Бібліотека імені Д. Брилінського

Піонер літературного краєзнавства

08.11.2019 | 17:05   Валерій Куфльовський
переглядів: 59

Його літературна хода розпочалася першим дописом до Смотрицької районної газети 1936 року. Багатолітня творчість сількора знайшла місце на сторінках 25 українських і російсько-радянських газет та 8 журналів. Серед них варто би назвати: "На зміну", "Колгоспне життя", "За комунізм", "Прапор Ілліча", "Радянське Поділля", "Радянська освіта", "Молодь України", "Учительская газета", "Друг читача" та інші. За активну літературну творчість педагог і сількор Д.М. Брилінський дочекався дружнього шаржу:

Унікальне посвідчення, видане педагогічною радою Сирватинецької школи Купинського району Кам'янецької округи Брилінському Дмитру Михайловичу 15 червня 1929 року, засвідчує, що він вступив на навчання 15 жовтня 1925 року і "опанував знання і вміння з програми НКО УРСР для 4-річних трудшкіл."

Продовжити навчання у семирічній школі не зміг, оскільки з дволітнього віку був круглим сиротою. Його тато загинув на війні у 1917 році, а мама померла у 1918 році. Лише 1932 року, коли Щуровським Михайлом Степановичем була створена семирічна школа у Сирватинцях, він продовжив навчання.

Школа у Сирватинцях об'єднала учнів Тинної, Грицькова, Карабчієва, Скіпча, Завадинець, Яромирки. До класу набралось 34 учні. 1934 року Дмитро - випускник 1-го Ударного випуску 7-го класу Сирватинецької ШКМ (школа колгоспної молоді).

Того ж року, склавши вступні іспити на 3 курс робітфаку Кам'янець-Подільського ІНО, Д. Брилінський стає студентом і успішно закінчив курс навчання.

У зв'язку з нагальним розквартируванням на території і у приміщеннях ІНО кавалерійського корпусу, інститут розігнали до різних міст - Одеси, Ніжина та інших. Викладачі та студенти розбіглись, хто куди.

Фізико-математичний факультет, студентом якого був Дмитро, переведено до Ніжина, і долею випадку він стає студентом літературно-мовного факультету держ-педінституту ім. М.В. Гоголя.

1939 року його, дипломованого випускника, направляють на роботу в одне із сіл Чернігівщини. Звідси рекрутують до Червоної Армії. Його військовий стаж разом з фронтовими роками тривав з 17.11.1939 року до 14.11.1945 року.

З нагородами і подяками від військового командування повернувся на своє рідне Поділля і відразу став учителем української словесності у Великолевадській школі Смотрицького району. Через два роки роботи наказом №358 по Кам'янець-Подільському Облвно від 23 серпня 1947 року призначений викладачем української мови та літератури в Кам'янець-Подільське педучилище.

...Вже з 25 серпня 1949 року, як повідомляє довідка, видана Городоцьким районним відділом освіти, Дмитро Михайлович Брилінський працює вчителем, пізніше стає завучем Великолевадської СШ, і триває його праця на Городоччині до 1 вересня 1974 року.

Працюючи у Великолевадській школі, він прикладає чимало зусиль. Його праця стає помітною, його відмічають і заохочують. 1 жовтня 1958 року Хмельницький обласний відділ народної освіти нагородив його грамотою "За досягнуті успіхи у навчально-виховній роботі та висвітленні педагогічного досвіду в обласних педагогічних читаннях 1958 р.". Підписав грамоту педагог і земляк Степан Дмитрович Бабишин, завідуючий відділом освіти, з яким його пов'язувала довголітня творча дружба.

Тих різних відзнак за педагогічну працю у Дмитра Михайловича набралось за півсотні. Вони засвідчують його зв'язок з історією.

Його літературна хода розпочалася першим дописом до Смотрицької районної газети 1936 року. Багатолітня творчість сількора знайшла місце на сторінках 25 українських і російсько-радянських газет та 8 журналів. Серед них варто би назвати: "На зміну", "Колгоспне життя", "За комунізм", "Прапор Ілліча", "Радянське Поділля", "Радянська освіта", "Молодь України", "Учительская газета", "Друг читача" та інші.

За активну літературну творчість педагог і сількор Д.М. Брилінський дочекався дружнього шаржу:

"То було давно:

Дмитро нагострив своє перо.

Відтоді сількора слово

Людям служить пречудово".

("Радянське Поділля", 1966).

А його власного вірша вперше було опубліковано (з подачі П.Г. Тичини) у "Літературній газеті" 1948 року. Автор продовжував віршувати і надалі, але зрідка, і лише з виходом на пенсію його літературна творчість набрала різноманітних форм: есе, публіцистика, біографічні новели, загадки, гуморески, кросворди. Менша частина його доробку побачила світ на сторінках періодики, а решта - ще у рукописних свитках.

Працюючи викладачем літератури у Великолевадській школі, педагог Д.М. Брилінський неодноразово задавав собі запитання: "Чому у навчальних програмах з літератури немає жодного автора з Поділля?". І вирішив дослідити цю прогалину.

Першими дослідженими авторами стали батько і син Смотрицькі. Потім - Микита Годованець. З ним Брилінського поєднала дружба на довгі роки. Вона тривала з 1964 до 1974, поки автор не помер. 1973 року Дмитро Михайлович зробив йому присвяту:

***

Микиті Годованцеві

У художньому Ви царстві

Перший з королів,

Справжній тесля у байкарстві

З-поміж байкарів.

Шана Вам, наш патріарху,

За врожай байок.

Вічно хай же Ваша арфа

Тішить нас, діток.

Пізніше як особистий друг й знавець життя і творчості М.П. Годованця, Дмитро Брилінський опублікував низку статтей у "Прапорі Ілліча", "Радянському Поділлі", "Радянській освіті", "Другові читача" та інших газетах.

Загалом, будь-які дослідження з літературного краєзнавства знайшли найповніше поширення у літературно-творчому гуртку вже згадуваної Великолевадської школи. Цікавим є те, що учні тоді активно знайомились з життям і творчістю давніх подільських письменників: Арсенія Сатанівського, Дем'яна Наливайка, Смотрицьких. А подільських сучасників охопив словник-довідник на 66 імен. Серед них - Іван Сварник, Тиміш Одудько, Дмитро Онкович, Микола Подолян, Павло Цибульський, Володимир Бабляк, Микола Бажан, Георгій Гай, Антон Бринський, Кость Гордієнко, Іван Дузь, Віктор Зубар, Володимир Ладижець, Василь Кравчук, Панько Педа та інші.

Поштовхом до широких кореспондентських зв'язків з письменниками стала відповідь Володимира Сосюри на лист літгуртківців Великої Левади. Він писав:

"Дорогі милі друзі… Дякую за хорошого листа і, виконуючи ваше прохання, посилаю вам із цим листом замість фото - листівку, випущену в зв'язку з нагородженням мене Шевченківською премією.

Передайте мій щирий привіт вашому вчителеві, Дмитру Михайловичу, і мою подяку йому за його любов до поезії, яку він передав і передає вашим юним душам". (20/I-64, Київ).

Кабінет мови та літератури щоразу поповнювався листами, фотографіями, книжками з дарчими написами.

Зв'язки з письменниками конкретизувалися, переростали у дружбу. Письменники цікавилися життям школи. Інколи хтось із них навідувався, як це зробив Ігор Собчук у кінці 60-х.

Оскільки творчість місцевих подільських авторів у шкільній програмі не вивчалась, організовували вечори, літературні читання.

До прикладу, Микита Годованець, дізнавшись про проведені заходи у Городку, надіслав кілька примірників книжок з дарчими написами для учнів та організаторів. Листування з Іваном Сварником теж було використано своєрідно на уроках мови.

Педагог Брилінський Д.М. роздав листи у руки учнів і прокоментував: "Гляньте на почерк! Це унікальний зразок каліграфії!" Після такого підходу навіть слабші учні старались, аби поліпшити власну каліграфію. А таких винаходів у педагогічному арсеналі "Відмінника народної освіти" було чималенько".

Оригінальним винаходом педагога-літератора стала "Літературна карта Поділля" із зазначеними місцями перебування письменників Поділля і тих, хто пов'язав свою долю з Поділлям.

Письменник Цибульський, пишучи листа до юних друзів-подолян, говорить: "... Важко перебільшити значення того, що робите ви під керівництвом шановного Дмитра Михайловича. Любов до Батьківщини починається з рідного краю, з любові до землі, яка тебе вигодувала, виростила. Без цього людина - пустоцвіт. Не люблячи своє рідне, не можна поважати і шанувати інших людей, того, що дороге для них. Той, хто не любить рідного краю, землі, Батьківщини, не має нічого дорогого, святого у душі.

Наше миле Поділля є за що любити. Це - неозорі лани, ліси, переліски, сади. Ніде на Україні нема стільки і такої садовини! Це - наш тихий Дністер, синє небо, зимова хурделиця, якій є де розгулятись. Земля Поділля рясно полита кров'ю народною. Кожен камінь тут дихає сивою давниною, давниною історії. Сама тільки Турецька фортеця у Кам'янці-Подільському - який це шмат історії, ще, на жаль, не увічнений у нашій літературі.

Поділля - це Кармелюк і Хмельницький, Коцюбинський і безліч, безліч синів України (і не лише України), які уславили її навік.

Після війни доля занесла мене у Карпати. Карпати не можна не любити, але це вже, мабуть, не перша, а друга любов. До речі, Поділля здавна пов'язане з Карпатами. У XIV ст. подільський князь Федір Коріатович, в часи міжусобиць, вийшов з Поділля і привів у карпатські долини близько 40 тисяч чоловік війська і челяді. Подоляни осіли в долинах Ужа і Латориці. Одна з площ Ужгорода і тепер носить ім'я подільського князя Федора Коріатовича. Так що подоляни і закарпатці - давні кровні брати.

Любіть же свій рідний край, всю нашу славну Вітчизну, як матір рідну! І нехай любов світить незгасно вам на молодих дорогах життя, які перед вами широко стеляться!" (26.VII.66 Ужгород).

Вивчення історії рідного краю - Хмельниччини, синівська любов до неї, її людей - частка духовності Дмитра Михайловича Брилінського. З нею він іде дорогами життя. А нам залишається збирати і множити плоди його творчої праці на славу Поділля, України.

... В час перемін вчитель-філолог та літературний краєзнавець Дмитро Брилінський переїхав до головного подільського міста Хмельницького. Проживав на Інститутській. Трудився він на підприємстві художником і не забував справу літературну - писав нариси, вірші, загадки, краєзнавчі статті та укладав словники подільських говірок. Коли час його вичерпався, він поселився в експозиції бібліотеки імені Дм. М. Брилінського по вулиці Тернопільській, 32. Навічно...

Література та джерела про творчість автора :

  1. Дм. М. Брилінський. Словник подільських говірок. Хмельницький, 1991.
  2. Дм. М. Брилінський. Матеріали до словника подільських говірок. Львів, 1991.
  3. Дм. М. Брилінський. Снопик, вірші для дітей. Хмельницький, 1993.
  4. Дм. М. Брилінський. Український словник власних імен. Хмельницький, 1994.
  5. Дм. М. Брилінський. Загадки. Хмельницький, 1996.
  6. Дм. М. Брилінський. З людьми і для людей. (Співавтор Ів. Рудик), Хмельницький, 1996.
  7. Дм. М. Брилінський. Україно моя, Україно! Вірші. Хмельницький, 1998.
  8. Дм. М. Брилінський. Письменники і Хмельниччина. Хмельницький, 1998.
  9. Дм. М. Брилінський. «Витязь Духу або Місце і роль Бога у творчості Т. Шевченка».
  10. Дм. М. Брилінський. «Космос. Бог. Людина».
  11. Городок над Смотричем. Альманах. Бедрихів край», 2006
  12. «Русалка Дністрова». Тернопіль.
На знімку: Бібліотека імені Д. Брилінського

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...