ІВАСИК-ТЕЛЕСИК – ВАСИЛЬКО ВЕЛЕСИК (Не казка)

08.01.2020 | 20:00   Сергій Піддубний
переглядів: 166

Українські довідники дають таке визначення казці: “це розповідний народнопоетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, осіб, іноді за участю фантастичних сил”. Все вірно, хоча варто було б додати також, що в багатьох випадках казки фіксують події, що відбувалися насправді, але через певні причини відповідними засобами та домислами приховують їх. В українській народній творчості таких прикладів чимало. Найкраще ілюструє це казка “Івасик-Телесик”.

Нагадаємо коротко її зміст:
“Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба:
– Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?
От баба й просить діда:
– Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
– Люлі-люлі, Телесику, наварила кулешику, буду тебе годувати.
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком.
Росте той синок й росте – і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть – і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
– Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
– Івасику-Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув.
– Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити…”
Потім з’являється змія, підробляє в коваля голос, щоб був схожим на голос Телесикової мами, приманює його до берега, викрадає і несе в ліс до своєї хижі. Наказує своїй доньці зміючці Оленці натопити піч і спекти на обід Івасика. Проте кмітливий хлопчик, перехитрив Оленку – змушує сісти на лопату її саму, кидає її в піч, а сам рятується…
А тепер пригадуємо, що наші предки зображали своїх кумирів-богів переважно з дерева, бо дерево теж має душу, і зверталися до них у молитві, як до живих. Це якраз і підтверджує те, що дід привіз деревинку з лісу, а баба поклала її до колиски і колисала як любу дитину. Так колисала, так молилася, що з тієї дровинки-деревинки постав хлопчик – гарний і вдатний. Він став їхнім годувальником, їхньою опорою і надією.
Батько зробив для нього золотого човника і Телесик плавав по річці, ловив рибу та віддавав батькам. Наловив, прибився до берега, віддав рибу і знову поплив (хоча в казці є й інші терміни: “поїхав”, “їздить” по річці)… І тут приходить на пам’ять фрагмент із Велесової Книги, в якому теж згадується золотий човен: “І вже чуємо, як вісник на коні скаче до заходу Сонця, аби управити його блискучий човен золотий до ночі, аби віз із волами сумирними провезти степом синім, бо лягло Сонце спати вночі. Потім, коли день прийде, довезуть і знову скаче в Яві, приводячи вечір” (д. 7Ж).
Цей вісник на коні, як і Телесик, – невтомний, він возить по синьому небі Сонце, аби воно світило і давало життя (Яву). Це той самий Велес, про якого читаємо в іншому місці Влескниги: “Молимо Велеса, Отця нашого: хай потягне в небо коней Суражієвих, хай виїде на них Зоря Віщая, золоті кола вертячи. То Сонце наше, що світить на дім наш, і перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх” (д. 3А).
Тобто цілком очевидно, що Телесик – це Велесик, Івасик – Василь (цар, василевс). У підступній змії і зміях, з якими вона збиралася разом з’їсти Телесика, але з’їла Оленку, легко вгадуються ті, хто обманом накинув українському народу тенета чужовір’я і не хоче допустити повернення рідних Богів, а в зміючці Оленці – Київська княгиня Ольга, яка прийняла християнство (хрещене ім’я Олена), і яка ототожнюється з тими, хто на догоду християнським патріархам із Візантії, пізніше із Московії готовий був віддавати на поталу предківські святині, батьківські і материнські цінності…
В казці закарбована тисячолітня віра і впевненість у тому, що мудрий Велес таки візьме гору над Оленою-Ольгою (занесеним нею віруванням) і повернеться до свого рідного дому. Рано чи пізно це станеться обов’язково. Рано чи пізно український народ поклониться своїм Богам, рідним і світлим. Повернення Велесової Книги в наше життя, цьому яскраве свідчення.

Уривок з третього видання "Велесова Книга - Веди України-Русі". Замовлення вже приймаються

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...