Сергій Піддубний

“Слово про похід Ігорів” відкриває свої таємниці

...Невпізнані й не протрактовані такі язичницькі божества як Обида та Див, в деяких місцях вилучено Дажбога й Стрибога, штучно прив’язано до тексту християн. Не помічено нашого державного знака Тризуба (в тексті “трикус”). Найвірогідніше, дещо іншою була назва церкви Пирогоща, яку досі не можуть розтлумачити християнські теологи… На ці та інші моменти, гадаю, читачі звернуть увагу самі — приміток-роз’яснень у моєму виданні значно більше, ніж в інших перекладах

Олег Жданович

Література й революція

Коли ми слушно бичуємо нашу «закобзарену психіку» поезіями Є. Маланюка, то кривдимо тих кобзарів, які йшли з наказу Хмельницького піднімати «чернь», народні маси до повстання. Скільки тих кобзарів сконало на палях, щоб Хмельницький міг згодом сказати: «В моєму поході на Польщу, чернь була моєю правою рукою...» І тут кобзарі, наші барди, були основною підоймою національної революції, підоймою творення найблискучішого періоду нашої історії.

Олекса Різників

В чому помилявся Огієнко

При детальному, прискіпливому розгляді думок Івана Огієнка про походження нашої мови зустрічаємо твердження, яке суперечить його ж посилці-засновку. Ось він пише про автохтонність нашого народу: У слов’янській( ??!- О.Р) прабатьківщині українці сиділи приблизно на тих самих землях, на яких пізніш застала їх історія, цебто, українці автохтони на своїх землях, як це удоводнив М. Грушевський; так само й чеський археолог Нідерле твердить, що українці й білоруси найбільш автохтонні на своїх землях. "Середнє Подніпров’я було правдоподібно правітчиною нашого народу", — твердить М. Грушевський (т. І, с. 5, 45). Таким чином, Подніпров’я – це центр нашої найдавнішої території, де поставала наша історія, де витворювалась наша мова. Але народ український займав розлогу землю, куди входили — вживаю пізніших назв — і Галичина, Закарпаття, південна Волинь, а також Подоння.

Олена Теліга

Партачі життя

- Як будете так воювати, не бачити вам України ніколи. Але в той час, коли правдивих пророків наше громадянство цькувало на всі боки, то воно ж не раз найбільшою підтримкою оточувало пророків фальшивих, приймаючи, як нову євангелію, кожну шкідливу дурницю, що від них походила. Олена Пчілка, Леся Українка, Стефаник, врешті Донцов змагалися всіма своїми силами і талантом, аби створити новий тип українця. Вони закликали до чесності супроти своєї нації і своїх товаришів — закликали до боротьби і змагання, до великих пристрастей і почувань. Вони закликали так, що в найдальших закутинах вже починали чути і розуміти.

Віктор РАДІОНОВ

Контролюй не контролюй, або Завідомо цільове витрачання

Закони мали би бути якщо не зразком довершеної мови, то принаймні вмістищем вивірених зворотів. На жаль, доводиться вчергове нарікати. Минулого року Верховна Рада приділила додаткову увагу правам дитини на належне утримання. Як наслідок, було внесено низку змін до Сімейного кодексу. Стосувалися вони насамперед питань, дотичних до аліментів. Стаття 186 «Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів» стала однією з тих, які набрали нового вигляду. Утім, складне словосполучення «контроль за цільовим витрачанням» як у назві статті, так і далі змін не зазнало.

Світлана ЛИСТЮК

Московський патріархат розпалює релігійну ворожнечу в Перегонівці

Громада Перегонівки Голованівського району першою в Кіровоградській області оголосила про свій перехід від московського патріархату до Православної церкви України. Таке рішення мешканці села прийняли під час загальних зборів прихожан Храму Воздвиження Хреста Господнього, які відбулися 24 січня у сільському будинку культури. Проте, вже наступного дня, 25 січня, у селі відбулися інші збори - теж нібито місцевої релігійної громади, під час яких учасники прийняли кардинально протилежне рішення - залишитися у складі московського патріархату.

Блажевич Ю.І.

Акт Злуки 22 січня 1919 року та відзначення Днів Соборності на Хмельниччині в добу незалежності України

На Хмельниччині цей величний День Єднання має особливе і символічне значення, адже на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей тече річка Збруч, яка й стала (вірніше міст через цю річку) місцем проведення урочистих дійств, присвячених Дню Соборності. Вже склалася добра традиція, коли на середині мосту зустрічаються святкові делегації двох областей, двох громад Волочиського і Підволочиського районів.

Юрій Земський

Століття соборності України: осмислення історичного досвіду

22 січня 1919 р. під стінами тисячолітньої Святої Софії у Києві українці вперше в сучасній історії проголосили свою національну волю об’єднатися та створити власну єдину, суверенну державу. Чи добре ми нині усвідомлюємо значення тієї події? Чи добре українська нація засвоїла досвід подальших подій, що відбувалися з нами? Зважаючи на факт війни, що з 2014 р. мусимо вести проти РФ на власній території, ми легковажимо досвідом, ми надто безпечні. А ще точніше буде сказати словами Т. Шевченка – ми “приспані лукавими та злими людьми”.

Україна: моя гордість і мій біль

Під таким заголовком вийшла нещодавно книга кандидата юридичних наук, доцента Мирослава Григорчука. Автор багато роздумує над причинами, якими породжено міждержавні конфлікти, в які втягнуто Україну, а також те, чому, володіючи значним військовим і матеріальним потенціалом, за лічені роки Україна перетворилася в державу третього світу, в якій заробітна плата не може покрити навіть видатки на комунальні послуги.

Всі статті

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо!

Це не сайт для стурбованих політикою чи економікою.

Ми запрошуємо гуртуватися на цих сторінках людей, які мислять набагато глибшими категоріями, аніж постмодерними суспільними надбудовами.

Ми запрошуємо до свого кола людей, які мислять знаками: тими речами, що із примата зробили людину, а з людини – українця.

До створення цього сайту ми йшли досить звивистим шляхом. Ще у 1990 році ми видавали одну з перших в Україні незалежну районну газету „Сходи”. Потім була районна, а затим і обласна газета „Там, де Ятрань”...

Нині, небачені раніше технології, дозволяють нам вийти на інший рівень спілкування, об’єднуючи дедалі більше однодумців.

Наш сайт не столичний і не міський. Ми живемо в сільській місцевості і цим пишаємося, бо ми живемо на рідній землі, яку споконвіку кропили святою кров’ю та потом наші Предки. Наш сайт УКРАЇНСЬКИЙ!

Місія

 

Ми пропонуємо об’єднатися навколо, здавалося б, простих речей, які формують нашу українськість, ідентичність та унікальність.

Ми віримо, що без знання минулого немає майбуття. Тому наріжним каменем ставимо минувшину країни, етносу, народу, землі. Минувшину Людини, Роду, кожнісінького села. Відтак, це тісно пов’язано із віковічним укладом життя наших Предків: мовою, традиціями, звичаями, віруваннями.

На жаль, праві ті, хто стверджує, що прийдешні покоління виростають без пам’яти. Але чи можемо бути в цьому процесі сторонніми спостерігачами? Адже це прямий шлях до рабства. Чи хочемо ми, українці, щоб наші діти були рабами?

Ми прагнемо, щоби наше Інтернет-видання стало не лише невеликим промінчиком української культури, слова та думки, а предтечею нового українського суспільства – суспільства відповідальності за свою націю і своє майбутнє, суспільством високого Духу та Моралі.

Бачення

 

До цих електронних сторінок ми запрошуємо долучатися всіх, хто любить Україну, мову, літературу, природу, свою землю.

Запрошуємо всіх, хто хоче зробити щось добре для країни та суспільства та не знає як.

Не має значення чи вмієте Ви писати – важливі Ваші чисті бажання та добрі наміри.

Не має значення, де Ви живете – на Сході, чи Заході, в селі, чи в місті.

Має значення, що Ви маєте право бути почутими.

Тож давайте гуртуватися!

Давайте поділимося своїми думками та переживаннями!

Без лідерів та поводирів будемо відвертими перед собою та світом!

Давайте визнаємо, що ми, українці, мусимо жити спільно, мусимо діяти спільно, мусимо спільно зберегти для нащадків мудрість Предків!