Опускаємось нижче плінтуса, або Правда допомагає піднятися з колін!

03.10.2019 | 16:56   Валерій Грошко
переглядів: 122

Ще, вочевидь, комусь дуже кортить забрати у туземців та аборигенів землю. Ясна річ під виглядом організації вільного ринку купівлі-продажу. За неї нашим чиновникам зарубіжні «філантропи», начебто, обіцяють цілу хмару паперових і електронних грошей. Тому посіпаки, намастивши руки клеєм, аби до них щось прилипнуло, так натужно розпинаються у ЗМІ. Одна тільки загадка: ким будуть українці на чужій території, бо їх земля тоді потрапить під юрисдикцію іноземних держав?

Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

(Тарас Шевченко)

У «Подільських вістях» за 1 серпня № 31 була опублікована стаття Івана Дунця «Майбутнє через сучасні виробництва».

Розділяю тривогу і біль автора, крик душі патріота, господаря і державника. Розумію актуальність і важливість того про що він говорить.

Якою є Україна?

Багато наших читачів забули, або не знають, що за структурою виробництва є три типи держав: аграрна, аграрно-індустріальна, індустріальна.

Серед індустріальних є сировинні придатки, переробники сировини і постачальники напівфабрикатів, далі йдуть виробники деталей і вузлів, потім держави-збірки, держави, які впроваджують у серійне виробництво апробовані технології.

Вінчають цю піраміду держави, де є інноваційні галузі і постачальники технологій. А найвищу сходинку посідають ті, де розвивають фундаментальну науку. Тобто працюють на випередження.

Колись Україна належала до найрозвинутіших у світі. За рівнем наукоємкого та інноваційного виробництва перебувала на п’ятій позиції після США, Росії, Японії та Німеччини. На наших теренах працювали десятки установ, де займалися фундаментальною наукою. Тридцять років тому у нас була економіка п’ятого укладу!

Після поразки Радянського Союзу у «холодній війні» у 1991-му році, яка широко відзначалася у США та Великобританії, ми живемо під диктовку переможців. Хоча абсолютна більшість наших співгромадян цього не усвідомлює, а керується дешевими пропагандистськими байками. Мовляв, «добрі дядьки» із «прогресивного» Заходу хочуть нас «темних і дрімучих» «цивілізувати» та підняти до свого рівня. А ми через свою недолугість впираємося рогом.

Нам втокмачують, що проблеми виникли через нашу відсталість. Мовляв самі доводимо себе до стану злиднів і убогості. Миримося з хабарництвом. Щодо останньої не можу обійтися без репліки. Ще нелюд Йозеф Геббельс наставляв: в підлеглих країнах потрібно культивувати корупцію. Хіба не це ми спостерігаємо нині?

В принципі її не складно побороти. Є досвід держав, де з нею покінчено. Та для цього передусім потрібна політична воля. Заковика тільки в тому, хто відважиться перекрити живі потоки грошей нагору та за кордон у якості данини і зруйнує ієрархію влади, яка на них тримається.

Іноземні банки під шалені відсотки дають кредити тим, кого потім звинувачують у хабарництві і виведені активів у офшори. За подачки під проценти своїм ставленикам змушують розраховуватися простих українців, які запозичень в очі не бачили.

Як ілюстрація до сказаного: де сьогодні мешкає Валерія Гонтарєва, колишня очільниця Національного банку? У Лондоні. Де сьогодні мешкає колишній голова Кабінету Міністрів Арсеній Яценюк? На своїй віллі у Майямі. Українські олігархи розбираються між собою в англійських судах.

Тепер переможці під аплодисменти опускають Україну до рівня аграрної держави – сировинного придатку.

Серед потерпілих в першу чергу наші флагмани: «Південьмаш», харківський авіаційний завод, суднобудівні верфі, львівський «Електрон».

Де-не-де після закінчення «холодної війни» картина виглядає просто жахливо: на територіях, колись інноваційних підприємств, росте двометрова лобода, а у приміщеннях колишніх передових ферм плодяться щурі та здичавілі собаки. Сотні сіл зникли з карти України, безліч міст перетворилися на депресивні, зруйновані, занедбані і покинуті сотні тисяч будинків, дороги виглядають, як після артобстрілів. Мільйони працездатних, освічених і умілих українців в паніці змушені покинути рідну неньку. Картина трагічніша, ніж у відомій новелі Василя Стефаника «Кам’яний хрест».

Економічні біженці раді, що позбулися вітчизняних злиднів. Їм не до узагальнень, що інші держави з допомогою «безвізу» отримали на дурничку кваліфікованих спеціалістів і вчених, за підготовку яких самі були би змушені витратити сотні мільярдів доларів.

Опускаємось нижче плінтуса

Цілком очевидно, що у світовому капіталістичному розподілі праці, який тепер сором’язливо іменують ринковою економікою, є така градація:

а) країни – постачальники промислової сировини (типу Болівія, Папуа Нова Гвінея); Сюди належить і Україна.

б) країни – постачальники зерна (Аргентина, Канада, Австралія, Казахстан). Сюди теж належить Україна;

в) країни – постачальники енергоресурсів (Кувейт, Саудівська Аравія, Росія, Катар, Венесуела та ін.); Україна підписала хартію, яка зобов’язує її бути гарантом енергетичної безпеки Європи. Навіщо? Яка нам з цього користь?

г) країни – постачальники продуктів (Гана, Колумбія, Еквадор та ін.); Це теж стосується України.

д) країни – постачальники вузлів і деталей (Південна Корея, Малайзія, Тайвань та ін.);

е) країни-збірки та країни, де впроваджують у серійне виробництво апробовані технології (Китай, Індія, Польща, Чехія, Бразилія та ін.);

є) країни – розробники інновацій (США, Німеччина, Японія, Ізраїль, Швейцарія та ін);

ж) країни, де розробляють фундаментальну науку (США, Німеччина, Швейцарія, Ізраїль), а тепер і Китай;

з) країни-зони відпочинку і туризму (Греція, Таїланд, Кіпр, Іспанія, Болгарія, Ямайка, Коста Ріка);

і) країни – фінансові центри (Швейцарія, Великобританія, Ізраїль, Гонконг, Сінгапур та ін);

ї) країни-транзитери (Туреччина, Єгипет, Панама, Білорусь). Сюди ж належить і Україна. Адже вона є на перетині трьох важливих артерій: Північної гілки Великого шовкового шляху, транзиту «Із варяг в греки» і контролює гирло Дунаю;

й) країни – глобальні поліцейські (СЩА, Великобританія, Франція).

Ясна річ, це відносна градація. Більшість держав мають змішану структуру і одночасно виконують різні функції;

Наприклад, Україні явно відведена роль постачальника зерна, електроенергії, металів, забезпечення транзиту.

Трейдери за півціни вивозять з України збіжжя, та ще й за такі оборудки одержують ПДВ. Це і є ідеальне пограбування! Як і хто змусить їх розпочати переробку, коли вони створені для інших цілей?

Держави і ТНК

Держави – це горизонтальні територіальні об’єднання. Їм протистоять вертикальні бізнес-структури, які контролюють ринки зерна, металів, нафти, газу, озброєння, наркотиків та інші. А також міжнародні банки і ТНК (транснаціональні корпорації).

Про останні дуже добре сказано у книгах Богдана Бойка «Україна: остання війна за незалежність» та «Народ, який переможе зло». Вони видані 15 -18 років тому, але абсолютна більшість українців, які вважають себе інтелектуалами, навіть не чула про них.

В нав’язаній нам економічно-політичній парадигмі корпорації сильніші за держави. І тільки там, де існує міцна влада – монархії, або теократії – все навпаки, – влада загнуздала бізнес.

Шостий уклад економіки і архаїка

Іван Дунець також безумовно правий в тому, що рівень промислового розвитку визначає машинобудування. Особливо точне. Колись Україна була серед лідерів з виробництва прецизійних верстатів.

Світ увійшов у шостий уклад економіки. А нас намагаються перевести з четвертого на третій і нижче. «Опускання» вигідне нашим конкурентам (передусім Франції та Німеччині, які створили для себе і під себе ЄС), а також сусідам – Росії, Польщі та Туреччині.

Для продукції шостого укладу економіки потрібен ринок збуту хоча б у 300 мільйонів споживачів. Те, що ми спостерігаємо сьогодні є вдалими спробами зовнішніх гравців позбавити Україну таких можливостей.

Цій ізоляції підіграють самозвані «націоналісти». Через те, шо вони здебільшого гуманітарії без концептуальності, або малоосвічені неофіти, їх використовують «у темну», як таранів та детонаторів суспільних процесів.

Ринок збуту пробував організувати Леонід Кучма, виступаючи з ідеєю Балто-Чорноморського співробітництва. Пройшло навіть два саміти – один у Стамбулі, а другий у Києві.

Але перевертні і аферисти під чужу дудку, перевели стрілки та організували для протестних акцій невдоволених, які завжди були ударними загонами дестабілізації в руках маніпуляторів.

Цікаво, що опоненти Леоніда Кучми взяли на озброєння ідею Балто-Чорноморського, але на відміну від нього не проводять самітів.

Псевдопатріоти говорять не про конкурентноздатну державу, а про козацтво, чуби, колиску нації та різні хуторянські метафори, які адресовані емоціям і не піддаються осмисленню. Замість того, щоб досліджувати алгоритми минулого і цікавитися геополітикою, вигадують нових героїв, приписують їм власні ідеї-фікс та психокомплекси. Бо на інше внаслідок духовної імпотенції не здатні.

Зрозуміло, що сперечатися на теми, хто більше із лузерів-невдах «кохав» Україну: Скоропадський, Петлюра, Грушевський, Винниченко та інші можна до безкінечності. Це легше і безпечніше, ніж розбиратися в сучасних реаліях. Правду потрібно відстоювати, а теревені – ні.

Аби ліпше усвідомити метаморфози зі смислами, варто згадати, що «Гопак», колись був ритуалом і його виконували воїни, а тепер – артисти на сцені для глядачів. Іноді в таких обідраних, чи неправдоподібних костюмах, що соромно дивитися. Тоді танець піднімав бойовий дух, а тепер, позбавлений сакральності, – навіває нудьгу.

Ось, наприклад, в Україні зросли в рази тарифи на електроенергію та газ. І де «захисники нації»?

Чи можна вважати героєм того, хто мовчить, як в рот води набрав, коли на його очах грабують рідних і близьких? Та й інших громадян.

Від історичних пошуків, конференцій та полемік нам теж у дійсності не стає, ні холодно, ні жарко. Їх призначення пафосно відволікати увагу українців і створювати ілюзію пошуку виходу із тупика.

Ніхто із «грамотіїв» не спромігся сформулювати національну ідею. А за її відсутності немає і лідера.

Псевдопатріоти проспали економічну приватизацію, коли «конкретні пацани» і «зарубіжні благодійники» захопили ключові підприємства та господарства, а тепер від безвиході прагнуть монополізувати історичний контекст та дискурс на спірне минуле і екстраполювати його на майбутнє. Шукають позавчорашній день і тиражують різні схоластичні нісенітниці, одержуючи за це посади, премії та гранти. Не маючи конкретного плану порятунку України, живляться енергією її розпаду!

Ті, які колись сиділи тихо, як миша під віником, або навіть засідали в президіях і бюро, тепер навперебій базікають про національно-патріотичне минуле. Одержуючи за це посади, премії і гранти.

Про сучасне вони ні гу-гу. Така справжня ціна «сміливості» новоявлених «іванів сусаніних».

Біороботи проти золотого фонду

Вітчизняні керівники і господарі класичного зразка є золотим фондом нації. Таким же, як земля, геополітичне розташування і кристалічний щит. Передусім завдяки ментальності цих особистостей.

До посади директора у часи, коли існував кадровий резерв, могла піднятися тільки дуже здібна, відповідальна, дисциплінована, грамотна, вольова і харизматична людина.

Тепер на зміну господарям йдуть «біороботи», яких у нас на західний кшталт називають «менеджерами». Цих «спеціалістів» дресирують на тренінгах, де їм відключають емоційно-чуттєву складову. Після чого їхні голови легко можна напхати різними ідеологемами. З таких штампують «коліщатка» і «гвинтики» гігантських корпоративно-визискувальних механізмів.

«Менеджери» керуються категоріями доцільності та вигоди. Інші цінності їм, даруйте, по барабану. Це і є сучасні яничари.

Свідомо чи несвідомо вони діють під орудою тих спрутів, яких ідеолог глобалізму Жак Аталі назвав «новими завойовниками».

Інновації і «чорні діри»

Що стосується інновацій, то я 5 років тому у «Подільських вістях» оприлюднив цикл статей на цю тему. Їх увінчала публікація «Чи бути в Хмельницькому силіконовій долині?», у співавторстві із Ярославом Ващуком.

В її основі інтерв’ю з нашим земляком, всесвітньовідомими конструктором і винахідником Юхимом Ліфшиним. На той час він мешкав у столиці Силіконової долини – місті Пало Альто (штат Каліфорнія) і розповів як можна без особливих затрат дати поштовх новаторству та економіці Хмельниччини. Він також запропонував свої посередницькі послуги, оскільки є дуже авторитетним експертом у галузі новітніх технологій..

Стаття Департаментом з інновацій України була рекомендована до вивчення в усіх областях.

Матеріал зайняв майже сторінку у газеті «Подільські вісті». Однак, коли я запитав голову обласного управління економіки і голову обласної адміністрації, чи бачили вони її, то ті не відали про неї ні сном, ні духом.

Я заніс їм по примірнику у кабінети. Через деякий час почув на обласній колегії, що у нас започаткували щось, типу «технопарку» десь при в’їзді у Кам’янець-Подільський. Тобто посадовці створили чергову чорну діру, де мали безслідно щезнути великі державні гроші. Про «старт-апи», які допомагають уникнути корупції, там не мовилося жодного слова.

Винних буде важко знайти

Автор пише, що промисловість ніхто не розвалює спеціально. Це теж вірно. Хто візьме на себе таку відповідальність, аби потім його тягали по правоохоронних органах і судах.

Та й навіщо руйнувати, коли можна створити такі умови, що підприємство вріже дуба чи протягне ноги за кілька місяців. А потім дозволити людям безкарно розібрати його до фундамента. На Хмельниччині є сотні таких об’єктів!

Де взяти кредити під низькі проценти, державні замовлення, гарантії, можливості для експорту та ін? Як захиститися від рейдерів? Знищені цілі галузі і ніхто не сидить у в’язниці!

Просто виробництвам створили такі умови, що вони передчасно і безславно загнулися. На ринки збуту їхньої продукції зайшли іноземні компанії.

Метрополії і неоколонії

Автор наводить приклад Нідерландів. Але ця держава належить до старих європейських колоніальних метрополій. Наряду з Великобританією, Францією, Бельгією, Іспанією та Португалією.

Там панують інші закони.

Польща і Чехія, яких нам ставлять у приклад, фактично мають статус васалів, за який розплатилися частиною суверенітету. Не аналізуватиму всіх аспектів, а тільки зупинюся на одному. Державний борг Чехії становить 131 мільярд доларів, а Польщі – 621 мільярд доларів. Кожен чех винен 12 тисяч 384 долари, а кожен поляк – 16 тисяч 61 долар. До потерпілих входять малюки і пенсіонери. Рано чи пізно життя взайми аукнеться. Підуть з молотка державні активи і земля.

І це при тому, що в цих країнах гарують у якості наймитів мільйони наших співвітчизників!

Про те, що Україна – класична неоколонія вже давно і відверто говорять деякі депутати та політики.

А де у світі є така з розвинутою економікою? Хто буде в піку собі плекати конкурента? Для чого? Аби він створював у метрополіях безробіття і тіснив їх на ринках сировини та збуту?

Болівія, Парагвай, Еквадор, Зімбабве, Перу, Нігерія, Заїр та інші, не бідні ресурсами країни понад 200 років слухняно танцюють під колоніальну дудку. Їхні «смотрящі» закінчують Сьорбону, Оксфорд, Кембридж, Йель, Прінстон та Гарвард. І який результат?

Сон розуму – той же наркотик

Критичного занепаду виробництва можна було би уникнути, якби Союз промисловців свого часу об’єднався у самодостатню політичну партію національно-демократичного спрямування. Але цього не сталося. Підприємці легковажно передоручили ухвалювати закони іншим. А тепер начуваються.

Робити бізнес у нашій державі неможливо без політики.

Тепер настала черга аграріїв. У них теж тишком-нишком, а іноді і гучно відбирають господарства. А вони ніяк не можуть згуртуватися у політичну силу і, судячи з програми, є ліберальними консерваторами. Тобто борцями за незрозуміло чию свободу, або захисниками невідомо чиїх цінностей. Що це таке ніхто толком не може пояснити.

На останніх виборах аграрії зазнали фіаско передусім через відсутність ідеології, зрозумілої програми і соціальної бази. Хоч раніше говорили про об’єднання з промисловцями.

Для українців не властиве поняття «свобода». Воно прийшло у наш лексикон в ХІХ столітті. Наші прадіди не вдавалися до словесної еквілібристики, а розрізняли волю від неволі. Якщо людина працювала на себе і на своїй землі, то вона вважалася вільною, а якщо наймитувала десь і на когось, – то була підневільною.

Сьогодні старі ідеології, які існували для уведення суспільства в оману, повністю дискредитували себе. «Консерватизм» трансформувався у «неоконсерватизм», а «лібералізм» мімікрує під «лібертаріантство» – анархізм навиворіт. За задумом його теоретиків державу мають осідлати ділки. Бідняки у ній стануть люмпенами

Для реалізації цієї програми потрібні «ідейні» комісари. У шкірянках з маузером, вишиванках з шаблею, чи в модних краватках з ноутбуком, – байдуже. Одяг і атрибути не мають значення.

«Кіндерсюрпризи»

Як на мене, то прихід «нової команди» нічого не обіцяє доброго вітчизняному виробництву. Між іншим самоназва «слуги народу» запозичена з партійно-радянської пропаганди 30-40-х років. В чому можна легко пересвідчитися піднявши підшивки старих газет. Ось і вся креативність!

Аби зрозуміти майбутню ситуацію варто прочитати статті щойно обраного народного депутата від Хмельниччини Олексія Жмеренецького від партії «Слуга народу», опубліковані в «Економічній правді».

На селі потрібно розвивати ІТ-технології, – ось одна із його тез. Хто це має робити? Напевне дід з бабою і п’яниці, які здебільшого там залишилися після «реформ». Може він не знає, що у селах закриваються школи через нестачу фінансування та учнів?

Далі усе зрозуміло навіть із заголовків статтей: «Селяни без майбутнього. Або як ІТ-технології врятують агросектор», «Український парадокс, або чому вуличні протести – єдиний шлях до економічного зростання України», «…Україна без майбутнього: розставимо крапки над «і».

Два місяці тому цей чоловік хвалився, що причетний до написання нової економічної програми розвитку держави. Ось його прогноз на майбутнє: « Україна, маючи мізерний стартовий рівень при середніх темпах зростання, залишиться далеко позаду азіатських країн і стане найбіднішою країною світу» .

За браком площі наведу тільки його висновки: « Україна несумісна з майбутнім за усіма напрямками. Сировина більше не дозволить країні триматися на плаву, інвестиції для розвитку не прийдуть, а власних коштів уже не буде. Усі активні та розумні люди виїдуть за кордон. Вони не будуть чекати «покращення» ще десять років, звільниться місце для біженців.

Залишки корінного населення остаточно деградують, зношені житло та інфраструктура зруйнуються, злочинність виросте, тривалість життя впаде.

Країна або буде розділена іншими державами, або потрапить під цілковите зовнішнє управління. Економічно зайве населення буде поступово утилізоване.

Спорожніла Україна стане відмінним притулком для неосвічених біженців».

Свідомо забуваючи, що Україна перебуває під зовнішнім управлінням народний депутат під рубрикою «Селяни не потрібні» повчає: « Висока зайнятість у вітчизняному агросекторі — рудимент технологічної відсталості. При значно більших обсягах аграрного виробництва в західних країнах зайнятість у цій галузі не перевищує 2-3 відсотки робочої сили» .

Доля селян і сіл його не обходить. Куди вони мають подітися? Може в нього є програма їх переселення у США чи Великобританію?

Автор, на противагу Івану Дунцю, безапеляційно стверджує: « Саме АПК, а не промисловість, має найбільші можливості стати фундаментом для розвитку українського хай-теку» .

Реінкарнація «скляних бус»

Чи говорив Олексій Жмеренецький про такі «горизонти» на зустрічах з виборцями? Чи цікавилися вони його статтями перш, ніж віддати за нього голос?

Після того, як автора розкритикували і висміяли в інтернеті, хитрун назвав свої попередні публікації «інтелектуальними провокаціями». Таке у нього розуміння відповідальності за сказане.

Демократія на перший погляд, ніби-то непогана штука. Але тільки у ситуації, коли ніхто не перешкоджає діяльності ЗМІ, а громадяни роблять осмислений вибір володіючи повною інформацією і відчуваючи відповідальність за своїх близьких, нащадків, народ і державу. У інших випадках електорат голосує за політичних акторів. Останні спритно жонглюють незрозумілими для загалу термінами іноземного походження: «ноу-хау», «інновації», «інвестори», «хаби», «спонсори», «хенд-мейд», «мерчендайзери», «ай-ті-технології», що в уяві корінних мешканців створює балакунам ореол велемудрих «гуру». Вони говорять щось «пижно-важне», яке не тримається купи.

По суті, – це дуже стара і апробована технологія у новій інтерпретації – вимінювати за «скляні буси» у аборигенів та туземців щось реально цінне. Наприклад, корисні копалини, транзити і продукти.

Так колись папуаси, підібгавши під себе ноги, заворожено слухали на долівці промови сахіба. А той, сидячи на пеньку, високопарно розповідав їм про світлі перспективи вступу до «цивілізованого співтовариства» і краще життя на тому світі. Після чого просив «безбожників» покаятися у гріхах і зізнатися на сповіді , де видобувають золото.

Руїна в державі починається з безладу в головах. Для того, аби його організувати достатньо одного незрозумілого слова!

Сьогодні «великі білі брати» взагалі не заморочуються виготовленням «бряцанок», а пропонують віртуальні. Їхня собівартість – нуль копійок!

Прощавай, рідна земле?

Ще, вочевидь, комусь дуже кортить забрати у туземців та аборигенів землю. Ясна річ під виглядом організації вільного ринку купівлі-продажу. За неї нашим чиновникам зарубіжні «філантропи», начебто, обіцяють цілу хмару паперових і електронних грошей. Тому посіпаки, намастивши руки клеєм, аби до них щось прилипнуло, так натужно розпинаються у ЗМІ.

Одна тільки загадка: ким будуть українці на чужій території? До того ж вона тоді потрапить під юрисдикцію іноземних держав. А та зобов’язує їх уряди зі зброєю захищати інтереси своїх громадян навіть за кордоном, застосовуючи для цього армію і спецслужби.

Зрештою для таких цілей існують приватні військові компанії. Як вони наводять порядок можна помилуватися на прикладах країн Африки. ЦАР, де видобувається майже половина світових діамантів і де можна збирати чотири урожаї на рік, є найбіднішою країною планети!

Земля створена Богом для того, аби на ній його діти щасливо і заможно жили у мирі та злагоді. Вона не може бути предметом торгівлі і паразитарної наживи.

Відколи існує людство тривають війни за території. Колись їх завойовували солдати, а тепер і гроші. А ще переможцям потрібні людські ресурси.

Найздібніших із молодих українців, швидше за все, відправлять за кордон, де з них виховають таких, як Олексій Жмеренецький (випускник «Американського агентства міжнародного розвитку) та Андрій Герус (випускник «Гренобльської школи бізнесу» у Лондоні).

Якщо доживемо, то побачимо! Судячи із дискусій у ЗМІ, які є насправді «вікнами Овертона» для формування певної громадської думки, все йде до того, що на наші благословенні терени завезуть іммігрантів, підірвуть генофонд, ухвалять закон про подвійне громадянство, зроблять з України федерацію, або навіть конфедерацію і відмінять у Конституції визначення корінного народу.

Щоб нам не було боляче, усе це зроблять під загальний сміх і регіт тих любителів «комеді-клаб», у яких «вітер в голові».

Як справедливо казав колись видатний винахідник Томас Едісон: «Людина полюбляє застрявати в зоні комфорту і не прагне самостійно міркувати». Тому легковажно передоручає це виконувати за себе іншим.

Ми живемо у світі, де у більшості громадян освітою, ЗМІ та релігіями сформована калейдоскопічна, а не мозаїчна свідомість, яка колись була характерна для нашої культури. Не маючи перед очима загальної картини, навіть розумні люди не можуть скласти докупи пазли.

Адекватному осмисленню також заважають «політологи» різних ток-шоу. Телеглядачі сприймають цих безпардонних шаманів за оракулів.

До того ж українці не відають про матрицю постмодернізму, який пропонує усе розглядати у контексті та дискурсі. Тобто за певних обставин і під визначеним кутом зору. При цьому, орієнтуючись на смисли. Іноді приховані від загалу. Моя стаття і є спробою виявити їх стосовно проблеми деіндустріалізації України.

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...