«Старі часи - то наше благо». Інтерв’ю журналу «Слово жінки» (№1, 2016 р.)

13.04.2016 | 12:23   Сергій Піддубний
переглядів: 742

Нічого греки не дали світові - тільки крали і видавали чуже за своє. Наприклад, міти про Геракла і багато інших - то насправді наші міти. Київський письменник Славомисл ще в XII столітті писав, що відомий філософ Піфагор був росич, а не грек, справжнє ім'я іншого, нібито грецького філософа Геракліта Ефеського, - Любомудр, Анахарсиса - Всеслав, Анаксагор - виходець із Києва-Бусовграда на ім'я Яровіт... Тож не дивно, що Михайло Грушевський називав греків «всесвітніми хитрунами та крутіями», а Григорій Богослов у «Слові, як слов'яни кланялися ідолам» - «блядивими жертвами».

Про книжки Сергія Піддубного дізналися в книжковій інтернет-крамниці «Велесова криниця». Після ознайомлення з працею дослідника «На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона» усталені поняття перевернулися з ніг на голову (чи навпаки?).

Виявляється, все, що описано в Гомерових поемах і Геродотовій «Історії» слід читати зовсім не так, як нас вчили в школах та вишах!

І греки, як пізніше росіяни, переписували давні першоджерела, старанно присвоюючи собі історію нашої землі...

Ми вирішили розшукати вченого-дослідника, який все життя мешкає в рідному Голованівському районі на Кіровоградщині, і поставити йому ряд принципово важливих для нас запитань.

Відповіді Сергія Васильовича - перед Вами, дорогі читачі. Впевнені, вони у Вас викличуть глибоке здивування. Проте Сергій Піддубний у своїх працях сумлінно доводить все те, що категорично стверджує.

«СЖ»: - Читаючи Ваші дослідження, розумієш, що давня історія світу, котра написана греками, м'яко кажучи, не є правдивою? Тобто, це - фальсифікація на кшталт історії Росії, яку склали 300 років тому імперські історики під проводом російських царів?

С.П.: - Насправді, греки - значно пізніше етнічне утворення, ніж вони видають. Французький теософ, містик і провидець XVIII століття Фабр д'Оліве був пе­реконаний, що греки виникли там, де білі шляхом за­воювань підкорили собі чорних (до білих, орійських, народів він відносив скитів, готів, сарматів, кельтів і германців). І це підтверджується багатьма джере­лами. Не згадуються греки ні Геродотом, ні Біблією. Значно пізніше, зумівши заволодіти чужи­ми літописами, вони перетлумачили їх під себе. Так в «Історіях» Геродота видають себе за еллінів, хо­ча насправді ними були оли - ольвійці.

Вся праця Геродота від початку до кінця, за винятком низки пізніших вставок, розповідає про життя племен, що мешкали на території північного Причорномор'я від Дунаю до Кавказу і в Криму. До Балкан ця праця жодним чином не стосується. І це я довожу в своїй книзі «Код Украї ни-Русі» через численні посилання з того ж Геродота.

Найбільшого із героїв, нашого Праотця Геракла (отця Ора Кола) - батька засновників скитського роду Скита, Гелона і Агатирса - вони видають за свого напівбога. «При­ватизували» цілу плеяду драматургів, філософів. Ї хнім виявився й Олександр Македонський, хоча ретельне дослідження його життя показує, що він - син української землі, скитський володар. На це вказує навіть Восьма карта вченого-географа II століття нашої ери Клавдія Птоломея, де можна бачити жертовник Олек­сандра Македонського та дві колони на честь його пе­ремоги саме на скитській землі. Сам Олександр на одній пам'ятній монеті зобразив себе з рогами Овна (тотем росів) і ототожнив з Києм Орієм*, який во­лодів нижнім світом - Єгиптом, середнім - Персією і верхнім - Скитією. Ці світи відображені у формі де­рева (дивіться фото монети). А біля села Олександрополь Дніпропетровської області досі зберігається могила Олександра Великого. Звичайно, вашим чи­тачам в це важко повірити, бо ж звикли, що все ніби­то пішло від греків. Але навіть Геродот плем'я маків, з якого пішов Македонський, показував на ук­раїнській землі - на берегах Дніпра, показані вони і на карті Бористену (вперше надрукована 1643 року в Амстердамі - авторство невідоме).

Нічого греки не дали світові - тільки крали і видавали чуже за своє. Наприклад, міти про Геракла і багато інших - то насправді наші міти. Київський письменник Славомисл ще в XII столітті писав, що відомий філософ Піфагор був росич, а не грек, справжнє ім'я іншого, нібито грецького філо­софа Геракліта Ефеського, - Любомудр, Анахарсиса - Всеслав, Анаксагор - виходець із Києва-Бусовграда на ім'я Яровіт... Тож не дивно, що Михайло Грушевський називав греків «всесвітніми хитрунами та крутіями», а Григорій Богослов у «Слові, як слов'яни кланялися ідолам» - «блядивими жертвами». Вони брали нашу історію блоками з географічними назвами і тулили собі на Балкани та на острови Егейського мо­ря. Як приклад, з Ольвіополепонта, держави, що знаходилася на півдні України і в Криму (Полепонта), вони створили Пелопоннес і назвали ним Грецію.

Назви ж наших племен перекручували до невпізнання. Укрів, наприклад, в Геродота ми мо­жемо знайти вже під іменем тевкрів/теукрів («то укри»). В Птоломея чітко написано Rosolani , тобто, що ми є також роси/руси, але нам нав'язують, що там насправді написано «роксолани». За грець­кими версіями історії, як і московськими, нас не було і не має бути...

У підсумку греки нагло оголосили себе творця­ми античної культури і цивілізації. Навіть незва­жаючи на те, що країна Антія була на нашій землі, і що саме наші предки називалися анта­ми. Вони явно не сподівалися, що прийде час, і ми знайдемо зачіпки, що відкриють правдиву історію цивілізованого світу...

«СЖ»: - Хотіли б почути Ваші коментарі щодо давності української мови. Чи мали писем­ну мову скіфи (скити)? Наскільки вона була близькою до української мови?

С.П.: - Чимало учених світу, як, нап­риклад, австралієць Вір Гордон Чайлд* стверджували, що «з українських степів на світанку цивілізації розвивалася індо-европейська мова». Що це за мова, можемо бачити на прикладах англійської, німецької, латинської і низки інших мов, де в дуже багатьох словах знаходимо ук­раїнські основи.

Польський і російський філолог XIX століття Михайло Красуський писав: «Зай­маючись тривалий час порівнянням арійських мов, я дійшов переконання, що малоросійська мова не тільки старіша від усіх слов'янських, а й санскритської, грецької, латинської та інших арійсь­ких». У моєму новому словнику-довіднику української праісторії і ведичної культури «Українська цивілізація. Ведія»** надру­ковані всі відомі давні написи українсь­кою мовою. Найдавніший, знайдений польським істориком Воланським у Приазов'ї, належить XVI століттю до нашої ери, хоча писемні знаки можна зустріти в малюнках так званої Трипільської культури І V-го тисячоліття до нашої ери. А з VI століття до ново­го літочислення наші предки, по суті, вже писали сучас­ною українською абеткою, яку нібито нам принесли християнські просвітителі Кирило і Мефодій в IX столітті нашої ери, і яку нині називають кирилицею.

В Ольвії цю абетку знали за 12 століть до них - судя­чи з напису на одному ольвійському пам'ятнику IV століття до нашої ери. Пропоную увазі читачів світли­ну зворотної сторони цього пам'ятника, на якому викарбовано дуже важливе для нашої історії свідчення. До мене всі писали, що він здійснений давньогрець­кою мовою, бо Ольвія нібито була колонією греків. Але, зауважте, ніхто не перекладав його грецькою!

То була «таємниця». Я ж поділив суцільний текст цього напису на слова і прочитав українською мовою. Ваші читачі можуть зробити те саме.

Так от, пам'ятник, подарований Ольвії послами скитської авто­номії міста-держави Пертон (су­часний Керченський півострів), містить клятву на вірність: «О, бо­же, безсмертний Апол Ол! Дніпра Татуньо і Перірати Господь! Сон­ця Овна стратег і вогню носій ви­сокого! Ромарів, оумванів і росів-роговців тої Колоні, полян, корців Святий! Ручаємося: Минтагос, Пуртак, Нисан, Оникансагор, Ептонахор, сини Пертона з Поля! Се скити суть! Нугеї і Скаяндра достойники». Пам'ятник цей зберігається в Московському державному історичному музеї.

Докладне тлумачення цього напису можна знайти в «Коді України - Русі», але вже з цього бачимо, що серед основних племен, які населяли Скитію і зокрема Ольвію - колани, оумвани, роси-рогоговці, поляни, корці та скити - греки не згадуються.

В продовження Вашого першого запитання - цей письмовий документ засвідчує, що греків притягнуто до нашої землі штучно. Всі культурні і літературні пам'ятки на камені і на пергаменті во­ни несправедливо приписують собі.

«СЖ»: - Що найважливіше, на Вашу думку, вар­то знати кожному українцеві про часи Кімерії-Скіфії-Сарматії?

С.П.: - Найперше нам, українцям, треба уяснити: не «Скіфія», не «скіфи», не «Борисфен», не «міфи». Іван Франко, Євген Маланюк, Докія Гуменна писали: «Скитія», «скити», «Бористен», «міти», а ми тримаємося московської форми. «Міти» - українське слово: «М ІТ Гка», «приМІТка», «заМІТка», тобто - це усна паМ'ЯТтка нашого народу.

Скитія - державне різноплемінне утворення, що сяга­ло в окремі часи від Дунаю, до Кавказу й Уральських гір. Її центром була територія України. Скитія - це та­кож Парората, земля Ори тата - Оратта, а також Гіперборея - Ніперборея - земля дніпровських бореїв, від яких мали і Бористен - борів стан. Треба також знати (а цього ніхто не хоче помічати), що скити під іменем «китти» згадуються у Біблії. Треба також забути твердження промосковських істориків про те, що ски­ти - іранські племена. На українській землі спо­конвіків мешкали українські племена, що й свідчить розглянутий вище напис на ольвійському пам'ятнику.

Кімерія, кімерійці - це ті самі скити. Понад те, в ко­ментарях до вже згадуваної мною амстердамської карти Бористену, зауважується про черкасів, що раніше вони «були кумбрами ( Cymbrorum ) та Гомеровими кімврами ( Homero Су mery ), були вони також макбометами (Мас bometas ), а зараз є рутенами ( Ruthenos )». Звідси можна з впевненістю говорити, що великий Гомер - це також один із наших праотців. Автор Велесової Книги Ілар Хоругин* називає кімерійців отцями русів, які «римлян потрясали і греків розметали, як поросят переляканих».

Сарматів у давніх історичних книгах не зустрічається. Гадаю, це видозмінені савромати, які згадуються в Геро­дота та деяких інших джерелах. Отже, найвірогідніше, Сарматія - це плід вільної творчості пізніших істориків...

«СЖ»: - Оскільки наше видання створюється укра­їнськими жінками, хотіли б почути про роль жінки в часи Кіммерії-Скіфії.

С.П.: - О, жіноцтво в нашій прадавній історії просто неймовірне! Уявіть собі, Ольвійська цариця Мирина зби­рає військо, переправляється на лівобережжя і здійснює рейд навкруг Азовського моря, через Малу Азію (так на­зивався півострів Тамань) переправляється через Кімерійський Босфор до Криму (його також називали Фракією) і повертається в Ольвію, за деякими даними нібито вона загинула в Криму. Цей рейд був здійсне­ний з метою нагадати автономіям і тим, хто зазіхав на території Скитії, хто тут насправді господар.

Про подвиги амазонок годі й говорити. Хоча варто спростувати деякі грецькі брехні про те, що нібито амазонки випалювали собі праву грудь, що наче заважала їм стріляти з лука, і що нібито вони знищували хлопчиків, та давали життя тільки дівчаткам. Вигадки ці поширювалися, щоб спога­нити воїнів-жінок, показати їх немилосердними як до себе, так і до своїх дітей.

А ось кімерійки були нещадними до сла­баків і боягузів. Наведу два факти, що їх зберіг для нас Плутарх**. Одного разу в бою з ворогом воїни-кімерійці не витримали тиску і кинулися тікати з поля бою. їхні жінки та матері вийшли на зустріч, підняли подоли і запитали: що хочете сховатися туди, звідки вийшли на світ? Присоромлені вояки повернулися на поле бою і пере­могли. А наступний факт приведу дослівно: «Римляни, котрі, переслідуючи варварів, досяга­ли ворожого табору, побачили там страшне видовище: жінки в чорному одязі стояли на во­зах і вбивали втікачів - хто чоловіка, хто бра­та, хто батька, тоді власними руками душили маленьких дітей, кидали їх під колеса чи копи­та коней і заколювали себе». Кіммерійські жінки воліли за краще померти, аніж потрапити в рабство до чужинців...

Такі гени має жінка-українка, це варто мати на увазі ворогам України.

«СЖ»: - Чому нас, сучасних українців, вчить досвід тих часів?

С.П.: - Тут краще, ніж Ілар Хоругин, не ска­жеш: «Не слухайте ворогів, які кажуть, що не­ма у вас доблесті. Од Отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас, і пов'язано се так до самої смерті».

«Ліпше маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві та жертвувати Богам чужим».

«Старі часи - то наше благо. Дістанемо від них твердості й кріпості, аби ворогам відповідати як належить».

 

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...