Сергій Піддубний

ПОЛЬСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ

В польських джерелах стверджувалось, що “ґрунти Гуманський та Звенигородський” почали залюднюватись тільки наприкінці ХVІ ст. Злісна неправда. У ці часи польські колонізатори накинулись на згадані землі. А місцеві козаки, уходники з Волині, Київщини, західного Поділля та Галичини жили тут і раніше. Польська влада не хотіла тих поселян визнавати законними, називала їх “подлєйшими”, бо від них, мовляв, “нема ніякого пожитку та послуг”. “Не будучи урожоними боярами — шляхтою, і невідомо звідки прийшлі, називають себе боярами, тримають під собою селища, іноді не несуть ніякої служби”. (Архив Юго-Западной России, ч.7,т.2. – К., 1890, с. 56).

АФОРИЗМИ Нація, націоналізм, українці

Усе, що йде поза рами нації, це або фарисейство лю¬дей, що інтернаціональними ідеалами раді б покрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді б широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчудження від рідної нації.

Віктор Радіонов

Барвінок — ведмежий вінок

Барвінок... Ця вічнозелена рослина віддавна є немовби свідченням перемоги життя над смертю. Тому й у свідомості українців вона раніше пов’язувалась із чимось святим і водночас загадковим, мала обрядово-заповітне значення, ототожнювалася з нев’янучим коханням і красою. Так, у Тараса Шевченка (1814—1861) читаємо: «Встала весна, чорну землю // Сонну розбудила, // Уквітчала її рястом, // Барвінком укрила»; «Барвінок цвів і зеленів, слався, розстилався...» «Барвіночку мій хрещатий, зелений, дрібний!» Це вже з творів Лесі Українки (1871—1913).

Олена Курганова

Геральдична поезія як складова книжкової культури України кінця XVI – XVII ст.

Геральдична поезія є одним із найпоширеніших жанрів літератури українського бароко, зародження якого тісно пов’язано з розвитком книгодрукування. Як і більшість поетичних текстів бароко, вірші під зображеннями родових гербів друкувались у вигляді «прикнижкового реквізиту». Розміщені, як правило, на звороті титульних аркушів українських кириличних та латиношрифтних видань кінця XVI – XVII ст. вони виконували роль поетичної присвяти й елементу художнього оформлення книги.

Староруські перекази

Сказання про царя Ругата

Кажуть: що якби Аттила був справді руським князем, то про нього щось обов’язково залишилося б у давніх легендах чи билинах, а так нема нічого. Є. Тільки ми недостатньо знаємо про Аттилу і не можемо розпізнати його в тих легендах. Наприклад, ось цей переказ із «Сказань Захарихи» про царя русів Ругата однозначно розповідає про Аттилу, про що говорить навіть саме ім'я – Ругата… А є там й інші такі перекази.

Олександр Федьков

ВІД «САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ» ДО САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ

Український національно-визвольний рух — неначе вода. Він схожий то на несміливі пошуки струмочком русла в твердокам'яному ґрунті, де здавалося б, загубляться, втратять сили і загинуть животворні краплини. То, іноді, розбившись на відгалуження — ріки, різні за швидкістю, силою і чистотою потоки несуть свої води, ніби змагаючись між собою. А то, акумулюючи силу народу, плине подібно до батька-Славутича, грізно й розмірено, з гідністю і невпинно, захоплюючи нові й нові струмки-люди — до волі й щастя України.

Поль Половецький

Геєнна огненна

Не треба нікому доказувати, що жидівство колишньої Московської Імперії приймало якнайактивнішу участь в будуванні Московської Комуністичної Імперії. Про це задокументовано не тільки в анналах буття українського народу, а й у підручниках історії всіх народів та енциклопедіях, не виключаючи і жидівських. Зате нас цікавить інший бік справи, а саме: чому так сталося?.. Чому жиди зігнорували закон уряду УНР, що давав їм політичну і персональну свободу, і допустилися навіть до глузування з нього, що підтверджується ось таким документом: "Дивна новина прийшла з України, уряд якої, як повідомлено спеціальним кабелем нью-йоркський "Жидівський ранковий журнал", надав "українським жидам повні персональні і національні права, визнавши, до того, гебрейську мову за таку, що має бути вживана на рівних правах" з московською і польською.

Іван Липа

БРАТЕРСТВО ТАРАСІВЦІВ

Ми три (крім грека) належали до Харківської студентської громади, та вона нас не задовольняла ніяк. Тільки свідомість національна та брак українських організацій діяльніших, ідейніших тримала нас у сій організації і не давала морального права кинути українську орієнтацію й перейти до загальноросійської. Ми вижидали, чогось шукали, щось хотіли зробити таке, щоб, з одного боку, зоставатися на ґрунті національному, а з другого – цілою своєю гарячою душею прагнули діла серйозного, політичного, одповідального.

Юрій Логвин

Номенклатурна риба

Старий поволі і важко підвівся. З величезним зусиллям перебрався з лежака на піч. Порпався там за комином. І подав мені вниз товстенну, майже як куб, книгу. Шкіряна обкладинка поверх дошки. І шкіра, і дошки геть поточені жучками. Відкриваю палітурку, потрапляю на титульний аркуш. Титул, оздоблений барочним декором, сповіщає, що книга надрукована у Львові в 60-х роках XVII століття. Гортаю товстенні, шерхуваті, пожолоблені сторінки, засмальцьовані по краях, з восковими краплями. Але друк і літер, і заставок – прекрасний, чіткий. А називалась та книга «Енфологіон».

Всі статті

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо!

Це не сайт для стурбованих політикою чи економікою.

Ми запрошуємо гуртуватися на цих сторінках людей, які мислять набагато глибшими категоріями, аніж постмодерними суспільними надбудовами.

Ми запрошуємо до свого кола людей, які мислять знаками: тими речами, що із примата зробили людину, а з людини – українця.

До створення цього сайту ми йшли досить звивистим шляхом. Ще у 1990 році ми видавали одну з перших в Україні незалежну районну газету „Сходи”. Потім була районна, а затим і обласна газета „Там, де Ятрань”...

Нині, небачені раніше технології, дозволяють нам вийти на інший рівень спілкування, об’єднуючи дедалі більше однодумців.

Наш сайт не столичний і не міський. Ми живемо в сільській місцевості і цим пишаємося, бо ми живемо на рідній землі, яку споконвіку кропили святою кров’ю та потом наші Предки. Наш сайт УКРАЇНСЬКИЙ!

Місія

 

Ми пропонуємо об’єднатися навколо, здавалося б, простих речей, які формують нашу українськість, ідентичність та унікальність.

Ми віримо, що без знання минулого немає майбуття. Тому наріжним каменем ставимо минувшину країни, етносу, народу, землі. Минувшину Людини, Роду, кожнісінького села. Відтак, це тісно пов’язано із віковічним укладом життя наших Предків: мовою, традиціями, звичаями, віруваннями.

На жаль, праві ті, хто стверджує, що прийдешні покоління виростають без пам’яти. Але чи можемо бути в цьому процесі сторонніми спостерігачами? Адже це прямий шлях до рабства. Чи хочемо ми, українці, щоб наші діти були рабами?

Ми прагнемо, щоби наше Інтернет-видання стало не лише невеликим промінчиком української культури, слова та думки, а предтечею нового українського суспільства – суспільства відповідальності за свою націю і своє майбутнє, суспільством високого Духу та Моралі.

Бачення

 

До цих електронних сторінок ми запрошуємо долучатися всіх, хто любить Україну, мову, літературу, природу, свою землю.

Запрошуємо всіх, хто хоче зробити щось добре для країни та суспільства та не знає як.

Не має значення чи вмієте Ви писати – важливі Ваші чисті бажання та добрі наміри.

Не має значення, де Ви живете – на Сході, чи Заході, в селі, чи в місті.

Має значення, що Ви маєте право бути почутими.

Тож давайте гуртуватися!

Давайте поділимося своїми думками та переживаннями!

Без лідерів та поводирів будемо відвертими перед собою та світом!

Давайте визнаємо, що ми, українці, мусимо жити спільно, мусимо діяти спільно, мусимо спільно зберегти для нащадків мудрість Предків!