За гендерною ознакою: де «фемінітиви», там і «гермафродитиви»?

26.09.2019 | 13:00   Віктор Радіонов
переглядів: 80

Віднедавна деякі пані й панянки, в яких погано з чуттям мови та знанням закономірностей словотвору, через лише їм зрозумілі феміністичні примхи почали впроваджувати в обіг словечка-покручі: «адвокатка», «міністерка», «офіцерка», «членкиня»... Тим часом у Німеччині на законодавчому рівні визнано існування третьої статі. Чи повинні в такому разі в українській мові з’явитися ще й слівця на зразок: «адвокатко», «міністерко», «офіцерко», «членкиньо»?

 

Останнім часом усі ми стаємо свідками того, як люди, котрі не мають чуття мови й погано розуміються на культурі мовлення та закономірностях словотвору, не читали праць відомих учених-словесників, а підручники й посібники для вищої школи в кращому разі лише гортали, раптом заходилися, за чиїмсь безглуздим висловом, «гендерно вирівнювати нашу мову». Як наслідок, пані й панянки, свідомість котрих більш чи менш отруєна феміністичним чадом, та й усі ті, кому просто гендерна віжка під хвіст попала, почали впроваджувати в обіг словечка-покручі: «адвокатка», «міністерка», «офіцерка», «членкиня»...

Мовляв, існує розрізнення за статевою ознакою. А раз так, то іменники чоловічого роду застосовні тільки до представників сильної статі, а для жінок слід творити свої — відповідного роду.

Такий спосіб мислення хибний у своїй основі, адже, якщо ним керуватися, то називатися людиною могла б лише жінка. Отже, ідеться про викривлене сприйняття дійсності окремими особами. Тому щось вирівняти, а тим більше таку тонку річ, як мова, вони завідомо не здатні.

Проте впертості поборникам «ожіночнення» не позичати. Тож і далі чуємо волання про сексизм, різні утиски й перекоси в мовному вжитку. Часто-густо репетування виглядає дуже вже награним. Надумане упослідження тих представниць роду людського начебто так дойняло, що просто несила терпіти.

За приклад ставлять країни Заходу (зокрема Німеччину), де все інакше, де так звані фемінітиви — нібито загальнообов’язкове правило. Про те, що так недовго й скриню Пандори відчинити, ніхто навіть не замислюється.

Тим часом минулого року в тій-таки Німеччині на законодавчому рівні визнано існування третьої статі. Яким буде подальший розвиток подій? Передбачити неважко — ця сама «стать» вимагатиме для себе права виступати учасником усіх правовідносин і таке право невдовзі обов’язково здобуде.

І що потім? А все просто, на черзі — мова, слововживання. Якщо на позначення чоловіків і жінок існують окремі іменники, то чим нововизнані (й повноправні!) особи гірші? Їм теж належне подавай.

Як жити без цього «передового» віяння? Українці, звісно ж, мусять рівнятися на освічену, розвинену, поступову Європу й тут також не пасти задніх. Неважко передбачити: відразу лунатимуть заклики переймати, тобто бездумно мавпувати.

Але ж бездумність, недалекоглядність — ознаки обмеженості, вузького мислення. Тому, звичайно ж, не гендерно заклопотаним і фемінізмом притлумленим визначати шляхи розвитку української мови. Це складне завдання, і воно їм явно не до снаги.

Щоб зайвий раз це довести, просте запитання до всіх тих, хто обстоює право на існування недолугих женоіменників: чи мають на додачу до них з’явитися ще й «гермафродитиви», тобто слівця на зразок:

— «колежанко» та «членкиньо»;

— «бакалавриньо» й «магістерко»;

— «етнографиньо», «педагогиньо» та «філологиньо»;

— «адвокатко», «нотаріуско» та «прокурорко»;

— «сержантко», «лейтенантко» й «офіцерко»;

— «асистентко», «доцентко» та «професорко»;

— «докторко» й «кандидатко»;

— «деканко», «директорко», й «ректорко»;

— «міністерко», «прем’єрко» та «президентко»?

Це називається «приїхали». Щоб довести неспроможність чиїхось міркувань, потрібно показати, як «розвиток» таких думок приводить до повного безглуздя.

Отже, слід не кривити душею, а визнати, що всі громадяни мають рівні права на:

— товариські відносини та членство в тих чи інших об’єднаннях;

— здобуття вищої освіти;

— всі можливі види діяльності;

— правничі спеціальності;

— службу у війську та військові звання;

— посади викладачів вищої школи та вчені звання;

— наукові ступені;

— очолювання навчальних закладів чи їхніх підрозділів;

— обіймання державних посад.

При цьому ті права від наявності чи відсутності співвідносних утворень на позначення осіб аж ніяк не залежать. Хоче представниця прекрасної статі займатися правозахистом — тоді вона адвокат така-то, пані адвокат або жінка-адвокат. Має бажання служити у Збройних силах — теж є таке право: військовослужбовець така-то, дівчина-сержант, пані офіцер чи жінка-офіцер. І т. д.

Є речі, які статтю не зумовлюються! Серед них — найменування наукових ступенів, звань, посад і багато чого іншого. І, мабуть, найголовніше з останнього — освіченість, знання, рівень підготовки.

Водночас нікому не дозволено калічити мову, випробовувати її на стійкість, намагатися підім’яти під себе! Так, наша калинова й солов’їна змінюється, але не можна розхитувати підвалини, заводити слово на манівці збочень.

Хто цього й досі не зрозумів, той, напевно, уже ніколи й не зрозуміє. Для них питання ставитиметься по-іншому: ми їм просто не дамо, не дозволимо цього робити.

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...