ПОРІВНЯЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО

21.11.2019 | 08:54   Сергій Піддубний
переглядів: 162

Московська мова кодує людину на негатив, вона “троянський кінь” в душах українців. Нічого подібного не знайти в українській мові на зразок російських перл: “бес-человечный”, “бес-сознательный”, “бес-совестный”, “бес-честный”? І коли попи московської церкви мову, яка “очеловечує” і робить “чесним” чорта, називають благодатнішою за всі інші, виникає справедливе запитання, а чи не є вони його посланцями?.. Мова – це результат розумової діяльності певної спільноти. Від неї залежить і психічний стан людини. “Язик” в значній мірі вплинув на те, про що писав відомий російський фізіолог, академік І. Павлов: “Должен высказать свой печальный взгляд на русского человека – он имеет такую слабую мозговую систему, что не способен воспринимать действительность как таковую…”

(Провокативні замітки на полях, 2006-2019 рр.)

1. Наші північні сусіди запевняють, що російський язик “вєлік, могуч” і “общєдоступний”, а українська мова ні.
Можливо, так воно й виглядає з першого погляду, зважаючи на те, скільки людей у світі користується “язиком” сьогодні. Але невідомо, скільки б ним користувалися, якби його не нав’язували насильно і не заборонялася та вільно розвивалася українська мова. Бо за цивілізаційними ознаками (культурність, правдивість, зрозумілість, чуттєвість, влучність і лаконічність) українська мова стоїть на значно вищій сходинці.
***
Порівняймо спостережливість і глибину мислення тих, хто творив українську мову і російську. Наше “бавовна” – це “бо вовна”, тобто схожа до вовни за своїм зовнішнім виглядом і практичним призначенням. Російське “хлопок” – бо коробочка (плід) цієї культури під час розкриття хлопає, видає відповідний звук. Даючи назву хитрій пташці “зозуля” (зизуля), наші предки вклали смисл, що вона плутає своє гніздо з чужим, підкладаючи яйце інший пташці, бо сама не хоче висиджувати своїх пташенят, тобто “зиза” – косоока. Росіяни лише зімітували її голос: “кукушка”. Між іншим, так само творили свою мову латиняни. Приклад: квакання жаб (ква) у них назва води, з додатковою літерою спереду – аква...
***
Українське слово “колір” пов’язується із сонцем, що має форму кола. Це Коло-сонце дає світло, а отже і кольори. Наші предки знали, що без Сонця-кола не може існувати кольорів, їх не тільки не видно без Сонця, вони без нього не утворяться. І саме цим пояснюється походження слова. А як може пояснити “вєлікій і магучій” російський аналог “цвєт”? А ніяк, бо це скальковане з українського “цвіт”.
Ще одне “небесне” слово: “хмара”. Його основа – Мара, божество нещастя, що несе людині горе, смуток, кидає тінь на чоло. “Хмара” ж – то небесна “мара”. Вона заступає сонце і смутить небо. А “туча”?..
***
На пачці цигарок (сигарет) українською можна навіть не писати попередження Міністерства охорони здоров’я про те, що вони шкодять здоров’ю. Варто лише розшифрувати слово: ЦИГАРКА – це те, що гар (нагар) утворює у ваших легенях. Натомість російська папіроса – говорить про те, що це всього-на-всього “папіна (татова) роса”.
***
Ми маємо хліб і від нього логічно хлібину (або паляницю – від поля), у росіян – це буханка, очевидно, від слова “бухати” (напиватися). На жаль, і до нас це слово перекочувало, хоча маємо своє “бухан” у значенні стусан, штовхан, штурхан. Отже українською “буханка” мало б означати “штурханка”.
***
Росіяни сміються з українського слова ГОРІЛКА (горівка) тим не менше воно однозначно вказує, що цей напій несе людині горе, що від неї вона може згоріти, тоді як їхнє слово “водка” не має якогось застереження. Тож чи варто дивуватися, що в Україні найбільший відсоток тих, хто хворіє на алкогольну залежність (як і наркотичну), саме серед російськомовного населення? Це ті, хто через слово отримав іншу установку.
Ще росіяни сміються з нашого слова “штани”, бо нібито правильно “брюки”, однак не цураються користуватися “подштаннікамі”...
***
Назва футбольної команди “Чорноморець” українською мовою походить від назви Чорного моря. А російською мовою “Чєрноморєц”, очевидно, походить не від “Чьорного” моря, а від “чєрні” (духовно обмежена маса, позбавлена високих помислів та бажань). Чи не тому пасе задніх у чемпіонатах України одеський “Чєрноморєц”?
***
Українське слово “перемога” має зрозуміле походження: від зробити більше, ніж можеш (“мога”), або перевершити противника в могутності. Російське “побєда”, якщо судити з російськомовних основ походить, певно, від “по біді”, “по нещастю” і його слід розуміти як “пройтися по біді”, або прийти “після біди”, тобто поживитися на чужому горі. А звідси наше чітке і могутнє – “я переможу” та неоковирне російське – “я победю”, схоже до “я побегу” (втечу)…
Але відкрию секрет: і “побєда” насправді походить від українського. Зокрема від “поб’є” – той, хто побив. У Каратепських написах навіть можна знайти слово “поб’єша” в значенні “перемога” [“Великий код України-Русі”, с. 384].
***
Ще одна таємниця – слово “любопитний”: той, хто чимось цікавиться, любить питати (запитувати), шукає відповіді на незрозумілі питання. Український народ охоче ним користується. Але в словниках його не знайти, бо це нібито російське слово. Проте, складова “питать” російською означає “катувати”...
***
І тут ми теж полюбопитствуємо.
Вагітна – від “вага-важка”, а бєрємєнна? “Дуже” – дужий, потужний. А “очень”? Слово “блискавка” утворене від “блиску”, а “молнія”? “Черговий” від “черги”, а “дєжурний” – чи може пояснити це слово росіянин, що не знає французької? “Відстань” – “від стану”, а “расстояніє”? “Станція” (залізнична, автобусна, машинно-тракторна) – “стан це” потягів, автобусів, машин і тракторів, а “вокзал”? Що таке “пожалуйста”? Це прохання приреченого й приниженого: “пожалійте” або “пожертвуйте”-”пожалуйтє”. Натомість українське: “будь ласка” (будьте ласкавими, добрими) звучить з відповідною честю та гідністю. На плакаті одного російського політичного об’єднання читаємо: “Мы вместе!” Хочеться запитати – в “каком мєстє”, де це?.. Натомість українською “Разом” – “раз (в одне) об’єднані ми”. Відчуйте різницю.
***
У книзі “Чия мова вторинна і пародійна” мій тезко з Буковини Сергій Васильович Коваль стверджує, що: “Російська мова – пародійне середньовічне “есперанто”, штучно створене на базі (української) русинської мови і попутно “статарщине” після того, як московсько-суздальські землі потрапили в залежність від орди”. Мені ж видається, що російська мова – це фєня, створювана з метою десакралізації української мови. Покручем, що не має священного захисту, легше зомбувати маси.
***
Інший дослідник Валентин Кожевніков у невеличкій книжечці “Сувора розмова про “язик” і мову” доводить згубну дію російської мови для українського народу. Наводячи чимало прикладів переваг української мови над сусідньою, серед іншого він підмічає: “Про давність і логічність нашої мови свідчить широке і розумне використання чоловічого, жіночого, середнього родів: він-вона-воно, кіт-кішка-кошеня, пес-сука-цуценя, бик-корова-теля. У росіян замість середнього роду в більшості випадків використовується чоловічий: котенок, щенок, теленок”.
Це, певно, найочевидніше свідчення недосконалості та вторинності “язика”.

2. Росіяни заявляють, що українського народу ніколи не було і бути не може.
Але чомусь ми маємо власне прізвище, тобто “предками звані” (або “призвані з вище”), росіяни натомість носять “фамілію”, запозичивши це слово в німців, бо свого у них не було і не могло бути, як і такого народу в природі ніколи не існувало, поки його не витворили за допомогою бича і “кровопусканія” долгорукіє, боголюбскіє і наришкіни. Ми маємо свої святі місця “кладовище” – місце, де кладуть (хоронять) вищих/старших. Натомість російське “кладбіще” створене із нашого ж “кладуть” та другої частини слова “погреБІЩЕ”, яка, по суті, не піддається тлумаченню.
***
Наша мова має ще одне слово, яким називається місце поховання – “цвинтар”: “це віно тару” – пожертва Богу смерті Тартару; є “домовина” – останній почесний дім; було “хорувин” – уявна істота, що переносить душу покійника на небо або небесний посланець, що проводить покійника з почестями. Творці новіших релігій спотворили “хорувина” на “херувима”...

3. Московська пропаганда також стверджує, що української мови ніколи не існувало, що це наріччя російської мови.
Однак запитаємо: звідки тоді в росіян Ковальови, Кожухови, Путіни, Пузакови, Алейнікови, Суворови, Пугачови, Швєцови, Чеботарьови, Затуліни, адже слова коваль, кожух, пута, пузо, олія, суворий, пугач, швець, чобіт, затула зовсім не з російської мови?
Те, що росіяни значно пізніша народність стверджував ще в 1916 р. російський академік А. Шахматов: “Мы должны отвергнуть самым решительным образом мысль о том, что Киевщина была в древности населена не предками современных малороссов, а предками других народностей. Искать в Х-ХІ веке у Днепра великороссов представляется бесполезным, ибо великорусская народность происхождения нового”. І створювалася ця “народность”, як підказують вищеназвані прізвища, в т. ч. на українському етнічному матеріалі.
***
Працюю над коментарями і тлумаченнями досі маловідомих і не пояснених “Сказань Захарихи”. Ця давньоукраїнська річ вперше побачила світ російською мовою в перекладі Юлії і Валентина Гнатюків (“Довелесова книга”, 2007). Але пояснити її як слід вони не зуміли. Звернув увагу, що Гнатюки в своєму перекладі залишили дуже багато українських слів. Гадаю, цим вони підкреслюють давність Сказань, адже українська (руська) мова значно старіша за російську.
А я час від часу надибую на нові докази цього. Наприклад, у тій же “Довелесовій книзі” збережене наше слово “Співець”, а не перекладене на “пєвєц”, бо “співець”, походить від “співати”. А “пєвєц” від чого? Від “співця”...
***
Щоранку, готуючись на роботу, слухач російськомовного радіо чи телеканалу слухає прогноз погоди на день, наприклад: “Сегодня пасмурно”, – чує він і навіть не підозрює, що російська тут лише вимова, а слова українські: “сего дня (а не “етого дня”) пасмо в небі (а не “прядь”)”.
У “колибєли” спокійно сопе його “потомок”. Слово “колибєль” (колиска) теж вважається російським, але чи розтлумачать росіяни його походження? Натомість народилося це слово від КОЛИБИ – чи не найпершого і найпростішого житла древніх українців. Це намет, який будувався у формі кола за допомогою восьми жердин зв’язаних уверху і покритий шкірами тварин. Пізніше й до сьогодні в Прикарпатті “колиба” – це споруда з дерева, що будується у формі восьмикутника з пірамідальним верхом. Класично, як і в давнину, – без вікон та з отвором уверху для виходу диму. Інше означене слово “потомок” – це той, хто появився на світ “по тому”, після своїх батьків і дідів. Російською він мав би бути “затємок”…
***
Росіяни як своїм рідним користуються словом “тьоска” (той, хто має таке саме ім’я), однак в їхньому варіанті його можна тлумачити хіба що як “тьосаний” або “тоскуючій”. Натомість очевидно, що це неоковирна калька українського “тезка”, що тлумачиться у нас доволі зрозуміло – “ теж такий”.
***
Гадають в Росії: де Едуард Успенський взяв для героя свого мультика ім’я Чебурашка? Підказуємо: в“Словнику літера-турознавчих термінів” (1965 р.), де весела танцювальна українська пісня-шумка (за формою восьмискладовий двоколінний вірш) називається “чабарашкою”.
***
Російське слово топор має свого попередника – тупицю. Словом “тупиця” в українців називалася тупа сокира (мабуть, ще кам’яна) – див.: О. Кольберг “Казки Покуття”, с. 304...
***
Кажуть, слово “сапогі” російське? Так-то воно так, але ось пішло воно від українського “сап’янці” – чоботи пошиті з м’якої козлячої шкіри: сап-ян – цап-ян. Кажете, і “тулуп” російське? А як же тоді українське “тулуб”, на який одягають “тулуп”? Нібито і “шут” (посміховисько) російське слово, проте ми маємо “шута коза, шутий бик” – тварина без ріг... Навіть російське “ніщій” (бідний, убогий) має українську основу “ніщо”…
Наше “рядок” (стрічка) походить від “ряда”, а російське “строка” від чого? Від українського “стрічка”.
***
Не визнають росіяни, що і “начальник” слово українське. А дарма. Це той, хто стоїть “на чолі” когось, тобто попереду...
***
Вартий уваги і такий приклад: українське “дослід” – від власного “дослідити”, “йти по сліду”; а російське “опит” – від українського “опитати”, “опитувати”. Та й “іспитувати” теж від “питати-спитати”...
***
Від українського “балакати” (балакання, балачка) утворено цілу низку слів (в т. ч. російських): балакун, балакливий, балабол, балагурити, баламут, балада, балалайка…
***
Ось що дуже цікаво: “буланий кінь”. Звідки його походження? Про це вам не розповість жоден словник. Виявляється, все дуже просто: буланий – “Бо ОЛЕН”, такий як олень: світло-рудий…
***
Що від чого народжувалося:”очєвідно” – очам видно, “інос-транний”– інша сторона, ”інтєрнаціональний” – інші території та нації, “щєдрий” – той, хто ще дарує, “щіколоткі” – що коло литки, “ніщета” – ніщо те, “зєркало” – зиркати?.. Хіба це російські слова?
***
Політолог Павло Жовніренко пише у Фейсбуці: “Вопрос к знатокам русяза: почему кормА в лодке, на корабле называется кормой? Там что – кормят?.. Или почему “ряженка” – она ряженая, что ли? Ответ: от украинских слов “кэрмО” (руль) и “пряжэнэ (топлёное) молоко”.
...Так само і “прыть”: прибрали спереду “с”, відкинули закінчення і теж стали “сПРИТними”. А “Вселенная” (по-нашому Всесвіт) від чого? Як на мене, українське це слово – населена, вселена. Кажете “произведение” (по-нашому твір) російське слово? Якщо вони пішло від “изведение” (знищення) то може й так. Однак, гадаю, в основі його українське “зводити” (будувати), звідки, до речі, і “производство”. А ще росіяни кажуть “якобы” (як би, ніби), це щоб не сказати зовсім немилозвучне “какобы”...
***
Багатьом відома “Песнь о вещем Олеге” знаменитого російського поета О. Пушкіна. Але росіяни часто плутають слово “вещий” з “вещью”, бо це українське слово – віщий...
***
Московське самодержавство привласнило собі чужу історію, чужу назву країни “Росія”, чужі території… Московський народ навчали грамоті виписані з-за кордону люди, а отже її “язик” творився під чужим впливом… Нині московські вчені намагаються знайти в “язикє” хоч щось своє. Слово “искусство”, наприклад, одні виводять із староруського “іскуси творити”, тобто спокушати. Згадують також слово “іскус” у значенні досвід, “искусъ” – в значенні “катування”. Російський філолог і мистецтвознавець, академік Петербурзької академії наук Ф. Буслаєв писав, що: “...вкус и искусство (ис-кус-ство) происходят от одного корня”… Чого тільки не навигадуєш собі, щоб не зізнатися, що це слово від німецького istkunst – “є мистецтво”, яке Петро І завіз в Московію разом із кунст-камерою.
До речі, російське “єсть” чи не комбінація нашого “є” та німецького “іст”?
***
І москвини, і українці вважають, що слово “кирпіч” – російське, або, принаймні, татарське. Але тільки не українське. Проте його основи кажуть зовсім протилежне: “кир” – це “гир” або “гор” – горіння, а “піч” – це і є піч, в якій шляхом випалювання (горіння) і виготовляється кирпіч. До того ж і москвини, і татари почали значно пізніше виготовляти цеглу-кирпіч, ніж це робили українці.
***
Ще один цікавий факт підміни. І він стосується не тільки фальсифікації в мовній царині, а й історії. Читаю в Інтернеті на одному російськомовному сайті: “В Крито-микенских текстах встречается надпись: te-i-ja ma-te-re («те-и-е ма-те-ре»)”. Тобто, добре видно, що напис слід читати як “то і є Матір”, але автори статті передають його за своїм побажанням: “то и есть Матерь Богов”. Наочний приклад перекручень і маніпуляцій. Джерело: http://www.evpatori.ru/drevnegrecheskie-bogi-kronos-i-reya.html
***
На цьому звернемося до авторитету Володимира Даля, який свій знаменитий словник спочатку назвав “Толковый словарь великорусского наречия руского языка” (1840 р.), чим однозначно вказувалося, що “великорусский” є “наречієм” руського “языка”, а ним безперечно була українська мова. Цензура змусила перезвати словник, бо як таке може бути, щоб російська мова була “нарєчієм”? В. Даль найменував його “Толковым словарем живого великорусского языка”. Але й тут не обійшлося без потаємного “умисла” видатного мовознавця, вихідця з України, бо “вєліко” мусив мати попередника “мало”, що підкреслювало вторинність “язика”. До того ж словосполучення “живий язик” має двозначне розуміння – як мова та як ротовий орган. Про українську мову не можна сказати “жива”, бо мова – це явище, а не якась частина організму, що може бути й мертвою. До того ж, язиком володіють і тварини, змії, жаби, але здатністю розмовляти наділена лише людина.
Перше видання “героїчної пісні” “Слово про похід Ігорів”, до речі, теж вийшло не на “языке”. Ця книга: “писанная старинным русским языком в исходе ХІІ столетия с переложением на употребляемое ныне наречие” (Москва, в Сенатской Типографии, 1800).
Отож, спершу ніж зауважувати про російську “Фальшива синтакса та мертвий набальзамований язик” (поема “Голоси землі”), така освічена особистість як Євген Маланюк, очевидно, зробив серйозний аналіз “язика”.
Не міг поет також не знати думки українського класика Григорія Квітки-Основ’яненка: “Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до мови української. Коли вони повитягують з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови”.
***
Відомий український теолог, історик та поет, творець РУНвіри Лев Силенко писав: “Русскій язик”, яким сьогодні говорить Москва, виник з діялекту Української мови, точніше — з діялекту Курського. Жителі Курських земель тоді, коли ще не було хутора Кучкового (Москви), говорили діялектом мови України (Руси): Курщина належала до престолу царя України (Руси). І. Іоненко в праці “Об історіческих условіях превращенія Курсько-Орловського діялекта в основу русского національного язика” (1952 р., стор. 88—100) і Р. Аванєсов у праці “К вопросам образованія русского національного язика” (1953 р., стор. 47—70), визначили, що русский національний язик виник з Курського діялекту.
І. Іоненко (московський авторитет в ділянці лінгвістики) устійнив (після ретельних дослідів), що московська (великорусска) мова почала формуватися у 12 столітті, тобто після спалення і пограбування Києва Андреєм Суздальським і відходу Ростово-Суздальських колоній від імперії України (Руси). [МАГА ВІРА, День 26].
***
Є різні євреї. Є Д. Табачник, який був готовий знищити не тільки освіту України, а й її загалом. Є В. Портников – її палкий захисник. Був В. Жаботинський, перед яким треба зняти капелюха за те, що відстоював право України на власну мову. Це в його працях вичитав: “1905 року петербурзька Академія Наук, відповідаючи на запит комітету міністрів, склала доповідну записку, де докладно доводила, що українська мова – це щось одне, а російська – щось зовсім інше, і що заміна першої мови на другу в народних школах Малоросії призвела до зниження культурного рівня”.
***
Московська мова кодує людину на негатив, вона “троянський кінь” в душах українців. Нічого подібного не знайти в українській мові на зразок російських перл: “бес-человечный”, “бес-сознательный”, “бес-совестный”, “бес-честный”? І коли попи московської церкви мову, яка “очеловечує” і робить “чесним” чорта, називають благодатнішою за всі інші, виникає справедливе запитання, а чи не є вони його посланцями?

4. Нашого мовного цвіту по всьому світу.
Пантелеймон Куліш справедливо нагадував:
Навчили ми Ляхву латину занедбати,
Польщизною листи й літописи писати.
Так само й Москалю живу вказали мову
І привели його ід пушкінському слову.
***
Алєксандр Вельтман писав, що “великорослое войсковое сословие Руссов, дало между Готами смысл слову Rise – великан”. Цілком логічно випливає звідси інший висновок: одна з назв скитської держави Геррос дала німецькій мові слово gros – великий. І таких слів чимало. Для прикладу: лібен – любити, айн – один, цвай – два, драй – три, брудер – брат, фатер – тато, мутер – мати, камін – комин, данкен – дякую і навіть бітте то скорочене наше “будь ласка”...
***
Вважається, що “футбол” – англійське слово, натомість його складові foot (Нога) і ball (м’яч) мають українське походження: “фут” – пут-пута, чим здавна зв’язували, сплутували ноги людям та тваринам, а “бол” – це “бул” (куля, шар) – бульба, булька, булава, ци буля. Або, нібито, “хол” (hall) – англійське. Однак наше “ХАЛАбуда” було вже у ІХ ст. (див. “Ілар Хоругин. Велесова Книга”).
Певно не злічити, в скількох англійських словах українське коріння! День – day, ніч – night, сонце – sun, матір – mother, син – son, вода – water, два – two, могти – might, сварити – swear, веліти – will, мусиш –must… Потім: курити – smoke, від нашого смоктати; джерело – source, тобто, те що дзюрчить (сюрчить)... Кажуть, що й документ для перетину кордону “віза” теж англійського походження. Можливо, але туди воно прийшло, точніше туди його привіз наш ВІЗ трійкою баских коней.
Коломийчанин Мирослав Драган, аналізуючи англійську мову, приходить до висновку, що не сотня і не дві сотні слів з її словника мають основи української мови, а тисячі…
***
Запитують: Англійською “ant” означає “мураха”. Чи не пов’язано це якось з нашими антами?
Відповідаю: Оскільки індоєвропейські мови походять з нашої території, з центру АНТичної цивілізації то цілком ймовірним виглядає і назва цієї трудолюбивої комахи від антів, яка будує своє житло у формі курганів. А кургани – то винахід наших предків антів.
***
Слова “робот”, “пазл”, “гетто” (окремо відведене місце для проживання небажаних) теж виразно українського походження – від “робота”, “паз”, “геть”… Коли на “Українській правді” була надрукована моя стаття, в якій згадувалося, що “робот” українське слово, в коментарях дехто обурливо писав, що це слово придумав такий-то чех, або такий-то російський фантаст. Нібито чех чи росіянин не міг скористатися українським словом. Тим паче, що першу в світі “Енциклопедію кібернетики” було створено саме українською мовою.
***
Епос – оповідний літературний твір на відміну від лірики та драми, слово начебто походить від грецької і означає розповідь. Тобто, все таки це українське ОПИС.
***
“Циркуль”, нібито латинською “ціркулус” – насправді українською “це рисує кулю”; “цистра” (французьке “цістре”) – старовинний щипковий інструмент, насправді українською “це струна”; “цинік”, нібито від грецького “сконікос” – порівняйте з нашим: “це нікчема”; “цикл” – “це коло”; “цезар” – “це цар”; “цензор” – “це назирач”; “центр” – “це нутро”, середина; “цидула” (розписка про повернення боргу) – “це дуля” замість грошей; “цивільний” (латинське “громадський”) – “це вільний”; слово “церемонія”, як зауважував Михайло Стельмах (роман “Правда і кривда”), – “це ремінець” на картузі, за який українські парубки закладали квітку, щоб потім подарувати її коханій, а в давнину, мабуть, стрічка, якою перед обрядом волхви перев’язували голову; “цитата” – латинською означає “проголошую”, хоча слово утворене від українського “читати”…
Пишуть, що “копія” теж латинське слово. Але згадаймо українське “викапаний”, “схожий, як дві каплі/краплі води”. Цілком очевидно, звідки в латину прийшло це слово. “Аніме” з латині це “худоба”, в українських селах і нині одна із назв худоби “німота”. Ясно видно, що не “аніме” дало “німоту”, а навпаки. “Корупція” з латині означає “підкуп”, а українською воно розшифровується як “королівство упирів це”…
***
Як створювалися латинські, англійські, французькі, російські слова та імена можна прослідкувати на таких прикладах. Візьмемо відоме ім’я римської богині удачі Фортуни. Це, по суті, аналог римського бога-охоронця вхідних дверей, а також гавані Портуна. Портун не пускає злих людей, а Фортуна вітає добрих людей й пророчить гарну долю. І те й інше ім’я походять від імені мітичного двоголового охоронця скитської землі (Геріонових корів) Орта (Ор то), за яким приховуються орії – сини отця Орія, за Велесовою Книгою – батька Кия, Щека та Хорива. Цілком очевидно, що від імені могутніх оріїв-Орта походять також, нібито французьке “порт” і “фортеця” – приморські та приміські укріплення.
Ім’я Володимир вважається запозиченим і нібито означає “володар світу”, бо російською “мір” і є “світ”. Але це висновки тих, хто мислить російськими штампами, хто не знає рідних основ. Натомість українською слово “мир” відповідає стану спокою і гармонії у світі, тому й ім’я Володимир повинне тлумачитися по-українськи: це – “володар миру”, точніше навіть так: той, хто “волю дарує і мир”. Російською “Владімір” натомість мало б означати “владєтєль міра”, а скоріше авантюрист-завойовник, бо ще нікому не вдавалося стати володарем світу і не вдасться.
Про відсутність знань наших науковців з рідної мови свідчить просте слово”хазяїн”. Його походження називають чувашським, турецьким, ще якимсь, але свого в ньому нічого не бачать. А варто було б звернути увагу на галичанське “газда”, в якому та сама основа “хаз-газ”...
***
Давньоіндійське “хаягрива” означає – той, що має шию коня, де “грива” є українським словом; також давньоіндійське “сарпа” (серп) – це місяць, у нас теж місяць-молодик називають серпом…
***
Монголо-татарське “улус” насправді походило від нашого “волость”, “даруга” (начальник улуса) – від слова “дорогий”, Батий – від “батя”, “батько”...
***
Сліди української мови сягають аж країни сходу сонця. Підозрюю, – їх чимало, та, на жаль, японська мова мені не досяжна. І все ж для тих, хто колись захоче її порівняти з українською, зверну увагу до такого слова “харакірі”. Сонячне сплетіння у японців називається “харою”, аналогічно давньоукраїнському “хор” – сонце, отже харакірі – хора кара, тобто зупинення.
***
Італійський філософ Нікколо Макіавеллі писав, що нові мови виникають внаслідок руйнацій та напливу нових племен. Далматинський історик Мавро Орбіні був конкретнішим: “Слов’янський народ оздоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу... володів Азією та Африкою... Нарешті, підкоривши державу Римську, заволодів багатьма їхніми провінціями, розорив Рим... Володів Францією, Англією, встановив державу в Іспанії, оволодів кращими провінціями в Європі... І від цього славного народу в давні часи пішли найсильніші народи”...

5. Прислухаймося до народу
Чому український народ уперто називає жінок по-батькові Петровна, Дмитровна, а не Петрівна та Дмитрівна? Певно, тому, що їхні батьки – Петро і Дмитро, а не Петрі та Дмитрі. І брати їхні рідні – Петровичі та Дмитровичі…
***
Мене намагаються переконати, що “будоражити” російське слово. Але як смачно та влучно воно вимовляється і пояснюється нашим “безграмотним” селом: будити раж, розбурхувати пристрасті, приводити в шаленство.
***
Незважаючи на те, що слово “соти” (стільники, щільники), нібито російське, українці наполегливо використовують його в своєму мовленні. Бо щоб там не казали деякі мовознавці, а походить воно від українського “сотати” (тягнути). Бджоли роблять соти шляхом витягування, сотання воску.
***
Місця для гуртового утримання і людей, і тварин українські мовознавці називають одним словом – табір. А мої односельці в протилежність світилам від філології здавна розрізняли їх. Місце для тимчасового перебування худоби (переважно в літній період) вони називали лагером, від слова лежати (звідки, до речі, і лаги – колоди, на які встановлюється підлога). А табір – у них це тимчасове пристановище для людей, яке знаходиться десь “там у бору”…
***
А ще люди кажуть “замуж”, а не “заміж”, бо дівчина виходить “за мужа”, а не “за між”. Кажуть “зправа”, як і “зліва”, бо в українській мові нема прийменника “с” і народ таким чином робить різницю між “справою” (ділом) і правим боком. Натомість філологи чомусь хочуть, щоб було так як у москвинів – “справа”.
***
Приїхав з міста в село брат до сестри. Сестра похвалилася, що отримала на пай кілька центнерів пшениці і днями чоловік їздив до млина, змолов два мішки.
– Можу тобі дати відро мукИ, – пропонує сестра братові гостинець.
– МукА – це мУка. Не треба мені мУки, – усміхнувся брат.
– А борошна? – виправилась сестра.
– А борошна візьму, дякую!
***
Після того як у Фейсбуці мене поздоровили з уродинами, я приховав свій день народження, щоб надалі більше не відчувати себе уродом. Сам я нікого не вітаю з “уродинами” – або з народженням, або з вродинами (від вроди). Та й від старих людей ніколи не чув слова “уродини”…
***
Якими мудрими були старі люди! Нині у нас “нігті” і на руках, і на ногах, а в моїх односельців вони були на ногах, бо до “ніг ті”, а на руках були “пагністі” (пагони-пагнисті). На жаль, цього прекрасного слова у словниках української мови немає. Загалом уже понад 300 слів, що не знайти в сучасних словниках, записано мною в рідному селі. У переважній більшості це справжні перли, які є і в інших регіонах країни, але ми їх не помічаємо.
Діамант дорогий на дорозі лежав, –
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того,
Йшло багато людей і топтали його…
Володимир Самійленко, “Українська мова” (1885)
***
Досконала мова не та, яку насильно нав’язали шостій частині світу, а та, що відзначається простотою і дохідливістю, має власні основи й логічно відповідає їм. В українській мові промовляє кожний склад, кожна літера і звук. Вони розставляють все на свої місця, чітко вказують, що кому належить, що справжнє, а що фальшиве. Наприклад, архетип “бл” – позначає щось брудне, неприємне і лайливе: блювота, блазень, блюзнірство, блат, блуд, блядь, блін (не в значенні млинець), проБЛема, благуватий (дурнуватий, недоумкуватий). Він також вказує, що слово “благо” насправді спочатку мало зовсім інше значення аніж “добро”. Здається, вичерпну відповідь на це дає друга складова слова “благой”. “Гой” носить образливий характер. А. Свидницький писав, що на Поділлі воно було аналогічне “бевзу” – йолоп, бовдур, вайло. Отже слово “благо” в значенні добра з’явилося у нас, найвірогідніше, з приходом християнства, яке породило чимало старців біля церков і які відповідно мали “благородний” вигляд та походження, тобто були – бідними, каліками, юродивими і т. п. Недарма, український народ словом “благий” називав слабких, кволих, старих, убогих і поганих людей, натомість християнство використовує його у значенні: добрий, добросердний, лагідний. Не можу не згадати тут одного цікавого визначення М. Салтикова-Щедріна: “Благонадійність – це тавро, для здобуття якого потрібно зробити якусь капость”.
***
Не раз задумувався над словами Анаксимандра: “Всі речі повинні увійти в мову, а потім знову появитися з неї словами у відповідності з відміряною виною”. Що мав на увазі філософ? Чи не відповідає на це запитання слово “благо, благой”? Спочатку його чіпляють на якусь певну частину населення як образу, а потім його хитромудро перетворюють в позитив і старець раптом починає себе уявляти “блаженним” – майже рівня священнику, якого християни теж називають блаженним. Йому вже не треба працювати, йому вигідно бути благим і блаженним – постояв під церквою і тобі дадуть на чарку горілки й навіть на закуску (аналогічно як священику дають у церкві), а хтось пожертвує і якесь дрантя, щоб прикрити голе тіло. Ось і має суспільство “відміряну вину”, що допустило таке явище, що не зупинило його заохочення з боку сильних світу цього. А від нього, між іншим, розповзаються всілякі зарази, хвороби та злидні.
***
Любимо Михайла Стельмаха. Справжній український письменник! Звісно, свій відбиток на його творчість поставила епоха, в якій він жив і творив. Однак те, що не міг висловити відкрито, письменник-філософ знаходив способи донести іншим чином. Наприклад, ось що він писав у 1961 році в романі “Правда і кривда” (до речі, актуальне і сьогодні): “Що таке на даному етапі наш селянин? – любив інколи за чаркою пофілософствувати Броварник. – Це – соняшник! Голова його тягнеться до сонця, а коріння – у землю. І що йому треба для повного цвіту і щастя? Побільше сонця і поменше горобців, що випивають насіння. Зараз цей соняшник ще засмучений, бо чого тільки не беруть із нього, бо хто йому тільки не нагинає голову. Та прийде час, і справжній хазяїн кишкне на горобців і різних отих, що наперед прицілились до кожної насінини, кишкне на дармоїдів і горлохватів – і змете всі туманні непорозуміння й бюрократичні інстанції між соняшником і сонцем”.
Селянин – це сіль землі! Він її оберіг, і оберіг мови. Якби не село не було б і Стельмахових шедеврів...

6. Повертаймо своє
Російська мова вбирає в себе все без розбору. Укладачі російських словників без найменшого сумніву видають чуже за своє. Українці, навпаки, легко віддають своє. С. Ожегов у свій відомий словник уписав слово “шмотки”, що походить від українського “шмаття”, а укладачі українських словників відмовляються від нього. Слово “мимрити” – українське, а “мимра” вже російське. Маємо слово “тім’я”, але на “втім’яшити” (вбити в голову, завчити) вже не маємо права. Літаючу над річками та ставками симпатичну комаху, чи то пак метелика український народ називає “стрекозою”, що тлумачать аж кількома варіантами: “стрибаюча коза”, “стрекоче як коза”, “струмкова коза”. Натомість українські науковці хочуть нас переконати, що це “бабка”, забувши, що саме російською метелик називається “бабочкою”.
***
Подібних прикладів насильного відлучення українських слів від своїх теренів чимало. Чому наші вчені-мовознавці віддали росіянам слово “гостинниця” (гостинний це), а собі взяли німецьке “готель”? Як вони можуть повчати українців, що “полотенце” російське слово, якщо “полотно це”? Чи “пословиця” (по слові це)?.. Або пишуть, що слово “защита” російське, хоча “за щитом” наші предки стояли в боях з римлянами та греками ще за півтора тисячоліття до з’яви на світ росіян... “Мотор”, до речі, від українського слова “мотати”, отже і воно мало б бути українським словом. Як і “двигун” – двигати, рухати... Від “двига” – “подвиг”, від “подвига” російське “сподвигнуть”...
***
Чи не пора нашій науці подумати над тим, що простіше, а отже, й легше було б засвоювати українському школяреві (та іноземцям, які хочуть вивчити українську мову), наприклад, такі словозміни: Збруч – Збручський, а не Збруцький чи Збручанський; Буг – Бугський, а не Бузький; позбручські і побугські села, а не позбруцькі та побузькі, бо все-таки: Збруч, а не Збруць і не Збручан; Буг, а не Бузьк чи Бузько?
***
“Еліпсоїдний”, “монголоїдний”, “негроїдний”... Хіба це украї-нські слова, хіба вони аналогічні до “м’ясоїдний” і “травоїдний”? Це недолуга калька з російської мови. Певен, що українською мало б бути: “еліпсовидний” або “еліпсоподібний” і т. д.
Інколи борці за чистоту української мови, щоб віддалитись від російської, перетворюють її на посміховище. Вирішили, що слово “бритися” російське і наполягають, щоб ми використовували лише “голитися” (від слова “голий”, хоча його значення – “роздягнутий”). Натомість “бритися” походить від українського “брати, прибирати”. Понад те, якщо відмовитися від “бритися”, як тоді називатимемо прилад для бриття?..
***
“Палити” й “курити”. Це зовсім інші процеси, та нас примушують забути “курити цигарки”, “покурити з другом”, “зробити перекур”, щоб уступити слово сусідам, а наші курці (тепер вже палії) хай “палять цигарки”, “попалюють з другом” і “роблять перепал”. Тобто, тепер курці мають не диміти (одне із значень слова “курити”), а палити-палахкотіти, що є великою різницею. Принагідно згадалася народна співаночка:
Зеленая ліщинонька не горить, ой курить,
Молодая дівчинонька не любить, а дурить.
***
Чому слово “вертоліт” (той, що вертить і літає) стало раптом не українським, і навпаки “гелікоптер” хочуть зробити українським? Чому маємо писати замість “чорновика” чернетка, якщо основою тут є слово “чорний”, а не “черний” і не “чернетний”?..
***
Багато українців називають свого батька “папою”. Дехто протестує проти цього, бо це нібито російське слово. Але з часів Скитії на нашій землі одним із верховних богів був Папай, а на дитячій мові і нині “папою” називається хліб. Виробником же хліба завжди був батько. Отже і “папа” – наше слово.
***
Українська мова найунормованіша мова світу, вона матір всіх індоєвропейських мов і за перетворювання її на предмет насмішки винуватців варто карати. Пам’ятаймо настанови мудрих: “Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію”.
***
Слово не горобець, вилетить – не впіймаєш.
І хай летить наше слово, хай прикрашає російську, англійську, іспанську та інші мови. Але мусимо пам’ятати, що це і є ті золоті руни, що розвіялися по світу. Це божественний нектар, який живив наших пращурів і який має живити нас. Звісно, не всі слова можуть активно використовуватися в нашому мовленні та літературі, але мусимо повернути їх до свого реєстру, до наших скарбниць-словників, як надбання багатьох поколінь українського народу, як наші споконвічні ОБЕРЕГИ.

7. Мова – основа здоров’я нації
Вже саме російське означення мови “язик”, що походить від назви ротового органу, є свідченням обмеженості, бо участь у творенні слова і звуків бере також горло, губи та мозок. Як результат “язик” має лише два похідних від нього слова: “языковый” і “языковед”, тоді як “мова” дає до 70-ти (див. попередні розділи книги). І це стосується більшості слів російського мовного запасу. А така обмеженість відповідно тягне за собою розумову відсталість, впливає на аналітичність, логічність і тверезість мислення. Тож не дивно, що росіяни в переважній більшості сприймають дійсність у перекривленому світлі і легко піддаються зомбуванню.
Мова – це результат розумової діяльності певної спільноти. Від неї залежить і психічний стан людини. “Язик” в значній мірі вплинув на те, про що писав відомий російський фізіолог, академік І. Павлов: “Должен высказать свой печальный взгляд на русского человека – он имеет такую слабую мозговую систему, что не способен воспринимать действительность как таковую. Для него существуют только слова. Его условные рефлексы координированы не с действиями, а со словами”.
***
Останнім часом у періодиці частішають повідомлення про сучасну науку біолінгвістику, яка доводить, що мова надається території, а не тільки народу. В разі штучного нав’язування на певній території іншої мови, неминуче каліцтво на тонкому душевно-духовному рівні, й, як наслідок, фізичні та психічні розлади. Ось що говорив із цього приводу російський священик і мислитель Павло Флоренський: “Асимільована зденаціоналізована свідомість оперує оболонками слів, себто морфемами та синемами, але не сутнісними ядрами слів, без зворотного зв’язку з прапам’яттю, підсвідомістю народу свого, землі своєї”.
Медики виявили цікаву закономірність: що більше людей говорить російською в Україні, то вищий показник смертності. А відомий український психіатр і правозахисник Семен Глузман повідомляв, що, за даними дослідження Асоціації психіатрів України, Київського міжнародного інституту соціології та університету Стоні — Брук (США, штат Нью-Йорк), карта рівнів наркотизації й алкоголізації та їхніх наслідків повністю збігається з картою розповсюдження мов в Україні: що більше в регіоні переважає російська мова, тим вищим рівень вживання наркотиків, алкоголю, депресій, суїцидів.
Звідси висновок: Мова – це основа здоров’я нації. Тому, щоб уникнути біди, “Як і отці наші, очистимося мольбою в Мові – і миємося, мольби творячи за чисті душі свої і тіла, яко Сварг уставив ті Мовинства та купалища, і вказав, що не сміємо їх занапащати” (“Ілар Хоругин. Велесова Книга”).

8. Мова і психотип нації
У п’ятому класі ми почали вивчати російську мову. Вчителька сказала, що ця мова дуже древня, багата, красива і т. д. і т. п. Додала, що з української мови вона запозичила лише два слова “хлібороб” і ще якесь (на жаль, не запам’ятав яке саме). Коли я почав займатися порівнянням цих мов, то побачив, що насправді як такої російської мови не було зовсім, а більшість російських слів мають українські основи.
Торкнемося для прикладу деяких освітніх термінів. “Школа” – чиє це слово? Колись волхви збирали дітей і садили в коло (найчастіше це було святилище у формі кола) і навчали дітей наукам. Від цього “кола”, до речі українського слова, і пішла “школа”. Від “коло” походить і слово “колеги” (ті, що належать до одного кола) і “колегіум” (коло, що навчає ума). Тобто, все це українські слова. Росіяни, вставивши ще по одному “л”, кажуть, що “коллеги” та “коллегиум” це російські слова… або латинські.
Інший приклад: “виховання” і “воспітаніє”. У нашому слові основа “ховання”. Тобто, ми дитину вирощуємо через ховання її від лиха, від дурного впливу, від поганих слів, злого ока тощо. В російському основа “пітаніє”. Тобто, їхній дитині у свідомість закладається програма – перш за все наїстися. Недарма росіяни мають ненаситну жадобу завойовувати чужі землі, грабувати і вбивати сусідів. І не дивно, бо російські діти мають “родітєлєй” – тих, хто лише народив їх, тоді як українські діти мають “батьків” – тих, хто патронує дитину, вкладає в неї душу (компонент “ба” – це душа)...
***
Українська – мудра мова. Словом “мисливство” ми позначаємо мисляче (вдумливе) ведення-розведення звірини (а не лише знищення), а словом “полювання” – називаємо задоволення ловчої пристрасті людини. Натомість у московитів є тільки “охота” (хотіння)...
***
Багато слів мають пристосоване і не відповідне здоровому глузду застосування. Запозичали щось в інших мовах і прилаштовували під російську. Як от наше “ножиці” – два кільця і дві ніжки, що ріжуть. Нормальна назва і зрозуміле походження. А російське “ножніци”? Від “ножни”, куди ховають ніж (наше піхви), чи від чого? Що спільного між ножицями і ножнами? Або порівняйте ніяке (і чуже) “Пока, до встрєчі!” і наше “Бувайте!”, тобто, будьте, живіть наперекір усьому.
Армійські терміни. Команда російського (або совєтского) командира: “Вихаді строїтся!, “Смірна!” Українською: “Шикуйсь!”, “Струнко!”.
Мало хто знає, що російське “строїть” у давнину означало “каструвати”, “упокорювати” (О. Іванченко, “Путями великого россиянина”). Йому відповідає і слово “смірно” – покірно, мовчки, тихо. Тобто, коли українця в армії привчали до цих слів, відповідно йому нав’язували й російську рабську психологію.
А тепер увага до українських команд. “Шикуйсь!” – “Стій із шиком”, бадьоро, гідно. “Струнко!” – будь, як струна: рівним, гордим і сміливим!
Сам собою напрошується висновок: українська мова – мова вільних людей, російська мова – мова упокорення. Що, до речі, добре знають українські олігархи-експлуататори, нав’язаючи російську українським глядачам через свої телеканали і газети.

9. “Русский – это прилагательное”
Російський продюсер і чоловік російської співачки Валерії Йосіф Пригожін на початку серпня 2014 р. обурився тим, що українська співачка Настя Приходько, яка колись виступала за Росію на Євробаченні, підтримує солдатів української армії у війні з проросійськими бандитами, що тероризують схід України. Настя відповіла вишукано і розумно: “Русский – это прилагательное. Но именно так именуют себя большинство индивидуумов нашего северо-восточного соседа на вопрос: “Вы кто?”, отвечая: “Я – русский!”. Я не спрашиваю какой ты, я спрашиваю, ты кто? Так же с лозунгом: “Россия для русских”... Мы же не говорим Украина для украинских... Украинец – имя существительное. Как поляк, белорус, грузин, немец, француз... Да, все существительные! И только русский – прилагательное. Значит и люди эти прилагательные. Они прилагаются к чему бы то ни было. На сегодняшний день прилагаются в комплекте со всеми худшими человеческими качествами и амбициями их, с позволения сказать, президента. Они лишь довесок к нефти, газу, золоту, алмазам и прочим природным богатствам, что так умело прибрала к рукам путинская клика…”
Українське “прикметник” зрозуміло – від прикмети, а от що значить “прілагатєльноє”? Очевидно: когось/щось “прілагать” до себе. І “прілагаться” до когось/чогось. На своє ж не здатні.
***
Цікавий чоловік, неординарний новеліст і агроном від Бога з Дніпропетровська Юрій Фоменко запитує: “Чингіз Айтматов писав російською, але його “чомусь” ніхто не вважає російським письменником. То чому тоді росіяни так тримаються за Гоголя, Чехова, Короленка?”
Не вважають російськими не тільки казаха Айтматова, а й білоруса Василя Бикова. Дрібні вони для Москви, хоч і справді великі письменники. Їх можна і не “прілагать” до себе. Українців спішать “прілагать”, щоб українці не усвідомили себе “українцями”, щоб світ не знав про націю, історію та культуру якої “пріложили” собі, князів якої привласнили собі і без “пріложенія” якої Росія ніщо.

10. Особливе
Батько київського поета Леоніда Кисельова (1946-1968 рр.) – російськомовний поет, мати – єврейка. Виріс Леонід у росій-ськомовному середовищі, в юному віці почав писати вірші. Звісно, також російською мовою. Навчаючись на факультеті іноземних мов Київського держуніверситету, Леонід мав можливість порівняти російську, українську, англійську та інші мови. І саме тоді, незадовго до смерті він написав ось це:
Я постою у края бездны
И вдруг пойму сломясь в тоске,
Что все на свете – только песня
На украинском языке.
І почав віршувати українською мовою, розуміючи (“сломясь в тоске”), як багато він втратив, ігноруючи її.
***
Так було і з уже згадуваним В. Кожевніковим, який на сьомому десятку свого віку усвідомив: “Тільки тепер, коли я повернувся до рідної мови, зрозумів, скільки часу змарнував на “російськоязичії”, які шанси втратив у житті”...

11. Розуміти причину
Від одного із своїх читачів отримав філософське запитання: “Ви пишете, що пращури добре знали роль і значення мови, а саме: “Мова се коло”, тобто “Мова єднає”. Але колись мене вчили, що “знати” означає “розуміти чинник” (російською – “понимать причину”) і що факти, бодай історичні, самі себе не пояснюють. А тому маю до Вас питання: як і чому мова єднає суспільство?”
Відписав так: “Єдина мова створює єдиний суспільний організм. Говорити однією мовою значить розуміти одне одного, мати зв’язок зі своїми Праотцями, які в небі суть. Мова – це оберіг, отож говорити однією мовою значить захищати територію, яку тобі дав Господь і вклав в уста саме такий засіб для вираження думок, що відповідає цій території. Переконаний, що слово “молитва” утворилася від “мови” (“мовитва”), де “в” змінилося на “л” під чужим впливом, як у словах “довгий” – ”долгій”, “стовп” – ”столб”, “дав” – “дал”, “став – стал” і т. п. Отже, “МОВА ЄДНАЄ” – значить промовляти всією громадою спільну молитву до Богів і Праотців, що бережуть нас, як народ, вже не одне тисячоліття”.
***
І тут доречним буде наступне зауваження професора Віденського університету Міхаеля Мозера: “Доки Україна представлятиме себе як країна, в якій не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трошки іншою Росією”.
Однак знати мову це ще не все. Науковець Петро Масляк слушно підмітив у Фейсбуці: “Тут хтось написав, що донька повернулася з табору в Болгарії, де було 500 дітей з України і тільки 5 з них спілкувалися українською. Мовляв, їх погано вчили в школі. Це класична помилка українців. Дітей вчили, але не виховували бути українцями. У нас відсутнє НАЦІОНАЛЬНЕ виховання, а з ним і національна гідність”.
На жаль, наше Міністерство освіти та науки дуже неохоче відходить від нав’язаних Москвою освітніх стереотипів.
***
Доказ того, що Міністерство освіти та науки України досі орієнтується на Москву, а отже і на московську мову: 30 жовтня 2016 р. отримав відповідь на свого листа до міністра Л. Гриневич з проханням повернути в навчальну програму шкіл та вузів Велесову Книгу – найдавнішу літературну та історичну пам’ятку України-Русі, шедевр української філософської й релігійної думки. Марно надсилав свій переклад і докази про автентичність твору, марно апелював до авторитету українських докторів наук, мовознавців та літературознавців В. Таранця, П. Ющука і Г. Клочека, які також доводять правдивість твору. “Отримані матеріали, – повідомляє директор департаменту науково-технічного розвитку міністерства Д. В. Чеберкус, – було відправлено на розгляд провідному вищому навчальному закладу України у цій галузі, що належить до сфери управління МОН”. Якому саме “провідному закладу”, не вказується. Проте, зі змісту листа можна зробити однозначний висновок – експертизу насправді робили в Росії.

12. робити висновки І БОРОТИСЯ
Росія 2014 року під вигаданим приводом захисту, нібито гнобленого російськомовного населення України, пішла проти нас війною. Вбивствами, гвалтуваннями і мародерством заходилася будувати свій “русскій мір”. Жодна країна не додумувалася до таких причин розв’язання війни. Тому вочевидь – яка мова такий народ, який народ така й мова. Щоб не бути розіп’ятим, вбитим, щоб не бути приреченим на голодне вимирання, як це вже траплялося не один раз в нашій історії, маємо триматися подалі від Москви, від язика і її “міра”.
***
Доволі влучно висловився про “русскій мір” в соцмережі один польський юрист, який захищає в судах інтереси громадян України, що поїхали до Польщі на заробітки чи ще з якоїсь причини, і там скоїли злочин:
“Я кілька днів думав, чи розміщати цей допис, але мене так востаннє дістали всілякі захисники так званих російськомовних українців, що вирішив таки написати.
Був весь день на судових засіданнях у Познанському апе-ляційному кримінальному суді. Суд розглядав 14 апеляцій, 6 було – від громадян України. Мені вже стало моторошно, коли я осмислив, що майже половина всіх засуджених за злочини – українські громадяни. Виявилося, вони всі російськомовні, я зітхнув з полегшенням.
Для всіх їх був перекладач української мови. Усі вони нічєво нє панімалі, але суд це не вразило. Головуючий сказав, що українські громадяни мають знати українську мову і годі.
Їхня поведінка була жахлива, хамили, кричали, треба було їм безліч разів звертати увагу на це. Перекладач сказав, що не буде перекладати з російської, суддя – головуючий сказав, для нього це відмова від пояснень. Але кожному дали змогу щось сказати, хоча і не перекладали.
Один з них просив задовольнити його апеляцію. Він сказав, що не хоче бути видвореним до України, бо ненавидить Україну, це країна бандитська, кримінальна, бидляча, а люди там – усі розумово відсталі.
Я розумів, прокурор розумів і судді теж зрозуміли. Усім відібрало мову. Один суддя не стримався і російською йому сказав: “я вперше щось таке чую, я судив найстрашніших злочинців, але жодний такого про свою країну не говорив”. І додав: “Якщо ви так ненавидите країну, яка має бути вашою батьківщиною, то тим паче ви ненавидітимете Польщу. Вам тут не місце”.
Ось вам “русскій мір”. Приповз до Польщі. Надіюся, ми собі дамо з ним раду. Я щодня допомагаю українцям, надаю їм консультації. Ніхто з українськомовних не звернувся до мене з кримінальною справою. Я ніколи не чув. А росіяни з України?.. Ось, бачите”. (Джерело: http://prostir.co.ua/polskyj-yuryst-vluchno-opysav-rosijskomovnyh-ukrayintsiv-23803/)
О, як був правий Олександр Потебня, стверджуючи, що винародовлення (денаціоналізація) зводиться на дурне виховання і моральну хворобу: на неповне користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на ослаблення енергії думки; зрештою, на мерзотність здичавіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості і т. п...
Вже чую, як збираються мене шпетити: не “правий”, а “має рацію” треба писати. На моє переконання, слово “правИй” (той, хто займає правильну позицію) має повне право на існування.
***
В контексті написаного поляком згадалися слова поетеси Тетяни Малахової, яка теж творила російською мовою, а після того, як на її рідний Донбас напали і пролили українську кров московські бандформування, почала писати українською (вірш 2017 року):
Ми переможемо в цій битві,
Якщо не зрадим мову діда.
Бо наша мова – це молитва
Від сатани і від сусіда!
***
Утім, основну масу українців окупація Московією Криму, частини Донбасу і смерть більше 11 тисяч співвітчизників нічому не вчить. Особливо це стосується столиці та низки обласних центрів України. Тут продовжують розмовляти мовою маніакального і безжального вбивці та руйнівника, не задумуючись, що і сюди він може прийти зі своїми танками під приводом нібито захисту російськомовних. Москва розуміє, що без України Росії не бути, і вона буде вигадувати будь-які причини, щоб утримати її в зоні своїх інтересів.
Приємно, що на захист української мови (а отже й України) все активніше піднімається інтелігенція. Захоплююся своєю землячкою, нині мешканкою Києва, дитячою письменницею Ларисою Ніцой. Відстоюючи своє право на обслуговування державною мовою (інколи з великими скандалами) в магазинах, таксі, інших закладах, вона бореться не проти російської мови, як дехто вважає, вона бореться проти ймовірної московської агресії, проти руїн і смертей, що несе Україні “русскій мір”. Такі дії, хай і поодинокі, допомагають українцям позбуватися синдрому меншовартості – доволі серйозної хвороби, що притуплює, принижує, закріпачує і не дає розкритися в повній мірі людській особистості.
Вдячність за це пані Ларисі!

Уривки з книги "Українська мова - мова вільних людей".
Замовити можна через адресу сайту y atran@gmail .com
banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...