це поєднання "а" і "прошу".

бавЕлка, бовЕлка – нитки для вишивання;

балдА – недотепа;

барахлИть – не ладиться, дає збої;

басИти, басом дивитися – скоса зі злостю;

батьОрити (батАти, батувАти) – різати великими шматками;

бЕґер – великий дрючок;

безлАберний – безтолковий;

белібердА – нісенітниця, дурниця;

бЕрко – справний, міцний, спритний і завзятий хлопець, можливо, походить від слова "беручкий";

білошвЕйка – швачка найвищої майстерності;

бОбка – коротка чоловіча кофта на змійці;

бОмбатися – важко йти, плентатися;

бОмки бити – байдикувати;

бОна – двостатева людина, гермафродит;

брАчка – брачна лопата, черпак;

бУбка – ягідка;

бУлькатися – купатися, пускати бульки;

бурАчики – столові буряки;

бурУльбашка – якийсь круглий наріст на чомусь чи на комусь;

бусурмАнитися супитися;

бУчок – палиця;

варвОтня – гармидер, метушня;

вбирАтися – одягатися;

вбОри – те саме, що й вбрання;

вбувАтися (убувАтися) – звикнути;

взбУчка, дати взбучки – насваритися, буквально: набити бучком (палицею);

верлигЕнь – великий;

вИвірка – посудина (переважно з кори дерева) на певну, вивірену кількість сипучої продукції (муки, зерна тощо);

вИдавка – давати щось дуже мало, мала доля;

видАть – мабуть, напевно;

викабЕлюватися – хизуватися, ставити щось із себе:  

вИбриндитися – одягтися зухвало, з претензіями на оригінальність і вишуканість;

випЕндрюватися – те саме, що й викабелюватися;

вИшептатися – вийти з грошей;

відз і ґО рний – кокетливий, чепурний, спритний;

відчАпатися – відійти від хвороби, одужати;

воєвОдець – те саме, що й полководець;

впІрити – вдарити;

впомИні – в спомині;

встИдно – соромно;

втаковИтися – налагодитися, нормалізуватися;

втім Яшити – втокмачити, вбити в голову (в тім я);

втохмАчувати, тохмАчити – втокмачувати;

втрАскатися – забруднитися в болото;

гАдячий – так називають злого собаку;

галатИн – легковажний чоловік;

гандрабАтий – крупна, велика незграбна людина;

гаплИк – кінець;

гателИти – сильно в щось бити;

гИржики – безпідставний сміх;

годОк – ровесник;

гордИня – поважна, достойна людина;

гошкодЕрник – збитошник, непослух;

грамУзяти – погано, неакуратно писати, малювати;

гранчАк – гранчаста 250-грамова склянка;

грУшка-манУшка – приманка, гарна обіцянка;

грУшка-минУшка – так кажуть про те, що скоро минає, проходить;

гУджа – взяти! (команда для собаки);

гундОсити – гудіти, говорити в ніс;

ґАрбатися – порпатися;

ґвАзяти – робити щось (наприклад, фарбувати) без смаку, недбало;

ґЕбати ледь дихати;

ґевЕґа – роззява;

ґелемЕгати – говорити не зрозуміло, як п'яний;

ґЕмбель або гЕнбель – кінець, загибель;

ґЕмби – губи (образливе);

ґОнзя – неохайна, брудна, зачухана людина;

ґОнзяти – бруднити, не гарне чинити;

ґрАса – заміс;

ґузОк – вузол;

деркАчка – приміщення де деруть дерть;

джулубАйка – так кажуть про щось мале, наприклад, про маленьку квартиру;

джулубАтися – колупатися, длубатися;

дзиґонІти – тремтіти від холоду, видаючи одноманітні звуки;

дІлниці – межа, що розділяє своє і громадське (раніше у вигляді валу);

догибЕлі – дуже багато;

дотУмкати – додуматися, здогадатися;

дрАглювати – виймати з ягід кісточки;

дрАзка – тріска дерева загнана під ніготь;

драпАк – жорсткий віник для вимітання листя з трави тощо;

дрИн – дрючок;

дурнАтій – дуже дурний чоловік;

духопЕлити (віддухопелити, надухопелити) – крепко бити;

єрепЕнитися – горлапанити;

жид – горобець;

жУчити – підбурювати, налаштовувати;

зАвкридно – заздрісно;

загА – печія;

заґОзяний – замурзаний;

заґодзенІти – замерзнути;

заграбАстати – захопити силою, загребти, загарбати;

зажАбистий – скупий;

закавУлок – глуха частина вулиці, тупик;

заказАтися – посилається, передбачається „гарний день сьогодні заказується”;

закапАрити – щось зачати як-небудь, організувати погано (див. капарити);

закапЬОрщик – призвідник чогось поганого;

запахтОрити – поставити, не пам’ятаючи де;

заплИваний – який нервується через дрібниці і довго не може заспокоїтися;

зАритися – зазіхати;

захвОйдати (ухвойдати) – замурзати;

звивАтися – в значенні щось швидко і метко робити;

зернЯта – підсмажене насіння для лузання:

заскорУблий – закостенілий, засохлий;

зверЕдити – стривожити, зачепити;

зІпати – ледве дихати;

їйбО-прИсійбо – особливе запевнення, буквально: присягаюся богом;

калапУцяти – так-сяк робити:

калдИкнути – вдарити по голові;

калнЕ – брудне (переважно щодо білизни);

кАльвін – безсердечна людина, камінь, Каїн;

кАлякати – брудно писати, незрозуміло говорити; П. Куліш у вірші „Солониця” подає слово „закаляли”: „Затоптали, закаляли Козацькою славу”, тобто, споганили.

кандалИ – важке, незручне взуття;

капАрник – партач, нехлюй:

карапЕт – танець;

карабкАтися – лізти, вибиратися;

кардибалЄт – гулянка, веремія;

кардигАрня – невелике приміщення для зберігання фуражу, комора;

карнАти – коротити, краяти, різати;

кИркання – горловий крик у курей;

кирнИця – криниця;

кихкотІння – неголосний, прихований сміх;

кихкотІти – неголосно сміятися;

кількОро – кілька штук;

клапАчка –  назва крупного сорту вишень;

клУмитися – вовтузитися, товктися;

клУша – неповоротка, незграбна жінка;

кльон – так на відміну від клена звичайного місцеві жителі називають клен американський;

кОбзя – неповоротка людина (стосується більше старих людей);

кОзи – налипання в носі;

коЇць – клітка для кролів;

кОй-де – де-не-де;

колІсники – решітка на дно топки до плити;

кОмляти – жувати беззубим ротом;

конОзитися – вовтузитися;

кошОвка – кошик;

кот! – наказ “геть!” стосовно кішки;

крижАлки – квашена капуста в цілому вигляді;

крИжити – різати;

крижувАти – розрізати на певні куски;

куфАйка – фуфайка (від кутатися);

лАга – брус, до якого прибивають дошки на підлогу;

лАгер – споруда для тимчасового (переважно літнього) утримання худоби;

лампАчка – мухобійка;

лампІчити – робити щось абияк;

лапкИй – той, у кого все липне до лап (рук), злодій;

латУра – страва, яку готували під час голодомору: затірка із борошна;

лаціЯн – повій;

лЕгінь – юнак, хлопець;

лЕйба – жид, а також – лінива, неповоротка людина;

лИбитися – сміятися єхидно;

лИндати – тинятися;

ліпАк – паливо для печі, зліплене із  коров’ячого гною та соломи і висушене на сонці;

ллянИчка – хустина з лляного полотна;

лупанУти – з’їсти з апетитом;

маламУрити – їсти апетитно;

малАнець – так називали в селі Крутеньке єврея або грека;

мандИрка – форма для випічки хліба з хвилястими краями;

мАндрики – біла глина зліплена в кулі;

мадриґувАти – мудрувати;

маламурити – їсти з апетитом;

манОрія – якась негарна риса характеру;

марафЕт – порядок;

матрОска – ситцева жіноча кофта на ґудзиках;

маштАрка – окреме невелике приміщення в конюшні для кінського спорядження;

мЕрво – сварка, скандал, веремія;

мИмра – той, хто мимрить, не конкретна, невиразна людина;

місІнь – волосінь, нитка для вудки;

мнЯмля (мямля) – не рішуча, не смілива людина, та, що мнеться; 

мОнятися – зволікати;

морОзити – говорити дурниці;

москАлик – маленький червоненький з чорними цяточками жук, який любить грітися на присьбах селянських хат;

мудОхатися – морочитися, зволікати;

мудрствУвання – демонстрація мудрості, проявлення її там, де є простіше вирішення питання, або з метою забалакати проблему:

мур – у значенні сили і могутності. Наприклад, про кремезну людину кажуть: сильний як мур;

мурЕлі – абрикоси;

навІґлі – робити щось не з руки, не дивлячись;

назадгУзь – задом наперед;

наповрАтитись – наполягати;

напрАсливий – упертий, наполегливий;

напрАслина – наговір, наклеп;

напУгатись – натягти на себе багато одягу:

нарАвитися – подобатися . Декому видається, що це калька з російського «нравится», але не виключено, що воно походить від давньослов’ янського  слова «нарава», яке до сьогодні зберігається у словенській мові в значенні «природа» ;

настрополИти – нарадити, налаштувати, настроїти проти когось;

невдОби – непридатні для обробітку землі;

невзгОди – нещастя, лихо;

нерадИвий – безтолковий, неакуратний. Це слово є у російських словниках, однак воно має чітко виражені українські складові: той, хто не може дати собі ради;

нечвИда – нехороша людина, негідник;

ні сендИ ні тендИ – ні се ні те;

нюшкО – пронира;

оббубАрити – постригти наголо, тобто зробити голову як бубку (ягідку), або як бубон;

оно, ондОчастка, вказує на якусь подію або явище, чи на щось віддалене;

опА – вигук, яким завершується якась дія: „Іван підхопив малого і підняв до турніка: „Опа! Тримайся. Молодець!”; а також висловлення здивування, розчарування: „Хлопці вирішили їхати навпростець, але шляху мотоцикла стала велика калюжа: „Опа, приїхали!” – невесело мовив той, що за кермом”;

осіЯти – опинитися;

осьдО (озьдо) – ось;

пАгністі – нігті на руках;

пАплятися – піклуватися, проявляти особливу турботу, наприклад, про тварин;

парталИга – великий шматок;

паУтькало – пугач (птах);

пекІнь – відкрите місце на сонці, там де дуже пече;

передибАти – перестрівати;

підґАрля – те, що нижче підборіддя, під горлом, ;

підпАляний (а) – надто завзятий до роботи;

підшмАляний (а) – те саме, що й підпаляний;

пІчкати – насильно годувати, напихати; щось нав’язувати;

плустЕ – жирне, липке (переважно про погано вимитий посуд);

поверЕдити – зачепити рану, пошкодити;

покАмість – поки, поки що;

попрАтуха – людина, яка любить порядок, чепуруха;

поцАпатися – посперечатися, погиркатися;

пОцятися – довго щось робити, забавлятися, цяцькатися;

прАжити – кип’ятити у печі молоко;

прАслина – дерев яна перекладина;

прАтати – прибирати, наводити порядок;

придибЕнція – незвичайна історія, оповідка;

протрахАти – підсихати;

профУра – пройдоха, пройдисвітка;

прохІндей – пройдисвіт, аферист;

прошнЯпити – прогавити, пропустити щось через неуважність;

пУдо – тепла пора року, коли вже можна садити гарбузи, огірки – припадає на 5 травня;

пУрис – людина, що зображає себе щось значуще, хоча насправді вона нижчого стану;

пУцька – чоловічий статевий орган;

пУшка – чутка, плітка (пустити пушку по селу);

радовлЯний – виріб з грубої, домашнього виробництва тканини;

ржА – іржа;

рИпиця – леп; бруд, що аж рипить під руками ;

рИнзяти – рюмсати, плакати;

розвинтИтися – розбалуватися, розпаскудитися;

роздрУхуватися – відходити від сну, ворушитися;

розсусОлювати (сусолити) говорити багато, але нічого не робити, жувати жуйку;

рубАшка – чоловічий літній одяг на дві поли, тобто „розрубаний” на грудях зверху донизу. На відміну від рубашки сорочка має виріз і одягається через голову;

ругАтися – давати прочухана, сварити, лаяти:

ружО – рушниця;

рундЕлик – ковшик для води;

рЯха – морда. У Влескнизі (ІХ ст.) ряха – образ;

свАтьба – весілля (сват-сватання-сватьба);

спірвАти – схопити;

спосУдитися – розжитися, виманити;

стрипихАтий – щось безформне, стирчить на різні боки;

такО – так, отже;

тамО – там;

тЕлево – пузо;

телевкАтий – пузатий;

терендІти – базікати, ляпати язиком;

тИрки дати насварити, лупки дати:

тІсто – в розумінні локшина домашнього виробництва;

трУпішати – трухнявіти, старіти, відмирати; 

тУрок – недоумок, тупиця; 

турувАти – наполегливо доводити, втокмачувати;

тУча – в значенні злий і невдоволений;

трахомУдія – нерозумне заняття, вигадка тощо;

тріплО – базіка, пустомеля;

тутО – тут;

уклАдна, уклАдненька – людина, що має підхід до іншої людини – привітна, ввічлива;

учвОрити – вкоїти;

Ушлий – досвідчений, знаючий;

фаЄрка – кільце, що закриває плиту до топки;

фІтькати – транжирити;

фІца – пуста, легковажна дівчина або молода жінка;

фурИчити – відповідає чомусь, діє так як треба;

хабУтати – закидати при хотьбі ногою;

хаЮся – погана хазяйка, нечепура;

хвирлЯти – кидати;

хИвкання (хивкати) – кашель (початкова або залишкова стадія);

цЕтлик - квитанція;

чарА – сковорідка;

чавкотнЯ або чвакотня – болото;

чамурИня – болотяна трава;

черезчУр – занадто, надмірно;

чикрИжити – те саме, що й крижити, різати;

чИнка – лезо для безпечної бритви;

чиркУші – сорт солодких диких слив;

чихвОстити – сварити;

чищалкА – дерев яна друзка або залізна пластина для очищення від болота взуття, сапи;

чмо – ненадійна, ніяка, неконкретна людина;

шабатУра – корпус чи оболонка від чогось;

шалабЕт – легка будка для домашніх потреб, різновид шундика;

шалинА – глухе місце, зарослі кущів і бур’яну;

шикирЯти – не вимовляти літеру “р”;

шИпздик (шибздик) – маленький, нікчемний чоловічок;

шкрОмбати – дуже чутно тягнути ноги, шкрьобати;

шмАлко – дошкульно;

шолушИння – лушпиння;

шУндик – невелика споруда для госпо­дарського причандалля;

шупОртатися – щось шукати, ритись, шарудіти;

шУстати – чистити цибулю, часник від землі та зайвого лушпиння;

щІпалка – комаха із рогами на задній частині тіла, що щіпається;

явувАти – жити, триматися наперекір життєвим негараздам.


Із книги "Голованівщина: від Трипілля до сьогодення". 

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...