"Навіщо писати ще одну книжку, коли вже існує стільки інших кращих?" Афоризми Михайла Рудницького

17.05.2016 | 10:06   Михайло Рудницький
переглядів: 515

Михайло Рудницький (1889-1975) - визначний літературний критик, літературознавець, публіцист, письменник, перекладач. Народився в м. Підгайці на Тернопіллі, закінчив Бережанську гімназію. Здобув ступінь доктора у Львівському університеті, навчався у Парижі і Лондоні. Творча доля найбільше була пов'язана зі Львовом, культурний рівень і настрій якого він довго визначав як критик-модерніст...

Михайло Рудницький (1889-1975) - визначний літературний критик, літературознавець, пуб­ліцист, письменник, перекла­дач. Народився в м. Підгайці на Тернопіллі, закінчив Бере­жанську гімназію. Здобув сту­пінь доктора у Львівському уні­верситеті, навчався у Парижі і Лондоні. Творча доля найбільше була пов'язана зі Львовом, культурний рівень і настрій яко­го він довго визначав як критик-модерніст, співредактор лібе­ральних літературних часописів «Світ» (1925-1929) і «Назуст­річ» (1934-1938), редактор лі­тературного відділу щоденної газети «Діло» (1923-1939), учасник багатьох видавничих проектів, часописів, літератур­них конкурсів, культурних акцій. Блискучий ерудит. Автор збірок літературознавчої есеїстики «Між ідеєю і формою» (1932), «Від Мирного до Хвильового» (1936), «Творчі будні Івана Франка» (1956), «Письменники зблизька» (Т. 1-3, 1958-1964), «У наймах у Мельпомени» (1963), «Ненаписані новели» (1966), «Непередбачені зустрі­чі» (1969), книжок спогадів «Місто контрастів» (1929), збірок віршів «Очі й уста» (1932) і новел «Нагоди і при­годи» (1929) та «Змарнований сюжет» (1961). Перекладав твори В. Шекспіра, В. Гюґо, О. Бальзака, П. Мериме, Ш. Бодлера, Е. По, Е. Бронте, Ґ. Честертона, Е. Моема та ін. У совєтський період викладав у Львівському університеті, ви­ступав як літературознавець, вимушено дотримуючись при­писів комуністичної цензури. Потужно вплинув на форму­вання ліберально-естетської школи в українському літера­турознавстві XX ст.

 

 

СТРУЖКИ

Книжка – спроба порозуміння; спроба порозуміння – ком­проміс; компроміс – поступка ідеї для форми.

Найскладніші філософські проблеми виринають у справах, які кожний полагоджує автоматично: у справах світогляду та оцінки чужої творчості.

Письменник стає оригінальним інколи тільки тому, що вміє промовляти до пересічних читачів.

Поширюємо свій світогляд тільки тим, у що сумніваємося.

Велика трагедія для народу, коли він не дає своїм письмен­никам жити з пера; та ще більша, коли дає жити з пера неписьменникам.

Деякі мають до літератури таку велику пошану, що боро­нять твори, які не заслуговують на жодну пошану.

Поширити якусь ідею між загалом – значить найчастіше – звузити її до загальної міри.

Рідні книжки любимо, як рідних батьків: не любимо, коли во­ни занадто голосно пригадують нам, що ми повинні їх любити.

Письменник може нас навчити дечого тільки таким твором, при якому сам мусив чогось навчитися.

Найшкідливіші твори мистецтва ті, що за всяку ціну – інко­ли навіть безкорисно – хочуть бути корисні.

Найсильніший доказ того, що література є дзеркалом життя, - факт, що в ній набагато більше води, як твердого ґрунту.

Вживати сильних слів і вірити непохитно у свій світогляд – прикмета молодості. Яке щастя для літератури, що письменники старіються!

Деякі письменники так сильно зайняті освітою загалу, що не мають часу зайнятися власною.

Літературний твір не мусить мати глибшого світогляду, ніж гарна жінка; вся сила їхнього впливу на нас у тому, що вони зна­ють, коли, про що мовчати і як думки заступати враженнями.

Критика – хімія мистецтва: розкладає сполуки на елементи, шукає нових елементів і творить нові сполуки.

Хто не знає, в якій формі висловити те, що хоче, не знає ще, чого хоче.

Мистець, коли хоче роз'яснити якесь явище, ставить запит; критик, коли ставить запит, роз'яснює.

Навіщо писати ще одну книжку, коли вже існує стільки інших кращих? На те, щоби показати, як важно написати кращу.

Говорити парадоксами, себто бути незрозумілим, може ли­ше той, хто здобув ясність думки та безпосередність вислову.

Автор переконує нас найсильніше не тим, у що вірить, а в що хотів би повірити.

Від якогось часу наші автори зміркували, що перед друком треба дати виправляти свою перестарілу мову. Коли почнуть вони давати виправляти свої перестарілі думки?

Вина, що більшість наших книжок сумна, не на боці авто­рів, а читачів, які не вміють у поважно написаних книжках від­рити перли несвідомого гумору.

Коли літературні течії якоїсь доби критика з'ясувала ясними формулами, поети найближчої доби доводять їй, що ними нічо­го не можна роз'яснити.

Критик мусить слухати письменників, коли хоче зрозуміти себе, письменники мусять слухати критиків, коли хочуть зрозуміти свою публіку.

Дискусія про національне мистецтво стає домашньою суперечкою провінціялів, коли одна зі сторін не стоїть на рівні сучасного європейського мистецтва.

Письменник, який уміє написати все, що знає, знає тільки те, що написав.

Краще, коли мистець навіть не знає, чого хоче, а відтворює тільки те, що вміє, ніж знає, чого хоче, а пробує творити понад свої сили.

Коли письменник може вибирати перед початком твору між його ідеєю і формою, тоді він нагадує закоханого у двох жінок: розумну і гарну. Даремний вибір! Розум може бути сильніший від краси, краса привабливіша від розуму; у мистецтві, як у ко­ханні, - одно не заступає другого, а разом вони рідко йдуть у парі.

Письменник, що змальовує нові сторінки життя, часто не за­довольняє нас тільки тому, що не знає, чому це робить.

Сто повторених слів творить оману ідеї – сто повторених ідей не творить іще омани форми.

Найкращі твори мистецтва вчать нас, що мистецтва навчи­тись не можна.

Одна з тайн краси – краса тайни.

Артист не видумує правди, а виправдує видумку.

«Не розумію цього!» - як критичне судження значить здебільша: «Оскільки я цього не розумію, то не розумію, як інші мо­жуть розуміти?!».

Мистець має двох найбільших ворогів у двох джерелах сво­го натхнення: в ідеях готових зразків мистецтва й у формі своєї буденщини.

У мистецтві більше сили має той, хто відкриває свої слабощі, ніж той, хто хоче нам відкрити чужу енергію.

До не одної нової правди доходимо так само, як у похміллі до свого ліжка: здивовані, що знайшли старе місце і що воно прибрало зовсім новий вигляд.

Твір мистецтва розбуджує ідеї своєю формою.

Натхнення у творі без таланту, наче іскра серед соломи: швидко перемінюється на попіл.

Ідеї у творі мистецтва наче відламки гарматного стрільна: вони розсипаються довкола місця, де стрільно вдарило.

Поет часто вибирає собі форму, наче жінку, - не найгарнішу і не найприємнішу, а таку, що дає йому якнайбільше свободи.

Праця в літературі необхідна для не талановитих на те, щоб довести, що і з нею не можна нічого довести.

Стиль - найвищий вияв чоловічого кокетства; ним реагуємо на найбільш жіночу сторінку мистецтва — красу.

Кожний справжній твір, як кожне справжнє кохання, мусить залишити недоказаними найглибші почування.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...