Дуб і яблуня. Уривок з книги «Становлення тваринництва та лікувальної справи на Синській землі».

19.05.2016 | 12:31   Станіслав Рудик Олександр Глухий
переглядів: 702

Хоча представники християнства намагалися знищити віру у дуба та самі дерева, але у Біблійній традиції дуб займає особливе місце (Біблія писалася на основі праукраїнських ведичних книг). Дубова емблема Ісуса Христа є символом твердості у вірі і чесноті. Хрест розп’яття також був виготовлений із дуба. Для семітів дуб є символом гордості і зарозумілості.

Прийом до школи проводили в лісі, біля священного дерева (дуба), у присутності інших лікарів, із жертвопринесенням. Майбутній наставник звертався з промовою до своїх учнів, у якій вселяв їм доброчесність, зречення від їхніх пристрастей, любові, ненависті, гордості, ревнощів, грубості, лінощів, хитрощів тощо. Слід зазначити, що тотем «священний дуб» з України занесений до Індії та Греції. Цей тотем протягом довгого часу зберігався на терені України. Так, «священний дуб» багато віків поважали на території України.

Дуб був священним символом наших пращурів. Білий вепр, як символ України, завжди поєднувався з дубом. Біля дубів приносили в жертву вепрів, а їх щелепи з іклами «вправляли» в стовбур дуба.

Такі дуби були підняті з дна Дніпра в 1909 та 1975 роках. Вони «походять» зі священного дубового гаю, який знаходився в часи праукраїнської культури біля місця, де тепер Десна впадає в Дніпро. Це було сакральне місце наших пращурів.

У живе дерево вмонтовувались щелепи з іклами вепра, які з часом заростали і на поверхню виступали ікла. Такий тотемний дуб був знайдений і на Чернігівщині, в стовбур якого вмонтовано було дев’ять щелеп з іклами, по три в ряду. «Добрий дуб» згадується також у літопису під 1169 роком «на Желані» (передмістя Києва).

Інтерес уявляє дуб, який знайдено у Дніпрі в 1975 році. Він сягав 10 м висоти, діаметр біля кореня становив 2 м. На висоті шести метрів в дуб були вмонтовані дев’ять щелеп вепра, які створили квадрат. Щелепи вмонтовані на глибину до 18 см і ззовні виділялися лише ікла. Радіовуглецевий аналіз свідчить, що дуб попав у Дніпро у середині VIII ст. (Боровський, 1982). Це свідчить про те, що в пращурів існували вимоги навіть відносно висоти розміщених щелеп.

Пращури рахували, що в дубі втілене світове дерево - Прадуб, який росте у Вирії та родить молодильні яблука, які дарують богам безсмертя. Це дерево Перуна - бога блискавки і грому. Пращури вірили, що у ньому живуть душі хоробрих воїнів-ратаїв.

У кроні дуба живе і Перун, і коли він у гніві, то потрясає світом, метаючи вогняні стріли, в одну мить спопеляючи непокірних. Дуби Перун помічав міткою - блискавкою. Такі дуби особливо цінувалися і їм давали назву - Перунів Дуб, Добрий Дуб. Такі дерева оточували ореолом слави, здійснювали обряди, ритуали (жертвоприношення, клятву, суд), влаштовували свята.

Нині вчені довели, що дуб - найнебезпечніше дерево під час грози, притягуючи електричні розряди. У змішаному лісі зі 100 ударів блискавкою на дуб припадає 54, тополю - 24, смереку - 10, сосну - 6, бук - 3, акацію - 1. Береза, клен та горіх не зазнали жодного удару. Дуб притягує блискавку, ймовірно, через глибоку стрижневу кореневу систему.

Українці цінили пошкоджені блискавкою дуби. Щоб велися добрі коні, то у конюшні клали шматок дерева, розбитого громом.

Значення дуба у житті праукраїнців було надзвичайно великим і їх традиції збереглися до сьогодення. На прикладі дуба (хоча і інші дерева були важливими) проведемо тисячолітню ниточку, яка зберегла дух наших пращурів.

Праукраїнці називали дуб аналогом Світового Дерева, тобто Першодеревом, що зросло на піску, піднятому з дна первісного океану. Про це свідчать галицькі колядки та заклинання: «На морі-океані, на острові Буяні стоїть дуб...».

Дуб завжди означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Дубова палиця жреця символізувала твердість влади, суворість, а вінок із дубового листя - гідність, міцність, силу. При народженні хлопчика казали: «Нехай ваш синочок росте, як дубочок» і садили дубочок.

Дуб настільки був священним, що помінявши віру слов’яни вирізали статуї Перуна лише з дуба (Перунове дерево). Був спеціальний ритуал освячення статуї. Перед нею запалювали «живий вогонь з дубового древне» шляхом тертя дубових паличок. Цей вогонь щорічно поновлювався на Іванову ніч (з 7 на 8 липня). Це дерево чисте, добре і святе.

Дуб був завжди часткою різних святкових дійств. Так, у Клечальну неділю парубки ставили «обрядового дуба». Це була суха дубова жердина, до якої кріпили колесо і прикрашали квітами, травою, стрічками. Навколо «обрядового дуба» хлопці і дівчата вели танок та співали.

З Троїцьким четвергом також пов’язаний дуб, тому цей день називали Сухим четвергом. У цей день заборонялося косити траву, різати зілля, бо кожне дерево і травинка, коли їх торкатися, можуть усохнути.

Праукраїнці вважали дубові гаї житлами богів, їх вшановували і категорично забороняли рубати. Може цим можна пояснити існування дубів-довгожителів.

З прийняттям християнства церква постійно боролася з вірою у священність дубів і впродовж сотні років знищувалися такі дерева. Навіть відомий церковний діяч, київський патріарх Феофан Прокопович ще у XVIII ст. заборонив «під дубом пісні співати». Це ще раз підтверджує, що церква постійно намагалася знищити все те, що пов’язувалося з праукраїнцями.

Коли наближався період родів, то жінки приходили до дуба і промовляли: «Дай нам, великий дубе, сили родити так легко і багато, як ти народжуєш своїх дітей».

Дитячі сухоти також лікували дубом. Дітей поміщали у пошкоджений блискавкою дуб, потім дев’ять разів обходили навколо дерева з дитиною і вішали на гілках дитячі сорочки. Після повернення додому, дитину купали у воді, взятої з дев’яти криниць (потічків) і обсипали тіло попелом із семи печей.

Особливо цінними були дуб і береза, які росли поруч, або були зрощеними (нині подібне зрощення є на Вінниччині). Існував весільний обряд триразового обходу молодят навколо таких дерев. Ці дерева є символом вічного кохання, де дуб уособлює чоловіка, а береза - жінку. Після обходу цих дерев, молодята приносять у пожертву весільний хліб і напої.

Коли приходили свати і домовлялися про весілля, то промовляли: «У вас є береза, а у нас дуб. Давайте разом гнути».

Праукраїнці вірили, що душі небіжчиків перевтілюються у дуби. Через це поховання були у дубових гаях на деревах чи під деревами. Під дубами закопували святих та загиблих героїв. Часто для поховання використовували дубові колоди, тому казали: «Дуба врізав чи одів дубову сорочку». При спалюванні небіжчиків попіл поміщали у горшки, які ховали у дупла дубів.

Дуб поєднувався з міцністю, красою, довговічністю. Тому про чоловіків казали: «Міцний, як дуб. Красивий, як дуб. Кремезний, як дуб». Освячені у Перунів день жолуді використовували у магії родючості. Як чоловічий оберіг жолуді носили на шиї у ладанках. У цей день жінки виготовляли вінки з гілочок дуба і одівали на голову чоловіка. Такі вінки зберігалися вподовж року і при хворобах додавалися листочки до чаю чи купелі. Листя дуба з такого вінка жінки використовували в оздоровчій магії, додаючи до купелі і замовлювали:

Гой, Дубе, Дубе,

Мій діду любий,

Ходи в господу До нашого Роду.

На наших мужів (синів)

Дай свої сили,

Щоб злії духи їх не косили.

На наших мужів (синів)

Дай свої м’язи,

Щоб злії духи Не рвали в’язи.

На наших мужів (синів)

Дай свої моці,

Щоб були з Перуном На кожному кроці!

Праукраїнський тотем дуб був складовою святилищ Греції та Риму.

У Давній Греції святилищем Зевса у Додоні був старий дуб, під яким було джерело. За шелестом листя цього дуба жерці оприділяли перебіг певних подій. Геракл опирався лише на дубову палицю.

У Римі дуб символізував силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера та Юнони. Всі учасники дійства одівали на голови дубові вінки. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях, як символ родючості (народження дітей). У храмі Вести вічний вогонь підтримувався дубовими полінами. Кожного мужнього воїна нагороджували дубовим вінком.

Особливо шанували дуби кельтські жерці (друїди). Дубові гаї були святилищем і культовим центром. Дубові гілки використовували у різноманітних ритуальних обрядах. Для друїдів дуб символізував силу та мудрість. Пізніше церкви та монастирі будувалися неподалік від дубових дібров.

Хоча представники християнства намагалися знищити віру у дуба та самі дерева, але у Біблійній традиції дуб займає особливе місце (Біблія писалася на основі праукраїнських ведичних книг). Дубова емблема Ісуса Христа є символом твердості у вірі і чесноті. Хрест розп’яття також був виготовле­ний із дуба. Для семітів дуб є символом гордості і зарозумілості.

Деревом, яке пара дубові, але «молодше», пам’ятає, коли виростало світове дерево - Прадуб, пращури рахували яблуню. За свою плодючість вона стала символом родючості і кохання. Насіння яблуні пращури використовували для орнаментування посуду. Із сушених яблук і груш варили узвар, який був обрядовим напоєм.

Атрибутикою богині Лади (богині гармонії і кохання) було яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей.

Для українців це символ дівочої краси («гарна, мов яблучко»), кохання, чистоти, добра. Це ще символ плодючості, безсмертя, вічної молодості, спокуси, пізнання добра і зла, смерті, розбрату, чвар, витримки, самопожертви тощо. Про ці якості знали пращури і зображали насіння яблуні на своєму посуді.

Отже, яблуко є плодом неба (колядки), безсмертя (похо­ронні обряди), родючості (любовна магія), лікувальної магії.

Станіслав Рудик

Олександр Глухий

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...