Культура набула стрункого ритму. Людина знала, що порушення цього ритму може призвести до знищення. Канони культури були засновані на незмінних константах духовності, які забезпечували освоєння людиною у Всесвіті межі Буття – Небуття. Універсальні константи духовності (А. Кифішин 1998) ґрунтовані на знаннях про джерело життя у Всесвіті (Найвище їство, Творець, Бог), таїну народження – переродження нового життя (Праматір Всього Сущого або матерію), принципи переводу кванту життя з одного витка в інший (вшанування жінки-матері) (Саннікова 2005).

Знання первинної культури, починаючи щонайменше від 40 тис. років, представляли собою систему, що працювала у галактичних масштабах Всесвіту, забезпечуючи узгодження планетарних циклів Землі та інших планет із гармонійною матрицею всезагальної програми. Подібні знання, узгоджені з галактичною системою відліку, невід’ємно пов’язані з тим, що ми називаємо міфами, мистецтвом і релігією, оскільки загальногалактичні світогляди спрямовані на єдність, а не на розділення. Феномен галактичної синхронізації є універсальним принципом синхронного порядку, який забезпечував формування структур всіх матеріальних форм, у тому числі і життя людини у Всесвіті, який постає єдиною енергетичною подією, що проявляє себе у множині форм. Цей всезагальний підхід був притаманний для більшості давніх народів і, варто зазначити, тривалий час зберігався незмінним звичаєвою культурою українців.

За їдиною Теорією Світу Найвище їство, Творець, Бог – це Гецен або генеруючий центр (О. Бугайов 1998;Л. Саннікова 2005). На наш погляд, у традиції Майя, наприклад, Рух відповідає енергії, принципу життя і всепроникаючий свідомості, яка притаманна всім явищам, Хунаб Ку – або Єдиний, що Дарує Рух и Міру. Міра означає принцип ритмічності, періодичність і вимір різноманітних форм і якостей, які набуває енергія в процесі своїх нескінчених перетворень. Нагадаємо: Термін Кушан Суум означає Шлях до Небес, що веде до Пуповини Всесвіту, визначає невидимі нитки, або волокна галактичного життя, які зв’язують кожну особистість з планетою і далі – через Сонце, з ядром Галактики, Хунаб Ку – Геценом, або Найвищим Єством, Творцем, Богом.

Резонансні потоки, які представляють собою стійки канали зв’язку, космічні лінії життя, відомі у традиції Майя як волокна Кушан Суум. Ці невидимі енергетичні волокна (нитки долі) забезпечують кожній людині безперервний зв’язок з Галактикою – індивідуальні канали починаються у сонячному сплетінні, проходять наскрізь відбиваючу мембрану планетарного поля до Сонця і досягають ядра Галактики, що виступає уособленням Гецена або Творця. На думку Х. Аргуельеса один із таких каналів життя дозволив Майя переміститися на нашу планету – але як само?

Нам відома реальна точка прийняття каналу життя – натуральний природний феномен святилища Кам’яна Могила – «здавен розумілась як святиня, пов’язана із відродженням умираючих чоловічих божеств» (Кифішин 2001). Ритуальний план святилища утворює ідеальну модель Храму-дому, лабіринтами якого проходило Світове божество – носій життя й космічної енергії. При цьому, цей комплекс був зображений в одному з храмів Чатал-Гююка у вигляді Богині, яка народжує. Спіраль у місці «пупа» Богині – це якраз інформаційно-енергетичний канал святилища, свого роду «оптико-волоконний кабель» для сходження резонансних потоків від Гецена до Землі, яким відбувається інформаційно-енергетичний обмін через канал Земля-Всесвіт. Лабіринти святилища виступали своєрідними провідниками, а «міфоритуальні синтагми» його гротів і печер узгоджували частотні спектри (від найвищих гармонік Всесвіту до земних коефіцієнтів або частотних спектрів буття). В першу чергу про це говорить пропорційне співвідношення розмірів святилища, яке зростало в прогресії 0:12: 24:36:48:60 м. Графічне зображення плану названих святилищ Кам’яної Могили дає знак, визначений як RI, inanna «Інанна» (Кифішин, 2001). На наш погляд, знак RI «текти» – це символ-смисл руху енергії як на самому генеруючому центрі, так і від Первинного Енергетичного Океану до світу людини. Народження світу буття через богинютотема, в лоно якої потрапляв «перший промінь сонця, що сходить» це: «отбор особых формул, заимствованных из, вероятно, очень древней традиции и сложившихся в жесткий, внутренне законченный каркас. Это каркас модели вселенной, какой она виделась людям той эпохи, и главный стержень ее функционирования заключался в постоянном претворении смерти в жизнь, в совершенствовании главнейшего «ритуала перехода», что и нашло отражение в иконографии рождающей богини» (Кифішин, 2001, с.487).

Кам’яна Могила являла собою ритуальний шлях Світового божества, яке долало межу двох просторів. Ця Світова сутність «розкладалась» (розпадалась) на божества, кожен з яких «проходив» свої мандри й страждання. Світова сутність – це не стільки уособлення сонця і всіх невидимих променів від місяця, Венери, від комбінації зірок, а перш за все – Дух, задум Творця, певний первинний алгоритм, що сходить у світ людей, яким належало його приймати.

Міфоритуальну формулу постійного перетворення смерті у життя ідеально втілюють і зберігають містерії свят обрядового кола звичаєвої культури українців, квінтесенцією якого постає містерія Святвечора. Хата постає як Храмдім, а її сакральна топографія разом із простором навколо відтворює ідеальну модель, в якій внутрішня порожнина хати відповідає «зосередженню» життя! Адже в хаті людина народжувалась і помирала. Поріг хати – так само межа двох просторів, долаючи яку Божество як Світова сутність на Святвечір покидає цей храм і знову входить, символічно утворюючи «петлю Інанни» (Саннікова, 2005). «Петля Інанни» (або «відкрита вісімка» за С. Сухоносом) утворюється символограмами: мороз, дідух, павук, їжак, плетений колач і т. ін., утворюючи ритуальний шлях Світового божества, що покидає і знову входить в хату – Храм-дім. Причому, одна символограма «згортається», передаючи «естафету» іншій! Мороз «згортається» на порозі хати, бо на ньому «по опівночі, жінки сідають голі та прядуть «самосівні» коноплі, які за порогом постають «золотим плетеним колачем». Символограма «павука» у мить «розгортається», задаючи параметри життя – довжину хвилі кванту життя. Символограма «дідуха» «розгорнулася» завдяки символограмам сволока і «павука»: будова «дідуха» моделює універсальний принцип самоорганізації матерії (а-матерія, 0, 3, 7, 9, матерія). Попередня матриця (символограма) виступає кількістю наступної, забезпечуючи шлях Світового божества. Зірка колядників на загальному знаковому полі свята перетворюється на «першу вечірню зірку» – Венеру, яка постає також «згорнутою» символограмою, що уособлює «розгортання» зародку нового циклу Буття із «зорі»: «святвечірня зірка, вістунка небесна, звіщає добу народження світа, рішаючи хвилю космічної ночі і початок вселенної». Згадаємо гімни Рігведи!

Процес дроблення символограми – «петлі Інанни» на частини-знаки можна порівняти з процесом дроблення цілого на частини, який був пов’язаний у давнину з ритуалом виняткової сили. Важливо, що як у святилищі, так і в хаті відбувався процес фіксації шляху Світового божества. І якщо в святилищі символограмами слугували блоки-символи (гроти, печери і т. ін.), то в хаті – тотеми-символи (дідух, їжак, павук, мороз, кутя, виплетений колач і т. ін.). Отже процес фіксації – це фіксація інформації, ритуальні тексти. «Эти тексты, уже в силу их принадлежности столь древней эпохе, не могли иметь исключительно персональной направленности, они были связаны с проблемами мира-космоса, с его рождением и смертьювозрождением, которые чередовались циклически в великом «круге бытия», вовлекая в свой ритм и жизнь человека» (Кифішин, 2001, с. 559). Певна матриця цих текстів міфоритуальної традиції була доведена до традиції «ритму і життя людини», відомої як річне обрядове коло.

Шлях Світового божества протягом річного обрядового кола так само утворює «петлю Інанни». Її «відкрита вісімка» сходження Світової сутності у світ людини на рік утворюється символограми дещо іншої якості, а саме – днями свят, які представляють собою згорнуті точки. Дотик Світової сутності (сходження) розгортає таку точку у містерію дня, або групи днів з власним міфоритуальним текстом, який, власне, стає розгорнутою символограмою. Так, для прикладу, містерія Святвечора розгортається, починаючи від символограми «морозу» і завершуючись «першою вечірньою зіркою». Але початок «святвечірньої символограми» як зародка ситуації у згорнутому (імпліцитному ста ні) обумовлюється містеріями свята Воведення (Введення у храм-дім Пресвятої Діви Марії), якому так само передують інші свята (Андрія з Калетою; Варвари та ін.).

Міфоритуальний текст річного обрядового кола розгортається живими символограмами: співами (колядки; гаївки; маївки; русальні, купальські, зажинкові, жнивні, обжинкові пісні); рухами (типу «топчу-топчу ряст», «водіння куста» або хороводи типу «Ворота», «Кривий танок», «Вийся горошку», «А ми просо сіяли»); святковою атрибутикою (дідух, їжак, павук, кутя, повісма, обрядові хліби, трава або солома на долівці хати, деревця-купайлиці, вінки, зажинковий залом збіжжя на полі). Такий спосіб запису інформації відповідає високоорганізованій системі освоєння людиною патернів інформації та її диференціації (Є. Режабек, 2003). Психічний процес сприйняття і обробки патернів інформації на ранніх ступенях родоісторичної когнітивності обумовив формування довгочасної пам’яті з загально-кодовими структурами. Виникнення й утворення живих символограм як трансформація енергії зовнішнього впливу (параметрів Всесвіту) засвідчує належність до найбільш давніх кодів пам’яті, які були породжені обробкою патернів інформації правою півкулею мозку людини. Ритуальна культура виникла як праформа, що генерує саму спроможність до членування одиниць інформації, як засіб трансляції гаптично-зображувального сприйняття, притаманного давній людині. Тож, особливо організовані танцювальні (ритмічні) рухи і ритмічно організоване випускання звуків (спів) утворювали символограми, що рухаються і звучать відповідно до сприйнятих частотних характеристик випромінювання Всесвіту, його фрактальної розмірності, забезпечуючи процес синхронізації.

Шлях Світової сутності в межах циклу забезпечується процесом, який в математиці отримав назву «транспонування матриці»: «У фізичному світі це означає, що первинні високочастотні («духовні») структури космічної субстанції знаходяться у складі вторинних (більш низькочастотних) формацій. «Святий дух» – реальний високочастотний матеріальний вселенський носій інформації та енергії, який присутній в усій ієрархічній частотній структурі Всесвіту» (Плешанов, 2002, с.42). Отже, річне обрядове коло – процес циклічного циклічних змін стадій структурування і слабої структурованості («транспонування матриць») або переходів від одного рівня частотних формацій до іншого.

«Відкрита вісімка» річного обрядового кола має важливу точку перетину, в якій наступає «квантовий стрибок»: кількість попередніх стадій розгортання (сходження Світового божества) переходить у якість наступної стадії. Мова іде про свято Купала: саме у купальську ніч шукають міфічну квітку папороті, яка уособлює завершеність етапів творення і досягнення повноти потенційності (перехід до наступного частотного рівня) (Саннікова, 2005, с. 668).

Прихований зародок наступного циклу Творення моделюється утворенням «зажинкового залому» на полі під час жнив. Як зазначає А. Кифішин, «Виток Інанни – її петлеподібний символ – це своєрідна незавершена «вісімка» в ряду тотемних фігур, що мають вплив на процес «наповнення» «життєвих сил людини у процесі її відродження, або місяців або днів у ритуальному році» (Кифішин, 2000, с. 120). Потім цей зародок спостерігається калетою – колачем у передріздвяних містеріях або писанками великоднього циклу: «якість первинної матриці стає кількістю наступної. Попередня матриця старої якості – як будівельний матеріал в потенційному, прихованому («згорнутому» або компактіфікованому) стані – присутня у новій матриці» (Плешанов, 2002, с. 42). Невидимі символограми (тотеми) стають видимими, розгортаючись у міфоритульний текст, яким і відбувається сходження Світової сутності: купальські деревця перетворюються у купальські вінки, які стають ніби невидимими, перетворюючись у жнив’яні вінки; повісма прядива у передсвяточному циклі постають прядивом плетених калачів; великодня писанка має свого невидимого тотема – зажинковий залом збіжжя на полі у жнива; квітка папороті – Перунова квітка – втіленням самого Найвищого їства – Бога, Творця, уособлення якого була «вістунка» – «ранішня зірка» колядників; можливо, клечальні віття «стають» «маковійками» – квітковими букетиками, які є реліктовим спомином про дивовижний світ палеоліту священних трав й сімені. Всі ці живі символи свят «мерехтять», рухаються, живуть, проходячи свій шлях «од Коляди до Коляди» і утворюючи живий міфоритуальний текст, який «читає» людина, дослуховуючись до його дивовижної гармонії і ритму!

Дванадцять святвечірніх днів утворюють «відкритість» (розрив) у нескінченність Всесвіту. Саме під час цих дванадцяти днів Світове божество сходить у світ людей, а вони вміли «прийняти» його, його вищу благість. Адже до цього часу відомо декілька реліктових систем «дарів Бога»: «ba», «tin», «kal», збережених у назвах українських сіл і міст (Дашів, Снятин, Обертин, Кальна, Ірдин, Ірлява, Отинія, наприклад). Від цих найдавніших систем «дарів Бога» зберігається безліч реліктів палеоліту трав, названих Олексою Воропаєм «висловом почувань рільничого народу»: сипання сіменем рослин (льону і конопель; зерном жита і пшениці); купальські вінки і деревця; топтання рясту; клечання зіллям. «...плоди земні – найперші і найкращі культурні здобутки, приносить нарід в жертву Богові у своїй тайній вечері... З любов’ю приладжують гадзині до тайної вечері, «усякого хліба», що Бог уродив: миють біб, квасолю, сушені сливи... На перший погляд впадає в очі, що це такі господарські здобутки, які людина збирала колись в пракультурній добі свого життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і поживав...» (Сосенко, 1994).

Містерія обрядового кола пронизана найголовнішим – зверненням до предків – «душ померлих» (Саннікова, 2005, с. 226–244). Можна припустити, що найдавніший первісний календар був ув’язаний із приходом «душ померлих» або прийняттям на Землі коду життя, тобто узгодженості інфраструктури ДНК, генетичного коду, його хвильової характеристики з хвильовими характеристиками Землі. В цьому, власне, і полягало освоєння межі двох просторів – Буття і Небуття задля забезпечення гармонійного існування людського роду як у межах космічного простору («зернин світового духу» – «нив’є»), так і на Землі (Людино-роду).

Звичаєва культура українців завжди спиралась на універсальні константи духовності і забезпечувала найголовніші і визначальні умови для повернення душ померлих (нав’є) до свого Роду. Регламентація обрядодій весілля і похорон у житті людини обумовлювала її життя за Законом Творця. Славлення Творця і життя у колі святості (річне обрядове коло), знання про свій Рід (дихотомія «свій – «не свій») – задля виконання головного – з’єднання двох початків людини – небесного і земного. Звідси геніально постає феномен вшанування жінки-матері, яка в земному житті поставала у двох іпостасях Великої Богині – діви і рожаниці. Стає зрозумілим ланцюжок визначальних етапів жінки у загальному контексті обрядодійств народження, весілля, похорон як гармонізації (ладування) або узгодження енергії світів у загальному процесі освоєння людиною межі між Буттям і Небуттям. Звичаєву культуру українців слід сприймати як потужну систему синхронізації між світами живих і померлих, забезпечення кола безсмертя вічного елементу життя людини – «зернини світового духу», який є початком людини у Всесвіті.

«Речовина, яка іде на створення нового організму, надходить не тільки з Землі, але й з Космосу, простору Сонячної системи, отже, у створенні кожного організму на Землі бере участь не тільки зоряний рівень, але й галактичний, і міжзоряна речовина, що надходить на Землю, збирається на галактичних просторах. Важливим є той факт, що новий організм людини, як частка біосфери, виникає «навколо» зародкової клітини.., народження людини – центральний акт Творення у Всесвіті...».

Культура українців постає як органічне ціле і заснована на узгодженості і єдності параметрів Всесвіту, на відповідності резонансній матриці первинного коду алгоритму Творення. Символізм народної культури споконвічно виступав живим камертоном між Світами і Творцем. Календар як проекція і фіксація сукупності ритмів у межах Річного обрядового кола забезпечував процедуру узгодження взаємозв’язків просторових і ритмічних параметрів макрокосму і мікрокосму (Всесвіт і людина), враховуючи низку власних резонансних циклів Галактики, Сонячної системи, Землі і людини.

Життя людини – квінтесенція всіх резонансних процесів у Всесвіті, в якому людина приречена жити за його законами і ритмами. Недотримання, нехтування ними призведе до знищення (вимирання або згортання) людини як енергетичного класу в системі гармонійної структури Всесвіту. Варто осмислити мудрість давньої культури, віднайти в ній універсальні константи духовності, а вже з цим прямувати здоровими у майбутнє. А мудрість споконвічної традиції полягала в тому, що Джерело життя живим у Всесвіті підтримували люди, не порушуючи його ритмів й законів, слухаючи його гармонію й красу.

Література

1. Аргуельес Хозе. Фактор Майя / Пер. с англ. – К.:»София», М.: ИД»Гелиос», 2003. – 256 с.

2. Кифишин А. Г. Геноструктура догреческого и древнегреческого мифа // Образ-смысл в античной культуре. Сборник статей. / Под ред. Л. И. Акимовой. – М.: Государственный музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, 1990. – 316 с.

3. Кифишин А. Г. Введение в храм. Опыт реконструкции шумеро-вавилонского мифоритуала // Введение в храм. Сборник статей / Под ред. Л. И. Акимовой. – М.:»Языки русской культуры», 1998. – 800 с., 358 илл.

4. Кифишин А. Г. Жертвоприношение ассирийских царей. Структура ритуала // Жертвоприношение: Ритуал в культуре и искусстве от древности до наших дней / ‘EPMHNEI’Е 2 / Научн. Ред. . Л. И. Акимова и А. Г. Кифишин. – М.: Языки русской культуры, 2000. – 536 с.: илл. – (Язык. Семиотика. Культура).

5. Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII-III тыс. до н. э. Том I. — К.: Вид.»Аратта», 2001. – 872 с.

6. Плешанов А. Русский алфавит – код общения человека с космосом. – М,: Новый Центр, 2002. – 174 с.

7. Саннікова Л. П. Свята Мова Творця у Звичаї Народу: еніофеноменологія староукраїнської культури. – Київ: Видавництво»Аратта», 2005. – 776 с., 236 іл., 29 схем.

8. Сосенко Ксенофонт. Різдво-Коляда і Щедрий Вечір: Культурологічна оповідь. – К.: Укр. . письменник, 1994. – 286 с.

9. Сухонос С. И. Масштабная Гармония Вселенной. – М.:»София», 310 с.

10. Режабек Е. Я. Мифомышление (когнитивный анализ). – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 304 с.

Любов САННІКОВА

Директор громадського Фонду

реконструкцiї та сприяння збереженню

культурної спадщини України,

фiлософ української культури, м. Київ

Якщо Ви хочете нам допомогти, пишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу на титульній сторінці сайту.