ПРОСКУРІВ У РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 РОКІВ

13.09.2019 | 20:51   Сергій Єсюнін
переглядів: 161

Українська національно-демократична революція 1917-1920 років цікава для істориків не лише в її проявах у масштабах держави, але й на регіональному рівні. Розглянемо події, що відбувались у названі роки в одному із повітових центрів Поділля — місті Проскурові. Напередодні подій 1917 р. Проскурів мав 40 тисяч населення (з них 51,5% - іудеї, 27,6% - православні, 19,9% - католики)...

Українська національно-демократична революція 1917-1920 років цікава для істориків не лише в її проявах у масштабах держа­ви, але й на регіональному рівні. Розглянемо події, що відбувались у названі роки в одному із повітових центрів Поділля — місті Прос­курові.

Напередодні подій 1917 р. Проскурів мав 40 тисяч населення (з них 51,5% - іудеї, 27,6% - православні, 19,9% - католики), був важливим транспортним вузлом (дві залізничні станції та паро­возне депо Гречани) та військово-стратегічним пунктом (дислоку­вались два полки та артилерійська бригада, розміщувались штаби дивізійного рівня), мав розвинуту торгівлю (велика гуртова хліб­на, соляна та ін. торгівля) та ремісниче-промислове виробництво (серед найбільших підприємств - цукрозавод, два чавуноливарних і механічних заводи, броварня, цегельно-черепичний і кахельний завод, тютюнова фабрика, млини). У місті розміщувались повітові урядові установи, діяло ряд середніх навчальних закладів (реаль­не і комерційне училища, жіноча гімназія). Отже типове повітове місто того часу, хіба що з доволі великим військовим гарнізоном, що пояснювалось географічним розташуванням неподалік від дер­жавного кордону. Цей фактор наклав відбиток на соціально-еко­номічне життя міста, коли почалась Перша світова війна 1914 р. й Проскурів опинився у прифронтовій смузі. Крім військових час­тин, у місті з'явилась велика кількість шпиталів, тилових установ, військових складів. До того ж, були введені певні адміністративні обмеження у громадське життя.

З початку 1917 р. Російська імперія погрузла у вирій надсклад­них соціально-політичних процесів, віддзеркаленням яких стали події, що відбувались як на українських землях, так і в Проскурові. Згадаємо головні з них.

Після Лютневої революції 1917 р. Тимчасовий уряд Росії лікві­дував органи царської влади. Зокрема, замість повітових справни­ків були призначені повітові комісари. Проскурівським комісаром Тимчасового уряду на початку березня 1917 р. став колишній пові­товий справник Шестаков. А от, законодавча та виконавча влада у місті залишалась в руках міської думи, яка виходячи із суспільно-політичних змін провела перевибори міської управи та голови. Міським головою навесні 1917 р. обрали М. Сікору - поважну в місті людину, поміркованого ліберала, який з 1904 р. регулярно обирався гласним Проскурівської міської думи [6, с. 36-38].

Пролетаріат та солдати гарнізону були не задоволені такими незначними змінами у владних структурах, отож зорганізували свій орган місцевого самоврядування: 10 березня у приміщенні ре­ального училища відбулися збори представників від підприємств, гарнізону та ремісничих організацій, на яких було створено Раду робітничих і солдатських депутатів, яку очолив військовослужбо­вець Зотенко. Серед 153 обраних депутатів більшість була меншо­виків та есерів. Фракція більшовиків складала 3 чоловіки [2, с. 4].

Представники інтелігенції та дрібної буржуазії міста теж не бажали стояти осторонь суспільно-політичних змін, отож у серед­ині березня 1917 р. створили Комітет об'єднаних громадських ор­ганізацій. Очолив його лікар С. Полозов [12].

Отож, навесні 1917 р. у Проскурові постали три органи само­врядування: Комітет об'єднаних громадських організацій, Місь­ка Управа та Рада робітничих і солдатських депутатів. Більш по­тужним, прогресивним та організованим був Комітет об'єднаних громадських організацій, за ініціативою якого із представників вище названих трьох сил був сформований Загальний Комітет гро­мадських організацій. Перше його засідання відбулось 22 березня 1917 р. На ньому було обрано Голову виконкому Загального Комі­тету - їм став С. Полозов, а також обрано по 10 представників від Комітету об'єднаних громадських організацій та Ради робітничих і солдатських для поповнення складу міської думи [12].

Літо 1917 р. було насичене кризовими явищами соціально-економічного плану, що відбувались під впливом негараздів на фронті. Восени криза ще більше загострилась, особливо після по­літичних змін у державі.

26-27 жовтня 1917 р. на звістку про більшовицьку революцію в Петрограді та повалення Тимчасового уряду, в Україні Централь­на Рада оголосила про перехід влади в її руки. З цього часу губерн­ські і повітові комісари підкорялися й призначалися Генеральним секретаріатом Центральної Ради УНР. Обов'язки Проскурівського повітового комісара виконував С. Кисельов [7, с. 365]. Одночасно, пожвавлюється український політичний вплив в діяльності місь­кого Комітету об'єднаних громадських організацій. А от Рада ро­бітничих і солдатських депутатів пішла напрямком більшовизації. 28-30 жовтня відбулися перевибори Ради робітничих і солдатських депутатів - під впливом єврейських партій (Бунд, єврейська со­цпартія та ін.) та солдат гарнізону, які підтримали більшовиків, нова Проскурівська рада стає більшовицькою. Аби мати вплив на процеси у місті, Проскурівська Рада робітничих і солдатських депутатів підтримала рішення Надзвичайного з'їзду Подільської залізниці про створення загонів Червоної гвардії. Згідно цього рі­шення на базі Гречанської міліції організовано загін Гречанської Червоної гвардії (у ньому було близько 100 чоловік, на озброєнні 8 кулеметів, 2 гармати) [2, с. 12].

Проте, з поступовим відходом військових із Проскурова (листопад-грудень), Рада втратила свою вагу, а наприкінці січня 1918 р. взагалі припинила існування.

Тим часом, українські та близькі до них сили стали консолі­дуватись навколо Центральної Ради УНР. 17 грудня 1917 р. було оголошено в № 27 "Известиях Подольского округа по делам о в ыборах» списки кандидатів до Центральної Ради УНР. Від Про­скурова були обрані представники, які поїхали до Києва. За спис­ком Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) з селянською спілкою пройшов Трохим Верхола, за списком Україн­ської партії соціалістів-революціонерів (УПСР), селянської спілки і українських вояків-селян Південно-Західного фронту - Кость Місевич (залізнична станція) і Іван Ящук (кооператив "Самопоміч"), за списком Єврейської соціал-демократичної робітничої партії (Поалей-Ціон) - Хаїм Грінфельд, за списком об'єднаних меншови­ків - Борис Перес [12].

У лютому 1918 р., виконуючи умови Брестського миру в справі військової допомоги Центральній Раді УНР у війні з більшовиками, на Україну почали просуватися війська Німеччини та Австро-Угорщини. 20 лютого австрійська армія вступила в Прос­курів [1, с. 261].

У квітні була створена Проскурівська повітова охоронна сот­ня, яка підпорядковувалася українському повітовому коменданто­ві та охороняла найважливіші об'єкти в Проскурові та повіті. До червня було сформовано ще дві сотні та створено Проскурівський повітовий вартово-охоронний курінь [8, с. 106].

У травні 1918 р., після переходу влади в Україні до Гетьма­на П. Скоропадського, відбулася реформа місцевої влади - замість губернських і повітових комісарів були введені посади старост [15, арк. 2].

З кінця весни до початку осені 1918 р. час минув у намаган­нях гетьманських урядовців до перетворень і стабілізації. З одно­го боку відбулися позитивні зміни - припинено суцільний хаос в країні, розпочато процес українізації. З іншого боку - загострилась криза в аграрному питанні, не було досягнуто політичного єднання у державі. До того ж, накладались проблеми геополітичного харак­теру. Все призвело до того, що у листопаді 1918 р. в Україні влада П. Скоропадського була повалена, а на її місце прийшла Директо­рія [11, с. 197]. Проте, майже за кілька місяців УНР опинилась у надскладній ситуації-у зв'язку із наступом більшовицьких військ на Київ, Директорія та уряд переїхали до Вінниці, звідки більше як місяць керували збройним захистом УНР [1, с. 263-265].

У цей час на Поділлі значно активізувались пробільшовицькі сили, які, виконуючи рішення своїх керівних органів, взялися розхитувати тили УНР. 10 лютого 1919 р. підпільний губернський комітет партії більшовиків у Вінниці провів таємну нараду рево­люційних комітетів та прийняв рішення про збройне повстання на Поділлі. Більшовики планували 15 лютого захопити важливі стра­тегічні пункти, й серед них Проскурівський залізничний вузол. 13 лютого до Проскурова прибула «трійка» губкому для практич­ного керівництва виступом. Наступного дня відбулася таємна полі­тична нарада, у якій взяли участь місцеві представники більшови­ків, Бунду, об'єднаних соціалістів, Поалей Ціону, соціалістичних партій. Секретар Подільського губкому партії більшовиків О. Снєгов повідомив присутніх про рішення комуністів підняти у місті повстання проти Директорії. Шанси на успіх він бачив у тому, що організаторам вдалося налагодити зв'язок з більшовицьким ак­тивом 8-го Подільського полку, який перебував у Проскурові та обіцяв підтримку. Йому заперечив керівник місцевої організації об'єднаних соціалістів Крупник, нагадавши, що подібне повстання може привести до жертв серед євреїв, адже отаман гайдамацького полку І. Семесенко, який був одночасно начальником Проскурів-ського гарнізону, ще у січні попереджував єврейську громаду міста про недопустимість участі у збройних виступах проти влади УНР. Представники інших організацій (М. Геліптерман, М. Шварцман, П. Глузман та ін.) висловилися за збройний виступ проти влади. Тут же були мобілізовані єврейські загони самооборони, які від О. Снєгова отримали зброю [4, с. 245].

Повстання розпочалося ранком 15 лютого 1919 р. Спочатку все йшло за планом: було захоплено центр міста, піднято части­ну козаків 8-го Подільського полку, заарештовано представників влади, почали наступ на станцію. На військові ешелони, в яких пе­ребували вірні Директорії війська, напали близько 500 повстанців (у т. ч. 200 солдатів Подільського полку). Як з'ясувалося, вони не мали навіть приблизної уяви про кількість противників у вагонах. А там лише 3-й гайдамацький полк мав понад тисячі козаків, а ще була Запорізька бригада - понад 500 осіб, та інші. То ж коли вірні Директорії війська дали потужний опір, повстанці спочатку роз­губилися, а потім почали безладний відступ. На світанку отаман І. Семесенко повів гайдамаків до центру міста. Повстанці, засівши на дахах будинків, почали обстрілювати наступаючих. Тоді військо­вики застосували гармати. З цього часу повстання пішло на спад. Запоріжці та гайдамаки швидко придушили локальний опір, а 8-й Подільський полк повністю роззброїли. Організатори повстання, усвідомивши поразку, покинули місто.

Підштовхуючи переважно єврейський за складом пролетарі­ат Проскурова до збройної боротьби проти УНР, більшовики явно переоцінили свої сили і шанси на успіх. Повстання завдало нищів­ного удару українсько-єврейським відносинам, його сприйняли як ворожий акт проти УНР, а учасників - як антиукраїнську силу, що представляла більшовицький радикалізм. Проте, повстанці втекли, а постраждалими у цій ситуації виявилося мирне єврейське насе­лення. Адже отаман І. Семесенко того ж дня прийняв рішення - проголосив перед військом антисемітську промову, і повів козаків у єврейські квартали карати їх мешканців. Останні й стали заруч­никами політичного авантюризму місцевих ліво-радикалів, під­триманого єврейськими соціалістичними партіями. Погром приніс жахливі жертви - кількість вбитих становила близько тисячі осіб [4, с. 246].

Директорія та Уряд УНР вжили негайних заходів до припи­нення погрому, а вже 21 лютого до міста прибув головний отаман С. Петлюра. За його наказом була роззброєна частина І. Семесен­ко і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому, а постраждалим єврейським родинам зго­дом виплатили компенсації [3].

До військових і соціальних потрясінь додалась страшна епі­демія "іспанки" (грип). Вона почала поширюватись на Поділлі і в Проскурові у жовтні 1918 р. й досягла піку взимку 1919 р. Взагалі епідемія тривала майже 5 місяців і за цей час померло сотні хво­рих [13].

Тим часом, українсько-більшовицький фронт в районі Києва - Житомира був під загрозою прориву. Наприкінці лютого 1919 р. із фронту знято було частини Українських Січових стрільців та у березні переведено їх у Проскурів і Старокостянтинів для відпо­чинку та реорганізації. У Проскурові перебували 1-й та 3-й піхот­ні полки, артилерія, кулеметники, кіннота, формувався новий 5-й піхотний полк. З полків були сформовані дві дивізії, які об'єднали в Групу Січових стрільців. Командиром групи затверджено Є. Коновальця [10, с. 183-185]. Додамо, що у цей час в місті видавалась газета «Стрілецька Думка» - друкований орган вояк-січовиків.

Після поразки військ УНР у районі Козятина українські дер­жавні установи 6 березня 1919 р., переїхали до Проскурова, де перебували до 21 березня. Відбуваються державні наради УНР за участю членів Директорі, уряду, представників партій та громад­ських організацій. Саме в Проскурові пройшло останнє засідання Директорії у повному складі [5, с. 299]. 15 березня для зустрічі з Директорією прибула делегація ЗОУНР на чолі з Є. Петрушевичем [1, с. 297]. 21 березня 1919 р. для припинення просування Червоної Армії на Бердичівсько-Житомирському напрямку з міста вийшли частини Українських Січових стрільців. Одночасно Проскурів по­кидають уряд УНР та Директорія [10, с. 210].

Згодом, після тривалих боїв, війська УНР вимушені були від­ступити з Поділля. Отож, 6 квітня 1919 р. частини 2-ї Української Радянської дивізії О. Ленговського здобули Проскурів. В місті була встановлена радянська влада [2, с. 25].

Місто знову повернулося до УНР 6 червня 1919 р. Українська армія після проведеного загального наступу на більшовицькому фронті силами Запорізького корпусу здобула Проскурів [10, с. 232]. А вже 10 червня у місті сталася сумна для українського війська по­дія - був звинувачений у державній зраді та заарештований коман­дир Запорізького корпусу отаман П. Болбочан. 12 червня 1919 р. над отаманом відбувся скороспілий військо в о-польовий суд, який виніс йому смертний вирок. Арешт і страта П. Болбочана, видатно­го військового та патріота України, стала результатом політичних суперечок в політикумі УНР.

У прифронтовій зоні Проскурів перебував до 6 липня, коли 1 -а Українська радянська дивізія М. Щорса під час Проскурівської операції, зламавши опір армії УНР, здобула місто [2, с. 26].

29 липня 1919 р. в ході об'єднаного наступу армії УНР та Га­лицької армії ЗОУНР містом знову оволоділи українські війська [10, с. 257]. До кінця листопада Проскурів перебував під владою УНР. Столичні функції на той час виконував Кам'янець-Подільський, а Проскурів був важливим опорним пунктом молодої держа­ви. Серпень та вересень минули більш-менш спокійно, поступово налагодилось мирне життя, відновили роботу навчальні заклади, запрацювали деякі підприємства. У серпні 1919 р. місто навіть від­відав з гастролями Новольвівський театр, в якому блискуче грала видатна драматична актриса та оперна співачка Катерина Рубчакова [9, с. 207].

Але, погіршення зовнішньополітичного стану та початок вій­ськового наступу на українські землі одразу трьох сил (більшови­ків, поляків та Добровольчої армії А. Денікіна) на початку листопада 1919 р. знову змусили українські війська відступати. 16 листо­пада уряд УНР та Директорія залишають Кам'янець-Подільський та переїжджають до Проскурова, де перебували до 21 листопада, поки не виїхали далі на північний захід [1, с. 307]. А вже 25 листо­пада Добровольча армія А. Денікіна, прорвавши фронт армії УНР, заволоділа Проскуровом. Однак, поразки денікінців на фронті з більшовиками, заставили їх через декілька днів залишити місто. 2 грудня 1919 р. до Проскурова, залишеного армією А. Денікіна, уві­йшли польські війська. Місто перебувало під польською владою до липня 1920 р. [4, с. 249].

До військових проблем додавались соціально-економічні. У зв'язку з нестабільністю фінансового ринку та відсутністю обіго­вих грошей, розпорядженням міського голови М. Сікори на тери­торії міста введено в обіг місцеві грошові знаки - бони. Емісію проводив Проскурівський міський банк. Бони перебували в обігу протягом 1919-20 рр. До того ж, у грудні 1919 р. на Поділлі спа­лахнула епідемія тифу. Серед найбільш постраждалих міст - Прос­курів [14].

У січні-лютому 1920 р. Проскурів і прилеглий район був пе­ретворений польською владою на опорний військовий пункт. Тут зосереджено польську піхотну бригаду, 8-му дивізію, три піхотних полки 12-ї дивізії, два кавалерійських полки [6, с. 43].

У квітні 1920 р. після підписання конвенції між УНР та Поль­щею на Поділля повертається уряд УНР. 7 червня 1920 р. до міста прибуває уряд УНР, який перебував у Проскурові до кінця червня [1, с. 309].

6 липня 1920 р. після прориву польсько-українського фронту в районі Житомира, 8-а Червонокозача дивізія В. Примакова оволо­діла Проскуровом. В місті розгорнули діяльність радянські органи влади [2, с. 29-31].

27 вересня 1920 р. після масштабного наступу армії УНР укра­їнські війська зайняли Проскурів, взявши в полон 2800 червоноармійців та 4 бронепотяги. В місті встановлена влада УНР [6, с. 43]. Але, вже 18 листопада в ході масованого наступу Червоної Армії, кавалерійська бригада Г. Котовського та 135-а стрілецька бригада М. Голубенка після бою з українськими частинами групи генерала-хорунжого А. Загородського заволоділа Проскуровом. На Поділлі та у місті остаточно встановлена радянська влада [2, с. 31].

Таким чином, розвиток подій в Проскурові у 1917-1919 рр. віддзеркалював події, що відбувались як в імперії, так й на україн­ських землях. Від початку 1919 р. до кінця 1920 р. місто перебува­ло у центрі державотворчих і військово-політичних процесів у бо­ротьби за створення незалежної Української Народної Республіки. Місто пережило ряд трагічних сторінок, стало свідком важливих боїв, тричі дало притулок Директорії та уряду УНР. Все це зробило історію Проскурова в добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. доволі насиченою.

 

Список використаних джерела та література:

1. Верстюк В., Дзюба О., Репринцев В. Україна від найдавніших ча­сів: хронологічний довідник. - К., 1995. - 687 с; 2. Гуменюк С. За владу Рад (1917-20). Методична розробка. - Хм., 3981 - 32 с; 3. Життя Поді­лля. - 1919. - 23 лютого.; 4. Завальнюк О. Проскурів в часи Директорії //Хмельниччина: роки становлення та поступу. -Хм., 1997. -С.244-251.; 5. Завальнюк О,, Петров М. Кам'янець-Подільський іррегулярний дер­жавний і політичний центр УНР в 1919-1920 рр. // Матеріали ЇХ Поділь­ської історико-краєзнавчої конференції. - К.-П.,1995. - С.299.; 6. Єсюнін С.М. Місто Хмельницький: історія, події, факти. - Хмельницький, 2008. - 126 с; 7. Єсюнін С. Кисельов: від "молодшого юриста" до губернського старости //Матеріали X Подільської історико-краєзнавчої конференції. -К.-П., 2000.-С. 365-372.; 8. Єсюнін С.Проскурівський повітовий вартово-охоронний курінь (1918р.) // II Міжнародна наукова конференція: Гетьман П. Скоропадський та Українська Держава 1918 року. - К.,1998. - С. 106-109.; 9. Єсюнін С.М. Катерина Рубчакова: сторінки біографії видатної ак­триси // Духовні витоки Поділля: жінки в історії краю: матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (Хмельницький, 1 березня 2012 р.) - Хмельницький, 2012. - С.205-208.; 10. Історія Січових Стрільців: Воєнно-історичний на­рис. - К.,1992. - 347 с; 11. Лозовий В. Антигетьманське повстання. // Поділля і південно-східна Волинь. Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції. - Стара Синява, 1998.-С. 197-199.; 12. Омеля­нович М. Проскурів у розрізі соціально-культурних нашарувань // Освіта Проскурівщини. Бюлетень окружної інспекції народної освіти. - 1929. -4.1-2-3.; 13. Село. - №34-35. - 1918. - 19 вересня.; 14. Село. - №23. -1919. - 12 грудня.; 15. Центральний державний архів вищих органів вла­ди і управління України. - Ф. 1064.-Оп. І.-Спр. 106.-Арк.2.


На фото автор

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...