Чи можна довіряти картам Клавдія Птоломея? Або як називалися в давнину наші міста і племена

22.04.2016 | 20:12   Сергій Піддубний
переглядів: 1446

Вище на крутому згині ріки бачимо місто Serimum. Якщо врахувати, що “um” традиційне латинське закінчення (чоловічий рід), то справжня назва міста: Serim – “се рім”. Дивуєтеся? Однак про те, що Рим це дніпровське місто, було відомо ще Нестору Літописцю. Він згадував його в розповіді про апостола Андрія: “І захотів він (Андрій. – С. П.) піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору” [76, с. 3]. Щоправда, ніхто не хоче вірити, що в Нестора йдеться про дніпровський Рим. Тепер ми бачимо підтвердження цьому і в Птоломея. Підтверджують це і “римські” топоніми біля сучасного міста Верхньодніпровська.

У вже не раз цитованому нами “Словнику античності” Клавдій Птоломей називається найвидатнішим астрономом, астрологом, математиком та географом античності. Проживав приблизно у 83-161 рр. н. е. Окремим рядком зазначається: “справив сильний вплив на наукову географію епохи Відродження”…
Нагадаємо, епоха Відродження належить до ХІІІ-ХVІ ст. і задумаємося: який такий “сильний вплив” міг здійснити географ початку 1-го тисячоліття на географів середини 2-го тисячоліття?
Зважаючи на те, що карти Птоломея вперше побачили світ лише в ХVІ ст., відповідь очевидна – ними успішно скористалися фальсифікатори історії. Нижче ми друкуємо давніший варіант Восьмої карти Європи (1513 р., Страсбург, редактор Нікола Герман). Але будемо залучати до нашого дослідження і більш популярну 1584 р. видання (Кельн, редактор Герард Меркатор), щоб наочно показати читачам, як фальсифікувалася історія.
Наприклад, на давнішій карті озеро Меотида (Азовське море) називається PALUDES MEOTIDES, на пізнішій – PALUS MAEOTIS. На першій карті плем’я бастарни є, а на іншій немає; на першій – Cіstoboci, на іншій – Ccestoboci (мабуть, щехобоги, чехи). Місто на річці Бористен на першій карті називається Меtpolis, на іншій – Меtropoll. На першій карті маємо аж два Бористени, один з них – Дніпро, другий – Гіппаніс (Південний Буг), Гіппаніс, натомість, перенесено приблизно на місце річки Молочна. На другій карті річка, що ми називаємо “другий Бористен”, взагалі без назви…
І таких розбіжностей чимало. Тобто очевидно, що над картами працювали. Підлаштовували їх або під відповідне замовлення, або під іншу мову (зверніть увагу на розбіжності в назві тої ж Меотиди). Що було на них написано насправді і якою абеткою невідомо.
Тим не менше, незважаючи на грубі помилки і перекручення, на картах можна знайти дещо вельми цікаве. І прикро, що українська наука досі навіть не пробувала розтлумачити їх. Зупинимося на особливо важливих для нас моментах – містах та племенах. І почнемо з уже згадуваного Метрополя.
Показане це місто першим знизу на правому березі Бористену. Спробуємо дослідити, де конкретно воно могло бути і що сьогодні на його місці? Щоб відповісти на це питання спочатку слід сказати, що Метрополь в перекладі – це “материнське місто”. А тепер пригадаємо, що на карті Бористену, яку ми розглядали в попередній главі, правобережжя нашої країни називалося Деметрою (Де-метра – “то матір”). Геродот на мисі Гіпполая між Бугом і Дніпром навіть згадував її святилище. А може насправді “Гіпполая” це зіпсоване греками Ніпполе – “Ніпровське поле”? Може, Деметра саме і є та мітична напівжінка-напівзмія, що народила від Геракла трьох синів, майбутніх царів Скитії – Агатирса, Гелона і Скита? Ми навіть знайшли печеру, в якій вона могла народити своїх синів (с. 49). А зараз розповімо і про те, де було святилище Деметри. Повернімося на с. 112, до розкопаного експедицією Д. Яворницького в 1927 р. святилища. Це святилище також знаходилося на правому березі Дніпра і, між іншим, навпроти Гераклових Стовпів за якихось метрів 800 від Змієвої печери.
Як бачимо, святилище дуже велике. В коло могло уміститися з десяток таких груп людей, що стоїть обабіч нього. А це говорить про те, що навколо святилища було чимале місто. Сьогодні, безумовно, – це столиця українського козацтва місто Запоріжжя.
Вище на крутому згині ріки бачимо місто Serimum. Якщо врахувати, що “um” традиційне латинське закінчення (чоловічий рід), то справжня назва міста: Serim – “се рім”. Дивуєтеся? Однак про те, що Рим це дніпровське місто, було відомо ще Нестору Літописцю. Він згадував його в розповіді про апостола Андрія: “І захотів він (Андрій. – С. П.) піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору” [76, с. 3]. Щоправда, ніхто не хоче вірити, що в Нестора йдеться про дніпровський Рим. Тепер ми бачимо підтвердження цьому і в Птоломея. Підтверджують це і “римські” топоніми біля сучасного міста Верхньодніпровська. Наприклад, Римський ліс. Понад те, на карті Верхньодніпровського повіту, яку 1900 р. виготовив земський землемір Денисенко, приблизно за 6 верств від гирла річки Самоткань позначено містечко Рим. Неподалік також вказані Римські хутори...
Про Рим ми відкриємо ще чимало нового, а зараз будемо рухатися по Дніпру вище і причалимо до помітки Sаrum. У мене особисто немає сумніву, що це місто Цар. Згадаймо Геродота, коли він описував Скитію: „За Герросом лежить так звана Царська країна”[32, ІV 20]. А Герросом була Рось. Саме в цьому регіоні знаходиться місто Черкаси, де здавна жили “коси”, або, за Плутархом, плем’я коссеїв, що носило при собі зброю. Про них йдеться у розповіді про Олександра Македонського [102, т. 2, с. 431]. Очевидно, що коси-коссеї це давніша назва козаків, які також були завжди при зброї. А отже саме “косаки” були царськими людьми, тобто знаходилися на службі у нього. Звідси висновок: Sаrum – це Черкаси, Царкоси.
Вище по Дніпру (Бористену) бачимо ще одне місто: Аzagarium. Якщо тут уже був Геррос (Гор-рос), то вочевидь на карті в початковому вигляді було написано АЦЕГОР – “а це Гор”, де Гор – ім’я Кия по батькові Ор, що латини передали по своєму та зі своїм закінченням
Трохи лівіше від Ацагаріума, біля озера, з якого нібито витікає другий Бористен, бачимо місто lemu (Леми) – саме на заході нашої країни, де з покон віку мешкали і мешкають донині лемки, одне з найдавніших українських племен. На карті К. Птоломея 1584 р. воно вже Leinum...
Не можемо обминути увагою ще один доволі важливий пункт для нашої як минулої так і сучасної історії – місто Одесу. Підручники римсько-московського штибу оповідають, що нібито це не таке вже й давнє місто, йому лише трохи більше як 200 років. Однак на досліджуваній нами карті Птоломея саме в пониззі якоїсь річки неподалік Чорного моря бачимо Одрессу. А Страбон і Пліній Старший писали про місто Офіусса, що розташовувалося у пониззі Дністра. Очевидно, це один і той самий населений пункт, лише прочитаний і переданий по-іншому. Наприклад, написання упритул одна до одної літер О і D (ОD) дає Ф, а якщо зважити ще на те, що голосні часто не писалися, то ΟDΣΣ можна було видати і за ОФІУССА.
Ми ж маємо всі підстави заявити, що Одеса дуже давнє місто і назване воно, найвірогідніше, іменем учасника Троянської війни, провідника алазонів Одія (грец. Одіс), про якого згадує у другій пісні “Іліади” Гомер.
Далі торкнемося питання давньоукраїнських племен. І адресуємо цей фрагмент найперше академіку, доктору історичних наук П. Толочку та всім тим, хто стверджує, що до ХІІ ст. н. е. ніяких українців на світі не було.
Алазонів на карті Птоломея немає, але Геродот однозначно показував їх на півдні Скитії. Тобто, якраз там, де донині процвітає наша сонячна Одеса. Утім про алазонів, як і про багато інших племен ми ще поговоримо, а зараз про ті, що згадуються на карті Птоломея, про виразно українські. Підемо зліва направо:
сarpiani – це ті самі карпени, що мешкали в Прикарпатті і яких Велесова Книга називає русами;
bodoni – це будини, про яких якраз в цьому самому регіоні згадує Геродот, їх поселень із компонентом у назві “Буда” донині чимало в Україні;
Аgarus – дуже схоже на вже згадуваний Горрос (горішні роси/руси, чи Орові роси). 
Далі над містом Caroca, що стоїть на березі Азовського моря (Меотиди), бачимо Rosolani pertonim – росолани, яких чомусь читають як роксолани. На новішій карті слова “pertonim” уже немає, мабуть, вилучили, щоб не відкрилася таємниця про ще один наш давній рід “пертонів”. Однак і його ми повернули в нашу історію (див. главу “Ольвійський пам’ятник на славу Апол Ола”).
У назві племені Ozuli (вище росоланів) нібито нічого немає українського, та ми пам’ятаємо Геродотових “озольських локрів”, влескнижних “окрів” і Локрію з “Літопису руського”. А це, найвірогідніше, одна з давніх назв України – Окрія/Укрія.
Нижче гір bidonus, яких насправді ніколи не було і немає, по-сусідству один з одним географ показав ставанів (Stauani) і царських горів (Sargaru). Ставани – це неправильно прочитані і записані слов’яни, а царські гори – орії, орійці...
Як бачимо, з історії, твореної в епоху Відродження, викреслювалися, спотворювалися, переносилися в інші місця наші імена й назви. Великий, гордий народ із багатющою історією, своїми Богами і культурою, мав зникнути з карти світу, щоб ніхто не здогадався, на чиїх здобутках насправді компілювали свою історію греки та римляни. Це про наші племена писали творці Біблії, звертаючись до свого Бога: “Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім’я їхнє Ти витер на вічні віки!” (Пс. 9:6,7).
Рано раділи. Не знищив, не витер. Ми живемо наперекір римам, грекам і москвинам. І ми будемо жити. Ми повернемо світові правдиву історію.

Уривок з книги "Код України-Русі" (в новій редакції)

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...